Карліс Улманіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карліс Улманіс
латис. Kārlis Ulmanis
Карліс Улманіс латис. Kārlis  Ulmanis

Час на посаді:
18 листопада 1918 — 17 червня 1921
Попередник посада запроваджена
Наступник Зігфрідс Анна Меєровіцс

Час на посаді:
23 грудня 1925 — 4 травня 1926

Час на посаді:
24 березня — 5 грудня 1931

Час на посаді:
17 березня 1934 — 19 червня 1940 [1]

Час на посаді:
11 квітня 1936 — 21 липня 1940

Народився 23 серпня (4 вересня) 1877(1877-09-04)
Берзе,
Добленський повіт,
Courland Governorate COA.gif Курляндська губернія
Помер 20 вересня 1942(1942-09-20) (65 років)
Красноводськ,
Flag of Turkmen SSR.svg Туркменська РСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Латвія Латвія
СРСР СРСР
Національність латиш
Політична партія Селянський союз Латвії
Дружина
Діти
Релігія лютеранство
Особистий підпис
Kārlis Ulmanis signature.svg
Нагороди

Кавалер Ордену Лачплесіса III класу Кавалер Ордену Трьох Зірок I класу (з ланцюжком) Кавалер Ордену Вієстура I класу Кавалер Хреста Визнання I класу Кавалер Ордену Білого Орла Кавалер Ордену Білої Троянди I класу Кавалер Ордену Корони Італії I класу Кавалер Ордену Орлиного хреста I класу Кавалер Ордену Відродження Польщі I класу Кавалер Ордену Леопольда I I класу Кавалер Ордену Полярної зірки I класу Кавалер Ордену Васи I класу з ланцюжком Кавалер Ордену Корони І класу Кавалер Ордену Святого Олафа I класу Кавалер Ордену Білої Зірки I класу (з ланцюжком) Кавалер Ордену Білого лева I класу (з ланцюжком) Кавалер Ордену Святих Маврикія і Лазаря I класу Кавалер Ордену Пія IX I класу

Кавалер Ордену Почесного легіону I класу Кавалер Ордену Почесного легіону V класу Кавалер Хреста Свободи 3 класу I ступеня Кавалер Ордену Вітаутаса Великого I класу (з ланцюжком)

Ка́рліс А́вгустс Вільге́льмс У́лманіс (латис. Kārlis Augusts Vilhelms Ulmanis, в російській традиції Карл Индрикович Улманис, пропагандистський титул — Lielo Sejeju — «Великий сіяч»[2];) (* 23 серпня (4 вересня) 1877(18770904), Берзе — 20 вересня 1942, Красноводськ) — латвійський політик і державний діяч. Президент та фактичний диктатор Латвійської республіки у 19361940 роках, до її окупації СРСР.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Карліс Улманіс народився 4 вересня (за новим стилем) 1877 року в маєтку Пікші Добельського повіту Курляндської губернії, в сім'ї багатих селян Індрікіса і Лізете. Зараз тут музей. Навчатися Карліс почав в 9 років у свого хрещеного батька вчителя Крістапса Ціруліса в Берзеській волосній школі; після цього вчився в Олександрівській міській школі в Єлгаві (яку так і не закінчив), пізніше — в реальній школі, яку нібито закінчив у 1896 році. Восени того ж року вирушив у Східну Пруссію і наступного року закінчив там курси молочного господарства. За згадками його однокласників він добре знав знав математику та німецьку мову.[3]

Освіта[ред.ред. код]

Улманіс навчався в різних навчальних закладах Європи і ледве не став громадянином США, але так і не закінчив Єлгавське реальне училище. Це перешкодило йому здобути вищу освіту. Він намагався вчитися у європейських вишах, але двічі вибував задовго до їх закінчення. Причому обрані ним програми вищої освіти були швидше академічними сільськогосподарськими курсами, а не серйозним навчанням на бакалавра.

