Кастусь Каліновський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кастусь Каліновський
біл. Кастусь Каліноўскі
Kostuś Kalinowski.PNG
Кастусь Каліновський
Народився 2 лютого 1838(1838-02-02)
Мостовляни Гродненського повіту
Помер 22 березня 1864(1864-03-22) (26 років)
Вільнюс
страта
Підданство Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
Національність Білорусь білорус
Відомий національний герой Білорусі
Alma mater Санкт-Петербурзький університет
Титул шляхтич, кандидата наук (правознавство)
Батько Семен Каліновський
Матір Вероніка Рибінська
Родичі брат Віктор Каліновський
POL COA Kalinowa.svg
герб «Калинова»

Кастусь Каліновський (біл. Кастусь Каліноўскі) або Вінцент Костянтин Каліновський (біл. Вінцэнт Канстанцін Каліноўскі; *21 січня (2 лютого) 1838(18380202), Мостовляни, Гродненський повіт, Гродненська губернія, Російська імперія — †10 (22) березня 1864, Вильна) — національний герой Білорусі[1][2][3], Литви та Польщі, один з керівників польского національно-визвольного повстання 1863—1864 років; революціонер-демократ, публіцист, поет.

В наш час Кастусь Каліновський вважається одним з найвідоміших представників білорусів у світі [4] .

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Шляхетський рід Каліновських герба «Калинова» відомий з кінця XV століття. Предки Кастуся Каліновського протягом майже ста років володіли маєтком Калинова на Брянській землі, на кордоні Литви і Польщі, але в 2-ій половині XVIII століття маєток було продано.

Батько — безземельний гродненський польський шляхтич, власник невеликої ткацької мануфактури Симон (Семен) Каліновський, мати, Вероніка Каліновська (у дівоцтві Рибінська), померла, коли Костянтину було 5 років.

Костянтин Каліновський народився в селі Мостовляни Гродненського повіту (нині у Підляському воєводстві Польщі).

У 18471852 роках навчався в Свіслочском повітового училища, після закінчення якої (1856) кілька років прожив в батьківському маєтку Якушевка (у володінні Каліновських з 1849 року [5]), допомагаючи в господарських справах й, очевидно, займаючись самоосвітою. Великий вплив на Каліновського мав старший брат Віктор, який навчався в Московському університеті й досліджував за дорученням Віленської археологічної комісії старовинні білоруські рукописи.

Революційна діяльність[ред.ред. код]

У 1856 році вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, який закінчив через чотири роки з науковим ступенем кандидата права. Протягом навчання в університеті брав участь в діяльності нелегальних студентських гуртків, зокрема групи студентського земляцтва «Агул», разом з братом був членом таємної військово-революційної організації офіцерів Генштабу, яку очолювали Зигмунт Сераковський та Ярослав Домбровський.

Свіслоч, де навчався Костянтин Каліновський

Отримавши 17 лютого 1861 університетський диплом, зробив спробу влаштуватися на роботу у Вільні в адміністрацію місцевого генерал-губернатора В. І. Назімава, щоб відразу розпочати тут революційну діяльність зі створення мережі конспіративних груп для роботи серед майбутніх учасників повстання[6]. Вважається, що на цей час припадає його знайомство з майбутньою нареченою Марією Ямонт. 2 березня 1861 він подає на ім'я Віленського генерал-губернатора заяву наступного змісту:

« Скончыўшы курс навук у імпэратарскім С.-Пецярбурскім унівэрсытэце паступіць на службу, маю гонар пакорна прасіць Ваша Высокаправасхадзіцельства ўзычыць мне магчымасьць служыць пад высокім начальствам Вашага Высокаправасхадзіцельства[7]  »

Влаштуванню Кастуся Каліновського на роботу сприяв ад'ютант В. І. Назімава Людвік Зьвяждовский, однак спроби виявилися марними і на початку весни 1861 року Каліновський повернувся в Гродно, почавши створення революційної організації [6] .

