Карате

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Karatedo.svg
Карате
Світовий чемпіонат з Карате Tampere 2006. Марко Лухама (318) проти Моханада Мохамеда (072)
Світовий чемпіонат з Карате Tampere 2006.
Марко Лухама (318) проти Моханада Мохамеда (072)
Назви Карате-до
Спеціалізація Удари руками, удари ногами
Контакт Справжній дотик (повний контакт)
Походження Ryukyu Islands flag until 1875 bordered 2.png Королівство Рюкю
Flag of Japan (bordered).svg Японія
Заснування Прибл. початок XIX сторіччя
Засновники Сакукава Канґа, Мацумура Сокон, Ітосу Анко, Фунакосі Ґітін, Міяґі Тьодзюн,
Попередники Китайські бойові мистецтва бою без зброї цюань-фа та окінавські бойові мистецтва: Сюрі-те, Наха-те та Томарі-те
Наступники Тхеквондо, Кікбоксинг
Майстри Тояма Канкен, Оцука Хіронорі, Мотобу Тьокі, Мабуні Кенва, Тояма Канкен, Ояма Масутацу
Олімпіада Ні
Сайт Всесвітня федерація карате
Всесвітня спілка організацій карате-до
[http://www.wko.or.jp/ Всесвітньої

федерація шин кіокушинкай]

Карате
Карате-до

Карате́ (яп. 空手, «порожня рука»/«голіруч») або Карате́-до́ є бойовим мистецтвом, що розвинулося з рукопашних китайських бойових мистецтв цюань-фа[1][2] та мистецтв островів Рюкю.[1][2] Карате, у загальному, — це мистецтво ударів. Удари наносяться як руками (кулаками, ребром долоні, відкритою рукою, ліктями), так і ногами (стопами, колінами). В різних стилях карате також вчать ударам в больові точки та життєво важливі ділянки, використанню захватів, викручуванню суглобів, замкам, утримуванням та кидкам.[3] Людину, що практикує карате, називають каратистом (яп. 空手家:からてか — каратека).

Етимологія[ред.ред. код]

Зустрічається твердження, що через генеричне значення слова «карате» («порожня рука»), будь-яку систему бою чи вид спорту, що не застосовує зброї, можна назвати карате.[Джерело?] Цей аргумент є суперечливим і спрощеним, оскільки карате, як мистецтво, визначається також відношенням до його філософії, питаннями про походження та неповторність, а також, національними питаннями.

Ітосу Анко
Дід сучасного карате

Китайська рука[ред.ред. код]

Спершу «карате» записувалося як Китайська рука у знаках (ієрогліфах) кандзі. Пізніше написання змінилося на омофон зі значенням порожня рука (омофони — слова або фрази, що вимовляються однаково, але мають відмінне написання та значення). Перед тим, як слово «карате» почали записувати, його використовували лише усно, через що його можна було розуміти у різні способи.[Джерело?] Перше використання слова «карате» у друкованих працях відносять до Ітосу Анко (яп. 糸洲 安恒:いとす あんこう), який записував «карате» у кандзі як 唐手 (хіраґана:からて) — рука династії Тан, на відміну від використовуваного сьогодні 空手:からて  — порожня рука або голіруч. Династія Китаю Тан перервалася у 907 р. н.е. (за багато сторіч до народження Фуканоші), але знаки кандзі, що репрезентували її, залишилися в Окінаві у вжитку, як спосіб згадування Китаю взагалі.[4] Таким чином, слово «карате» первісно означало китайська рука, або бойове мистецтво з Китаю.

За відсутністю письмових пам'яток, достеменно невідомо чи частина кара у «карате» спершу записувалася за допомогою ієрогліфа 唐, який означає Китай, чи ієрогліфа 空, що означає порожній. Під час зльоту захоплення Китаєм та китайськими речами на островах Рюкю, перший зі згаданих ієрогліфів зазвичай використовували для опису речей витонченої якості...

Слід відмітити, що використання цього ієрогліфа не є обов'язково пов'язаним з походженням слова «карате».

Ханасіро Тьомо.

Порожня рука[ред.ред. код]

Первісне використання фраз «китайська рука», «рука династії Тан», «китайський кулак» або «китайські прийоми» (залежно від тлумачення ієрогліфів 唐手) демонструє задокументований вплив Китаю на карате. Перше задокументоване використання омофону логограми що вимовляється як «кара», шляхом заміни ієрогліфа, що означає «Династія Тан» (唐:から), ієрогліфом, що означає «порожній» (空:から), було знайдене у книзі «Куміте карате» («Спаринги карате»), написаній Ханасіро (Ханаґусуку) Тьомо (яп. 花城 長茂:はなしろ(方言では、はなぐすく) ちょうも, 18691945) та виданій у серпні 1905. Оскільки відносини між Японією та Китаєм на початку 20-го сторіччя були натягнутими, а у 1932 року почалася окупація північної території Китаю, згадування китайського походження карате було дуже непопулярним.[5] Після приблизно 1936 року, слово що вимовляється як «карате», стало майже усюди згадуватися як письмове кандзі 空手, що означає «порожня рука».


У 1933 році окінавське мистецтво карате було визнане як японське бойове мистецтво Комітетом японських бойових мистецтв, відомим як «Бутоку Кай». До 1935 року «карате» записувалося як «唐手» (Китайська рука). Але у 1935 році майстри різних стилів окінавського карате провели конференцію, щоб прийняти рішення щодо нової назви їх мистецтва. Вони вирішили назвати своє мистецтво «карате», записане японськими знаками як «空手» (порожня рука).[1]

Шлях та Рука[ред.ред. код]

Додаток «до» (яп. 道:どう) після слова «карате» є ще одним символічним розвитком назви цього бойового мистецтва. «До» є суфіксом, що має численні значення, включаючи «дорогу», «стежку», «напрям» та, у цьому випадку, «шлях». Цей суфікс використовується у назвах багатьох бойових мистецтв та пережив перехід Японії від феодальної культури до сучасності. «До» означає, що відповідні мистецтва є не лише прийомами бою, але й несуть духовний елемент при їх вивченні як окремих дисциплін. У цьому контексті «до» зазвичай перекладається як «[який?] шлях» або «шлях [кого? чого?]», наприклад: в айкідо (яп. 合気道:あいきどう, «шлях гармонійного розвитку»); дзюдо (яп. 柔道:じゅうどう, «м'який шлях» або «витончений шлях»); кендо (яп. 剣道:けんどう, «шлях меча»). Таким чином, «каратедо» означає більше, ніж лише «порожня рука», але «шлях порожньої руки».

