Каринтія (герцогство)

Герцогство Каринтія Herzogtum Kärnten
Герб
Статус	Світське володіння
Столиця	Клагенфурт
Рік утворення	976
Правлячі династії	Еппенштейн, Спанхейм, Горицька, Габсбург
Імперський округ	Австрійський округ
Колегія князів	1 місце (з 1803 р.)
Належність (1792)	Австрійська імперія
Втрата незалежності	1269

Трон для коронації князя Карантанії, Цолфельд

Герцогство Карінтія (нім. Kärnten, словен. Koroška, лат. Carantania, Carantanum) — одне з територіальних князівств Священної Римської імперії і коронна земля Австро-Угорщини. У 1918 р. на основі герцогства Карінтія була утворена федеральна земля Каринтія в складі Австрійської республіки.

Античність

В давнину територія Каринтії входила до складу кельтського королівства Норік з центром в Норії (біля сучасного Клагенфурту). Назва «Каринтія» має, мабуть, кельтське походження, і сходить або до кельтського carant — друг, родич, або до кельтсько-іллірійського 'karn' — камінь, скеля. У 16 р. до Р.Х. ці землі увійшли до складу Рімської імперії. Адміністративним центром провінції стало місто Вірун (Клагенфурт). При імператорові Діоклетіані (284—305) провінція була розділена на Приморський і Внутрішній Норік, кордоном між якими стала річка Драва в Каринтії.

У V столітті на Норік обрушилися племена германців. У 406 р. вестготи Аларіха перейшли Карнські Альпи, але були відбиті римським полководцем Стіліхоном. Після падіння в 476 р. Римської імперії Каринтія увійшла до складу держави Одоакра, а потім — королівства остготів. З середини VI століття в цей регіон зі сходу почали переселятися слов'яни, які швидко витіснили місцеве романізоване населення. Слов'яни в цей час входили до складу Аварського каганату, ядро якого розташовувалося на території сучасної Угорщини. До кінця VI століття авари і слов'яни підпорядкували землі верхньої течії Драви, що означало початок багатовікової боротьби з Баварією, яка також претендувала на територію Каринтії. 623 року слов'янське населення Аварського каганату підняло повстання Само і утворило власну незалежну державу на території Моравії, Нижньої Австрії, Штирії і Каринтії.

Середньовіччя

Князіство Карантанія

Держава Само була фактично союзом слов'янських племен. Вже в 630-х роках у його складі сформувалося князівство Карантанія, яке після смерті Само в 658 році отримало незалежність. Територія Карантанії охоплювала сучасні Каринтію, Штирію і східну Словенію. Це була слов'янська держава з власною династією і особливим порядком обрання князя. Столиця розташовувалася в місті Крнський град (Карнбург) в Каринтії. 745 року в обмін на баварську підтримку проти аварів, карантанський князь Борут визнав сюзеренітет Баварії. З того часу почалася інтенсивна християнізація слов'янського населення Карантанії під керівництвом Зальцбургського архієпископа. У 788 Баварія була завойована військами Карла Великого і Карантанія увійшла до складу імперії Каролінгів.

Під владою франків князівство зберігало досить широку автономію, номінально підкоряючись маркграфам Фріулі, проте після слов'янського повстання Людевіта Посавського в 819—820 роках влада слов'янських князів була ліквідована. Карантанія була розділена на декілька марок на чолі з німецькими графами. Це послужило поштовхом до масової роздачі земель німецьким феодалам і церкві. У 870-их роках карантанські марки були об'єднані Арнульфом Каринтійським, який пізніше (896 року) став імператором. Але вже в 895 Каринтія знов була повернена Баварії.

Утворення герцогства Каринтія

В 976 р., після повстання баварського герцога Генріха II Норовистого, імператор Оттон II відокремив від Баварії східні марки і створив з них єдину державу — герцогство Велика Карантанія на чолі з герцогом Генріхом I Молодшим (976—978, 985—989) з династії Луїтпольдингів. До складу нової держави увійшли території Каринтії, Штирії, Словенії, Фріулі, Істрії і Верони. Ядром герцогства стала Каринтія. Проте ця держава відрізнялася крайньою неміцністю: вся його територія була розділена на декілька марок, на чолі кожної з яких знаходилася власна династія, тоді як герцоги Карантанії (або Каринтії, як їх сталі називати в цей час) часто змінювалися імператорами, а інколи взагалі не призначалися. На цей період припадає нова хвиля німецьких колоністів, внаслідок чого слов'янське населення було повністю витиснене з північної Каринтії. Одночасно посилилася влада католицького духівництва, в Каринтії було засноване єпископство Гурк і Лавант, надбавші значні земельні володіння в герцогстві.

