Карлос Кляйбер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Карлос Кляйбер, нім. Carlos Kleiber (* 3. липня 1930, Берлін; † 13. липня 2004, Konjšica, Словенія; власне — Карл Людвіґ Кляйбер, нім. Karl Ludwig Kleiber; псевдонім — «Karl Keller») — австрійський та німецький диригент, вважається одним із найзначиміших диригентів 20-го століття.

Життєвий шлях[ред.ред. код]

Карлос Кляйбер — син австрійського диригента та генерального директора Берлінської державної опери австрійського громадянина Еріха Кляйбера та американки Рут Гудріч, Народився у Берліні. Мати Рут мала в своїх коріннях єврейських родичів, а також шотландського письменника-романиств сера Вальтера Скотта. Його батько був генеральним директором національної опери в Берліні. На знак протесту проти втручання нациського режіму в справи мистецтва, батько 1935 р. переїхав з усією сім'єю до Зальцбурга. Згодом родина з маленьким Карлосом переїхала до Швейцарії, а в 1940 у Буенос-Айрес[1]. Поруч із навчанням у школі, Кляйбер розпочав заняття композицією та співом, навчався грі на фортепіано та ударних. Одні з перших своїх музичних вражень отримав у Teatro Colón куди він супроводжував батька на репетиції.

1949-го розпочав навчання хімії у Вищій технічній школі Цюріха (нім. ETH Zürich), проте вже 1950-го полишив навчання, щоб продовжити музичну освіту у Буенос-Айресі в Артуро Тосканіні.

1952-го розпочинає свою кар'єру коррепетитором у Gärtnerplatz-Theater у Мюнхені. У 1954 р. стає музичним директором у Потсдамі і використовує при цьому псевдонім «Karl Keller». Після короткотермінової діяльності у Віденьській Народній Опері (нім. Wiener Volksoper), у 1958-64рр. працював у нім. Deutsche Oper am Rhein, де і відбувся його офіційний дебют як диригента, у 1964-66рр. діяльність в нім. Opernhaus Zürich. 1966-68р. був першим капельмайстром державного театру Штуттґарта. У 1966 р. перші закордонні гастролі на Едінбурґський фестиваль.

Відзнаки[ред.ред. код]

1978-го відзначений Почесним призом у галузі культури міста Мюнхена (нім. Kultureller Ehrenpreis der Landeshauptstadt München). 1990 р. — орден Pour le mérite, (фр. За заслуги) у галузях науки та культури. 1992 р. — Австрійський орден Пошани у галузях Науки та Мистецтва (нім. Das Österreichische Ehrenzeichen für Wissenschaft und Kunst), вже після отримання 1980 р. австрійського громадянства, потім — Золоту паличку міланського Scala та Приз німецького Звукозапису (нім. Deutscher Schallplattenpreis), Орден за заслуги Баварії (нім. Bayerischer Verdienstorden) та Орден за заслуги ФРН нім. Verdienstorden der Bundesrepublik Deutschland.

Дискографія[ред.ред. код]

Кількість опублікованих записів незначна: по-суті — Вільний стрілець (нім. Freischütz) Вебера, Трістан та Ізольда Ваґнера, два Live-відео з трансляції Rosenkavalier Шраусса, La traviata, Otello, Верді, Летюча Миша Й. Штраусса (як для платівки, так і Live-відео з трансляції), Симфонії Бетховена Nr. 4 (Live-запис та відео), 5, 6 (Live-запис) та 7 (live, як для платівки, так і для відеопродукції) також Увертюра Coriolan на відео; Йоханнес Брамс: 4-та симфонія (платівка та відео) та 2-га (відео), Шуберт: 3-тя та 8-ма (h-Moll; «Незавершена»), Симфонії Моцарта Nr. 33 та 36 (обидві на відео); Гайдн, Симфонія з литаврами (нім. Sinfonie mit dem Paukenschlag), три Варіації з Воццека Берґа, фортепіанний концерт Дворжака та Новорічні концерти Віденьського філарм. оркестру (нім. Neujahrskonzerte der Wiener Philharmoniker) у 1989 та 1992 рр.

Література[ред.ред. код]

  • Mauro Balestrazzi: Carlos Kleiber: Angelo o demone? L'epos, Palermo 2006, ISBN 88-8302-325-0.
  • Jens Malte Fischer: Carlos Kleiber — Der skrupulöse Exzentriker. Wallstein, Göttingen 2006, ISBN 3-8353-0138-1.
  • Alexander Werner: Carlos Kleiber — Eine Biografie. Schott, Mainz 2007; 2. bearbeitete Auflage 2009, ISBN 978-3-7957-0598-5.
  • Tomislav Vichev: Kleiber's Era , Sofia, 2003.

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]