Каразін Василь Назарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Каразін Василь Назарович
Karazin.jpg
Портрет В.Н.Каразіна
Народився 30 січня (10 лютого) 1773(1773-02-10)
село Кручик Богодухівського повіту Харківської губернії
Помер 4 (16) листопада 1842(1842-11-16) (69 років)
Миколаїв
Громадянство Російська імперія
Національність Росіянин
Відомий завдяки: заснування Харківського уіверситету та наукові праці в агрономії, метеорології

Кара́зін (Каразин) Васи́ль Наза́рович (* 30 січня (10 лютого) 1773(17730210), Кручик, тепер Харківська область — † 4 (16) листопада 1842, Миколаїв) — руський вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник Харківського університету (1805), ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти, автор ліберальних проектів реформування державного устрою і народного господарства. Праці з агрономії, конструювання сільськогосподарських машин. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі.

Родина Каразіних[ред.ред. код]

Василь Назарович був нащадком стародавнього дворянського роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи (прадід Василя Назаровича) — архієпископ міста Софії. Дід Каразіна, Олександр Григорович, переїхав до Росії за часів імператора Петра І. Саме тоді його прізвище було записано з російським закінченням (Каразін)[1].

Батько Василя — Назар Олександрович Каразін — успадкував професію від свого батька — також став військовослужбовцем. Пішовши у відставку в 1770 році, Назар Каразін отримав «в вечное пользование»[1] села Кручик і Основинці на Харківщині. Він одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною (майбутньою матір'ю Василя Назаровича). В селі Кручик Богодухівського повіту Харківської губернії (нині Богодухівський район) на Харківщині) 30 січня 1773 року в селянській хаті і народився Василь Назарович Каразін.

Дитячі роки Василь провів в колі рідної сім'ї, слухаючи розповіді батька про війни, в яких той брав участь, про життя своїх предків — сербів, які вели боротьбу з Туреччиною за своє національне визволення.

Каразін мав можливість бачити життя звичайного маєтку. Із селянського середовища він виніс утопічне переконання, що поміщик відповідає перед богом і імператором за селян, якими керує.[1] Це свідоцтво досить прогресивних поглядів Каразіна, яких не мала більшість оточення вченого.

Початок біографії[ред.ред. код]

Народився 30 січня 1773 в с. Кручик на Слобожанщині (тепер Харківська область). Батько, офіцер російської армії, походив з грецького роду Караджі, мати — з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався в маєтку батька, родина переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з незвичною особою — Григорієм Сковородою. Дитячі спогади про це знайомства Василь Назарович проніс через усе життя. Світогляд В. Н. Каразіна формувався під впливом творів Г. С. Сковороди та найкращих європейських культурних традицій, що панували в приватних пансіонах Кременчука та Харкова, де він навчався до 17 років. У січні 1791 р. Василь Каразін вступив на військову службу. У сержанта Семенівського гвардійського полку було багато вільного часу, отож він став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі — на той час найкращому вищому навчальному закладі Росії, де здобув грунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини, оволодів основними європейськими мовами. Восени 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу, щоб «вивчати Росію і займатися точними науками». Він оселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився з дівчиною-кріпачкою. Кілька років Василь Назарович жив замкнуто, ведучи наукову роботу і практично не виїжджаючи за межі повіту. Переконаний «західник», В. Н. Каразін мріяв назавжди виїхати за кордон, щоб «серед просвіченого суспільства… живити свою мораль». Але покинути межі Російської імперії без спец.дозволу царя було неможливо. Спроба втекти без дотримання законних документів закінчилася невдачою. 3 серпня 1798 р. В. Н. Каразіна, його вагітну дружину та слугу Остапа схопили й запроторили на гаупвахту міста Ковно. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович написав листа до імператора Павла з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. З листа Каразіна до імператора : " Я волав позбавитись Вашого правління, як надзвичайно жорстокого. Вільний спосіб мислення і жага до науки були єдиною моєю провиною ".

Сміливість вчинку дворянина і щире пояснення своїх намірів спонукало Павла І до несподіваного рішення: Каразін отримав посаду в державній скарбниці (а міг би потрапити в заслання чи у в'.язницю). Нова служба потребувала постійної роботи в Московському та Петербурзькому архівах і педагог використовує цю обставину для збирання матеріалів з історії Росії.

Нетипова поведінка[ред.ред. код]

Досить нетиповою була поведінка дворянина Василя Каразіна і в особистому житті. Повернувшись з Петербурга, де залишив службу в престижному Семенівському полку, узяв шлюб з дівчиною-кріпачкою Домною, якій виповнилося тоді 14 років. Саме з нею, вже вагітною, він і намагався втекти за кордон з Російської імперії. Звичайно, що цей шлюб дворянське оточення не визнавало.

Одружитися вдруге Василь Каразін спробував на початку 19 ст. Він сватався до Надаржинської Олександри Тимофіївні. Але багата наречена відмовила Каразіну, тоді раднику самого царя Олександра І, і вийшла заміж за кавалергарда, генерал-майора Корсакова Олексія Івановича.

Нове царство, та старі проблеми[ред.ред. код]

Імператорський університет в місті Харків, стародавня будівля.