За своїм ідейним переконанням, був революційним демократом, виступав за повалення самодержавства, скасування поміщицького землеволодіння. Вважав, що тільки широка участь в майбутньому повстанні селянство може забезпечити перемогу. У цьому руслі і велася Костянтином Каліновським агітаційна робота.

Влітку 1862 року разом з соратниками з Гродненської революційної організації Феліксом Рожанським, Станіславом Сангіном і Валерієм Врублевським почав випуск «Мужицької правди» (біл. Мужыцкай праўды) — першої в історії газети білоруською мовою. Всього вийшло 7 номерів цієї нелегальної газети. Вона викривала політику імперських властей, пояснювала ситуацію в країні, викривала обман царського маніфесту про скасування кріпосного права, закликала селян до боротьби. Кастусь Каліновський сформулював ідею демократичної народної держави[8] :

« …не народ зроблены для ўраду, а ўрад для народу.  »

Кожен номер «Мужицкай правди» був незмінно підписаний псевдонімом «Яська-господар з-під Вільна». Каліновський брав особисту участь у поширенні газети: розвозив її по селах, розкидав по дорогах.

Керівництво повстанням[ред.ред. код]

Кастусь Каліновський, 1863

У 1862 році Кастусь Каліновський уже входив до складу Литовського провінційного комітету (ЛПК) — центрального органу підготовки повстання в Литві-Білорусі. А восени того ж року став його головою. Кастусь Каліновський стояв на чолі найпослідовніших революціонерів, яких на відміну від лібералів («білих») називали «червоними». Цей напрямок визвольного руху передбачав демократичну республіку, передачу землі селянам, самовизначення народів колишньої Речі Посполитої. «Білі» ж бачили головною метою повстання тільки відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року.

Однак головування Каліновського у віленському повстанськім комітеті тривало недовго. Незабаром після вибуху повстання, злякавшись переростання виступів в селянську війну, варшавський центр і місцеві поміщики домоглися розпуску ЛПК. Кастуся Каліновського направили на рідну Гродненщину на посаду повстанського комісара воєводства.

Активна робота Кастуся Каліновського в умовах повстання на посаді воєводського комісара сприяла тому, що саме на Гродненщині повстанці мали найбільш боєздатну, потужну організацію, залучили до боротьби багато селян.

На квартирі Ямонт[ред.ред. код]

З червня 1863 через масові арешти К. Каліновський змушений був повернутися до Вільні, де діяв під конспіративній прізвищами Макаревич, Чернецький, Хамовіч, Хамуціус на квартирі Ямонт в будинку Шишкіна на Великій вулиці [9] . Тут він знову взяв центральне управління у свої руки. Зустрічався з найбільш близькими і перевіреними людьми, проводив наради революційного уряду [10] .

Це була одна з найголовніших конспіративній явок Кастуся Каліновського. Опис квартири Ямонт і його тутешньої діяльності збереглася почасти в показаннях заарештованих революціонерів Віленській надзвичайній слідчій комісії. Так Вітольд Парфенович описує квартиру наступним чином:

« У пакоі справа ад дзьвярэй знаходзілася канапа, пры ёй стол і два крэслы, далей стаяла камода, акно справа ад канапы выходзіла ў галерэю[11]  »

Після свого арешту 24 березня 1864 секретар Кастуся Каліновського Ільдефонс Мілевич свідчив про побут Каліновського в квартирі вже заарештованих Ямонтів:

« З Каліноўскім я сустракаўся некалькі разоў ў Юзэфа Яманта... У Ямантаў Каліноўскі ў маёй прысутнасьці ні з кім з пабочных асобаў не сустракаўся. Аднойчы толькі ў бытнасьць маю і Каліноўскага ў Ямантаў прыходзіў Шадурскі і, паклікаўшы Каліноўскага, размаўляў зь ім некаторы час ў пярэдім пакоі...[12]
… Да саміх Ямантаў часьцей за ўсё прыходзілі сваякі — лекар Радзевіч (служыць на чыгунцы), родны брат жанатагаз дачкой Яманта, замужняя дачка (Ямантаў), Людвіка Радзевіч, і Дзваноўскі, акрамя таго былі яшчэ некаторыя знаёмыя Ямантам жанчыны, але прозьвішчы іх мне невядомыя[12].
 »