К.Улманіс — студент

Виписки про успішність Улманіса показують, що він занадто захоплювався предметами вільного вибору, залишаючи більшість обов'язкових на більш пізній час. Так, майбутній диктатор закінчив тільки один курс з трьох Цюріхського політехнікуму, два роки, з 1903-го по 1905-й, навчався в Сільськогосподарському інституті Лейпцизького університету . Але обрана програма не давала жодних академічних ступенів, а нагадувала сільськогосподарські курси, після закінчення яких їх учасники складають іспит, щоб узагальнити свої знання. Однак Улманіс пізніше самовільно привласнює собі ступінь агронома, яку насправді, навіть при всьому бажанні, отримати не міг.[4]

Початок політичної діяльності[ред.ред. код]

Влітку 1905-го Улманіс повертається до Латвії, де публікує статті в сільськогосподарських журналах і веде практичні курси на такі популярні теми як свинарство та виробництво сиру. 22 листопада 1905 він публікує в журналі «Lauksaimnieks»[5] антидворянську та певною мірою антиросійську статтю (пізніше Ульманісу припишуть що він чи не перший, хто порушив проблему латвійської мови в школах тощо). Улманіса заарештовують (за іншими даними його, як кваліфікованого агронома, влаштовують на одне з сільськогосподарських підприємств) і доправляють до Пскова, але через півроку випускають.[6] Так як влада продовжує розслідування, Улманіс вирішує емігрувати. Ніхто йому не перешкоджає при виїзді. Він виїжджає до Лейпцига, де працює в невеликій сільськогосподарській зимовій школі. Але 29-річному майбутньому президенту треба думати, як прогодувати себе, і через рік він вирішує почати нове життя в США. Оскільки грошей на дорогу не було, він позичає їх у Каугурського сільськогосподарського товариства, якому і так був винен 200 карбованців. Позику Улманіс отримує під обіцянку видати книгу про вершки і сир.

В офіційній біографії Улманіса згодом стверджувалося, що активіст революції 1905 року тікає від переслідувань царських властей до Америки, навчається і викладає в кількох навчальних закладах, успішно керує кількома підприємствами і повертається додому після амністії 1913-го. Насправді влітку 1907 року Улманіс працює на фермі, а потім на молочному заводі в штаті Небраска як простий робітник. Наслідком важкої роботи незабаром стали фізична перевтома і хвороба. Вийшовши з лікарні, Улманіс вибирає більш сприятливий для здоров'я рід занять — навчання в університеті штату Небраски на зимових сільськогосподарських курсах.

Улманіс умів подобатися людям і переконувати їх у своїх планах. Цей дар пізніше він використав у політичній діяльності. Позичивши у різних осіб і в банку 1500 доларів (значну на той час суму), Карліс Улманіс придбав в 1911 році молочний завод у Х'юстоні (штат Техас). Після двох років господарювання підприємство збанкрутувало. В 1913-му, не повернувши грошей кредиторам, і скориставшись амністією, повертається до Латвії.

Після повернення Улманіс як агроном працював в Балтійському (раніше Каугурському) сільськогосподарському товаристві, редагував газету товариства «Zeme», читав лекції, закликав латиських хліборобів піднімати культуру сільського господарства, любити сільське життя і працю. У 1915 році Карліс Улманіс перейшов на роботу до Ризького центрального сільськогосподарського товариства.

Улманіс на чолі молодої Латвії[ред.ред. код]

У квітні 1917 року Карліса Улманіса обрали у Відземську земську раду, а рада в свою чергу обрала його віце-губернатором Відземе. У тому ж самому місяці Карліс Улманіс заснував Латвійський селянський союз, яким керував весь час його існування. Після захоплення Риги німцями він активно діяв в демократичному блоці і, за офіційною біографією, нібито вів енергійну ідейну боротьбу проти намірів німців підпорядкувати латишів німецькій владі. 1 червня 1918 разом з Ризьким центральним сільськогосподарським товариством переїхав до Пріекулі і заснував комітет з надання допомоги окупованій Відземе. З 1 липня того ж року він зайняв посаду редактора журналу «Latvijas lauksaimnieks» («Сільський господар Латвії»).

Фотопортрет 1919 року

Після Комп'єнського перемир'я 15 листопада 1918 року Карліс Улманіс скликав у Валке Селянський з'їзд, на якому закликав заснувати Латвійську державу, і разом із 13 делегатами поїхав до Риги здійснити цей задум. Завдяки зусиллям Карліса Улманіса вже 17 листопада в Ризі утворилася Латвійська народна рада, яка наступного дня — 18 листопада 1918 року — проголосила самостійну і незалежну Латвійську державу.

