Герберт фон Караян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ге́рберт фон Карая́н (нім. Herbert von Karajan; *5 квітня 1908, Зальцбург, Австрія — †16 липня 1989, Аніф, Австрія) — австрійський диригент. За визнанням газети New York Times^{[Джерело?]}, Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.

Зміст 1 Ранні та воєнні роки 2 Повоєнні роки 3 Творчість 4 Посилання 4.1 Відео 5 Література

[ред.] Ранні та воєнні роки

З 1916 року по 1926 рік учився в консерваторії Моцартеум (Mozarteum) у Зальцбурзі. В 1929 продиригував оперою Ріхарда Штрауса «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З 1929 по 1934 був першим капельмейстером (Kapellmeister) у міському театрі міста Ульм у Німеччині.

У 1935 Герберт фон Караян став членом нацистської партії. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральмузикдиректором (Generalmusikdirektor) Німеччини, в 1937 відбувся його перший виступ Караяна з Берлінським філармонічним оркестром й у Берлінському державному оперному театрі в опері Бетховена «Фіделіо». Величезний успіх мали його виконання опери Ріхарда Вагнера «Тристан і Ізольда». Також диригент гастролював у Брюсселі, Стокгольмі, Амстердамі й інших містах. В ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії Deutsche Grammophon.

В роки Другої Світової війни Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin, його призначенню сприяло покровительство Германа Геринга. Загалом у 1941—1945 роки він провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян був одружений на Аніті Гутерман, донці відомого виробника швейних машин.

[ред.] Повоєнні роки

В 1946 році у Відні з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, потім окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента внаслідок його членства в Нацистській партії, проте в 1947 заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство у нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад Ісаак Стерн, Артур Рубінштейн і Іцхак Перлман відмовлялись грати з Караяном.

В 1948 Караян став художнім керівником Товариства друзів музики (Gesellschaft der Musikfreunde) у Відні. Диригував також в оперному театрі «Ла Скала» у Мілані. Однак, найзначнішою в цей період була його робота з недавньо створеним оркестром «Філармонія» (Philharmonia Orchestra) у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував спектаклями в Байрейтском оперному театрі.

В 1955 був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець Вільгельма Фуртвенглера. З 1957 року по 1964 рік був художнім директором Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбургским фестивалем, де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті у 1989 році.

[ред.] Творчість

Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій прес-конференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує твердження, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити Дев'яту симфонію Бетховена, а існуючий на той момент архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому визначну значну роль.

Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Р.Вагнера і «Паризьких симфоній» Й.Гайдна:

«Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»

«Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»

Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 (зокрема таких композиторів як Г.Малер, А.Шенберг, А.Берг, А.Веберн, Б.Барток, Я.Сібеліус, Р.Штраус, Дж. Пуччіні, А.Онеггер, С.Прокоф'єв, К.Дебюссі, П.Хиндеміт, І.Стравінський). Виключення складають Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») Карла Орфа в 1973.

[ред.] Посилання

• Офіційний сайт

[ред.] Відео

• Бетховен, симфонія №1
• Бетховен, симфонія №2
• Бетховен, симфонія №3, ч.1
• Бетховен, симфонія №5, 1966 рік
• Бетховен, симфонія №9, ч.1
• Бетховен, симфонія №9, ч.2

[ред.] Література

• Lebrecht, Norman. The Maestro Myth: Great Conductors in Pursuit of Power (2001), Citadel Press. ISBN 0806520884.
• Layton, Robert. Penguin Guide to Compact Discs (1996), Penguin Books. ISBN 0140513671.
• Monsaingeon, Bruno. Sviatoslav Richter: Notebooks and Conversations (2001), Princeton University Press. ISBN 0571205534.
• Osborne, Richard. Herbert von Karajan (1998), Chatto & Windus. ISBN 0701167149.
• Osborne, Richard. Herbert von Karajan: A Life in Music (2000), Northeastern University Press. ISBN 1555534252.
• Raymond, Holden. The Virtuoso Conductors (2005), Yale University Press. ISBN 0300093268.

Ця стаття не містить шаблону-картки. Ви можете допомогти проекту, додавши його у статтю. Можливо, вам варто звернутись за допомогою до Вікіпедія:Запити на шаблони.