Карамзін Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карамзін Микола Михайлович
Nikolay Karamzin by Alexey Venezianov 1828.jpg
Народився 1 (12) грудня 1766(1766-12-12)
с. Михайловка, (нині Бузулукського району, Оренбурзької області)
Помер 22 травня (3 червня) 1826(1826-06-03) (59 років)
Санкт-Петербург
Відомий історик
Родичі Михайло Єгорович Карамзін

Миколай Михайлович Карамзін (1 (12) грудня 1766(17661212), Михайловка, (нині Бузулукський район, Оренбурзька область) — †22 травня (3 червня) 1826), Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський історик, письменник, поет, почесний член Петербурзької Академії наук (1818).

Написав велику історичну працю «Історія держави Російської» (томи 1—12, 18161829 рр.) — одна з перших узагальнюючих праць з історії Росії. Редактор «Московського журналу» (17911792) та «Вісника Європи» (18021803).

Біографія[ред.ред. код]

Микола Михайлович Карамзін народився 1 (12) грудня 1766 р. в селі Михайлівка під Симбірськом (нині Бузулукський район Оренбурзької області). Його батько Михайло Єгорович Карамзін (1724—1783) середньопотомственний симбірський дворянин, нащадок кримськотатарського мурзи Кара-Мурзи. Отримав домашню освіту, з 14 років навчався в Москві в пансіонаті професора Московського університету Шатена, одночасно відвідував лекції в університеті.

В 1779-81 навчався в московському пансіоні Шатена.

В 1782-83 служив у гвардійському Преображенському полку.

В 1789—1790 здійснив подорож у Західну Європу, де познайомився з багатьма відомими представниками Просвітництва (Кант, Гердер, Віланд, Лафатер та ін.).

[[en:]]Микола Карамзін почав писати «Історію держави Російської» в 1806 році, однак не встиг її закінчити. Результатом двадцятирічної праці стало видання дванадцяти томів. Інші два історики — Сергій Соловйов та Василь Ключевський — лише розширили, поглибили й удосконалили раніше написане. В їхніх історичних працях не знайдено жодного заперечення основоположних віх історії Росії у трактуванні Миколи Карамзіна[1].

Помер 3 червня 1826 р. у Санкт-Петербурзі.

Ставлення до природи[ред.ред. код]

Карамзіна можна назвати «російським Торо», бо він першим в російській культурній традиції став оспівувати дику природу - її дикість і священність: «Ні, ні! Я ніколи не буду прикрашати Природу. Село моє повинне бути селом, пустелею. Дикість для мене священна; вона звеличує дух мій. Гаї мої будуть цілі, нехай заростають вони високою травою!» [2] В іншому творі він писав, що в природі, де видно працю і роботу, немає для нього задоволення. Дерево, пересаджене, обрізане подібне до невільника із золотим ланцюгом[3].

У 1789 р., відвідуючи дикі Швейцарські Альпи і милуючись знаменитими рейнськими водоспадами Штаубахх, Тріммербах і Рейхенбах, Карамзін відчув божественність дикої природи: він раптом майже осліп, став на коліна і почав молитися. Пізніше письменник так описував те, що сталося[4] [5]: {[Цитата|Марно уява моя шукає порівняння, подібності, образи! .. Рейн і Рейхенбах, чудові явища, величні чудеса природи! У мовчанні дивуватися буде вам кожний, хто має почуття; але хто може зобразити вас пензлем або словами? - Я майже зовсім зомлів, будучи приголомшений гримлячим громом падіння і впав на землю.}}

Див. також[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Про що мовчать «байкарі» російської історії / газета «День», №200-201, п'ятниця, 4 листопада 2011, сторінка 23
  2. Карамзин Н.М. Деревня // Этико-эстет. подход в охране дикой природе и заповедном деле / Изд. 2-е, доп. — К.: Киев. эколого-культур. центр, 1999. - С. 101-102.
  3. Борейко В.Е. Философы зоозащиты и природоохраны. - К.: КЭКЦ, 2012. - 179 с.
  4. Борейко В.Е. Современная идея дикой природы. — К.: Киев. эколого-культур. центр, 2001. — 124 с.
  5. Карамзин Н.М. Письма русского путешественника. — М.: Правда, 1980.