Народна рада одностайно обрала його першим президентом міністрів. Президент Карліс Улманіс утворив Тимчасовий уряд, в якому він сам взяв обов'язки міністрів постачання, землеробства і до повернення Зіґфрідса Меєровіцса 28 червня 1919 з-за кордону — пост міністра закордонних справ. Головним у своїй програмі дій Карліс Улманіс вважав визволення і зміцнення держави, вирішення продовольчого питання, здійснення аграрної реформи і відновлення господарського, а також культурного життя країни. Він встановив зв'язки з багатьма іноземними державами, керував створенням і організацією державних установ, органів самоврядування, створив національну армію і дбав про її забезпечення, сприяв також утворенню організації айзсаргів.

Парад айзаргів — опори режиму К.Улманіса

Для того щоб отримати підтримку інших держав у процесі, як пише література другої половини 30-х років, якнайшвидшого звільнення Латвії від ворога, Карліс Улманіс сам виїхав за кордон, домігся домовленості з Естонією про організацію Північнолатвійської армії і уклав договір про першу зовнішню позику для потреб військових сил і жителів країни. 13 липня 1919 Карліс Улманіс утворив другий уряд з більш широкою політичною базою і сам, так само як і в першому уряді, взявся за виконання обов'язків міністрів постачання і землеробства, а з 16 жовтня — ще й військового міністра. 8 грудня 1919 року Карліс Улманіс створює свій третій уряд, разом з посадою президента узявши також обов'язки військового міністра. Під час цього уряду Карліс Улманіс успішно продовжував роботу з будівництва держави і національна армія звільнила від більшовиків Латгале.[7]

Після скликання Установчих зборів Карліс Улманіс 11 червня 1920 утворив четвертий уряд, який під керівництвом Президента розробив проект закону про аграрну реформу, початок підготовчі роботи до аграрної реформи, уклав договір про відновлення відносин з Німеччиною і мирний договір з Радянським Союзом, а також договір про реевакуацію біженців, видав правила про державні позики для відновлення господарського життя.

15 червня 1921 Карліс Улманіс залишив посаду президента міністрів. 18 червня 1922 за пропозицією Карліса Улманіса заснували фонд культури. 22 грудня 1925 року Карліс Улманіс знову прийняв обов'язки президента міністрів і виконував їх до 4 травня 1926 року, але з 4 травня того ж року і до 17 грудня він був міністром закордонних справ.

Переворот та диктатура[ред.ред. код]

Лідер і засновник партії «Селянський союз», Карліс Улманіс був першим прем'єр-міністром Латвійської республіки. Однак у ті часи він не був абсолютним лідером. У народі куди більшу популярність мали Яніс Чаксте і Зігфрід-Анна Меєровіцс. Та й пізніше, в обстановці економічної кризи початку 30-х років, у його партії не було абсолютної більшості прихильників. На виборах в Сейм 1931 Селянський союз отримав лише 12% голосів і 14 місць у Сеймі. Сам Улманіс пройшов до парламенту тільки після того, як той, хто був у списку вище за нього, відмовився від депутатського місця на його користь.

Осінні вибори 1934-го року обіцяли Карлісу Улманісу повну катастрофу (до речі, в газетах того часу його називали «батьком латвійської корупції»). Тоді він вирішує піти ва-банк — розігнати парламент і стати «батьком нації». Тим більше, що подібні перевороти з ліквідацією законодавчої влади вже були здійснені в Литві 17 грудня 1926 і в Естонії 12 березня 1934-го. Тому 15 травня 1934 Карліс Улманіс, спираючись на підтримку військового міністра Балодіса, стягує до Риги війська і айзсаргів.