Історія[ред.ред. код]

Окінава[ред.ред. код]

Зв'язок між Окінавою та Японією є досить складним. Зокрема щодо карате, доцільно згадати, що первісно вони були окремими і суверенними країнами. Японія приєднала номінально незалежні острови Рюкю у 1874 р. після багатьох сторіч інтенсивного впливу Японії, а також вторгнення японського клану Сацума у 1609 р.

Окінавське бойове мистецтво «ті» (або «те») практикувалося в Окінаві королівськими сім'ями та їх наближеними за багато сторіч до появи і впродовж розвитку впливу Китаю. Існувало декілька формальних/офіційних стилів ті та досить багато майстрів, які практикували бойові мистецтва у власний спосіб. Одним з прикладів, що існує і сьогодні, є школа Мотобу уд'унді (яп. 本部 御殿手:もとぶ うどぅんでぃー), знання якої передав Уехара Сейкіті (яп. 上原 清吉:うえはら せいきち, 1904-2004) від сім'ї Мотобу.[3] Ранні стилі карате часто узагальнюють під назвами Сюрі-те, Наха-те та Томарі-те, що походять від назв трьох міст, де ці мистецтва виникли.[1] Кожна школа та її вчителі мають або мали свої особливі кати, прийоми та принципи, що відрізняють або відрізняли їх місцеву версію ті від усіх інших.

Членів вищих класів Окінави регулярно відправляли до Китаю для вивчення різноманітних політичних та практичних дисциплін. Частково завдяки цьому відбулося і залучення беззбройного китайського гунфу у окінавські бойові мистецтва. Дотепер, певні стилі карате мають удари подібні до фуцзянських бойових мистецтв, таких як Фуцзяньський білий журавель, П'ятеро предків та Ґанґроу-цюань (англ. Gangrou-quan) (Жорсткий-М'який Кулак; що вимовляється японською як Ґодзюкен), тоді як інші стилі карате виглядають автентично окінавськими..[6] Крім того, на карате мала вплив і Південно-Східна Азія — особливо Суматра, Ява та Мелака. Подібні риси між карате та сілатом (інд. silat) можна знайти не лише в неозброєних видах, але й у стилях зі зброєю. Багато видів окінавської зброї походить з Південно-Східної Азії та з територій довкола неї. Ця зброя включає сай, тонфу та нунчаки.

Сакукава Канґа (яп. 佐久川 寛賀:さくかわ かんが, 1782–(1838 або 1862)) вивчав у Китаї кулачний бій та бій з палицею (у Китаї — гун; у Японії — бо). Згідно з легендою, він робив це під керівництвом дипломата з Китаю за ім'ям Косокун, який розробив кусанку ката. У 1806 р. в місті Сюрі він почав навчати мистецтву боя, яке назвав «Туді Сакукава», що у ті часи мало приблизне значення: «Сакукава з китайською рукою». Відповідні записи були першим відомим посиланням на мистецтво туді (яп. 唐手:トゥーディー: інша вимова ієрогліфів, що позначають слово карате: 唐手:からて). Найвидатніший учень Сакукави приблизно 1820-х років, Мацумура Сокон (яп. 松村 宗棍:まつむら そうこん, 1809–1899), навчав синтезу те (Сюрі-те та Томарі-те) та шаолінського (кит. 少林) стилю.

Серед інших, Мацумура навчав свого мистецтва Ітосу Анко (1831–1915). Ітосу взяв від учителя кати віз., кусанку та чіанг нан для створення форм пінг'ан (японською хейан або пінан) — спрощених кат для учнів-початківців. У 1901 р. Ітосу зіграв провідну роль у введенні карате до курсу навчання в публічних школах Окінави. Його кати викладалися дітям у початковій школі. Вплив Ітосу на розвиток карате є істотним. Створені ним кати поширені у майже всіх стилях карате, а серед його учнів були одні з найвідоміших майстрів: Фунакосі Ґітін (яп. 船越義珍:ふなこし ぎちん, 1868–1957), Мабуні Кенва (яп. 摩文仁 賢和:まぶに けんわ, 1889–1952) та Мотобу Тьокі (яп. 本部 朝基:もとぶ ちょうき, 1870-1944). Деколи Ітосу згадують як діда сучасного карате.[7]

У додаток до трьох ранніх стилів карате ті, на розвиток окінавських бойових мистецтв вплинув також іще один, четвертий стиль. Його розробив Уеті Канбун (яп. 上地 完文:うえち かんぶん, 1877–1948), який у віці 20-ти років вирушив у Фучжоу (що у фуцзянській провінції Китаю), щоби уникнути військового обов'язку в Японії. Перебуваючи у Фучжоу, він був учнем Шушіви, провідної фігури того часу у китайському Нанпа Сьорін-кен (англ. Nanpa Shorin-ken).[8] Пізніше, він розробив свій власний стиль карате Уеті-рю. Цей стиль ґрунтувався на катах сантін, дзюсан та сансейру, яким Уеті Канбун свого часу навчився у Китаї.[9]

Японія[ред.ред. код]

Майстри карате у Токіо, прибл. 1930-ті роки.
Зліва направо: Тояма Канкен, Оцука Хіронорі, Сімода Такесі, Фунакосі Ґітін, Мотобу Тьокі, Мабуні Кенва, Накасоне Ґенва та Тайра Сінкен.

Введення та популяризацію карате на головних островах Японії переважно ставлять у заслугу Фунакосі Ґітіну, засновнику Сьотокан карате, хоча багато інших окінавлян також були активними вчителями карате і, таким чином, так само мають заслуги у передачі знань. Фунакосі був учнем як Асато Анко (яп. 安里 安恒:あさと あんこう, 1827-1903 або 1828-1906), так і Ітосу Анко, який працював над введенням карате у шкільну систему префектури Окінава на початку двадцятого сторіччя. Протягом цього періоду, серед видатних вчителів, які також зробили внесок у розповсюдження карате в Японії, були Мабуні Кенва, Міяґі Тьодзюн (яп. 宮城 長順:みやぎ ちょうじゅん, 1888–1953), Мотобу Тьокі, Тояма Канкен (яп. 遠山 寛賢:とおやま かんけん, 1888–1966). Це був бурхливий період в історії регіону, включаючи під'єднання групи окінавських островів до Японії у 1874 р., першу японсько-китайську війну (1894-1895), російсько-японська війна (1904–1905), приєднання Кореї та початок японської експансії (1905–1945).

