Карл VI Габсбург
| Карл VI | |
| нім. Karl VI' | |
 |
|
| Портрет Карла VI | |
| імператор Священної Римської імперії | |
| Початок правління: | 17 квітня 1711 |
|---|---|
| Кінець правління: | 20 жовтня 1740 |
| Інші титули: | Ерцгерцог Австрії король Чехії король Угорщини Король Галичини та Володимерії |
| Попередник: | Йосип I |
| Наступник: | Карл VII |
| Дата народження: | 1 жовтня 1685 |
| Місце народження: | Відень |
| Дата смерті: | 20 жовтня 1740 (55 років) |
| Місце смерті: | Відень |
| Династія: | Габсбурги |
| Батько: | Леопольд I |
| Мати: | Елеонора Нойбурзька |
Карл VI (нім. Karl VI, 1 жовтня 1685 — 20 жовтня 1740) — імператор Священної Римської імперії з 17 квітня 1711, останній потомок Габсбургів за прямою чоловічою лінією. Король Чехії з 17 квітня 1711 року (коронація 5 вересня 1723 року, вступив на престол під ім’ям Карл II), король Угорщини з 17 квітня 1711 року (вступив на престол під ім’ям Карл III), титулярний король Галичини і Володимерії та претендент на іспанський престол (як Карл III).
Зміст |
Претензії на іспанську корону [ред.]
Народився у Відні. Другий син імператора Леопольда I та Елеонори Пфальц-Нойбурзької. Коли згасла іспанська гілка Габсбургів (1700), Карл виступив претендентом на престол Іспанії (див. Війна за іспанську спадщину). Проголошений 1703 року у Відні «Карлом III Іспанським», він вирушив 1704 року до Іспанії, за допомогою каталонців узяв Барселону й Валенсію, у 1706 році витримав облогу Барселони. У вересні 1710 року йому вдалось за допомогою сильних підкріплень з Австрії та завдяки успіхам графа Старемберга вступити до Мадриду, але невдовзі його знову було загнано до невеличкого північно-західного кута півострова.
Царювання [ред.]
17 квітня 1711 року помер його брат Йосип I, і Карл, що успадкував його німецькі землі, повернувся до Німеччини; в грудні 1711 року він отримав імператорську корону. Залишений союзниками та слабо підтримуваний імперськими чинами, Карл у 1714 році був змушений підписати Раштатський мир з Францією, за яким до нього відійшли Неаполь, Мілан та Іспанські Нідерланди. Більш вдало йшла війна з Туреччиною. Під проводом принца Євгена австрійські війська здобули рішучі перемоги при Петервардейні й Белграді. За Пассаровицьким миром 1718 року Австрія придбала Темеський банат, Північну Сербію з Белградом, частину Боснії та Валахії. Честолюбні плани іспанської королеви Єлизавети Фарнезе та її улюбленця Хуліо Альбероні викликали у 1718 році союз чотирьох держав — Франції, Англії, Голландії та імператора; іспанці були змушені визнати австрійські права на Італію, причому Карл вигідно обміняв у Савойї острів Сицилію за Сардинію.
Прагматична санкція [ред.]
Щоб зберегти нероздільно за своїми нащадками австрійські володіння, Карл 19 квітня 1713 року видав «прагматичну санкцію», яка за відсутності чоловічого потомства віддавала всю монархію жіночій лінії потомства Карла. У цей час у Карла ще не було дітей; за три роки у нього народився син, який невдовзі помер, а потім народжувались тільки дочки. Більшість держав спочатку не хотіли висловлюватись на користь санкції. Лише 1725 року Карлу вдалось домогтись згоди Іспанії, потім, з приводу складеної проти нього та Іспанії Герренгаузенської угоди, залучити на свій бік Росію в серпні 1726 й Вустергаузенською угодою 1726 року відхилити Пруссію від її герренгаузенського союзника, визнавши за нею право на Берг. З іншого боку, Франція та Англія залучили на свою сторону Голландію, Данію та Швецію. Суассонський конгрес не досягнув згоди; Іспанія перейшла на бік Франції. До політичних розладів приєднались економічні. Заснована в Остенде Східна торгова компанія посилено заохочувалась Карлом, який дуже цікавився підйомом торгівлі й промисловості — й це тільки збільшувало неприязнь морських держав, що вбачали океанську торгівлю як свою монополію. Напружене становище тривало декілька років; нарешті у 1731 році відбулась угода, яка гарантувала прагматичну санкцію з боку Англії та Голландії в обмін на знищення Остендської торгової компанії.
Шлюб та діти [ред.]
23 квітня 1708 року одружився з принцесою Єлизаветою Христіною Брауншвейг-Вольфенбюттельською (1691—1750), дочкою герцога Людвіга Рудольфа.
- Марія Терезія (1717—1780), імператриця, дружина Франца Стефана Лотарінгського,
- Марія Анна (1718—1744), дружина Карла Олександра Лотарінгського.
Війна за польську спадщину 1733-1735 [ред.]
Франція все ще залишалась ворожою до Карла і скористалась із вакантності польського престолу у 1733 році для відновлення війни з Австрією. Росія та Австрія висловились на користь саксонського курфюрста Фрідріха Августа II; Франція, Іспанія та Сардинія хотіли доставити престол Станіславу Лещінському, тестю Людовіка XV. У війні, що спалахнула після цього, французькі війська зайняли Мілан й усю Ломбардію до Мантуї, іспанське військо оволоділо Неаполем та Сицилією; на берегах Рейну були завойовані Кель, Філіпсбург й уся Лотарингія. За попередньою угодою у Відні 1735 року (остаточно мир було укладено лише 1738 року) Карл домігся визнання прагматичної санкції й придбав Парму та Пьяченцу, але пожертвував Неаполем, Сицилією та деякими округами Мілана, так само як цілком відмовився від Лотарингії, яку віддали Станіславу Лещінському й по його смерті вона мала відійти до Франції.
Війна з Туреччиною [ред.]
Не менш вдалим був Карл у війні з Османською імперією. Австрія втратила за Белградським миром (вересень 1739), за винятком Банату, майже всі свої надбання, отримані за Пассаровицьким (Пожаревацьким) миром. Карл помер 20 жовтня 1740 року й залишив монархію своїй 23-річній дочці, Марії-Терезії.
Див. також [ред.]
Література [ред.]
- Schirach, «Biographie Kaiser Karls VI» (Галле, 1776);
- P. von Radix, « Kaiser Karl VI als Staats und Volkswirt» (Інсбрук, 1886);
- M. Landau, «Geschichte Kaiser Karls VI als Königs von Spanien» (Штутгарт, 1889);
- Arneth, «Leben Guido von Starhemberg» (Відень, 1853);
- Arneth, «Prinz Eugen von Savoyen» (Відень, 1858-59).
| Попередник: Йосип I |
Імператор Священної Римської імперії 1711—1740 |
Наступник: Карл VII |
| Попередник: Йосип I |
Ерцгерцог Австрії, Король Угорщини, Король Богемії 1711—1740 |
Наступник: Марія Терезія |
.svg){kind=small}