Тезка на прізвище з Костянтином Юзеф Каліновський про Віленську явку революціонера згадував:

« У канцы жніўня ці ў пачатку верасьня (1863 году) я зь ім (Кастусём Каліноўскім) зноў спаткаўся на Нямецкай вуліцы, ён запрсіў мяне ў кватэру Ямантаў… З таго часу я сустракаўся з Каліноўскім у той жа кватэры… Пры ўваходзе ў кватэру Ямантаў трэба было пастукаць. У тыя часы, калі я ў ёй бываў, дзьверы адчыняў ці сам Каліноўскі, ці Далеўскі…[13]  »

Людвіка Ямонт у своїх «Спогадах» називала прізвища багатьох революціонерів, які в ті часи тісно співпрацювали з Костянтином Каліновським:

« Сярод рэвалюцыйнай моладзі («чырвоных»), якая зьбіралася ў майго брата Бзэфа для абмеркаваньня справаў на нарады, ня ўсіх ведала асабіста. Але тых, каго ведала, добра памятаю па нязвыклых рысах характару, палымянай любові да Радзімы і гераічнай адданасьці справе. Як жывыя паўстаюць у маёй памяці дарагія вобразы Тытуса Далеўскага, Канстанціна Каліноўскага, Станіслава Бухавецкага, Эмануэля Юндзіла [сына вядомага натураліста], Эдмунда Вярыгі, Ігната Здановіча [сына выкладчыка гісторыі], Ільдэфонса Мілевіча.

З моладзі, якая прыбыла з Каралеўства памятаю [Мечыслава] Дарманоўскага з калегамі. Прозьвішчы многіх іншых цяпер ужо не магу прыпомніць, але памяць аб іх справах жыве ў сэрцы. Усе яны былі людзі шляхетныя, выдатных здольнасьцяў, нязвыклай сілы духу. Іх страта стала для краю сапраўднай бядой. Сэрца замірае, калі ўсьведамляеш маштабы няшчасьця народа, цьвет якога растаптаў вораг, а над памяцьцю гэтых сьвятых мучанікаў часам зьдзекуюцца ўласныя дзеці[14].
 »

Наприкінці липня 1863 року на квартирі Ямонт відбулося побачення Кастуся Каліновського з рідним братом польського письменника Болеслава Пруса — Левоном Гловацьким. Як комісар народного уряду він приїжджав з Варшави до Вільні, щоб обговорити суперечності, які виникли між керівниками повстання в Білорусі і в Польщі [15] .

Намагаючись реанімувати повстання, Кастусь Каліновський видав «наказ до народу землі литовською та білоруською». Однак дії були запізнілий, повстання в Білорусі вже захлинулася в крові. Основні сили повстанців були розбиті карателями.

Арешт і страта[ред.ред. код]

З осені 1863 року Каліновський спрямував зусилля на накопичення сил для нового виступу весною. Але, виданий зрадником, комісаром Могилевської губернії Вітовтом Парфенович, він був у ніч на 29 січня 1864 схоплений царськими жандармами в Святоянських стінах (поруч з собором Святого Іоанна), де ховався під ім'ям Ігнатія Вітаженца.

Під час слідства та суду Кастусь Каліновський тримався мужньо. На пропозицію полегшити свою долю, назвавши адреси та імена соратників, він відповів [16] :

« Калі грамадзкая шчырасьць ёсьць дабрачыннасьцю, то шпіёнства апаганьвае чалавека. Усьведамленьне гонару, уласнае годнасьці і таго становішча, якое я займаў у грамадзтве, не дазваляюць мне ісьці па іншым шляху.  »

Царський військово-польовий суд засудив вождя повстанців до розстрілу. Проте відомий своєю жорстокістю в придушенні повстання російський генерал Муравйов висловився за повішення. Кастусь Каліновський був публічно повішений на торговій площі Лукішкі у Вільні.