Під час вторгнення Японії в Китай Фунакосі розумів, що мистецтво під назвою «китайська рука» («рука династії Тан») не було б прийнятним. Тоді з'явилася змінена назва: «шлях порожньої руки». Доданий суфікс «до» передбачає, що «каратедо» — це шлях самопізнання, а не лише вивчення технічних аспектів бою. Як і більшість бойових мистецтв, що практикувалися у Японії, карате зробило перехід від «дзюцу» (яп. 術:じゅつ — техніка, метод, майстерство або трюк) до суфіксу «до» (яп. 道:どう — шлях) біля початку 20 століття. «До» в карате-до відокремлює його від карате-дзюцу, як айкідо відокремлене від айкідзюцу, дзюдо від дзюдзюцу, іайдо від іайдзюцу та тайдо від тайдзюцу.

Фунакосі змінив назви багатьох кат та назву самого мистецтва (принаймі, на головній території Японії), щоб карате було прийнятим японською будо організацією Дай Ніппон Бутоку Кай. Назви кат, які Фунакосі змінив на японські, включають: п'ять форм пінан, що стали відомі як хейан; три форми найханті — як теккі; сейсан (дзюсан) — як ханґецу; тінто — як ґанкаку; вансу — як емпі і т.і. Проведені зміни були у своїй більшості політичними і не торкалися змісту кат, хоча Фунакосі ввів і певні зміни за змістом. Він проводив навчання у двох популярних гілках окінавського карате тих часів Сьорін-рю та Сьорей-рю. Крім того, він знаходився під впливом японського кендо та запровадив у свій стиль деякі відповідні ідеї з використання дистанцій та часу. Він завжди називав мистецтво, якому вчив, просто карате, але у 1936 році Фунакосі побудував додзьо Сьотокан у Токіо і стиль, який він передав у спадщину, стали зазвичай називати Сьотокан (назву цього стилю часто транслітерують як Шотокан).

Систематизація та осучаснення карате в Японії полягали також і в обранні білої форми, яка складалася з кімоно та доґі або кейкоґі, що переважно називалися (і називаються зараз) каратеґі, та кольорових і чорних поясів, що відповідають ступеню каратиста. Обидва новозаведення були запроваджені та популяризовані засновником дзюдо, Кано Дзіґоро (яп. 嘉納 治五郎:かのう じごろう, 1860–1938), при консультаціях Фунакосі, який скеровував власні зусилля та зусилля інших людей на модернізацію карате.

У 1922 р. Оцука Хіронорі (яп. 大塚 博紀:おおつか ひろのり, 1892–1982) відвідав спортивний фестиваль у Токіо, де відкрив для себе карате Фунакосі. Оцука був настільки вражений, що протягом перебування на фестивалі багато разів відвідав Фунакосі особисто. Фунакосі, у свою чергу, був вражений ентузіазмом та заповзятістю Оцуки у бажанні зрозуміти карате та згодився стати його вчителем. У наступні роки Оцука започаткував медичну практику для лікування ушкоджень отримуваних у практиці бойових мистецтв. Його видатна майстерність привела його у 30 років до посади головного інструктора з дзюдзюцу Сіндо Йосін-рю та інструктура-асистента в додзьо Фунакосі.

У 1929 р. Оцука став зареєстрованим членом Японської федерації бойових мистецтв. У той час в окінавському карате практикувалися лише кати. Оцука вважав, що повна сутність будо, зосереджена у захисті та атаці, була відсутня в окінавському карате, та що кати не приносили практичної користі в реальних ситуаціях. Він експериментував з іншими, більш бойовими стилями, такими як дзюдо, кендо та айкідо. Він сумістив практичні та корисні елементи окінавського карате з елементами традиційних японських бойових мистецтв дзюдзюцу та кендо. Серед іншого, це привело до зародження куміте або вільних поєдинків у карате. Переконання Оцуки в необхідності існування динамічнішого карате примусило його залишити Фунакосі та зосередитися на розвитку свого власного стилю — Вадо-рю. Вадо-рю було визнане незалежним стилем карате у 1934 р. Це дозволило залишити медичну практику та виповнити амбіційну мету життя Оцуки — повністю віддатися творінню бойових мистецтв.

Стиль карате, який Оцука створив та опрацьовав особисто, був офіційно зареєстрований у 1938 р. після присудження йому ступеня Ренсі-ґо (яп. 錬士 五:れんし ご —прибл. добротний інструктор). Оцука продемонстрував карате вадо-рю Японській федерації бойових мистецтв. Представники федерації були настільки вражені його стилем та відданністю розвитку карате, що визнали його інструктором високого рангу. Наступного року федерація зробила запит на реєстрацію назв всіх стилів, і Оцука зареєстрував назву вадо-рю. У 1944 р. Оцука був призначений Головним інструктором з карате Японії.

Іссін-рю — стиль окінавського карате, який заснував та назвав 15 січня 1956 р. Сімабуку Тацуо (яп. 島袋 龍夫:しまぶく たつお, 1908-1975) — учень Мотобу Тьокі. Карате іссін-рю поєднує карате сьорін-рю, карате ґодзю-рю та кобудо. Стиль іссін-рю, хоча й не дуже популярний в Окінаві, розповсюдився у США та інших країнах морськими піхотинцями, які перебували на островах. Згодом, вже після смерті Сімабуку, з'явилося багато модифікацій цього стилю, які існують і дотепер.

Новий стиль карате, названий Кьокусін (цю назву також транслітерують як Кіокушин), розробив у 1964 р. Ояма Масутацу (яп. 大山 倍達:おおやま ますたつ, 1923-1994) (за народженням Чой Йонг-І {англ. Choi Yeong-Eui} з Кореї). Наголос у навчанні Кьокусін робився на справжньому дотику (контакті), фізичній стійкості та практичному застосуванні прийомів карате для самозахисту. Через зосередження на фізичних спарингах, що проводяться у повну силу, кьокусін часто називають карате зі справжнім дотиком (повним контактом). Багато інших організацій, що практикують карате, застосовують курси навчання, які походять з кьокусін карате.

