Карликові слони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карликові слони
Період існування: плейстоцен
Elephas skeleton.JPG
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Афротерії (Afrotheria)
Ряд: Proboscidea

Карликові слони — доісторична парафілетична група ссавців ряду хоботних (Proboscidea). Є збірною назвою низки викопних родів ряду хоботних, які в результаті процесу алопатричної спеціалізації набули набагато менших розмірів, ніж їх безпосередні предки. В цьому випадку мала місце острівна карликовість — біологічний феномен, коли розміри тварин, ізольованих на острові, з часом радикально зменшуються через брак їжі. Наразі подібний феномен розвивається у низки сучасних популяцій як африканського, так і індійського слонів — пігмейський слон.

Ареал[ред.ред. код]

Викопні рештки карликових слонів були знайдені на середземноморських островах Кіпр, Мальта (Гхар-Далам), Крит, Сицилія, Сардинія, Кіклади і Додеканес. Інші острови, де карликові слони були знайдені: Сулавесі, Флорес, Тимор й інші Малі Зондські острови. На Канальних островах Каліфорнії колись існував карликовий вид, що походив від мамонта Колумба,[1] , проте представники невеликих рас шерстистих мамонтів, рештки яких були знайдені на острові Святого Павла, та на острові Врангеля не вважаються карликовими.

Середземноморські острови[ред.ред. код]

Elephas Falconeri

Після Мессинської соленосної кризи карликові слони, існували на всіх великих середземноморських островах, за виключенням Корсики і Балеарських островів. Карликові слони Середземного моря, як правило, розглядаються як Palaeoloxodon, що мають походження від континентальних прямобивневих лісових слонів, (Palaeloxodon antiquus) згідно з Falconer & Cautley, 1847 Винятком є карликовий сардинський мамонт, Mammuthus lamarmorae (Major, 1883), єдиний ендемічний слон на Середземноморських островах, що належав до мамонтів. Дослідження ДНК, опубліковані в 2006 році, припускають, що Elephas creticus теж може мати походження від мамонтів. Це давня теорія, запропонована en:Dorothea Bate ще в 1905 році, широко не прийнята. Наукові дослідження 2007 року показують помилки дослідження ДНК 2006 року[2]

При морській регресії колонізація Середземноморських островів відбувалася кількома хвилями, це призводило до того, що іноді на одному й тому ж острові існувало кілька видів (або підвидів) різних за розмірами тіла. Ці ендемічні карликові слони були таксономічно різні на кожному острові або групі островів розташованих дуже близько, на кшталт архіпелагу Кіклади.

Є багато невизначеностей щодо часу колонізації, філогенетичних зв'язків і таксономічного статусу карликових слонів на островах Середземного моря.

Вимирання острівних карликових слонів не було пов'язане з приходом на острови людини. Більш того, як писав палеонтолог Отенія Абель в 1914 р., [3] знаходження в давнину скелетів карликових слонів стали причиною народження міфу про циклопів, оскільки центральний носовий отвір у черепі слона міг бути прийнятий за велику очну заглибину.

Сардинія[ред.ред. код]

Сицилія і Мальта[ред.ред. код]

Крит[ред.ред. код]

Скелет критського карликового слона

Після публікації результатів дослідження ДНК в 2006 р., було висунуто пропозицію перейменувати вид Elephas (Palaeoloxodon) creticus в Mammuthus creticus (Bate, 1907). У 2002 р. було запропоновано виділити більші рештки в новий вид Elephas antiquus creutzburgi (Kuss, 1965). У 2007 р. були піддані критиці дослідження ДНК, які в 2006 провів Пулакакіс[5] [2].

Кіпр[ред.ред. код]

Кіпрський карликовий слон існував принаймні до 11 кілороку до Р.Х. Його передбачувана маса тіла була всього 200 кг, тільки 2% від маси 10,000 кг його предка. Моляри цього карлика зменшуються приблизно на 40% від розмірів материкових прямобивневих слонів.

Рештки виду були виявлені і зареєстровані Dorothea Bate в печері у пагорбі біля Кіренії на Кіпрі в 1902 році і повідомила в 1903 році[6][7]

Кіклади[ред.ред. код]

Рештки paleoloxodontine elephants були знайдені на островах Делос, Наксос, Кітнос, Серіфос і Мілош. Делоський слон за розміром з Elephas antiquus, а наксоський слон має аналогічні розміри з Elephas melitensis. Рештки з Кітносу, Серіфосу і Мілошу не були досліджені.

Додеканес[ред.ред. код]

На острові Родос також виявлені кістки ендемічного карликового слона, за розміром з Elephas mnaidriensis.

Дві групи решток карликових слонів були знайдені на острові Тілос. Вони схожі за розміром з Elephas mnaidriensis і менше за Elephas falconeri, але дві групи мають ознаки статевого диморфізму[8][9] рештки спочатку був названі Palaeoloxodon antiquus falconeri (Busk, 1867). Проте, це назва карликових слонів з острова Мальта. В результаті, так як міграцію між двома островами не була доведена, наразі цей вид позначається як Elephas tiliensis[10].