Заповіт[ред.ред. код]

Марка Белпочта до 130-річчя Національно-визвольного повстання в Білорусі та Литві

З ув'язнення Каліновський передав на волю свій заповіт білоруському народові — «Лист з-під шибениці»:

« Браты мае, мужыкі родныя. З-пад шыбеніцы маскоўскай прыходзіць мне да вас пісаці, і, можа, раз астатні. Горка пакінуць зямельку родную і цябе, дарагі мой народзе. Грудзі застогнуць, забаліць сэрца, — но не жаль згінуць за тваю праўду… Няма ш, браткі, большага шчасьця на гэтым сьвеце, як калі чалавек у галаве мае розум і навуку… Но як дзень з ноччу не ходзіць разам, так не ідзе разам навука праўдзіва з няволяй маскоўскай. Дапокуль яна ў нас будзе, у нас нічога ня будзе, ня будзе праўды, багацтва і ніякай навукі, — адно намі, як скацінай, варочаць будуць не для дабра, но на пагібель нашу… Бо я табе з-пад шыбеніцы кажу, Народзе, што тагды толькі зажывеш шчасьліва, калі над табою Маскаля ўжо ня будзе.

Твой слуга
Яська-гаспадар з-пад Вільні
 »

Як стверджують сучасні дослідники, думки Кастуся Каліновського про необхідність боротьби за свою Вітчизну, висловлені ним у «Листі з-під шибениці», можна вважати початковим оформленням білоруського національної ідеї [17] .

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Плита на честь Каліновського на Лукішській площі

У Вільнюсі на Лукішській площі, де був повішений К. Каліновський, у його честь встановлено меморіал у вигляді плити та дерев'яного хреста.

У 1926 році в Мінську давню Катерининську вулицю перейменували на честь Костянтина Каліновського [18] , а в 1928 році в УРСР було знято художній фільм «Кастусь Каліновський», в якому розповідалося про керівника повстання 1863—1864 років.

У 1963 році на честь Кастуся Каліновського назвали нову вулицю в Мінському мікрорайоні Схід.

З початку 1990-тих років вислів Кастуся Каліновського «Не народ для уряду, а уряд для народу» вміщено як епіграфі на першій сторінці газети «Республіка».

У 1993 році на стіні вільнюського костелу Святого Духа, де в колишньому домініканському монастирі знаходився в ув'язненні Кастусь Каліновський, з боку вулиці Ігнота була встановлена меморіальна дошка на згадку про Каліновського [19] .

Указом президента Білорусі від 15 січня 1996 року № 26 був затверджений Орден Кастуся Каліновського [20] , положення про який було прийнято ще 1995 року [21] . В наш час[Коли?] нагорода скасуванна 2007 року [22] .

Меморіал на площі Лукішкі[ред.ред. код]

У 20082009 році Вільнюське самоврядування вирішило провести реконструкцію центральної площі Лукішкі. Були виділені 7 фінальних проектів реконструкції площі, але тільки один з них передбачав збереження пам'ятника борцям повстання 1863 року. Білоруська держава не висловила зацікавленості в захисті пам'ятника, тому існує ймовірність, що пам'ятник буде ліквідовано[23] .

22 березня 2009 на Лукішській площі відбулася акція вшанування пам'яті героїв проти знесення меморіалу [24] .

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Кастусь Каліновський. За нашу свободу. Твори, документи / Упоряд., Предмету., Паслясл., Пер. і коммент. Г. Кисельова. — Мн.: «Логос», 1999. — 459 с. ISBN 985-6318-41-6.

Див. також[ред.ред. код]

Wikiquote-logo.svg Білоруські Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Кастусь Каліновський

Примітки[ред.ред. код]