Федерація всіх організацій каратедо Японії (Вадокай) визнає чотири традиційних стилі карате:

Інші стилі не розлядаються обов'язково як «неправне» або «погане» карате, але лишень як такі, що не належать до традиційних шкіл. Крім того, у Всесвітній спілці організацій карате-до[10] перераховано такі стилі як Ґодзю-рю, Сіто-рю, Сьотокан-рю, Вадо-рю, Сьорін-рю, Уеті-рю, Кьокусінкай та Будокан. Багато шкіл можуть бути пов'язаними з цими традиційними стилями або перебувати під їх значним впливом.

Поза межами Японії[ред.ред. код]

Корея[ред.ред. код]

Вплив карате на корейські бойові мистецтва є суперечливим через минулі конфлікти між Кореєю та Японією, з яких найбільш вираженою була японська окупація у 20-му сторіччі. Під час цієї окупації багато корейців переїхали до Японії[11], де познайомилися з місцевими бойовими мистецтвами. Після відновлення незалежності, в Кореї було засновано багато шкіл з бойових мистецв. Вони були засновані майстрами, які навчалися бойовим мистецтвам у Китаї, Японії та самій Кореї.

Для прикладу, майстер Чой Хонг Хі (кор. 최홍희; 崔泓熙, 1918–2002) — визначна особистість в історії тхеквондо — навчався сьотокан карате у Фунакосі Ґітіна. Карате було важливою порівняльною моделлю для перших засновників тхеквондо під час формування цього мистецтва. Воно наслідувало систему кольорових поясів та деякі кати з карате як хйонги у тхеквондо. Слід відмітити, що технічно сучасне тхеквондо суттєво відрізняється від карате. Наприклад, тхеквондо більше покладається на прийоми виконувані ногами, включає більшу кількість стрибків та удари в ступні.

Радянський Союз та після його розпуску[ред.ред. код]

Карате з'явилося у Радянському Союзі в середині 60-х років під час хрущовської політики «потепління» (покращення міжнародних відносин), коли перші клуби з сьотокан карате з'явилися у московських університетах.[Джерело?] Однак у 1973 р. уряд заборонив карате разом з іншими іноземними бойовими мистецтвами та ухвалив лише радянське бойове мистецтво самбо. Школи карате почали переховуватися, утратили всі міжнародні контакти, почали неконтрольовано розвиватися та спотворюватися.[Джерело?] У грудні 1978 р. за неможливістю притлумлення таких неконтрольованих груп, Спорткомітет Радянського Союзу заснував Федерацію карате СРСР. Це була ексклюзивна, контрольвана державою організація з правилами та методами, умисне несумісними з федераціями карате за кордоном.[Джерело?] 17 Травня 1984 р., радянська федерація карате була скасована і карате знову стало незаконним. У 1988 р. практика карате знову законно відновилася, хоча й під жорстким контролем уряду. Незалежні школи карате відновили своє функціонування лишень після розпуску СРСР у 1991-1992 рр. Після цього були сформовані національні федерації та почали проводитися національні турнири з оригінальних стилів карате.[12]

Сполучені Штати Америки[ред.ред. код]

Карате з'явилося у Сполучених Штатах завдяки військовим збройних сил США, які вивчили його в Окінаві або Японії та відкрили школи після повернення додому. У 1961 р. Нісіяма Хідетака (яп. 西山 秀隆:にしやま ひでたか, 1928–) — співзасновник Японської Асоціації Карате (ЯАК) та учень Фунакосі Ґітіна, — почав навчати карате у США.[13] Крім того, з метою розповсюдження карате як мистецтва, Накаяма Масатосі (яп. 中山 正敏:なかやま まさとし, 1913–1987) надіслав до США Окадзакі Теруюкі (яп. 岡崎 照幸:おかざき てるゆき, 1931–), який заснував карате додзьо у Філадельфії.[Джерело?] У 1963 р. від ЯАК у США був також відправлений Мікамі Такаюкі (яп. 三上 孝之:みかみ たかゆき, 1933–).[14]

Велика Британія[ред.ред. код]

У 1950-х та 1960-х роках декілька японських майстрів карате почали викладати своє мистецтво у Великій Британії. У 1965 р. Судзукі Тацуо (яп. 鈴木 辰夫:すずき たつお, 1928–)[15] почав навчати Вадо-рю в Лондоні. У 1966 р. члени колишньої Британської федерації карате у співробітництві з ЯАК започаткували Спілку карате Великої Британії (СКВБ) очолювану головним інструктором Канадзава Хірокадзу (яп. 金澤 弘和:かなざわ ひろかず, 1931–).[16] Еноеда Кейносуке (яп. :えのえだ けいのすけ, 1935–2003) приїхав до Англії у той самий час, як і Канадзава, який навчав у додзьо в Ліверпулі. Канадзава залишив Велику Британію через 3 роки, а його практику продовжив Еноеда. Після смерті Еноеди у 2003 р. головним інструктуром СКВБ був обраний Енді Шеррі (англ. Andy Sherry). Незабаром від СКВБ відділилася нова асоціація ЯАК Англія.

Фунакосі Ґітін — Засновник Сьотокан карате

Філософія[ред.ред. код]

Фунакосі Ґітін інтерпретував частину «кара» з карате-до як «(само)очищення від егоїстичних та злих думок, оскільки лише з чистим розумом та свідомістю можна зрозуміти те (знання), що здобувається». Фунакосі також вірив, що людина повинна бути «скромною у душі та витонченою назовні». Лише через смиренність людина може відкритися для багатьох уроків карате — шляхом послуху та сприйняття критики. Він вважав найголовнішою рисою ввічливість, а також вірив, що «карате правильно застосовується лише у тих рідких випадках, коли людина повинна фізично перемогти супротивника, бо інакше сама буде фізично переможеною». Для Фунакосі не було незвичайним, коли каратист використовував своє мистецтво можливо лише одного разу за усе життя, оскільки каратист не повинен «бути легко втягнутим у бійку». Для нього, один удар, нанесений експертом, міг означати життя або смерть. Людина збезчещує себе, якщо використовує своє мистецтво не за призначенням. Фунакосі також був переконаний, що «у часи скрутної кризи, людина повинна мати сміливість... зустрітися з мільйоном і одним супротивником». Нерішучість він вважав ганебною рисою.[17]

Мотобу Тьокі у найханті-даті, одній з базових стійок карате.

