Каракіс Йосип Юлійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосип Юлійович Каракіс
Дата народження 29 травня 1902(1902-05-29)
Місце народження Балта
Дата смерті 23 лютого 1988(1988-02-23) (85 років)
Місце смерті Київ
Працював у містах Вінниця, Київ

Йосип Юлійович Каракіс (29 травня 1902, Балта Подільської губернії — 23 лютого 1988, Київ) — український радянський архітектор, містобудівник, художник і педагог, один з найплідніших[1][2] київських зодчих. Архітектор світового класу[3][4][5][6], відомий на території колишнього Радянського Союзу та за кордоном як майстер короткої епохи українського конструктивізму[7][8] і активний борець за збереження історичних пам'яток[9][10]. На думку фахівців, безліч новаторських ідей автора житлових і громадських будівель 30-х років XX століття свіжі і актуальні сьогодні[7][11], а задуми архітектора значно випередили свій час[12]. Йосип Каракіс — автор десятків будівель, які стали згодом пам'ятниками архітектури і ряду типових проектів. В цілому, за його проектами побудовано більше 4350 шкільних будівель[1][2][13].

Біографія[ред.ред. код]

Народження, ранні роки[ред.ред. код]

Йосип Каракіс народився 29 травня 1902 в сім'ї Каракіса Юлій Борисовича (18791943), службовця та співвласника цукрового заводу в містечку Турбів і Каракіс (уроджена Гейбтман) Фріди Яківни (18821968). Йосип був старшим братом у родині, його молодший брат (19041970) Давид Юлійович Каракіс (вибрав кар'єру військового лікаря, дослужився до полковника і був начальник санепідемотряда в другу світову війну).

З 1909 по 1917 Йосип Каракіс навчався в Вінницькому реальному училищі[~ 1]; одночасно відвідуючи вечірні класи малюнка художника А. М. Черкаського. З 1918 працював художником декоратором в Вінницькому театрі у Драка Матвія Ілліча для трупи Гнат Юри, Амвросія Бучми та Мар'яна Крушельницького[14]. У 1919 у добровольцем вступив до лав Червоної Армії. Після року перебування на польському фронті був залишений при штабі 14-ї армії, де служив художником агітпоїзда. З 1921 — художник Вінницького губполітпросвета[~ 2] в комісії з охорони пам'яток мистецтва та старовини — формував для міського музею галерею і бібліотеку із зібрання княгині Браницької в садибі у Немирові[14].

У 1922 р. вступає до Інституту народного господарства на юридичний факультет. Через рік переходить у Київський художній інститут на факультет живопису[14]. Під час навчання працює театральним художником (в 1925-26 рр. під керівництвом Миколи Бурачека)[14]. У той-же час, в 1925 р., під впливом Якова Штейнберга переходить з 3-го курсу мистецького факультету на перший курс архітектурного факультету[14]. У 1926, навчаючись, працював старшим техніком на будівництві Київського вокзалу у свого вчителя Вербицького[15], потім помічником з проектування та реалізації таких проектів, як будинок Академії Наук та 1-й житловий будинок лікарів по вул. Великій Житомирській, 17 у Києві[15]. У 1927 ріку потайки від батьків одружився зі студенткою фортепіанного відділення консерваторії Ганні Копман (19041993), яка вважалася однією з київських красунь[16].

Початок творчого шляху[ред.ред. код]

У 1929 ріку Каракіс закінчує архітектурний факультет, вчителями були[14]:

Центр культури, просвіти та дозвілля Повітряних Сил України (колишній Будинок Червоної армії або Будинок офіцерів) у Вінниці

У довоєнний період ним побудовано безліч житлових і громадських будівель, в числі яких — Будинок Червоної армії на 1000 глядачів у Вінниці (1935), Єврейський театр у Києві, будівля Національного музею України та ін. У роки війни — на будівництві заводів важкого машинобудування в Ростанкопроекті (Ростов-на-Дону, Ташкент).

  • З 1942 по 1944-й — головний архітектор Архітектурно-будівельного бюро Фархадской ГЕС (Беговат Узбецької РСР), від греблі, дериваційного каналу, машинного залу і планування житлових селищ для будівельників, експлуатаційників та переселено на цю територію кримських татар.

Після війни працює в Київському Діпромісто та Київському інженерно-будівельному інституті, а з 1948-го — керівник сектора Інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР.

