Карпатська Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карпатська Україна
Чехословаччина Flag of the Czech Republic.svg
1938 – 1939 Королівство Угорщина (1920—1946) Flag of Hungary (1920–1946).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
Ще не вмерла Україна
Розташування України
Карта Карпатської України. Червоною лінією позначено територію, яка відійшла до Угорщини 2 листопада 1938.
Столиця Хуст
Мови Українська
Релігії Греко-католицизм (уніанство), Православ'я
Форма правління Республіка
Президент
 - 1939 Августин Волошин
Прем'єр-міністр
 - 1938 Андрій Бродій
 - 1938-1939 Августин Волошин
 - 1939 Юліян Ревай
Законодавчий орган Сойм
Історичний період Міжвоєнний період
 - Засновано 8 жовтня 1938
 - Незалежність 15 березня 1939
 - Ліквідовано кінець травня 1939
Валюта Чехословацька крона
Сьогодні є частиною Flag of Ukraine.svg Україна

Карпа́тська Украї́на (до 26 жовтня 1938 Підкарпатська Русь) — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938-1939 рр., Українська незалежна держава - в основному на гірській частині території Закарпаття з 14 по 15 березня 1939 року.

Назва неофіційно вживалася і до 1938 року для означення більшості теперішнього Закарпаття.

У складі Чехословаччини[ред.ред. код]

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах («Соборі Русинів») у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.

На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. і Тріанонського мирного договору 1920 р. Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-1930-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.

Запровадження автономії[ред.ред. код]

Після Мюнхенського договору чотирьох держав (30 вересня 1938 року) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Підкарпатській Русі статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з Андрієм Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і підкарпатських русинів.

26 жовтня 1938 року А.Бродія, який намагався проводити проугорську політику, було усунуто з посади голови уряду автономії і прем'єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина. Новий автономний уряд перейменував Підкарпатську Русь у "Карпатську Україну". Нова назва протирічила Конституції ЧСР і не була затверджена Національними зборами (22.11.1938). Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина автономії Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачево і Берегово були повернуті на законних підставах до Угорщини. За цих умов столицю автономії Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста.

Діяльність[ред.ред. код]

Для захисту автономної незалежності і боротьби з угорськими та польськими військовими формуваннями було створено збройні сили Карпатської України  — Організацію Оборони «Карпатська Січ», велику допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. Проблема тероризму, як з боку українців, поляків так і угорців, стала дуже важливою проблемою, навіть перекривалися кордони з Угорщиною та Польщею. Влада автономії неоднаразово посилала ноти протесту, але офіційні Варшава та Будапешт їх відверто ігнорували[1]. Уряд автономії А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.

Культурне життя[ред.ред. код]

Незважаючи на важкі тогочасні умови в Карпатській Україні працювали школи, були відкриті нові освітні заклади. Виходив щоденник «Нова свобода» (редактор В.Гренджа-Донський), національно свідома молодь видавала провокаційну газету «Наступ» (редактор С.Росоха), селяни мали свій друкований орган — «Карпатську Україну» (редагував Ю.Таркович). До Хуста приїхали відомі українські письменники Олександр Олесь, Улас Самчук, які створили літературно-мистецьке товариство «Говерля», і почали видавати однойменний місячник під редакцією Олега Ольжича-Кандиби. Своє товариство створили російськомовні письменники. До Хуста перебрався державний театр «Нова сцена» (режисер Ю. Шерегій), який наприкінці листопада 1938 р. показав виставу «Запорожець за Дунаєм». Каленик і Петро Лисюки з української діаспори, створивши першу в Закарпатті кіностудію, розпочали зйомки фільму, котрий пізніше назвали «Трагедія Карпатської України.

Проголошення незалежності[ред.ред. код]

Карпатська Україна 15 березня 1939

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 92,4 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання.

15 березня 1939 р. Сойм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська).

Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.

Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.

Головою Сойму обрано Августина Штефана, заступниками Степана Росоху та Федіра Ревая.

Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.

Августин Волошин:
«Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст»[2].

Але вранці німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат»[3].

Окупація Карпатської України[ред.ред. код]

Міжнародна ситуація напередодні[ред.ред. код]

Міжнародне становище Карпатської України з кожним днем ускладнювалось. Угорщина, територіальні претензії котрої рішенням Віденського арбітражу були задоволені не повністю, безперервно здійснювала антиукраїнські дипломатичні демарші, направляла в Карпатську Україну провокаційні терористичні групи. Уряд Польщі також неодноразово порушував перед Берліном питання про передачу, крім анексованої поляками Тєшинської області ЧСР, ще й північних районів Закарпаття. Польщу влаштовувало навіть повне підпорядкування його Угорщині. Тодішній режим Польщі ніяк не міг змиритися з існуванням поряд з Галичиною осередку української суверенності й також засилав сюди свої диверсійні групи для саботажу та здійснення терористичних актів.

Гітлер намагався використати ситуацію в своїх цілях. Схиляючись до думки віддати все Закарпаття Угорщині, він робив це поступово, щоб іще більше прив'язати її до німецьких інтересів. І домігся свого, диктатор Угорщини М.Горті 24 лютого 1939 р. оголосив про приєднання до антикомінтернівського пакту.

У цих умовах Москва кваліфікувала наслідки Віденського арбітражу як порушення міжнародних норм. А поширювані пресою й дипломатами західних країн чутки про можливе використання закарпатської державності в цілях анексування інших українських земель розглядала як пропагандистські вигадки.