Практичні тренування[ред.ред. код]

Сучасні тренування з карате зазвичай ділять на кіхони (основи, базова техніка), кати (формальні вправи, комбінації), та куміте (спаринги). Ще однією важливою ділянкою тренувань, яку слід згадати, є використання зброї — кобудо. Часто карате розмежовують на вивчення його як мистецтва, спортивні тренування та тренування прийомів самозахисту. Однак, не зважаючи на довгу історію розвитку, в карате не виділяють повністю незалежних частин. Так, наприклад, згадані тренування із самозахисту вважають похідними від кат та прикладних прийомів карате.[Джерело?] Під впливом Японії, наголос у сучасних тренуваннях часто робиться на психологічні аспекти. Ці аспекти мають складатися у правильне кокоро каратиста (внутрішній стан/характер/відношення до життя), яке включає такі риси як завзятість, сміливість, доброчесність та якості лідера/проводиря.

Кіхон (Основи)[ред.ред. код]

Докладніше: Кіхон

Важливість кіхону (яп. 基本:きほん) різна у різних стилях карате. Зазвичай, кіхон включає один прийом (або комбінацію прийомів), що повторюється цілою групою каратистів. Кіхон може також включати використання заданих рухів невеликими групами, у тому числі, парою каратистів.

Ката (Формальна вправа)[ред.ред. код]

Докладніше: Ката

Ката (яп. 型:かた), що означає формальна вправа або комбінація, є встановленою послідовністю прийомів. Ці прийоми включають глибокі стійки для розвитку сили ніг та широкі рухи для розвитку постави/статури, а також здоров'я та сили сердцево-судинної системи та верхньої частини тіла. Деякі кати є довгими і складними та тренують пам'ять і навчають розраховувати свої сили.

Ката включає тренування та демонстрацію фізичних принципів бою. Кату можна вважати послідовністю рухів карате, що відповідають різноманітним типам атаки та захисту за ідеальних умов.

Кати виникли, коли письменність в Окінаві та Китаї ще не була розповсюджена, тому регулярне вивчення кат було логічним шляхом збереження відповідної інформації. Окремі рухи можуть мати різні тлумачення або застосування для самозахисту. Наврядчи певний спосіб інтерпретації можна рахувати 'вірним' або 'невірним'. Натомість, те чи інше застосування може бути більш або менш корисним у справжньому поєдинку. Кати, що називаються однаково, можуть виконуватися з деякими відмінностями у різних стилях, у різних школах одного стилю, або навіть у різні часи в одного вчителя.

Існує багато типів кат. Певні кати (що різняться від школи до школи) використовують на всіх ступенях (рівнях) атестацій (іспитів, випробувань) на Кю та Дани.

Куміте (Спаринги)[ред.ред. код]

Докладніше: Куміте

Куміте (яп. 組手:くみて), часто називають спарингом. Буквально, «куміте» означає «зустріч рук» або «сплетені руки» та має багато проявів. В різних стилях сучасного Карате куміте відбувається за різними правилами, які на загал подібні. Спаринг може бути довільним або структурованим. Довільний спаринг складається з учасників, які займають напів-структуровані стійки, що дозволяють певний рівень рухливості та гнучкості для виконання певних прийомів. Структуровані куміте складаються з наступних основних стадій:

  1. Партнери готуються до атаки та захисту.
  2. Сторона, що атакує, оголошує свою атаку (зазвичай, вказуючи ціль атаки та заплановний прийом).
  3. Сторона, що захищається, визнає оголошену атаку.
  4. Сторона, що атакує, виконує атаку.
  5. Сторона, що захищається, виконує блок встановлений для оголошеної атаки.

Зазначені дії можуть повторюватися з виконанням багатьох прийомів та зміною сторін атаки/захисту.

Сьогодні куміте практикують як у спортивних змаганнях, так і при тренуваннях самозахисту. Спортивні спаринги мають тенденцію бути поєдинками, у яких очки нараховуються після кожного успішного удару з короткою зупинкою зустрічі. Спаринги із застосуванням ударів руками та ногами можуть включати також і кидки та захоплення/зчеплення, що залежить від конкретного стилю або вчителя. Рівень фізичного дотику (контакту) у спарингах значно різниться від жорсткого правила відсутності будь-якого дотику до справжнього дотику (повного контакту). Спаринги зі справжнім дотиком зазвичай проводяться у захисному одязі/обладнанні.

Додзьо кун (Клятва/Правила)[ред.ред. код]

Докладніше: Додзьо кун

У традиціях карате та зокрема, бусідо, Додзьо кун є клятвою та набором правил, яким повинен слідувати каратист — як у додзьо (місці навчання/тренувальній залі), так і за межами додзьо (у повсякденному житті). Додзьо кун (яп. 道場 訓:どうじょう くん) — буквально означає «місце» (дзьо) «шляху» (до) або «місце пошуку шляху», а кун — «правила».

Ходзьо ундо (Гартування)[ред.ред. код]

Для гартування, відомого як ходзьо ундо (яп. 補助 運動:ほじょ うんどう — «тренування технічних основ»), в карате застосовують традиційне обладнання. Воно включає відносно прості снаряди зроблені з дерева, каменю, соломи, піску та глини або їх сучасні модифікації.[18] Це, наприклад, маківара (яп. 巻藁:まきわら, пружня дошка {часто обгорнута соломою} для відробляння ударів), ніґірі ґаме (яп. 握り瓶:にぎりがめ глеки, наповнені піском або залиті глиною, для напрацювання правильного хвату та зміцнення пальців) та тісі (яп. チーシー, кам'яні молотки/молоти різної ваги для зміцнення м'язів, суглобів, хвату та покращення техніки рук). Допоміжні вправи, що використовують таке обладнання, створені для тренування сили, витривалості, швидкості та координації рухів.[19] У відповідному тренуванні спортивного карате особливу увагу приділяють аеробним вправам (тривалі фізичні тренування), анаеробним вправам (переважно, вправи менше двох хвилин), силі, рухливості, гнучкості/розтяжності та контролю стресових станів.[20] Конкретні типи тренувань залежать від школи карате та вчителя.

