Карликові слони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карликові слони
Період існування: плейстоцен
Elephas skeleton.JPG
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Афротерії (Afrotheria)
Ряд: Proboscidea

Карликові слони — доісторична парафілетична група ссавців ряду хоботних (Proboscidea). Є збірною назвою низки викопних родів ряду хоботних, які в результаті процесу алопатричної спеціалізації набули набагато менші розміри, ніж їх безпосередні предки. В цьому випадку мала місце острівна карликовість - біологічний феномен, коли розміри тварин, ізольованих на острові, з часом радикально зменшуються через брак їжі. Наразі подібний феномен розвивається у низки сучасних популяцій як африканського, так і індійського слонів — пігмейський слон

Зміст

Ареал [ред.]

Викопні рештки карликових слонів були знайдені на середземноморських островах Кіпр, Мальта (Гхар-Далам), Крит, Сицилія, Сардинія, Кіклади і Додеканес. Інші острова, де карликові слони були знайдені: Сулавесі, Флорес, Тимор й інші Малі Зондські острови. На Канальних островах Каліфорнії колись існував карликовий вид, що походив від мамонта Колумба,[1] , проте представники невеликих рас шерстистих мамонтів, рештки яких були знайдені на острові Святого Павла, та на острові Врангеля не вважаються карликовими.

Середземноморські острови [ред.]

Elephas Falconeri
Скелет мальтійського карликового слона

Після Мессинської соленосної кризи карликові слони, існували на всіх великих середземноморських островах, за виключенням Корсики і Балеарських островів. Середземне море слони карликові, як правило, розглядаються як Palaeoloxodon, маючих походження від континентальних прямобивнєвих слонів, (Palaeoloxodon antiquus) згідно з Falconer & Cautley, 1847 Винятком є карликовий сардінський мамонт, Mammuthus lamarmorae (Major, 1883), єдиний ендемічний слон на Середземноморських островах, що належав до мамонтів. Дослідження ДНК, опубліковані в 2006 році припускають, що Elephas creticus може мати походження від мамонтів теж. Це стара теорія, запропонована en:Dorothea Bate ще в 1905 році, широко не прийнята. Наукові дослідження 2007 року показують помилки дослідження ДНК 2006 року[2]

При морський регресії, колонізація Середземноморських островів колонізація відбувалася кількома хвилями, що призводило, іноді на одному й тому ж острові, існувало кілька видів (або підвидів) різних розмірів тіла. Ці ендемічні карликові слони були таксономично різні на кожному острові або групі островів розташованих дуже близько, на кшталт — архіпелаг Кіклади.

Є багато невизначеностей щодо часу колонізації, філогенетичних зв'язків і таксономічного статусу карликових слонів на островах Середземного моря.

Вимирання острівних карликових слонів не були пов'язані з приходом на острова людини. Більш того, як писав палеонтолог Отенія Абель в 1914 р., [3] знахідки в давнину скелетів карликових слонів стали причиною народження міфу про циклопів , оскільки центральне носовий отвір у черепі слона могло бути прийнято за гігантську очну ямку.

Сардинія [ред.]

Сицилія і Мальта [ред.]

Крит [ред.]

Скелет критського карликового слона

Після публікації результатів дослідження ДНК в 2006 р. було висунуто пропозицію перейменувати вид Elephas (Palaeoloxodon) creticus в Mammuthus creticus (Bate, 1907). У 2002 р. було запропоновано виділити більші рештки в новий вид Elephas antiquus creutzburgi (Kuss, 1965). У 2007 р. були піддані критиці дослідження ДНК, які в 2006 провів Пулакакіс[5] [2].

Кіпр [ред.]

Кіпрський карликовий слон існував принаймні до 11 000 до Р.Х.. Його передбачувана маса тіла була всього 200 кг, тільки 2% від маси 10,000 кг його предка. Моляри цього карлика зменшується приблизно на 40% від розмірів материкових прямобивняєвих слонів.

Рештки виду були виявлені і зареєстровані Dorothea Bate в печері у пагорбі біля Кіренії, Кіпр в 1902 році і повідомила в 1903 році[6][7]

Кіклади [ред.]

Рештки paleoloxodontine elephants були знайдені на островах Делос, Наксос, Кітнос, Серіфос і Мілош. Делоський слон за розміром як Elephas antiquus, а Наксоський слон має аналогічні розміри з Elephas melitensis. Рештки з Кітносу, Серіфосу і Мілошу не були досліджені.

Додеканес [ред.]

На острові Родос також виявлені кістки ендемічного карликового слона, за розміром як Elephas mnaidriensis.

Дві групи решток карликових слонів були знайдені на острові Тілос. Вони схожі за розміром Elephas mnaidriensis і менше за Elephas falconeri, але дві групи мають ознаки статевого диморфізму[8][9] рештки спочатку був названі Palaeoloxodon antiquus falconeri (Busk, 1867). Проте, це назва карликових слонів з острова Мальта. В результаті, так як міграцію між двома островами не була доведена, наразі цей вид позначається як Elephas tiliensis[10].

Тілоський карликовий слон є першим карликовим слоном чий ДНК було вивчено. Результати цього дослідження узгоджуються з попередніми морфологічними звітами, згідно з якими Palaeoloxodon ближче пов'язана з Elephas ніж Loxodonta або Mammuthus. Тілоський карликовий слон був останній paleoloxodontine в Європі. Вони вимерли трохи менше 2000 років до Р.Х.