У 1801 році після убивства імператора Павла трон посів його старший син Олександр І. Аби залучити на свою сторону якомога більше прихильників, новий цар робить декілька ліберальних кроків. Не досить обізнаний з потрійними стандартами царату(казати — одне, робити — друге, а волати — третього), ідеаліст-Каразін сприйняв ці кроки за щирі наміри. Він подає новому імператору свій проект політичної та економічної перебудови імперії. Цар ніби-то пестить Каразіна, робить його радником і дає тому високу посаду. Саме в цей недовгий період Каразіну і вдалося заснувати і Міністерство просвіти, і як крок практичної просвіти — заснувати університет в місті Харків у 1805 році.

Жага до практичної діяльності, до швидкого впровадження своїх ідей в реальність зіграла з Каразіним злий жарт. Він наражається на тяганину, хабарі, злодійство, наживає могутніх ворогів і починає дошкуляти царю та його прибічникам критикою, докорами, звинуваченнями. Василь швидко набрид і царю, і його підступному оточенню, адже серед ворогів Каразіна опинились дуже впливові особи, яким довіряв Олександр І (наприклад, могутній Аракчєєв та інші). Аракчєєв був царю дорожчим за Каразіна.

Про вдячність до Каразіна забуто — йому дають наказ про відставку, виїзд зі столиці. Він знову в селі, але не скоряється і знову пише листи, проекти, повідомлення, осуди до царя. Тепер він потрапляє під нагляд поліції, потім заборона жити в столицях, пізніше ув'язнення в тюрмі-фортеці Шліссельбург, у Ковенській тюрмі-фортеці. Царство було нове, та проблеми і язви — старі.

Але діяльного ідеаліста Каразіна ніщо не зломило і не притішило.

Громадська діяльність та оцінки сучасників[ред.ред. код]

З ініціативи Каразіна було засновано Харківський університет (1805) та створено Філотехнічне Товариство (18111818) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості. Каразін займався народними школами, жіночою освітою, державними архівами, науковими дослідженнями.

У 18201821 за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку.

Найкращу оцінку практичній та науковій діяльності Василя Каразіна дав О. І. Герцен в своєму «Колоколі», де писав : " Невтомна діяльність Каразина і глибочезна, наукова освіта його були вражаючими : він був астрономом, хіміком, агрономом, статистиком… моторним чоловіком, який вносив у будь-яке питання зовсім новий погляд і цілком правильне домагання ".

Кінець життя[ред.ред. код]

Каплиця, у який похований Василь Каразін

У жовтні 1842 року 69-літній Каразін приїхав у Миколаїв до сина, який служив на Чорноморському флоті під командуванням М. П. Лазарєва. Адмірал зацікавився життям та діяльністю вченого і звернувся до його сина з пропозицією скласти біографію батька.

По дорозі з Миколаєва до Криму, куди Василь Каразін поїхав для проведення своїх досліджень, учений захворів і через тяжкий стан повернувся до Миколаєва.

4 (16) листопада 1842 року в Миколаєві, в будинку генерала Кумані Василь Каразін помер. Похований на міському кладовищі в каплиці. На обеліску склепу викарбувані деякі факти його видатної біографії:

« Винуватець заснування у Росії Міністерства народної освіти, засновник Харківського університету, фундатор і правитель Філотехнічного товариства, ... запроваджувач квітучої торгівлі та добробуту громадян у м. Харків; природознавець, який подав перший думку про можливість зробити з метеорології науку точну, корисну для людей; почесний член різних вчених товариств, російських та іноземних.  »

На жаль, догляду за місцем поховання В. Каразіна не було і склеп сплюндровано.

Спадок, увічнення пам'яті і спадкоємці[ред.ред. код]

Каразін автор ряду важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції тощо. Йому належать близько 60 наукових праць.

У Харкові та Кручику Василю Назаровичу Каразіну встановлено пам'ятники.

До створення пам'ятника у 1905 р. в Харкові мав відношення архітектор Бекетов Олексій Миколайович, бронзову постать В.Н. Каразіна виконав скульптор Андреотті І.І. За переказами, збори грошей на монумент Каразіну тривали 20 років. Але неспокій і зміни ставлення були характерні як до живого, так і до «бронзового Каразіна». Ливарна майстерня виготовила його влітку 1904 року. Це був перший монумент з фігурою у повний зріст в Харкові.

Монумент розмістили на виході з університетського саду в середині вулиці Сумської. За часів СРСР у лютому 1934 р. монумент зняли і перенесли на Університетську вулицю. А спорожніле місце зайняв радянський монумент Тарасу Шевченко, ніби поетові неможливо було відшукати інше місце. Через три роки ( у 1937 ) прийнято рішення взагалі зняти монумент Каразіну та перевезти на Харківський тракторний завод на переплавку у метал. Адже у Василя Каразіна не було «революційних заслуг». Здається, про монумент забули і він простояв у дворику заводу 20 років... У 1958 році про скульптуру роботи Андреотті І.І. згадали і встановили неподалік від сучасної споруди університету. У серпні 2004 року ( на 100-річні роковини пам'ятки ) монумент в черговий раз перенесли на майданчик перед головним корпусом університету.

Ще гіршим за часів СРСР було ставлення до склепу-поховання Василя Каразіна у місті Миколаїв. Склеп спустошено, а приміщення використовують місцеві безпритульні для ночівлі...

На честь Каразіна названо астероїд 6547 Василькаразін[2].

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в Суспільно-політичні погляди В. Н. Каразіна. Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / А. В. Хрідочкін; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2001. — 17 с. (укр.)
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.