Карате як вид спорту[ред.ред. код]

Фунакосі Ґітін казав: «У карате немає місця змаганням».[21] В Окінаві перед Другою світовою війною куміте не було частиною тренувань.[22] Егамі Сігеру (яп. 江上 茂:えがみ しげる, 1912-1981) оповідав, що у 1940 році деяких каратистів примушували назавжди залишати їх додзьо через тренування із застосуванням спарингів, яким ті навчалися у Токіо.[21]

Сучасні змагання з карате мають три дисципліни: спаринг (куміте), формальні врави або комбінації голіруч (кати) та зі зброєю (кати кобудо). Учасники можуть брати участь у змаганнях індивідуально або у складі команди. Оцінка обох видів кат здійснюється суддями на лаві (журі). Спаринг судить головний суддя (рефері), якому зазвичай допомогають рефері-асистенти, що перебувають збоку майданчика. Поєдинки зі спарингу типово діляться за вагою, віком, статтю та досвідом учасників.

Міжнародні змагання організовуються дуже ретельно. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) визнав Всесвітню федерацію карате (ВФК) відповідальною за змагання з карате на Олімпійських іграх. ВФК розробило загальні правила для дотримання в усіх стилях. Національні організації — підрозділи ВФК — координують свої дії з відповідними Національними олімпійськими комітетами.

Карате не отримало Олімпійського статусу в Іграх 2012 р. На 117-му засіданні МОК (Липень 2005 р.) карате отримало більше ніж половину голосів, але не отримало переваги у 2/3 голосів, необхідної для отримання офіційного статусу Олімпійського виду спорту.

Існують також інші регіональні, національні та міжнародні організації, які проводять змагання з карате. ВФК приймає лише одну організацію від країни. Всесвітня спілка організацій карате-до[23] (ВСФК) пропонує об'єднання різних стилів та організацій карате без змін у їх стилі чи розмірі. ВСФК приймає більше ніж одну федерацію або асоціацію карате від кожної країни.

Ступені[ред.ред. код]

У 1924 р. Фунакосі Ґітін адаптував систему данів (яп. 段:だん) від засновика дзюдо, Кано Дзіґоро,[9] а також схему з обмеженим набором поясів різних кольорів. Інші окінавські вчителі також прийняли цю практику.

За системою кю/данів, оцінка майстерності новачка є кю з великим числовим значенням (наприклад, 9-те кю), яка розвивається у напрямку до кю з меншими числовими значеннями. Прогрес данів відбувається від 1-го дану (сьодан, або «початковий дан») до вищіх ступенів. Каратистів, що оцінюють за системою кю (яп. 級:きゅう), називають кольоровими поясами або муданся (яп. 無段者:むだんしゃ — «ті, що дану не мають»). Каратистів з отриманими данами (ступенями) називають юданся (яп. 有段者:ゆうだんしゃ — «ті, що дан мають»). Юданса, незалежно від його/її дану, переважно носить чорний пояс.

Вимоги щодо отримання ступеня є різними у різних стилях, організаціях та школах. При наданні нового кю, найбільшу увагу звертають на стійки, рівновагу, та координацію рухів. На вищих ступенях оцінюється також швидкість та сила. Факторами, що впливають на швидкість отримання нових ступенів, є мінімальний дозволений вік та час, що минув після отримання останнього ступеня. Випробування складаються з демонстрації майстерності перед лавою екзамінаторів. Чорні пояси зазвичай випробовуються у спосіб, відомий як сінса (яп. 審査:しんさ — «перевірка, іспит»). Це випробування включає письмовий іспит, а також демонстрацію кіхонів, куміте, кат та бункай (яп. 分解:ぶんかい — «аналіз/застосування» {прийомів}).

Гострі питання стосовно карате[ред.ред. код]

Нечесна практика[ред.ред. код]

Докладніше: МакДодзьо

Протягом останніх близько 40 років з'явилася велика кількість вчителів та шкіл з недоброю славою, неправдивих майстрів та шахраїв, причиною чому стала популярність бойових мистецтв як у засобах масової інформації, так і в реальному житті. Ці школи, які називають МакДодзьо або Млини чорних поясів, часто очолюють вчителі з сумнівною майстерністю, сумнівною етикою їх справи або з першим та другим разом.

Ката та кобудо[ред.ред. код]

Після здійснення спроб практично застосувати прийоми з кат карате, багато з яких видаються таємничими або непрактичними, Натан Джонсон стверджує, що його дослідження показує, що найбільш античні кати карате були створені для використання зі зброєю — не голіруч.[24]

Карате на екрані та в популярній культурі[ред.ред. код]

Карате швидко розповсюджувалося на заході засобами популярної культури. В художній літературі 1950-х років карате описували у термінах близьких до міфології. Західні ж професіонали бою без зброї представлялися як незнайомі зі східними бойовими мистецтвами.[25] До 1970-х фільми з бойовими мистецтвами стали головним жанром, що популяризував карате та інші азіатські бойові мистецтва на заході. У фільмі «Карате кід» (англ. The Karate Kid, 1984) оповідається вигадана історія про те, як американський юнак став каратистом.

Деякі відомі зірки кіно, які вивчали зазначені нижче стилі карате, це:


Тлумачення деяких термінів[ред.ред. код]

Увага! Тлумачення перекладені з англійської та російської Вікіпедій. Вони не є перекладом з японської або китайської мов.