  • У 1951 році, після чергової ідеологічної «чистки» був звільнений. Єдина людина, який відстоював збереження історичних пам'яток під час періоду «боротьби з космополітизмом».
  • З 1952 року працює в Діпромісто на типовому проектуванні.
  • З 1963 по 1976 — керівник відділу проектування шкільних будівель КиївЗНДІЕП.
  • У 1977 році Йосип Юлійович з ініціативи В.Є, Ясієвича (1929–1992) був тимчасово зарахований до штату Київського науково-дослідного інституту історії, теорії та перспективних проблем радянської архітектури, де розробляв тему «Житло найближчого майбутнього», присвячену перспективам забудови Києва.

Помер Йосип Юлійович 23 лютого 1988. Похований на Байковому кладовищі поряд з матір'ю.

Споруди та проекти[ред.ред. код]

У Києві:

  • Національний історичний музей України
  • Будинок Офіцерів (Будинок Червоної Армії і Флоту) вул. Грушевського, 30 / 1 — нині Центральний музей Збройних сил України
  • Сходи і підпірна стінка з ліхтарями біля входу на майданчик Національного музею Історії України по вул. Володимирській
  • Будівля «зразкової» школи з Полевому провулку, 10 (1929)
  • Реконструкція клубу в авіамістечку (19331934)
  • Ресторан «Динамо» (19321934)
  • Реконструкція театру Червоної Армії по вул. Мерінгівській (1938)
  • Музична школа і концертний зал консерваторії в Музичному провулку (1936–1937)
  • Дитячий садок заводу «Арсенал» по вул. Січневого Повстання (1939)
  • Художня школа (1938)
  • Єврейський театр на вул. Хрещатик, 17 (не зберігся) (1939)
  • Житловий будинок лісотехнічного інституту в Голосієво (1931)
  • Житловий квартал на вул. Січневого Повстання, 3 (1934–1936)
  • Житловий будинок по вул. 25 жовтня (вул. Інститутська № 15-17) (1935–1937)
  • Житловий будинок КВО по Георгіївському пер. (1937)
  • Житловий будинок для вищого командного складу по вул. Золотоворітській, 2 (1936)
  • Житловий будинок по вул. Стрілецькій, 12 (1939–1940)
  • Житловий комплекс Держплану по вул. 25 жовтня (1938–1941)
  • Друга черга кварталу по вул. Січневого Повстання, 5 (1939–1940)
  • Житлові будинки експериментального заводу по вул. Німецької та вул. Лабораторній (1939–1940)
  • Житлові будинки галерейного типу на 50 квартир по вул. Вишгородської та Некрасівською (1939–1941)
  • Житловий будинок на Хрещатику, 29 (не зберігся — зруйнований під час вибуху Хрещатика) (1939–1941)
  • Механо-складальний цех експериментального заводу (1940)
  • Експериментальна школа на бульварі Дружби Народів № 12 (1958)
  • Типові школи (1953–1955 рр.).

в м. Беговат (Середня Азія)

  • Гребля, машинний зал, дериваційних канал (2 км), Акведук Фархадской ГЕС (1942–1944)
  • Житлові селища Фархадской ГЕС на 1000 і 500 чоловік (1943–1945)
  • Індивідуальний будинок для будівництва Фархадской ГЕС (1943)

У м. Вінниці

  • Будинок Червоної армії (Будинок офіцерів, відтепер - Центр культури, просвіти та дозвілля Повітряних Сил України) із залою на на 1000 глядачів (1934–1935)

У м. Кривий Ріг

  • Соцмісто (1933–1936)

У м. Харків

  • Будинок Червоної Армії і Флоту (1934)
  • Школа по вул. Луї Пастера (відзначена першою премією конкурсу на кращі будинки) (1954)

У м. Скоморохи

  • Будинок Червоної Армії (1933–1934)

У м. Комсомольськ

  • Музична школа

У м. Луганськ:

У м. Ташкент:

  • Абразивний завод (1942)
  • Школа № 110 ім. Т. Г. Шевченка на 2600 учнів в мікрорайоні «Український» (1969)

У м. Кишинів:

  • Пам'ятник Котовському (у співавторстві зі скульптором Л. Д. Муравіна) на замовлення конкурс (1947)

У м. Краматорську:

  • Експериментальна школа (1962)

А також:

  • Експериментальні школи для дітей, що перехворіли на ДЦП в Одесі та Бердянську (1963)
  • Експериментальна школа для розумово відсталих дітей в Запоріжжі (1964)
  • Школа з квадратними класами в Краматорську (1965)
  • Збільшене шкільна будівля на 2032 учнів павільйонної типу в Донецьку на березі р. Кальміус (1965)
  • Експериментальні будівлі шкіл великої місткості в Махачкалі, Баку, Ворошиловграді, Дніпродзержинську (1966–1969)

Україна, РРФСР та інших республік

З 1953 по 1975 було розроблено спільно з колективом співробітників понад 40 типових проектів загальноосвітніх шкіл різної місткості, шкіл-інтернатів та музичних по яких побудовано більше чотирьох тисяч будівель шкіл в Україні, РРФСР та інших республіках. (1954–198…)

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

90-річчя[ред.ред. код]

До дев'яносторіччя з дня народження І. Каракіса була приурочена виставка робіт майстра, фотографій, малюнків і креслень. Виставка експонувалася в Республіканському Будинку Архітектора (вул. Б. Грінченка, 7) в Києві і проходила з 29 травня до 12 червня 1992[17].

100-річчя[ред.ред. код]

До сторіччя з дня народження Йосипа Юлійовича пройшла виставка в Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури[12]. До цієї дати були зроблені:

  • Телефонні картки різних дизайнів з портретом і роботами І. Каракіса. На кожному з дизайнів картки зображений портрет архітектора і роки життя, а також розміщені по три фотографії з проектів майстра. Тираж кожного виду карток 50000 примірників. Кожен вид з різним грошовим номіналом.
  • Поштові конверти з портретом архітектора і його роботами.
  • Ілюстрований каталог робіт автора. Каталог включає біографічні дані майстра, опис проектів (ISBN 966-95095-8-0).
  • Бібліографічний довідник публікацій про І. Каракіс із серії «Видатні зодчі Україна».
  • Стипендія Каракіса. Іменна стипендія планувалася до вручення щорічно кращому студенту архітектурного факультету КНУБА[18].
  • Меморіальні плакати, розвішані на автобусних і тролейбусних зупинках м. Києва.
  • Інтернет-сайт з роботами автора. Головний архітектор міста Києва, член-кореспондент Академії мистецтв України, заслужений архітектор України Сергій Бабушкін, наступним чином відгукнувся про 100 річчя І. Каракіса:
    Отмечаемое 29 мая 2002 года столетие со дня рождения Иосифа Юльевича Каракиса — выдающегося украинского зодчего двадцатого века — знаменательная дата в истории архитектуры. Не только по числу созданных им произведений, но и по их вневременной современности, по новаторскому характеру Каракис входит в первый ряд зодчих. Трудно назвать архитектора, который бы на протяжении полувекового служения Архитектуре столь тесно был связан с нашим прекрасным Киевом. Постройки Каракиса не только официально явились памятниками архитектуры, но и заслужили всенародную любовь и уважение. Более того, они знаковы, символичны и несут яркую печать мастерства их автора. Работы Каракиса, построенные почти в каждом крупном городе бывшего СССР и охватывающие период с конца 20—х до начала 70—х гг., — прекрасный пример всецелой отдачи себя созиданию на благо народа и служения архитектуре как широкому социальному явлению.
    Нелегкая судьба Иосифа Каракиса, необходимость преодолевать административные препоны, противостоять обстоятельствам, диктовавшимся спецификой того непростого времени, не сломили, не ожесточили его, но сделали более филигранным самый метод творчества[19][20].

110-річчя[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Коментарі
  1. Нині в будівлі Вінницького реального училища знаходиться Вінницький торговельно-економічний інститут.
  2. ГубПолітПросвет — Губернський політико-просвітницький відділ.
  3. Фортех — вчення вигадування конструкцій
Джерела
  1. а б Ярослав Тинченко. Замах на Каракіса Політика і Культура С. 36—37. (укр.)
  2. а б «Символы Сталинской эпохи». Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 13.1.2011. 
  3. Владимир Платонов. Юрий Химич: Портрет на фоне куполов Зеркало недели С. 11.
  4. «Юрий Химич: Портрет на фоне куполов». Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 24.1.2011. 
  5. Сергей Бабушкин. Сегодня в Киеве мы можем реализовать самые смелые архитектурные решения Архитектура. Строительство. Дизайн.

    Архитектора Иосифа Каракиса обвиняли в своё время, в украинском национализме. Сейчас его здания, выполненные в стиле классицизма, являются учебными пособиями для архитекторов всего мира.

