Карл Штумпф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Carl Stumpf.

Карл Штумпф (англ. Carl Stumpf, 21 квітня 1848, Візентайд (Баварія) — 25 грудня 1936, Берлін) — німецький психолог, філософ-ідеаліст, музичний теоретик, учень Ф. Брентано та Р. Г. Лотце, засновник (разом з Ф. Брентано) європейського напрямку функціональної психології, один з провісників феноменології та гештальтпсихології.

Біографія[ред.ред. код]

Повне ім'я: Фрідріх Карл Штумпф (Friedrich Carl Stumpf).

Володів неабиякими музичними здібностями: грав на шести інструментах, з 10-ти років складав музику.

В 1865 — 1867 рр.. вивчав естетику та юриспруденцію в Вюрцбурзькому університеті, де зазнав впливу свого вчителя Франца Брентано.

У Геттінгенському університеті (під впливом іншого свого вчителя — Г. Лотце) вивчав також фізику і філософію, а в 1869 р. захистив у цьому університеті докторську дисертацію з філософії: «Платон і теорія блага».

В 1870 — 1873 рр.. — приват-доцент Геттінгенського університету.

С 1873 р. — професор кафедри філософії Вюрцбурзького університету (за рекомендаціями Брентано і Лотце).

В 1879-84 рр.. — професор університету в Празі.

в 1884-89 рр.. — професор університету в Галле. [1]

В 1889-93 рр.. — професор університету в Мюнхені.

В 1894 — 1923 рр.. — професор Університету Фрідріха-Вільгельма в Берліні, де став одним із засновників і директором Інституту експериментальної психології.

В 1907 — 1908 рр.. обіймав посаду ректора Берлінського університету.

Науковий внесок[ред.ред. код]

Основний напрямок наукової діяльності Карла Штумпфа — психологічні проблеми сприйняття звукових тонів і пов'язані з цими проблемами питання теорії музики.

Штумпф розглядав музику як унікальний феномен культури, і тому результатам дослідів, проведених натренованими в інтроспективної аналізі свідомості психологами (школа В. Вундта), він протиставляв свідоцтва експертів-музикантів, як такі, що заслуговують більшої довіри.

Одним з головних понять психології звуку Штумпфа є «сплав» звуків: множинність звуків, які утворюють у свідомості слухачів єдине, цільне співзвуччя. При такому підході дисонанс розглядається в якості «індивідуації» звуків з цього єдності.

Штумпф вніс найбільший після Гельмгольца внесок у дослідження психологічної акустики. Але, на відміну від Гельмгольца, Штумпф виступав проти «об'єктивних методів» дослідження, декларуючи таким чином ідею неможливості жорсткого розрізнення між фізичними і психічними явищами, що передбачало необхідність вивчення в області психоакустики цілісних психо-фізичних комплексів.

К. Штумпф заклав основи концепції «двох компонент висоти музичного звуку», згідно з якою, зі зміною одного фізичного параметра звуку — частоти його коливань — одночасно змінюються два психологічних ознаки звука — його тембр і висота.

Карл Штумпф першим в історії психології почав проводити емпіричні дослідження в області музичних сприйняттів (Tonpsychologie, «Психологія музичних сприйнять», т. 1 — 2, 1883 — 90)

Згідно зі Штумпфом, тематична область психології (вперше названа ним «феноменологією») підрозділяється на три основні частини:

  • «феномени» — зміст почуттів чи уяви;
  • «психічні функції» — сприйняття, воління, бажання і т. п.;
  • «іманентні відносини» між психічними функціями і феноменами.

У свою чергу, психічні функції, по Штумпфа, поділяються не «інтелектуальні» (сприйняття, розуміння і судження) і «емоційні» («емотивної» або «афективні»), представлені біполярними відносинами: «радість — печаль», «бажання — відкидання», «прагнення — уникнення» і т. д.) Певний емоційний відтінок можуть придбати і деякі явища, які були названі «чуттєвими відчуттями».

Згідно зі Штумпфом, психологія є пропедевтична фундаментальна наука (Vorwissenschaft), задача якої — науковий опис і емпіричне дослідження т. зв. «первинних» і «вторинних» феноменів, а також «психічних функцій», незалежно від їх причинних відносин. При цьому, феномени не підлягають зведенню до елементарнішим елементам в силу притаманних їм структурних властивостей. Остаточне побудова психології, на думку Штумпфа, має стати основою всіх приватних наук про природу і людину.