  • Бо (яп. (棒:ぼう)) — вид ударної холодної зброї, палиця.
  • Бункай (яп. 分解::ぶんかい), дослівно — «аналіз» або «розбирання», практично - «застосування прийомів засвоєних у катах».
  • Будо, (яп. 武道:ぶどう) — бойовий/військовий {бу} шлях {до} — яп. позначення бойових мистецтв.
  • Будокан (яп. 武道館:ぶどうかん) — будинок/зала (кан) бойового/військового {бу} шляху {до} — прибл. дім бойових мистецтв.
  • Вадо-рю (яп. 和道流:わどうりゅう) — стиль (рю) гармонійного (ва) шляху (до).
  • Ґанкаку (яп. 岩鶴:がんかく) — назва кати, яку Фунакосі дав формальній вправі (каті) тінто.
  • Ґодзю-рю (яп. 剛柔流:ごうじゅうりゅう) — жорсткий/твердий- (го) витончений/м'який (дзю) стиль/техніка (рю).
  • Дай Ніппон Бутоку Кай, (яп. 大日本武徳会:だい にっぽん ぶとく かい) — організація, головною метою якої є стандартизація, розвиток та збереження всіх можливих японських бойових мистецтв. Дай Ніппон Бутоку Кай в інтернеті.
  • Дзюсан (яп. 十三:じゅうさん) — ката, що практикується у багатьох стилях карате. Буквально означає 13 та відноситься до 13 вбивчих позицій, однак люди називають цю кату як 13 рук, 13 кулаків, 13 прийомів або 13 кроків. Також цю кату називають сейсан, сесан, сейшан, а також ханґецу (яп. 半月、はんげつ, насправді, ханґецу, що складається з 41 руху, розроблена на основі дзюсан та практикується у сьотокан карате).
  • До (яп. 道:どう) — шлях.
  • Іссін-рю (яп. 一心流:いっしんりゅう) — стиль/техніка (рю) одного/усього/цілого (іс) серця (сін).
  • Каратеґі (яп. 空手着:からてぎ) — одяг/форма (ґі) для тренувань з карате.
  • Кейкоґі (яп. 稽古着:けいこぎ) — тренувальний (кейко) одяг (ґі) — форма для тренувань/практики з японських бойових мистецтв (будо), яку також називають «доґі» (яп. 道着:どうぎ).
  • Кьокусін (яп. 極真) — вища істина. Стиль карате, назву якого часто транслітерують як Кіокушин.
  • Найханті (яп. 内蹯地:ナイハンチ) або Найфанті (яп. ナイファンチ) — ката, що виконується зі стійки найханті-даті. Відома також як теккі.
  • Найханті-даті (яп. ナイハンチ 立ち (だち)) — одна з базових стійок карате, в якій каратист стоїть з широко розставленими ногами.
  • Нунчаки (яп. ヌンチャク — ну́нтяку) — вид ударної холодної зброї.
  • Сай (яп. 釵:さい) — вид колющої холодної зброї.
  • Сантін (яп. サンチン) — ката південно-китайського походження, яка є ядром декількох стилів карате, з яких найвідомішими є ґодзю-рю та уеті-рю.
  • Сансейру (яп. 三十六手:サンセイルー) — ката, що означає «36 рук», число, що базується на міфології та означає 6×6, де перша шість — це око, вухо, нос, язик, тіло та дух, а друга — відчуття колір, голос, запах, смак, дотик та судження/справедливість. Ката навчає комбінаціям ударів руками, поєднує атаку та захист від ударів ногами.
  • Сіндо Йосін-рю (яп. 新道楊心流:しんどう ようしんりゅう) — новий (сін) шлях (до) школи/стилю (рю) серця (сін) з верби (йо) — школа дзюдзюцу.
  • Сіто-рю (яп. 糸東流:しとうりゅう) — згідно з інформацією на сайті Seishin-Do Karate назву школи/стилю («рю») «сіто-рю» створив Мабуні Кенва з альтернативного прочитання кандзі (знака/ієрогліфа) іто (糸) з імені майстра Ітосу Анко як «сі» та кандзі хіга (東) з імені майстра Хігаонна Канрьо (яп. 東恩納 寛量, 1853-1916) як «то».
  • Сьохей-рю (яп. 昭霊流:ショウヘイリュウ) — стиль окінавського карате.
  • Сьорін-рю (яп. 小林流:ショウリンリュウ) — стиль окінавського карате.
  • Сьотокан (яп. 松濤館流:しょうとうかん) — будинок/зала (кан) «соснових хвиль» (сьото, псевдонім Фунакосі у його поезіях, філософських записах та листах до учнів). Стиль карате, назву якого часто транслітерують як Шотокан.
  • Тамесіварі ({{lang-ja|試し割り) — розбивання твердих предметів незахищеними частинами тіла (наприклад, рукою цеглину).
  • Теккі (яп. 鉄騎:てっき) — назва кати, яку Фунакосі дав формальній вправі (каті) найханті.
  • Те або Ті (яп. 手:て) — рука.
  • Тінто (яп. 鎮闘:ちんとう) — ката, яка згідно з легендою названа на честь китайського моряка, якого деколи називають Аннан, чий корабель розбився біля берега Окінави. Ця ката є дуже динамічною та застосовує розмаїття стійок, незвичні удари, що виконуються на різних висотах та рідкий поворот на одной нозі.
  • Тонфа (яп. トンファー) — вид ударної холодної зброї.
  • Уеті-рю (яп. 上地流:うえちりゅう) — «школа/стиль Уеті» або «шлях Уеті» (засновник — Уеті Канбун).
  • Хангецу (яп. 半月型:はんげつ) — назва кати, яку Фунакосі дав формальній вправі (каті) дзюсан (сейсан).
  • Хейан (яп. 平安:へいあん) — ката з п'яти формальних вправ, якій навчають у багатьох стилях карате, також відома як пінан. Перекладається як «у безпеці від шкоди».
  • Цюань-фа (кит. 拳法) — «основи/закон кулака» — загальна назва для позначення рукопашних китайських бойових мистецтв, що не використовють зброї. В окінавському прочитанні — Кемпо.


Див. також[ред.ред. код]

書.svg Ця стаття містить японський текст.
Без правильної підтримки східно-азіатського написання, ви можете бачити знаки питання, прямокутники або інші символи замість ієрогліфів.

