Карл Піпер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Піпер (1647-1716)

Карл Піпер (* 29 липня 1647 р., Стокгольм - † 29 травня 1716 р. у російському полоні в Шліссельбурзі (Ньотеборзі) на Ладозі) — шведський державний діяч, граф.

Походження, освіта та кар'єра[ред.ред. код]

Народився в сім'ї скарбничого Воєнної колегії, окружного судді Карла Піпера та Інгрід Шарлотти Екенбом. Став студентом Упсальського університету в 1660 р. і почав свою кар’єру службовця у Канцелярії 1668 р. Працелюбний та вправний він з самого початку здобув ґрунтовні знання про управління королівством. 1673 року він як канцелярист супроводжував посольство Густава Оксенстірна до Росії та став у ньому секретарем створеної у тому самому році комісії з питань оборони Ліфляндії, Естляндії та Інгерманляндії. Під час війни Карла ХІ за Сконе він 1677 р. одержав посаду реєстратора польової канцелярії. Починаючи з того часу він був наближеним до Карла XI та поступово заволодів його великими таємницями. Піпера було призначено секретарем Камерної колегії 1679 р.; у тому самому році він здобув дворянський титул. Його служба у Камерній колегії набула характеру завдань, пов’язаних з переворотами, які призвели до скорочень та слідств у справах опікунства, і він потрапив до нового кола службовців низького дворянського походження, яких Карл ХІ зібрав навколо себе. Призначений у 1689 р. державним секретарем і радником канцелярії П. складає і оформляє королівські ухвали.

Піперу довелося бути, згідно з непевною традицією, тією рушійною силою неочікуваної інавгурації Карла XII у листопаді 1697 р.; проте це не підтверджується збереженими офіційними документами. Однак стрімке підвищення Піпера безпосередньо після того витлумачували як свідчення цього. У кінці грудня 1697 р. він призначається разом з Томасом Полюсом королівським радником та державним радником, водночас обійнявши посаду державного секретаря внутрішніх справ. Тим самим він став у дійсності першим міністром Карла XII. На новий рік 1698 р. його нараз підвищили в чин барона і графа.

Участь у Великій Північній війні[ред.ред. код]

Коли спалахнула Велика Північна війна, Піпер став єдиним з кола радників, який супроводжував Карла XII у походах. Як шеф Канцелярії він не лише виконував прямі обов’язки Канцелярії, а й також залучався до переговорів з польськими магнатами та іноземними посланцями. Таким чином він, зокрема, уклав мир з Польщею 1705 р. і Саксонією 1706 р., а також вів після того значущі дипломатичні переговори під час перебування в Альтранштедті, зокрема, з Мальборо. Погляди Піпера на ведення війни та політичне становище, здається, полягали, швидше за все, в тому, щоб на розумних умовах створити мир на заході для того, щоб опісля напасти на царя у прибалтійських провінціях. Суперечність, яка у цьому відношенні існувала між Піпером і політикою, що проводилася, нічого не змінила в його позиціях. Піпер супроводив армію проти Росії і його як і Канцелярію було захоплено в полон росіянами в битві під Полтавою у червні 1709 р. У тій Великій тріумфальній ході по Москві він очолив шведських бранців. У полоні він енергійно працював для товаришів по нещастю, серед яких були й відомі полководці Адам Людвіг Левенгаупт, Аксель Юленкрук, Гуґо Юган Гамільтон, Карл Густаф Крейц, Карл Густав Рос. Зокрема, він вів розлоге листування з царем та Карлом ХІІ.

1702 р. Піпер дістав посаду канцлера Уппсальського університету, і, хоча й був удалині від Швеції, обстоював університетські інтереси та збагатив його, зокрема, суттєвими стипендіями.

Особисте життя[ред.ред. код]

Був одружений 1690 р. з Крістіною Піпер, уродженою Тьорнфлихт (нар. 1673, помер 1752), яка в тривалу відсутність графа Піпера та після його смерті доглядала і стерегла його майно. Вона придбала, зокрема, завод Андрарум з виготовлення галуну в Сконе 1715 р., яким вона з успіхом управляла, звела там замок Крістінегоф та в 1747 р. оформила майоратне успадкування на нього, а також на садиби Торупс, Гьоґестад і Бальдрінґе, a Енґшьо – на іншого представника роду Піперів. У тому самому році вона оформила майоратне успадкування на Стурефорс і Віґґебигольм для його внука від дочки, графа Нільса Адама Більке.

Завдяки його одруженню та шляхом різноманітних оборудок Піпер накопичив великі багатства (його противники крім того звинувачували його великою мірою у тому, що він брав хабарі), здебільшого розміщені в маєтку. На момент смерті він володів, зокрема, Стурефорс і Віґґебигольм у Естерйотланді, Краґегольм, Гьоґестад і Бальдрінґе в Сконе, а також Енґшьо у Вестерманланді.

За вічною межею[ред.ред. код]

Граф Карл Піпер лежить похований у церкві Енґшьо (звідти виносився 1718 р. і перепохований у могилу 1719 р.), там споруджено чималу підземну каплицю. Залишив по собі «Щоденник графа С. Піпера, ведений під час його полону в Росії 1709-1714 рр.», а також «Чернетки вихідної кореспонденції С. Піпера та Карла Густава Реншильда під час їхнього полону в Росії 1709-1715 рр.» надруковані в «Historiska handlingar» (Історичних документах) у 1906—11 рр.

Джерела[ред.ред. код]

  • Nordisk familjebok. B. 21. Stockholm, 1915
  • Svenskt biografiskt handlexikon. Stockholm, 1906.
  • Nils Bohman, Torsten Dahl. Svenska män och kvinnor. Stockholm, Albert Bonniers förlag, 1942-1955