Штумпф вводить поняття «відчуття почуттів» (Gefühlsempfindungen) : Gefühlsempfindungen — це таке відчуття, змістом якого є почуття. Сформулював також «інтенціональну теорію емоцій», яка не втратила своєї актуальності й донині.

Своїми дослідженнями та розробками Штумпф передбачив не тільки феноменологію Гуссерля[2], але й основні ідеї гештальтпсихології[3]: учнями Штумпфа були засновники гештальтпсихології К. Коффка, М. Вертгеймер та В. Келер, який в 1921 р. змінив Штумпфа, що пішов у відставку, на посаді директора створеного ним Інституту експериментальної психології при Університеті Фрідріха-Вільгельма в Берліні.

Науково-громадська діяльність[ред.ред. код]

Штумпф вів активну науково-громадську діяльність. Він був співпрезидентом (спільно з Теодором Ліппса) III-го Міжнародного психологічного конгресу (Мюнхен, 1896).

Штумпф заснував унікальний Архів музичних фонограм (понад 10 тисяч), серед яких було представлено дуже багато цінного матеріалу з області фольклористики, включаючи мелодії і ритми примітивних народностей.

Карл Штумпф залишив по собі добру пам'ять також і в якості одного із співзасновників «Товариства дитячої психології» («Gesellschaft für Kinderpsychologie»), метою якого було залучення уваги батьків та вихователів до особливостей і закономірностям психічного розвитку підростаючого покоління.

Організував також товариство по зоопсихології, сприяв поїздці свого учня В. Келера в Африку для вивчення поведінки людиноподібних мавп.

Протягом багатьох років Штумпф тісно спілкувався і плідно співпрацював з багатьма видатними психологами свого часу: Е. Герінгом, У. Джемсом, Г. Гельмгольцем, Г. Еббінгаузом, В. Дільтеєм та іншими.

Основні наукові праці[ред.ред. код]

  • Über den psychologischen Ursprung der Raumvorstellung. Lpz., 1873.
  • Tonpsychologie, 1883, Bd. 1, 1890, Bd. 2 («Психология музыкальных восприятий»).
  • Leib und Seele. Lpz., 1903
  • Erscheinungen und Funktionen, 1907.
  • Zur Einteilung der Wissenschaften, 1907.
  • Philosophische Reden und Vorträge. Lpz., 1910.
  • Die Anfünge der Musik, 1911 (рус. пер. «Происхождение музыки». Л., 1927).
  • Franz Brentano, Münch., 1919.
  • Die Deutsche Philosophie der Gegenwart in Selbstdarstellung, vol. V. Bd 5, Lpz., 1924.
  • Gefühl und Gefühlsempfindung, 1928.
  • Erkenntnislehre, 1939—1940 Bd. 1-2. (в рус. пер. были изданы: «Явления и психические функции» / Новые идеи в философии. Сб. 4, СПб., 1913; «Душа и тело» / там же. Сб. 8, СПб.).

Примітки[ред.ред. код]

  1. В 1886 році до Штумпфа в Галле на посаду приват-доцента приїхав Гуссерль, який присвятив свої «Логічні дослідження» Штумпфа.
  2. Е. Гуссерль був учнем Штумпф в Галле. на Гуссерля справила великий вплив проведене Штумпфом (не без впливу з боку Брентано) відділення психологічного явища (тобто належить до сфери феноменології чуттєвого змісту образів, що зберігаються в пам'яті) від психічних функцій (актів, станів, переживань). Гуссерль був згоден зі Штумпфом в тому, що прогресивний розвиток у сфері психічного не завжди підпорядковане прогресивному розвитку в сфері фізичного. Таким чином, Штумпф з'явилися як би допомогою ланкою між навчаннями Брентано та Е. Гуссерля.
  3. Всебічно досліджуючи феномен синтезу звуків, Штумпф фактично передбачив введення в психологічну науку саме поняття «гештальт».

Література[ред.ред. код]

  • Кунцман А. И., Психология мышления Ф. Брентано, Г. Уфуэса, Э. Гуссерля и К. Штумпфа, в сборнике: Новые идеи в философии, сб. 16, СПБ. 1914.
  • Festschrift С. Stumpf zum 75. Geburtstag, в сб.: Psychologische Forschung, Bd 4, В., 1923.
  • Köhler W., С. Stumpf zum 21. April 1928, «Kantstudien», 1928, Bd 33, H. ½.
  • Hartmann Ν., Gedächtnisrede auf С. Stumpf, В., 1937.