  1. Хто такий Кастусь Каліновський? // // 150 пытанняў і адказаў з гісторыі Беларусі / Уклад. Іван Саверчанка, Зьміцер Санько. — Вільня: Наша Будучыня, 2002.
  2. Сергій Хоревскій. Могила Каліновського знайшлася на горі Гедиміна у Вільнюсі / / «Наша Нива» № 44, 29 жовтня 2001.
  3. Анатолій Грицкевич: «Білоруський шляхтич - значить благородний, Вільний, Вільний!» / / «Туризм і відпочинок» № 21, 24 травня 2001.
  4. В'ячеслав Шалькевіч. Каліновський Костянтин // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 4: Кадэты — Ляшчэня / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1997. С. 33.
  5. В'ячеслав Шалькевіч. Каліновський Костянтин / / // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 4: Кадэты — Ляшчэня / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1997. С. 32.
  6. а б Вячаслаў Шалькевіч «Марыська чарнаброва, галубка мая...» Невядомыя старонкі з жыцця Кастуся Каліноўскага // Роднае слова, (1994) (3) С. 71.
  7. Шалькевич В. Ф. Кастусь Калиновский: Страницы биографии. — Мн., 1988. — С. 136.
  8. Паноў С. В. Матэрыялы па гісторыі Беларусі; пад навук. рэд. М. С. Сташкевіча, Г. Я. Галенчанкі. — Мн.: «Аверсэв», 2003. С. 167.
  9. Вячаслаў Шалькевіч «Марыська чарнаброва, галубка мая...» Невядомыя старонкі з жыцця Кастуся Каліноўскага // Роднае слова, (1994) (4) С. 68.
  10. Вячаслаў Шалькевіч «Марыська чарнаброва, галубка мая...» Невядомыя старонкі з жыцця Кастуся Каліноўскага // Роднае слова, (1994) (3) С. 70.
  11. Восстание в Литве и Белоруссии 1863 — 1864 гг.. — М, 1965. — С. 80.
  12. а б Восстание в Литве и Белоруссии 1863 — 1864 гг.. — М, 1965. — С. 84.
  13. Восстание в Литве и Белоруссии 1863 — 1864 гг.. — М, 1965. — С. 86—87.
  14. Ludwika z Jamontów Radziewiczowa Garść wspomnień z 63 roku. Rękopis w Bibliotece Zakladu Narodowego imienia Ossolińskich we Wroclwiu, sygnatura 12 273/I. — С. 87—88.
  15. Вячаслаў Шалькевіч «Марыська чарнаброва, галубка мая...» Невядомыя старонкі з жыцця Кастуся Каліноўскага // Роднае слова, (1994) (4) С. 69.
  16. Показання К. Каліновського в слідчій комісії 26.2.1864 / / К. Каліновський: З друкованого і рукописного Спадок / Ін-т історії партії при ЦК КП Білорусі — філ. Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. — Мн.: Білорусь, 1988. ISBN 5-338-00024-5. — C. 77-85.
  17. Паноў С. В. Матэрыялы па гісторыі Беларусі; пад навук. рэд. М. С. Сташкевіча, Г. Я. Галенчанкі. — Мн.: «Аверсэв», 2003. С. 169. С. 169
  18. Вячеслав Бондаренко. (2011-03-19). «Между двумя мировыми войнами». Менск стары і новы (російською). Архів оригіналу за 2013-07-20. 
  19. Левон Луцкевич. Поїздки по Вільнюсу. — Вільнюс: Рунь, 1998. ISBN 9986-9228-2-8. — С. 59
  20. Постанова Ради Міністрів Республіки Білорусь від 15 січня 1996№ 26 "Про затвердження опис орденів, медалі і нагрудних знаків до почесних звань Республіки Білорусь»
  21. Положення про Орден Костянтина Каліновського
  22. «Кастусь Каліноўскі». «Сьвіслацкія аркушы». 2011-03-19. Архів оригіналу за 2012-07-11. 
  23. «Помнік Каліноўскаму на Лукішках можа не перажыць рэканструкцыю». belmy.info (опубліковано 27 лютого 2009). 2011-03-19. Архів оригіналу за 2013-07-20. 
  24. Захист хреста повстанцям / / «Наша Нива», 22 березня 2009

Джерела[ред.ред. код]

  • А. Смоленчук. Кастусь Каліновський у польській історичній традиції] // «Спадщина» № 2, 1998. С. 84-105.
  • Кастусь Каліновський і його епоха в документах та культурної традиції // Матеріали міжнародної наукової конференції, Мінськ, 25 вересня 2010 р.

Посилання[ред.ред. код]