Улманіс на урочистостях. 1934 рік

Захоплюються всі урядові будівлі, у президента Альберта Квіесіса відключають телефон, Сейм ліквідується, діяльність усіх політичних партій, крім Селянського союзу, припиняється, профспілки розпускаються, а їхній будинок на вул. Брунініеку передається айзсаргам. Всього було ліквідовано 29 профспілок, 179 різних громадських організацій, як правого, так і лівого спрямування, і 31 газета. Переворот був безкровним. У профілактичних цілях лише заарештували третину депутатів колишнього Сейму. Але переважну частину арештантів невдовзі випустили. Були ліквідовані і виборні органи місцевого самоврядування. У країні запанувала вертикаль влади, коли всіх чиновників призначали.

Улманіс на купюрі 50 латів

Вже у липні в Ризі відбулось грандіозне свято «Пісні відродження». Відродженням іменувався переворот 15 травня 1934. У країні став наполегливо формуватися культ «вождя нації». Портрет Улманіс красувався на паперових грошах, поштових марках, його портрети висіли у всіх публічних місцях.

Цікавим фактом є те, що з 15 травня 1934 року по 11 квітня 1936 року Улманіс правив країною на посаді міністра закордонних справ, і лише через 5 днів (16 квітня) після самопроголошення себе президентом і главою уряду пішов з посту глави МЗС.

Перетворень під час нового режиму зазнала й Рига. Почалась грандіозна перебудова Вецриги (Старого міста). Був знесений цілий квартал стародавніх будинків, на місці яких спорудили помпезну будівлю Міністерства фінансів та Державного радіо. Тоді й з'явилася площа 15 Травня (нинішня Домська площа). Вождь нації не любив Вецригу, вважаючи її німецьким містом. Тому він планував прорубати на місці вул. Калька широченний проспект і побудувати поруч із Будинком Чорноголових нову будівлю Ризької думи з високою вежею-хмарочосом.


Як і личить вождю, Улманіс використовував численні афоризми. Серед них такі, як «Наше майбутнє — в телятах», «Що є — то є, чого нема — того нема». Але найвідоміший афоризм «Залишайтеся на своїх місцях, а я залишаюся на своєму» він виголосить пізніше, 17 червня 1940-го. Головною заслугою Улманіса вважається економічне зростання Латвії в 1934-39 роках.

Останні роки[ред.ред. код]

Володіючи набагато сильнішою армією, ніж у Фінляндії, Улманіс не посмів противитися Сталіну і занапастив країну. Він зробив все, щоб латвійська армія навіть не думала про опір, і вимагав від усіх «залишатися на своїх місцях». Мало того, 16 червня латвійський МЗС просить відкласти на 10 годин призначене на 17 червня вторгнення, щоб радянським військам на дорогах не заважали місцеві жителі, що йдуть на Свято пісні в Даугавпілсі . Адже серед них «багато хто буде в стані сп'яніння, і представникам влади буде важко забезпечити необхідний порядок». Підпис Улманіса значиться під указом від 20 червня 1940 року про формування уряду народної єдності на чолі з Августом Кірхенштейном. Карліс Улманіс залишався президентом держави аж до виборів 21 липня 1940-го до Народного Сейму. Результати виборів він визнав і передав владу Августу Кірхенштейну. Після чого попросив у Сталіна довічну пенсію.

22 липня 1940 року Улманіса було відправлено до Ворошиловська. Жив він у центрі, у двокімнатній квартирі, доволі безбідно. Однак з міста його не випускали. Але після початку війни 5 липня 1941-го Карліса Улманіса заарештували і ув'язнили, після чого перевели в туркменський Красноводськ. Там він і помер 20 вересня 1942 року в віці 65 років — за офіційною версією, від серцевої недостатності (за іншими даними — від дизентерії). Могила його досі не знайдена, хоча було здійснено кілька експедицій, які здійснили генетичну експертизу останків багатьох скелетів у секторі тюремного кладовища, де найімовірніше поховано Улманіса. Нещодавно з'явились непідтверджені дані, що могила Улманіса може знаходитись у грузинському місті Горі[8]

Оцінка діяльності[ред.ред. код]

