Карієс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Карієс (лат. Caries dentium) — патологічний процес, що полягає в поступовому руйнуванні тканини кістки або зуба.

Причина карієсу кісткової тканини — дистрофічний або інфекційний процес в кістці або надкостниці, що веде до некрозу ділянок кістки із подальшим всмоктуванням або відторгненням мертвих мас і утворенням дефекта кістки. Карієс може супроводжувати і деякі специфічні запальні процеси (наприклад, туберкульоз, сифіліс).

Механізм розвитку та клінічного прояви карієсу різні і залежать від його причини, розташування осередку тощо. При гострих запальних процесах (наприклад, остеомієліт), коли в кістки розвивається нагноєння, проривається іноді в навколишні тканини, карієс проявляється загальною інтоксикацією, руйнування кістки відбувається швидко. При хронічних, особливо специфічних процесах, карієс розвивається повільно, не даючи бурхливо виражених явищ.

Лікування — медикаментозне (антибіотики, сульфаніламідні препарати та ін.), специфічне (протисифілітичне, протитуберкульозне). Часто застосовується ефективна хірургічна операція.

Ознаки[ред.ред. код]

Ознаками карієсу є:

  • темні плями на жувальній поверхні зубів,
  • шорсткість поверхні зуба.
  • підвищена чутливість до кислого і солодкого, холодного і гарячого,
  • з'являється неприємний запах з рота.

Ускладнення[ред.ред. код]

Карієс (лат. Caries dentium) — патологічний процес, що починається після прорізування зубів, що супроводжується демінералізацією і протеолізу, з утворенням порожнини під дією ендо-і екзогенних факторів. Карієс — дуже поширене захворювання. У дитячому віці воно посідає перше місце серед хронічних захворювань і зустрічається в 5-8 разів частіше, ніж захворювання, що займає друге місце за поширеністю, — бронхіальна астма. За даними різних авторів від 80 до 90% дітей з молочним прикусом, близько 80% підлітків на момент закінчення школи мають каріозні порожнини, а 95-98% дорослих мають запломбовані зуби. Статистичні дані показують, що в екваторіальних регіонах (Африка, Азія) карієс менш поширений, ніж в приполярних областях (Скандинавія, Північна Америка). У країнах, що розвиваються також відзначений більш високий рівень поширення карієсу. Сліди карієсу знаходили у людей, що жили 5 тис. років тому.

В даний час виникнення карієсу зубів пов'язують з локальним зміною pH на поверхні зуба під зубним нальотом внаслідок бродіння (гліколізу) вуглеводів, здійснюваного мікроорганізмами, і утворення органічних кислот. Частота, з якою зуб піддається кариесогенной дії кислот, впливає на ймовірність виникнення карієсу. Після кожного прийому їжі, яка містить цукор, мікроорганізми починають продукувати кислоти, які руйнують емаль. З часом ці кислоти нейтралізуються буферними властивостями слини і частково демінералізованої емалі. Після кожного періоду дії кислот на емаль зуба неорганічні мінеральні складові зубної емалі розчиняються і можуть залишатися розчиненими 2 години. Якщо приймати вуглеводи періодично протягом дня, то pH протягом тривалого часу буде низьким, буферні властивості слини не встигають відновити pH і виникає вірогідність незворотного руйнування поверхні емалі.

Пульпіт — запалення судинно-нервового пучка зуба (пульпи). Найбільш часто пульпіт є ускладненням карієсу, а також може бути наслідком помилкових дій при препаруванні зуба під ортопедичні конструкції, неякісні пломби, оперативні втручання на пародонті, вплив хімічних речовин). Також описано випадки ретроградного пульпіту (тобто інфікування через апікальний отвір).

Пульпіти поділяються на гострі та хронічні. Під гострим пульпітом розуміють стан, коли інфекція проникла в пульпу при закритій пульпарній камері (через тонку стінку зруйнованого карієсом зуба). Хронічні пульпіти найчастіше є результатом гострого. Хронічні пульпіти поділяються на фіброзні, гіпертрофічні і гангренозні. Основна форма хронічного пульпіту — фіброзний пульпіт, при якому відбувається розростання волокнистої сполучної тканини. Основні ознаки гострого пульпіту — дуже сильні, іррадіюючі (поширюються) з гілок трійчастого нерва (при гострому осередковому пульпіті іррадіації немає, пацієнт чітко може вказати болючий зуб) болі, які посилюються вночі. Болі носять періодичний характер.

Періодонтит — це запалення періодонта, що характеризується порушенням цілісності зв'язок, що утримують зуб в альвеолі, кортикальної пластинки кістки, що оточує зуб і резорбції кісткової тканини від незначних розмірів до утворення кіст великих розмірів. Інфекційний періодонтит в основному є ускладненням карієсу. Травматичний періодонтит виникає в результаті як значної, одноразової дії (удар при падінні або попаданні в обличчя твердих важких предметів), так і внаслідок незначної, але хронічної травми (завищена пломба, відкусування дроту або нитки при відсутності зубів поруч). Медикаментозний періодонтит розвивається найчастіше при неправильному лікуванні пульпіту, коли сильнодіючі препарати потрапляють в періодонт (наприклад паста, що містить миш'як, формалін, фенол) або подразнюючі матеріали (фосфат-цемент, штифти). Основною причиною розвитку періодонтиту у дітей є інфекція, коли мікроорганізми, їх токсини, біогенні аміни, що надходять з запаленої некротизованої пульпи, поширюються в періодонт.

Періостит — запалення окістя; стосовно щелепи періостит часто називають флюсом і виражається в опуханні ясна, що супроводжується сильним болем. В результаті запальних захворювань зубів (періодонтит і пульпіт), може розвинутися періостит щелепи. Рідше захворювання виникає після відкритих щелепних переломів і ран м'яких тканин. Також запалення окістя може проявитися в результаті попадання інфекції через кровоносну і лімфатичну системи від інфікованих органів. Захворювання починається з невеликого набрякання ясен. Пізніше набряклість збільшується і разом з нею збільшується і біль. Через день-два утворюється абсцес, який є причиною набряку щоки і губ.

Див. також[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]