Тілоський карликовий слон є першим карликовим слоном чий ДНК було вивчено. Результати цього дослідження узгоджуються з попередніми морфологічними звітами, згідно з якими Palaeoloxodon ближче пов'язана з Elephas ніж Loxodonta або Mammuthus. Тілоський карликовий слон був останній paleoloxodontine в Європі. Вони вимерли трохи менше 2000 років до Р.Х.

Канальні острови Каліфорнії[ред.ред. код]

В кінці плейстоцену утворилася відособлена популяція мамонта Колумба (Mammuthus columbi). Одна з груп даної популяції з'явилася на Канальних островах біля берегів Каліфорнії, ймовірно, близько 40 Кілороків тому (проте дата остаточної ізоляції не відома). Через острівну ізоляцію утворився новий вид мамонтів — Карликовий мамонт (Mammuthus exilis), який мав висоту в плечах лише 160-190 см.

Острів Святого Павла і Острів Врангеля[ред.ред. код]

Довгий час мамонти жили на острові Святого Павла в Беринговому морі до 6000 до Р.Х..[11] Виживання популяції мамонта можна пояснити місцевими географічними, топографічними і кліматичними особливостями — збереження ареалу степових рослин, а також ізоляція, що затримала колонізацію острова людиною.

Довше за все шерстисті мамонти (Mammuthus primigenius) протримались на острові Врангеля в Північному Льодовитому океані і збереглися до 1700 р. до Р.Х. Вважається, що мамонти острова Врангеля були заввишки 180-230 см у плечах і деякий час вважалися «карликовми мамонтами».[12] Проте ця класифікація була переглянута і після Другої Міжнародної конференції з мамонтів в 1999 році, ці мамонти більше не вважаються істинними "карликовими мамонтами" [13].

Флорес[ред.ред. код]

Перші ендемічні карлики хоботних — Stegodon sondaarii, що існували на Флорес вимерли близько 840 Кілороків тому. На зміну цим карликовим формам прийшли середньо- і великогабаритні Stegodon florensis, види тісно пов'язані з групою Stegodon trigonocephalus, представники якої мешкали у Воллесії. Ці види стегодону вимерли близько 12 Кілороків тому тому, ймовірно, через виверження вулкана.

Сулавесі[ред.ред. код]

Карликові Elephas celebensis мешкали у плейстоцені на острові Сулавесі. В плечах сягали тільки 1,5 м.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «PYGMY MAMMOTH UPDATE». Архів оригіналу за 2012-09-15. 
  2. а б Orlando, L., Pagés, M., Calvignac, S., et al.' Does the 43bp sequence from an 800000 year old Cretan dwarf elephantid really rewrite the textbook on mammoths? // Biology Letters, 3 (2007-02-22) (1) С. 57–59. — DOI:10.1098/rsbl.2006.0536.
  3. Abel’s surmise is noted by Adrienne Mayor, The First Fossil Hunters: Paleontology in Greek and Roman Times (Princeton University Press) 2000.
  4. Symeonides, N. K.; et al. (2001). "New data on Elephas chaniensis (Vamos cave, Chania, Crete)". In Cavarretta, Giuseppe (ed.), The World of Elephants - International Congress, Rome 2001, Rome 2001, 510-513. ISBN 88-8080-025-6
  5. Poulakakis N., Parmakelis A., Lymberakis P., Mylonas M., Zouros E., Reese D., Glaberman S., Caccone A. Ancient DNA forces reconsideration of evolutionary history of Mediterranean pygmy elephantids // Biol. Lett., 2 (2006) (3) С. 451–454. — DOI:10.1098/rsbl.2006.0467. — PMID:17148428.
  6. Bate, D. M. A.: Preliminary Note on the Discovery of a Pigmy Elephant in the Pleistocene of Cyprus in Proceedings of the Royal Society of London Vol. 71 (1902 - 1903), pp. 498-500
  7. Dorothea Bate, Cyprus work diary 1901–02, 3 volumes, Natural History Museum's earth sciences library, palaeontology MSS
  8. Theodorou, G. (1983). The dwarf elephants of the Charkadio cave on the island of Tilos (Dodekanese, Greece). Phd Thesis Athens University. с. 321 pp. 
  9. Theodorou, G.E. Environmental factors affecting the evolution of islands endemics: The Tilos example for Greece // Modern Geology, 13 (1988) С. 183–188.
  10. Theodorou, G.E., Symeonides, N., Stathopoulou, E. Elephas tiliensis n. sp. from Tilos island (Dodecanese, Greece) // Hellenic Journal of Geosciences, 42 (2007) С. 19–32.
  11. Guthrie R. Dale Radiocarbon evidence of mid-Holocene mammoths stranded on an Alaskan Bering Sea island // Nature, 429 Nature Publishing Group (2004-06-17) (6993) С. 746–749. — DOI:10.1038/nature02612. — PMID:15201907. Процитовано 2008-12-02.
  12. Vartanyan, S.L., Garutt, V.E., Sher, A.V. Holocene dwarf mammoths from Wrangel Island in the Siberian Arctic // Nature, 362 (1993) (6418) С. 337–340. — DOI:10.1038/362337a0.
  13. Tikhonov Alexei, Larry Agenbroad, Sergey Vartanyan Comparative analysis of the mammoth populations on Wrangel Island and the Channel Islands // DEINSEA, 9 (2003) С. 415–420.