Посилання та примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Higaonna, Morio (1985). Traditional Karate-Do: Okinawa Goju Ryu : The Fundamental Techniques (Traditional Karate-Do). Japan Pubns. с. pp. 17–19. ISBN 0-87040-595-0.  (англ.)
  2. а б «History of Okinawan Karate». Процитовано 2008-04-19.  (англ.)
  3. а б Bishop, Mark (1990). Okinawan Karate: Teachers, Styles and Secret Techniques. A & C Black. с. p. 153–166. ISBN 0-7136-5666-2.  (англ.)
  4. «Names of China». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  5. Levitz, Maurey (1998). «What's In A Name?». New Paltz Karate Academy, Inc. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  6. Bishop, Mark (1990). Okinawan Karate: Teachers, Styles and Secret Techniques. A & C Black. с. p. 28. ISBN 0-7136-5666-2.  (англ.)
  7. «Thinking outside the box (Endnote #4. Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  8. «Kata of Karate:Uechi-ryu». Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  9. а б Hokama, Tetsuhiro (2005). 100 Masters of Okinawan Karate. Trans. Charles (Joe) Swift. Okinawa: Okinawa Gojuryu Kenshi-kai Karate-do Kobudo Association & Karate Museum. с. pp. 20–28.  (англ.)
  10. «Rules of kata match» (pdf). pp. 7-8. Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  11. Nozaki, Yoshiko; Inokuchi, Hiromitsu; Kim, Tae-young. «Legal Categories, Demographic Change and Japan’s Korean Residents in the Long Twentieth Century». Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  12. Щербаков, Владимир. «История каратэ шотокан». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-04-06.  (рос.)
  13. «Hidetaka Nishiyama O'Sensei». Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  14. «All South Karate - Sensei». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  15. «Professor Suzuki's Wado Internation Karate-Do Federation». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  16. «International Association of Shotokan Karate». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  17. Funakoshi, Gichin (1973). Karate-Do Kyohan: The Master Text. Tokyo: Kodansha International. ISBN 0-87011-190-6.  (англ.)
  18. «Львівська обласна федерація Кьокусінкан Шогакукай Карате — Фізична підготовка — Ходзе-Ундо. Тренування з різноманітними засобами». Процитовано 2008-04-06.  (укр.)
  19. Higaonna, Morio (1985). Traditional Karate-Do: Okinawa Goju Ryu : The Fundamental Techniques (Traditional Karate-Do). Japan Pubns. с. p. 67. ISBN 0-87040-595-0.  (англ.)
  20. Mitchell, David (1991). Winning Karate Competition. A&C Black. с. p. 25. ISBN 0-7136-3402-2.  (англ.)
  21. а б Shigeru, Egami (1987). The Heart of Karate-Do. Kodansha America. с. pp. 111–113. ISBN 0-87011-816-1.  (англ.)
  22. Higaonna, Morio (1991). Traditional Karate-do: Applications of the Kata. Pt.2 v. 4. с. p. 136. ISBN 0-87040-848-8.  (англ.)
  23. «WUKO - World Union of Karate-Do Organization». Процитовано 2008-04-06.  (англ.)
  24. Johnson, Nathan (2006). The Great Karate Myth: Unravelling the Mystery of Karate. The Wykeham Press. ISBN 0-95496-093-9.  (англ.)
  25. Наприклад, Ян Флемінґ у книзі Голдфінгер (Goldfinger (novel) з англійської Вікіпедії) описує головного героя Джеймса Бонда, — професіонала бою без зброї, — як людину, абсолютно незнайому з карате та тим, як воно виглядає, та описує корейця на ім'я Одджоб такими словами: «Голдфінгер сказав: «Чи ви колись чули про карате? Ні? Що ж, той чоловік є одним із трьох людей у світі, які мають чорний пояс карате. Карате є відгалудженням дзюдо, але має таке саме відношення до дзюдо, як фортеця Шпандау до катапульти...»» Такий опис у популярному творі передбачає та покладається на те, що карате є майже невідомим бойовим мистецтвом на заході.

Джерела[ред.ред. код]

  • Higaonna, Morio (1985). Traditional Karatedo Vol. 1 Fundamental Techniques. ISBN 0-87040-595-0.
  • http://www.wonder-okinawa.jp/023/eng/001/001/index.html history of Okinawan Karate
  • Bishop, Mark (1990). Okinawan Karate: Teachers, Styles and Secret Techniques, A & C Black. ISBN 0-7136-5666-2.
  • Mitchell, David (1991). Winning Karate Competition. ISBN 0-7136-3402-2 pages = 25.
  • Shigeru, Egami (1976). The Heart of Karate-Do, 111. ISBN 0-87011-816-1.
  • Higaonna, Morio (1990). Traditional Karatedo Vol. 4 Applications of the Kata, 136. ISBN 0-87040-848-9.
  • Shigeru, Egami (1976). The Heart of Karate-Dō, 113. ISBN 0-87011-816-1.
  • WUKO - World Union of Karate-Do Organizations
  • Hokama, Tetsuhiro (2005). 100 Masters of Okinawan Karate. Okinawa: Ozata Print, 20.
  • Funakoshi, Gichin. "Karate-Do Kyohan - The Master Text" Tokyo. Kodansha International; 1973.
  • Names of China
  • http://www.newpaltzkarate.com/article/Article1SA.html, Levitz, Maurey (1998) What's In A Name? How the meaning of the term karate has changed, New Paltz Karate Academy, Inc.
  • http://www.koryu-uchinadi.com/thinking_outside_the_box.htm Patrick McCarthy, footnote #4
  • Kanbun Uechi history
  • Hokama, Tetsuhiro (2005). 100 Masters of Okinawan Karate. Okinawa: Ozata Print, 28.
  • WUKO World Union of Karate-do Organizations
  • The Great Karate Myth, 2006, Wykeham Press
  • Nozaki, Yoshiko; Hiromitsu Inokuchi, Tae-young Kim. Legal Categories, Demographic Change and Japan’s Korean Residents in the Long Twentieth Century. Retrieved on 2007-02-19.
  • History of Shotokan (Russian). Retrieved on 2007-05-15.
  • nishiyama
  • All South Karate
  • International Association of Shotokan Karate (IASK)
  • For example, Ian Fleming's book Goldfinger (1959, p. 91-95) describes the protagonist James Bond, an expert in unarmed combat, as utterly ignorant of Karate and its demonstrations, and describes the Korean 'Oddjob' in these terms: Goldfinger said, "Have you ever heard of Karate? No? Well that man is one of the three in the world who have achieved the Black Belt in Karate. Karate is a branch of judo, but it is to judo what a spandau is to a catapult...". Such a description in a popular novel assumed and relied upon Karate being almost unknown in the West.