Канальні острови Каліфорнії [ред.]

В кінці плейстоцену утворилася відособлена популяція мамонта Колумба (Mammuthus columbii). Одна з груп даної популяції виявилася на Канальних островах біля берегів Каліфорнії, ймовірно, близько 40000 років тому (проте дата остаточної ізоляції не відома). Через острівну ізоляцію утворився новий вид мамонтів — Карликовий мамонт (Mammuthus exilis), який мав висоту в плечах лише 160-190 см.

Острів Святого Павла і Острів Врангеля [ред.]

Довгий час мамонти жили на острові Святого Павла в Беринговому морі до 6000 до Р.Х..[11] Виживання популяції мамонта можна пояснити місцевими географічними, топографічними і кліматичними особливостями — збереження ареалу степових рослин, а також ізоляція, що затримала колонізацію людиною.

Довше всього шерстисті мамонти (Mammuthus primigenius) протримались на острові Врангеля в Північному Льодовитому океані і збереглися до 1700 р. до Р.Х. Вважається, що мамонти острова Врангеля мали висоту 180-230 см у плеча і деякий час вважалися «карликовми мамонтами».[12] Проте ця класифікація була переглянута і після Другої Міжнародної конференції з мамонтів в 1999 році, ці мамонти більше не вважаються істинним "карликовими мамонтами" [13].

Флорес [ред.]

Перші ендемічні карлики хоботних — Stegodon sondaarii, вимерлі на Флорес вимерли близько 840 Кілороків тому. Ці карликові форми були замінені на середньо-і великогабаритних Stegodon florensis, вид тісно пов'язаний з групою Stegodon trigonocephalus, представники якої мешкали у Воллесії. Ці види стегодона вимерли близько 12 Кілороків тому тому, ймовірно, через виверження вулкана.

Сулавесі [ред.]

Карликові Stegodon sompoensis мешкали у плейстоцені на острові Сулавесі. В плечах сягали тільки 1,5 м.

Примітки [ред.]

  1. ↑ «PYGMY MAMMOTH UPDATE». 
  2. ↑ а б Orlando, L., Pagés, M., Calvignac, S., et al.' Does the 43bp sequence from an 800000 year old Cretan dwarf elephantid really rewrite the textbook on mammoths? // Biology Letters. — Т. 3. — (2007-02-22) (1) С. 57–59. DOI:10.1098/rsbl.2006.0536.
  3. ↑ Abel’s surmise is noted by Adrienne Mayor, The First Fossil Hunters: Paleontology in Greek and Roman Times (Princeton University Press) 2000.
  4. ↑ Symeonides, N. K.; et al. (2001). "New data on Elephas chaniensis (Vamos cave, Chania, Crete)". In Cavarretta, Giuseppe (ed.), The World of Elephants - International Congress, Rome 2001, Rome 2001, 510-513. ISBN 88-8080-025-6
  5. ↑ Poulakakis N., Parmakelis A., Lymberakis P., Mylonas M., Zouros E., Reese D., Glaberman S., Caccone A. Ancient DNA forces reconsideration of evolutionary history of Mediterranean pygmy elephantids // Biol. Lett.. — Т. 2. — (2006) (3) С. 451–454. DOI:10.1098/rsbl.2006.0467. PMID 17148428.
  6. ↑ Bate, D. M. A.: Preliminary Note on the Discovery of a Pigmy Elephant in the Pleistocene of Cyprus in Proceedings of the Royal Society of London Vol. 71 (1902 - 1903), pp. 498-500
  7. ↑ Dorothea Bate, Cyprus work diary 1901–02, 3 volumes, Natural History Museum's earth sciences library, palaeontology MSS
  8. ↑ Theodorou, G. (1983). The dwarf elephants of the Charkadio cave on the island of Tilos (Dodekanese, Greece). Phd Thesis Athens University. с. 321 pp. 
  9. ↑ Theodorou, G.E. Environmental factors affecting the evolution of islands endemics: The Tilos example for Greece // Modern Geology. — Т. 13. — (1988) С. 183–188.
  10. ↑ Theodorou, G.E., Symeonides, N., Stathopoulou, E. Elephas tiliensis n. sp. from Tilos island (Dodecanese, Greece) // Hellenic Journal of Geosciences. — Т. 42. — (2007) С. 19–32.
  11. ↑ Guthrie R. Dale Radiocarbon evidence of mid-Holocene mammoths stranded on an Alaskan Bering Sea island // Nature. — Т. 429. — (2004-06-17) (6993) С. 746–749. DOI:10.1038/nature02612. PMID 15201907. Переглянуто: 2008-12-02.
  12. ↑ Vartanyan, S.L., Garutt, V.E., Sher, A.V. Holocene dwarf mammoths from Wrangel Island in the Siberian Arctic // Nature. — Т. 362. — (1993) (6418) С. 337–340. DOI:10.1038/362337a0.
  13. ↑ Tikhonov Alexei, Larry Agenbroad, Sergey Vartanyan Comparative analysis of the mammoth populations on Wrangel Island and the Channel Islands // DEINSEA. — Т. 9. — (2003) С. 415–420.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карликові_слони&oldid=12344307