На період правління династії Еппенштейнів (1073—1122) припадає пік ослаблення державної влади в Каринтії. У цей період Штирійська, Крайнська і Істрійська марки повністю відокремилися від герцогства, що зберегло лише територію приблизно відповідну сучасній федеральній землі Каринтія. Проте, після приходу до влади в Каринтії в 1122 р. династії Спанхейм, герцогство, незважаючи на зменшення його території, почало зміцнюватися. Скориставшись політичним вакуумом в Крайні, герцоги Каринтії підпорядкували значні землі в цьому маркграфстві. При Германі Спанхеймі (1161—1181) Клагенфурт став великим містом і фактичною столицею держави. Герцогам удалося також вивести єпископство Гурк з підпорядкування Зальцбургу, що сильно зміцнило авторитет каринтійських монархів. В середині ХІІІ століття герцоги Каринтії, спираючись на міцний союз з Чехією, розгорнули боротьбу з Австрією за владу над Крайной. Ця боротьба завершилася приєднанням Крайни до Каринтії в 1248 р. Проте в 1268 р. помер останній представник династії Спанхеймів Ульрих III, який заповідав свої володіння чеському королеві Пржемислу Оттокару II.

Встановлення влади Габсбургів

В 1269 Каринтія перейшла у володіння короля Чехії. Проте його конфлікт з імператором Рудольфом I завершився поразкою Пржемисла Оттокара II в 1276 р. і розділом його земель. Каринтія була передана графам Тирольським, союзникам імператора. Тирольська династія в герцогстві припинилася в 1335 р. і за угодою з Баварією Каринтія була передана Габсбургам. Таким чином область увійшла до складу австрійських володінь і залишалася під владою габсбургської династії до 1918 р. В другій половині XIV століття спадкові землі Габсбургів неодноразово ділилися між різними гілками цієї династії. Каринтія по розділах 1396 і 1411 рр. була закріплена за штирійською лінією. Лише у 1457 р. герцогство було знов включене до складу єдиної австрійської держави, а каринтійський герцог Фрідріх III в 1452 р. став імператором Священної Римської імперії.

Турецькі вторгнення і Селянський союз

В кінці XV століття Каринтія була розорена тривалими війнами з Угорщиною, а потім почалися турецькі набіги на графство. Це катастрофічним чином позначилося на економіці Каринтії: різко зменшилася чисельність населення, було покинуто багато населених пунктів, особливо в східних областях, постраждало сільське господарство і гірські промисли. Нездатність Габсбургів чинити реальний опір туркам привела до виникнення в Каринтії селянського руху, відомого під назвою Віндського союзу, який організував відсіч туркам і в 1514 —1515 рр. Рух, проте, незабаром був пригнічений Габсбургами. Боротьба з турками викликала до життя особливий стиль фортифікаційних споруджень Каринтії, яскравим прикладом якого став замок Гохостервитц. У 1500 р. до складу габсбургських володінь увійшло графство Гориція, останнє незалежне світське володіння, що мало лени на території Каринтії.

Новий час

Реформація і Контрреформація

З початку XVI століття до Каринтії почало проникати протестантизм. Центром Реформації став Філлах. Згідно з Аугсбургзьким релігійним миром 1555 р. протестанти дістали можливість вільного сповідання своєї релігії. З протестантських течій в Каринтії найбільшого поширення набув кальвінізм. У 1578 р. герцог Внутрішньої Австрії Карл II затвердив закон про свободу віросповідання в Каринтії і Крайні. Проте з приходом до влади сина Карла II ерцгерцога Фердінанда в кінці XVI століття в країну проникли єзуїти, які очолили боротьбу з Реформацією. Фердінанд в 1619 р. став володарем Австрії і імператором Священної Римської імперії. Це дало новий поштовх контрреформації в Каринтії. У 1628 р. країну були вимушені покинути дворяни-протестанти. У XVIII столітті залишки протестантів Каринтії переселилися в Трансильванію і Банат.

Освічений абсолютизм і Наполеонівські війни

В другій половині XVIII століття в Карінтії, як і в інших володіннях Габсбургів, розгорнулися реформи освіченого абсолютизму. Урбаріальні патенти Марії Терезії 1771—1778 рр. зафіксували феодальні повинності селян, скоротили панщину, встановили мінімум селянського наділу і підтвердили право свободи переходу, дозволено також було викупляти спадкові права на землю. У 1775 р. були ліквідовані внутрішні митниці між різними землями у складі імперії Габсбургів. У 1779 р. створена система державної шкільної освіти. У 1781 р. проголошена свобода віросповідання християнських конфесій. При Іосифі II були обмежені права провінційних ландтагів, а всі території імперії об'єднані в 13 провінцій. Каринтія увійшла до однієї з таким провінцій разом з Штирією і Крайною, що означало ліквідацію самоврядності герцогства. Лише у 1790 р. було відновлено старий адміністративний поділ і Каринтія знов знайшла статус окремої коронної землі. У 1787 р. князь-єпископ Гурка переїхав до Клагенфурт і було утворена нова єпархія, що включала всю територію Каринтії — єпископство Клагенфурт—Гурк. У 1797 р. територія Каринтії стала ареною бойових дій між наступаючею армією Наполеона і військами Габсбурзької імперії. . У 1805 р. Штирія знов була окупована французькими військами, а за умовами Шенбруннського договору 1809 р. велика частина Каринтії була передана новому утворенню, що знаходиться під управлінням Франції, — Іллірійським провінціям. Під час французького владицтва в Каринтії були проведені широкі буржуазні реформи, здійснена емансипація євреїв, заохочувалося вживання словенської мови. У складі Іллірійських провінцій Каринтія залишалася до 1813 р., коли була знов завойована Австрією. З 1849 р. Каринтія складає окрему коронну землю.