У деяких виданнях стверджується, що Латвія за рівнем добробуту займала лідируючі позиції в Європі. Але насправді прихід до влади диктатора збігся з кінцем світової економічної кризи 1929-32 років. Великі держави стали готуватися до війни і створювали запаси продовольства. Латвійське масло і бекон знову були у великій ціні. Державний капіталізм і став основою економічної політики Улманіса. Створювалися державні акціонерні товариства, а приватні підприємства викуповувалися. Галузі промисловості поділялись на камери (або палати) за зразком корпорацій у Муссоліні та Франко, що дає змогу ефективно використовувати державне регулювання економіки [9]. Так, протягом 1934—1938 років було створено шість професійних палат: торгово-промислова, сільськогосподарська, ремесел, праці, літератури і мистецтва, професій. За їхньою діяльністю спостерігали спеціальні органи — Державна господарська рада і Державна рада з культури. Палатами контролювалися всі інші професійні об'єднання, в основному місцеві. Членів палат (90-100 осіб у кожній) призначали відповідні міністри. Улманіс вважав, що палати реально представляють інтереси народу, тоді як партії — тільки інтереси партійної бюрократії.[10]

У часи радикалізації суспільства майбутній «Великий сіяч» вирвав ініціативу у крайніх правих та лівих, взявши курс на аполітичний націоналізм з авторитарним режимом правління.

Марка 2001 року з зображенням К.Улманіса

Але це породжувало корупцію. Іншим напрямом було будівництво національної держави з усіляким обмеженням прав національних меншин — росіян, євреїв, поляків тощо. Ідея латиської Латвії зробила чужими цій державі більшість нелатишів.

Естонський історик Магнус Ілмярв у 2000 році знайшов у московських архівах документи, з яких випливає, що Селянський союз Улманіса в 20-і роки отримував гроші від Сталіна через Ризький транзитний банк та пов'язані з Улманісом фірми. Також є архівні дані, що він спонсорував компартію Латвії напередодні виборів, що ліквідували незалежність Латвії[11] [12].

За Улманіса проводилась жорстка національна політика, зокрема проти слов'янських народів та латгальців. Щодо останніх, то перейменовувалися на латиський манер топоніми, власні імена, а самих латгальців почали називати просто католиками, які перекручують латиську мову. Після перепису 1935 року було названо цифру — 75% жителів країни латиші, тобто близько 600 тисяч латгальців було записано латишами[13].

Пам'ять[ред.ред. код]

Меморіальна дошка на університеті Небраски

У радянських енциклопедіях правління Карліса Улманіса, який керував країною з 1934 по 1940 рік, іменується фашистською диктатурою, але показовим є те, що після перевороту 15 травня було заборонено Перконкрустс — організацію з антисемітськими та пронацистськими поглядами.[14][15][16][17].

Багато сучасних латвійських істориків, навпаки, говорять про цей період як про час найбільшого розквіту держави. Тому й досі більшість латишів вважає його за національного героя. Але Карліс Улманіс 15 травня 1934 розігнав Сейм і узурпував владу, після чого його стали називати не інакше як «господарем землі латвійської». Тому деякі демократи та проросійські сили зараз ставлять під сумнів легітимність знаходження портрету Улманіса у галереї портретів президентів у Ризькому замку.

Зараз у багатьох містах Латвії, зокрема у Ризі (2003 рік), зведено пам'ятники Карлісу Улманісу. У Пікшас, його рідному хуторі, є пам'ятник та музей присвячений життю президента. У 1954 році на корпусі університету Небраски на честь Карліса Улманіса встановлено меморіальну дошку. Планується відкрити пам'ятник у місті Туркменбаші, що в Туркменістані, де помер Улманіс [18].

Сім'я та особисте життя[ред.ред. код]

Дружини і дітей офіційно не мав. На питання про одруження завжди відповідав, що він одружений на Латвії[19] [20]. Зараз висуваються версії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію Карліса Улманіса та нібито якісь інтимні зв'язки з деякими міністрами його уряду. Негативне відношення до жінок, нібито, пов'язують зі зрадою його коханої Марії Вейнберги-Спроге, яка, маючи від нього сина, вийшла заміж за іншого, однак доказів цього ще не знайдено. Інші дослідники говорять, що майбутній «хазяїн» Латвії уникав жінок через фізичний дефект, який отримав від поранення вилами у США або від ускладнень пневмонії. Таким чином, факти дуже суперечливі і використовуються задля підігріву інтересу до особи та чорного піару. [21]