  6. ««Юрий Химич: Портрет на фоне куполов»». Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 24.1.2011. 
  7. а б Елена Олейник. Архитектор, который решил формулу Киева Архитектура и Престиж С. 114.
  8. Ерофалов Б. Л. Печерск Иосифа Каракиса А.С.С С. 46-47.
  9. Иосиф Каракис: Ирония судьбы // Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество (Альбом-каталог к столетию со дня рождения) / Под ред. Бабушкин С. В., Бражник Д., Каракис И. И., А. Пучков; Сост. Д. Бражник, И. Каракис, И. Несмиянова. — С. 19. — ISBN 966-95095-8-0.
  10. «Соціалістичний Київ» С. 18. (укр.)
  11. «§ 12 Дата выхода: 05.02.2009». Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 13.1.2011. 
  12. а б Марія Таран. У Києві відсвяткували сторічний ювілей архітектора-новатора Йосипа Каракіса Квартирне Бюро С. 2.
  13. Иосиф Каракис: Ирония судьбы // Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество (Альбом-каталог к столетию со дня рождения) / Под ред. Бабушкин С. В., Бражник Д., Каракис И. И., А. Пучков; Сост. Д. Бражник, И. Каракис, И. Несмиянова. — С. 100. — ISBN 966-95095-8-0.
  14. а б в г д е Смотри стр. 9 в книге: Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество: Альбом—каталог: К столетию со дня рождения / [Сост. Д.Буражник и др.; Редкол.: С.Бабушкин и др.; Авт. вступ. ст. А.Пучков]. — К., 2002. — 102 с.: ил. ISBN 966-95095-8-0 I. Буражник Д. II. Бабушкин С., ред. Архітектори — Україна — 20 в. Каракис И. Ю. (рос.)
  15. а б Дивись стор. 67. Киевский архитектор Иосиф Каракис // Мастера Архитектуры. АРХ3. Архитектура СССР. Май — Июнь 1991. Юрий Бородкин, Татяна Власова, Сергей Нивин. ISSN: 0004-1939 (рос.)
  16. «Архитектор Иосиф Юлиевич Каракис». Архів оригіналу за 2012-01-28. Процитовано 2010-11-18.  (рос.)
  17. До 90-річчя від дня народження. Йосип Каракіс. Фотографії, малюнки, креслення. — K.: Брошура «Союз архітекторів України, Республіканський Будинок.
  18. Дмитрий Червинский. Жизнь замечательных людей: Вековой юбилей зодчего // Киев Еврейский. — 2002. — № 8 (25) август. — С. 6.
  19. {{cite web| url = http://karakys.narod .ru/index2.html | title = Видатному архітектору Йосифу Юлійовичу Каракіс - 100 (рос.)
  20. Йосип Каракіс: Іронія долі // Архітектор Йосип Каракіс: Доля і творчість (Альбом-каталог до сторіччя з дня народження) / Під ред. Бабушкін С. В., Бражник Д., Каракіс І. І., А. Пучков; Сост. Д. Бражник, І. Каракіс, І. Несміянова. — Київ: Інформаційно-видавничий центр. — ISBN 966-95095-8-0.
  21. [Книжкова виставка «Український архітектор Йосип Юлійович Каракіс (1902–1988): до 110-річчя від дня народження» http://www.dnabb.org/modules.php?name=Pages&go=page&pid=183]

Література[ред.ред. код]

  • Йосип Юлійович Каракіс: Бібліографічний покажчик. Ред. Г. А. Войцеховская, С. С. Артамонова, О. М. Пихур, А. О. Луковська; Отв. за вып. В. М. Чеснок.-Киев. -Укрархбудинформ. −2002. Видатні зодчі України.
  • Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество (Альбом-каталог к столетию со дня рождения). Под ред. Бабушкин С. В., Бражник Д., Каракис И. И., А. Пучков; Сост. Д. Бражник, И. Каракис, И. Несмиянова. -Киев. Информационно-издательский центр «Символ-Т». −2002. -стр. 102. isbn 966-95095-8-0
  • Кілессо С. Каракіси // Мистецтво України: Біографічний довідник / Упорядники: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За редакцією А. В. Кудрицького. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С.286.
  • Караскіс Йосип Юлійович / Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості // «Подільські джерела». Альманах — Вінниця: ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 118 - 119.