Кароль Лянцкоронський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кароль Лянцкоронський
Malczewski-portret Lanckorońskich.jpg
Кароль з донькою Кароліною

Ка́роль Лянцкоро́нський - (пол. Karol Lanckoroński, нім. Karl Graf Lanckoroński(-Brzezie)) - (4 червня 1848, Відень - 15 липня 1933, Відень) - граф, польський мистецтвознавець, колекціонер, письменник, мандрівник, спадковий член Палати Панів в австрійській Державній Раді, віце-президент Організації Культурної Оборони в Галичині, кавалер ордену Золотого Руна, мальтійський кавалер.

Був власником маєтків у Східній Галичині (Розділ, Комарно, Ягільниця), Королівстві Польськім (Водзіслав коло Єджейова) і Штирії (Фраунвальд).

Життєвий шлях[ред.ред. код]

Народився в Відні в Казимира Лянцкоронського і Леонії з Потоцьких. Після закінчення гімназії, відбув студії у Віденському університеті (1866-1870), закінчивши їх із здобуттям ступеня доктора права (1870).

У молодості багато подорожував по Європі, а також вздовж африканського і азіатського узбережжя Середземного моря. Найбільше подорожував по Італії і став визначним знавцем італійського мистецтва. У 1882 році взяв участь в експедиції австрійського археолога Отто Бенндорфа до Лідії в Малій Азії. Через два роки організував і фінансував велику наукову експедицію до Памфілії і Пісідії (також в Малій Азії). В цій експедиції, крім австрійських археологів, взяли участь Мар’ян Соколовський, професор історії мистецтва Ягелонського університету, а також приятель Лянцкоронського художник Яцек Мальчевський.

В 1885 році відбулася наступна експедиція до Памфілії і Пісідії, відправлена Лянцкоронським. Завдяки цим експедиціям було досліджено і описано руїни стародавніх міст з часів Римської імперії. Результати досліджень були видані стараннями Лянцкоронського у книзі під назвою „Міста Памфілії і Пісідії”, яку перекладено на німецьку, польську і французьку мови (версія польська, т. І - ІІ, Краків 1890 і 1896). В 1888-1889 рр. Лянцкоронський подорожує навколо світу, затримується в Індії і Японії, де досліджує місцеве мистецтво. Обширний щоденник тієї подорожі був виданий німецькою, а наступний польською мовами („Naookolo ziemi 1888 – 1889”, Kr.1896). Велика заслуга Лянцкоронського полягала у доведенні до реставрації славетної ранньохристиянсько-римської базиліки в місті Аквілея у північно-східній Італії і видання ілюстрованої монографії про врятовану пам’ятку (“Dom von Aquileia” Wien 1906).

Громадська діяльність. Колекціонування[ред.ред. код]

Стараннями Лянцкоронського також багато завдячують збереженню пам’яток мистецтва у Відні та в Польщі. Як співорганізатор і член найвищих австрійських відомств в справах мистецтва – причинився до утворення на терені всієї держави установи, яка опікувалася пам’ятками, а також сучасної консерваторської служби. В Польщі зацікавлення Лянцкоронського були сконцентровані у справі реставрації Вавелю. Під кінець XIX ст. став членом опікунського комітету над відновленням вавельської катедри, для котрої фундував саркофаг королеви Ядвіги, виконаний в 1901 році Антонієм Мадейським.

Колекціонував скульптури і керамічні вироби стародавніх Греків і Римлян. З подорожі навколо світу привіз староіндійські, китайські і японські твори мистецтва. Було багато репрезентовано польських творів мистецтва, зокрема кілька портретів Баціарелея (Bacciarellego), колекція родинних портретів Жевуських, Лянцкоронських і Потоцьких, картини і малюнки Петра Міхаловського, Артура Гроттгера, Яна Матейки, Яцка Мальчевського, Казимира Похвальського. В 1892-1894 роках коштом Лянцкоронського у Відні збудовано показний палац в необароковім стилю, в якому зберігалась його колекція. Поза Віднем Лянцкоронський збирав твори мистецтва і в своїй літній резиденції в Роздолі.

Брав активну участь в засіданнях Польського Кола в австрійському парламенті, був головою комітету по відновленню польського костелу при вул. Rennweg у Відні, відкритого в 1898 році. Офірував Кабінетові мистецтв і Археології Ягелонського університету гіпсові відливи італійських скульптур епохи ренесансу, а Академії Мистецтв в Римі – зібрання кільканадцяти тисяч фоторепродукцій творів мистецтва. В 1891 році був обраний членом-кореспондентом Академії Мистецтв, в 1907 йому було надано звання доктора honoris causa Ягелонського університету. Лянцкоронський також був членом Академії Наук у Відні, і доктором honoris causa Берлінського університету. В 1903 році йому було надано Орден золотого Руна, а на початку 1914 року – отримав номінацію Великого Охмістра (Oberstkammerer) це був найвищий двірський сан.

Після закінчення І Світової війни і розпаду Австро-Угорщини, Лянцкоронський залишається у Відні. В 1918 році разом з колишнім міністром для Галичини Казимиром Хлєдовським, колишнім шефом цісарської канцелярії Яном Левицьким і журналістом Бернардом Шарліттом увійшов в склад комісії покликаної Під час останньої війни Помер Лянцкоронський 15 липня 1933 року у Відні.

Родина[ред.ред. код]

Лянцкоронський був тричі одруженим, з австріячками Марією Сальм (одруження стає невизнаним в 1882 році) і Францішкою Аттемс (померла в 1893 році), також з прусачкою Маргаритою фон Ліхновськи. Мав троє дітей, які всі були виховані поляками: Антонія (1893 – 1965), Кароліну (1898 — 2002) і Аделаїду (народ. 1903). Антоній до 1939 року економічний діяч у Польщі, в 1939-1945 рр. – працівник Міжнародного Червоного Хреста в Женеві, в 1960 році створив фонд імені Карла Лянцкоронського в Швейцарії.

В 1967 році Кароліною і Аделаїдою цей фонд був перейменований на фундацію ім. Лянцкоронських, яка фінансово підтримує польські культурні інституції.

  • Der Dom von Aquileia: sein Bau und seine Geschichte, Wien 1906 [1]

Посилання[ред.ред. код]