Нагороди[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Карліс Улманіс є автором популярного трактування кольорів стяга Латвії. Він пояснював їх так:
« Білий колір означає законність і правду, честь і правдомовність громадян, а червоний — кров, пролиту в боротьбі за волю й незалежність, за народ і батьківщину.[22]  »
Танк «Міністр-президент Улманіс»
  • Під час бойових дій латишів з більшовиками англійці відправили латвійській армії три танки Mark V, один з яких був названий на честь Улманіса — «Minstr. Pres. Ulmanis»[23] [24].
  • Два роки Улманіс тримав усю владу в руках на пості міністра закордонних справ, при цьому на своїй посаді залишався законно обраний президент Албертс Квіесіс, і лише після закінчення каденції останнього Улманіс проголошує себе президентом та главою уряду.[25]
  • У 2007 році селекціонер Ріхард Кондратович вивів сорт рододендронів «Карліс Улманіс». Вони мають білий колір та хвилясті краєчки пелюсток, висота кущів становить 1 метр, цвітуть у кінці травня.[26][27]

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Згідно з його офіційною біографією цей пост він займав зі значною перервою з квітня 1934 по квітень 1936
  2. Руниверс Страны северной Европы во второй мировой войне(рос.)
  3. Татьяна Кузнецова К. Улманис: миф и человек(рос.)
  4. Татьяна Кузнецова К. Улманис: миф и человек С.35(рос.)
  5. Прибалт.info Карлис Улманис(рос.)
  6. Татьяна Кузнецова К. Улманис: миф и человек С.35(рос.)
  7. Kârlis Ulmanis // Es viòu pazîstu. 501—504. lpp.(латис.)
  8. Лента.Ру. Местом захоронения латвийского президента назвали Гори(рос.)
  9. Укрінформ Латвія Історичний нарис(укр.)
  10. Урбанович Я., Юргенс И. Черновик будущего. – М.:Экон-Информ, 2010. – 347 с., 20 с. ил. с.35-36 ISBN 978-5-9506-0582-6(рос.)
  11. Эгилс Зирнис. Спонсор комунистов(рос.) переклад з (латис.)
  12. Газета ЧАС Интервью Гатиса Круминьша о Улманисе(рос.)
  13. Латгальский вопрос(рос.)
  14. Krēsliņš, Uldis (2005). Aktīvais nacionālisms Latvijā 1922–1934 (Latvian). Riga: Latvijas Vēstures institūta apgāds. ISBN 9984601218. OCLC 63207095. (латис.)
  15. Ugelvik Larsen, Stein; Hagtvet, Bernt & Myklebust, Jan Petter (eds.) (1980). Who Were the Fascists?: Social Roots of European Fascism. Bergen &c.: Universitetsforlaget. ISBN 8200053318. OCLC 8200053318. (англ.)
  16. Griffin, Roger (ed.) (1995). Fascism. Oxford Readers. Oxford: Oxford University Press. с. 217. ISBN 0192892495. OCLC 31606309. (англ.)
  17. Lazda, Mara I. (2003). «Latvia». У Kevin Passmore. Women, Gender and Fascism in Europe 1919–1945. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press. ISBN 0813533082. OCLC 52359136. (англ.)
  18. Центральноазиатский информационный портал News-Asia. В Туркменистане поставят памятник президенту Латвии(рос.)
  19. ДРЕВО. Открытая православная энциклопедия. Карлис Улманис(рос.)
  20. Эрик Жагарс. Ноу–хау Карлиса Улманиса(рос.) переклад з (латис.)
  21. Viesturs Avots Kārlis Ulmanis valstiski un privāt; — Jumava ISBN 978-9984-38-811-3 (латис.)
  22. Андрій Гречило. Українська спадщина. Герби новопосталих держав(укр.)
  23. Британские и американские танки Второй Мировой войны. П.Чемберлен и К.Элис. Москва. АСТ\Астрель 2003-04-03 (рос.)
  24. Latvieši vēstures likteņdzirnās(латис.)
  25. Kârlis Ulmanis // Es viòu pazîstu. 501—502. lpp.(латис.)
  26. Сумасшедший сад(рос.)
  27. Ves.lv Новый сорт рододендронов назвали «Карлис Улманис»(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]