Катамай Дмитро Теодорович
| Дмитро Катамай | |
|---|---|
 Підпоручник (лейтенант) Полковник | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
28 вересня 1887.svg){kind=small} с.Ямниця, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, тепер це Тисменицький район Івано-Франківська область |
| Смерть |
2 квітня 1935 (47 років) м.Відень,  Австрія |
| Громадянство |
 ЗУНР, .svg){kind=small} УНР |
| Військова служба | |
| Приналежність |
ЗУНР, УНР |
| Війни / битви |
Перша світова війна Українсько-польська війна 1918—1919 |
 Катамай Дмитро Теодорович у Вікісховищі | |
Дмитро́ Теодо́рович Катамай (* 28 вересня 1887, с.Ямниця, Тисменицький район Івано-Франківська область — † 2 квітня 1935, Відень,[1] Австрія) — український військовик (підпоручник Легіону УСС), публіцист і редактор, громадський діяч. Автор проекту стрілецького головного убору — так званої «мазепинки».
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в селі Ямниця, Королівства Галичини і Володимирії в тогочасній Австро-Угорській імперії, на сьогодні Тисменицького району Івано-Франківської області[2].
До війни був генеральним писарем Січового союзу, головою Стрілецької секції при Січовому союзі, членом Головної управи Української радикальної партії. У серпні 1914 року як старшина запасу австрійського війська був переведений до Легіону УСС. В 1911—1914 редактор «Громадського Голосу»[3].
У роки війни — секретар Бойової управи, командир станиці УСС у Відні. В жовтні 1918 року став членом Центрального Військового Комітету, який займався організацією Листопадового повстання.
У 1919 році в ранзі полковника бере участь в організації корпусу жандармерії УНР. Згодом переходить до міністерства пропаганди, де працює на посаді віце-директора департаменту.
З 1920 року на еміграції у Відні, працює в українській книгарні, бере участь у громадському житті української громади.
Помер 2 квітня 1935 року. Похований 8 квітня 1935 на Віденському центральному цвинтарі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ямничани у складі УСС[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Віртуальний музей української фалеристики. Архів оригіналу за 13 серпня 2010. Процитовано 9 червня 2012.
- ↑ Енциклопедія Українознавства. — Львів, 1994. — Т. 3. — С. 801—1200. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 9 червня 2012.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- К. Є. Науменко. Катамай Дмитро [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 132. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- К. Є. Науменко. Катамай Дмитро [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- М. Лазарович. Легіон Українських Січових Стрільців. — Тернопіль, 2002.
- Газета «Свобода». 2 травня 1935 року.
- А. Сміжак. Четар УСС Дмитро Катамай (1887—1935) — Івано-Франківськ: «Симфонія Форте», 2013. — 32 с.
- Підпоручники Легіону УСС
- Полковники (УНР)
- Народились 28 вересня
- Народились 1887
- Померли 2 квітня
- Померли 1935
- Українські громадські діячі
- Українські публіцисти
- Українські редактори
- Діячі товариства «Січ»
- Українці Австрії
- Українці Відня
- Уродженці Ямниці
- Померли у Відні
- Поховані на Віденському центральному цвинтарі