Нарком іноземних справ СРСР М.Литвинов ще 19 грудня 1938 р. заявив: «Ми навіть не впевнені, що... Гітлер серйозно ставиться до української акції. Можливо, що маємо справу з дипломатичною диверсією». Гітлер, як засвідчили наступні події, не збирався відновлювати українську державність у будь-якій формі чи сприяти цьому. У січні 1939 р. Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Угорщиною як з країною, що не має самостійної зовнішньої політики, рухається у фарватері фашистської Німеччини, зазіхає на українські землі.

10 березня 1939 р. на повідомлення західної преси і дипломатів, що нібито існують плани приєднання до Карпатської України Радянської України, відреагував Й. Сталін. Він назвав такі вигадки «підозрілим шумом», мета якого спровокувати конфлікт СРСР з Німеччиною без наявних на те підстав, не втримавшись від недолугих епітетів щодо Закарпаття.

На жаль, не всі українські діячі повністю усвідомлювали реальну ситуацію. Лідери Карпатської України сподівалися, що фашистська Німеччина погодиться на створення невеликої української держави в Карпатах. Але то було великою ілюзією, бо Берлін дбав лише про власні інтереси на Сході. Вирішення «українського питання»... аж ніяк не вписувалося в його загарбницькі плани.

6 березня 1939 року Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію та давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України.

Вторгнення[ред.ред. код]

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. (гортіська) хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Прем'єр А. Волошин віддав наказ видати резервну зброю Карпатській Січі. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Прхали, що намагалися роззброїти карпатоукраїнські війська, Карпатська Січ взяла під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села: Підгіряни, Кольчине і Коропець.

З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачево-Берегово-Севлюш. Зрозуміло, що шансів виграти в цьому зіткненні не було, але як сказав Михайло Колодзінський, один з трьох членів Генерального штабу Карпатської Січі:

«коли вже немає розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь».

Михайло Колодзінський зробив як сказав - геройськи загинув разом з бійцями Карпатської Січі, яких він, як і інші члени ОУН набирали і готували саме до таких зіткнень. Інший член Генерального штабу, майбутній Герой України Роман Шухевич разом з Р.Яри, А.Мельником, В.Курмановичем віддали перевагу втечі перед героїчною загибеллю.

Найбільший бій відбувся на Красному полі. 16 березня 1939 р. зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами. До 7 липня 1939 року вона була анексована.

У гірських районах Карпатської України загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р.

У кінці березня 1939 р. президент республіки Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію. Повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку прямої агресії Угорщини. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком[4].

При захисті Карпатської України, за різними даними, загинуло від 2 до 6,5 тис. осіб.

Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

Згадки в літературі[ред.ред. код]

«

Сама назва «Русь» узурпована москалями. Росіяни не тільки не є слов'янами, але навіть не належать до індо-європейської раси. Вони є «intrus» (незаконно вторглися), яких треба вигнати назад за Дніпро... Я хотів би, щоб цей погляд став переважним серед слов'ян.

Оригінальний текст (рос.)

Само название Русь узурпирована москалитами. Русские не только не являются славянами, но даже не принадлежат к индо-европейской расе. Они «intrus» (незаконно вторгшиеся), которых надо выгнать обратно за Днепр.... Я хотел бы, чтобы этот взгляд стал преобладающим среди славян.

— (Карл Маркс, Фридрих Энгельс, Сочинения, том 31, г. Москва, 1963 г.[5])

 »

Мадярони[ред.ред. код]

Мадярони — зневажлива назва зденаціоналізованої частини закарпатської інтелігенції, яка в 1920-1940-х роках відстоювала свою ідею приєднання Карпатської України до Угорщини. Під час Другої світової війни мадярони тісно співпрацювали з угорським урядом.

До мадяронів належали Олександр Бонкало, Антон Годинка, Андрій Бродій, О. Ільницький та інші.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. 1)Могаричев. К. До питання про участь польських бойових груп на території Карпатської України у 1938-1939/ К. Могаричев//Україна і Польща: історичне сусідство: матеріали міжнародної наукової конференції 17-18 травня 2012 р./ від.ред Ю.Зінько;Вінницький державний педагогічний університет ім.. М. Коцюбинського.-Вінниця :Нілан, 2012.- С.479-485.
  2. розстріляна держава
  3. розстріляна держава
  4. Роман Офіцінський: "З Карпатської України для нас почалася Друга світова"
  5. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Издание 2. Том 31. (Pdf-ZIP), г. Москва: изд. «Политиздат», 1963 г. - Институт Марксизма-Ленинизма при ЦК КПСС (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Уряди України у ХХ ст. К.: Наукова думка. 2001. 608 с.
  • Вегеш Микола. Августин Волошин і Карпатська Україна. -Львів ЗУКЦ, 2004. — 414с. ISBN 966-8445-06-6
  • Вегеш М. Карпатська Україна. Документи і факти. — Ужгород: Карпати, 2004. — 432 с. ISBN 966-671-070-6
  • Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб. 3-тє вид., доп. — К.: Академвидав, 2007. — 683 с.

Кіноматограф[ред.ред. код]

Про Карпатську Україну було відзнято два сучасних документальних фільми: Карпатська Україна та 39-й. Карпатська Україна.

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]