Категорії естетики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Категорії естетики - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження. Категорії естетики історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання.

Естетичні уявлення можуть існувати в нашому розумі як пари протилежних категорій, боротьба протилежних сил: «прекрасне - потворне», «піднесене - низьке», «комічне - трагічне». Китайський мудрець Лао-Цзи казав: «відкиньте прекрасне, і не буде потворного, облиште високе, і не буде низького». Естетичні категорії – це духовні моделі естетичної практики, де закріплено досвід опанування людиною світу.

В естетичній свідомості людства незмінним зберігається існування естетичних категорій та їх глибинний зміст. Естетичні ж вподобання змінюються, як у часі, так і у просторі.

Естетична свідомість існує на рівнях:

• Безсвідомому – як генетично успадкований від предків інстинкт
• Чуттєвому – як емоційні стани
• Розумовому – як усвідомлені цінності, <естетичні категорії

Естетичні категорії виступають мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожного так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного.

Зміст 1 Категорії гарм́онія, міра та хаос 2 Категорії прекрасне і потворне 3 Категорії піднесене і низьке 4 Категорії комічне і трагічне 5 Естетичні категорії та людські емоції 6 Джерела

[ред.] Категорії гарм́онія, міра та хаос

З відомого античного міфа Гармонія (у перекладі з грецької «злагода, лад»), була донькою бога війни Арея та богині кохання і краси Афродіти. У міфі відбилось уявлення про гармонію як породження двох протилежних основ – краси і боротьби, любові і війни. Інший давньогрецький міф розповідає про походження всесвіту, де гармонія є протилежністю хаосу, який виступає однією з першооснов виникнення всесвіту. Хаос – щось позбавлене якості, визначеності, форми, це порожнеча, розпорошеність. Гармонія ж означає певну якісну визначеність, єдність і оформленість цілого як сукупності складових частин. Принципом, на основі якого ця єдність можлива, є міра. Грецької давнини сягають вислови: “нічого занадто”, “міра – найкраще”, “використовуй міру”, “людина – міра всього”. І, нарешті, найхарактернішим для піфагорійського вчення є те, що гармонія вних має числове вираження, що вона органічно пов’язана із сутністю числа. Числова гармонія лежить в основі античного вчення про космос із симетрично розташованими і настроєними на певний музичний числовий тон сферами. Піфагорійці визнавали, що форма Всесвіту має бути гармонійною, і надавали їй вигляду симетричних геометричних фігур: Землі – форму куба, вогневі – форму пірамід, повітрю – форму октаедра, воді – форму ікосаедра, сфері Всесвіту – форму додекаедра. Саме з цим пов’язане відоме піфагорське вчення про гармонію сфер. Піфагор та його послідовники вважали, що рух світил навколо центрального світового вогню створює гармонійну музику. Тому космос постає гармонійно побудованим і музично оформленим тілом. Гармонія притаманна насамперед об’єктивному світові речей, самому космосу. Вона властива і природі мистецтва.

Середньовічна естетика, яка виробляла своє розуміння гармонії, опинилася в складному і суперечливому становищі щодо античної спадщини. Античні уявлення про гармонійну побудову космосу, про мірне обертання небесних сфер не відповідали біблійним поглядам на будову і походження світу. Необхідно було обґрунтовувати нову християнську космогонію, аби замінити ідею космічної гармонії ієрархією земного і небесного, людського і Божого. Проте зовсім відмовитися від античного вчення про гармонію служителів культу не могли. Св. Григорій Нісський вважав, що гармонічна влаштованість світу є доказом слави Божої. Нової ідеєю щодо гармонії було уявлення її як тотожності цілого і частини; за нею стояло вчення стоїків і неоплатонівців про єдність мікро- і макрокосмосу.

Категорії гармонії і міри широко використовувалися й у Новий час, проте вони вже не були головними естетичними поняттями, за допомогою яких усвідомлювалися нові естетичні проблеми. Певний підсумок розвитку розуміння гармонії і міри знаходимо у Гегеля. Гармонію він розглядає в системі споріднених естетичних понять – правильності, симетрії, закономірності. Правильність, на його думку, є найбільш елементарним і абстрактним виявленням довершеності. Вана створюється шляхом однакового повторення певної фігури або мотиву, а отже, повністю виключає усяку різноманітність, в усьому передбачає однаковість і тотожність. З усіх ліній найбільш правильною є пряма, а з геометричних фігур – куб. З правильністю пов’язана і симетрія. Але тут вже не досить одноманітного повтору тієї самої визначеності, що має місце в абстрактній правильності. Симетрія вимагає також і здійснення розрізнених у розмірах, положенні, формі, кольорі певних визначеностей, які, об’єднуючись, створюють симетрію. Обидва ці поняття, з точки зору Гегеля, характеризують кількісну визначеність речі, однак ще не відкривають діалектичного співвідношення кількості і якості. Що ж до гармонії, то вона має відношення не тільки до кількісної, а й до якісної визначеності, містить в собі три складові – внутрішню єдність, цілісність і узгодженість. Отже, категорія міри набуває в естетиці Гегеля універсального діалектичного значення. Всяка єдність протилежностей виступає в нього як міра, в якій ці протилежності об’єднуються. В цьому відношенні розуміння гармонії у Гегеля близьке до античного поняття середини. Гармонія виступає як певний тип міри, де якісні протилежності перебувають в якійсь єдності і цілісності.

Сучасна естетична наука широко використовує філософські категорії гармонії і міри. Однією із кардинальних її проблем є питання про гармонію природи і навіть більше – про гармонію Всесвіту. Чи відповідають виміри людини вимірам природи, біосфери? Не менш актуальною є проблема виховання гармонійної людини.

[ред.] Категорії прекрасне і потворне

Прекрасне – центральна категорія естетики, в якій знаходять оцінку явища дійсності, твори мистецтва, які дають людині відчуття насолоди, втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що вдосконалює життя. Прекрасне – основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал. Найбільш близькі за значенням поняття: гармонійне, досконале, краса, гарне, вродливе, яскраве.

В естетиці існує декілька моделей розуміння прекрасного:

• 1. Прекрасне розуміють як втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах.
• 2. Прекрасне не є чимось обєктивним. Джерелом та витоком прекрасного є сама людина, її свідомість.
• 3. Прекрасне – це природний прояв обєктивних якостей явищ дійсності, найбільш близький до їх природних особливостей.
• 4. Прекрасне – це співвідношення обєктивних особливостей життя з людиною як мірою краси.

Особливості прекрасного:

• має об’єктивну основу, що відбилась у так званих законах краси: законах гармонії, симетрії, міри;
• має конкретно-історичний характер;
• уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, тобто від її способу життя;
• ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури;
• субєктивне розуміння прекрасного зумовлене рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку.

Потворне – антипод, протилежність прекрасного. Це категорія пов’язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії і відображає неможливість або відсутність досконалості. Отже, якщо людина впізнає втілені в життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні, а якщо зустрічаються з розпадом життя, з зовнішньою або внутрішньою дисгармонією, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне – найвища позитивна естетична цінність, а потворне – негативна естетична цінність.

[ред.] Категорії піднесене і низьке

Піднесене – категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання. Якщо прекрасне несе в собі людську міру, то піднесене – це перевищення міри, тобто піднесене – це те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву. Піднесене – колосальне, могутнє, що перевищує можливості сучасного людства. Це естетична категорія, яка виражає сутність явищ, подій, процесів, які мають велику суспільну значущістю, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як піднесені, естетично сприймаються людиною як протиставлення всьому приземленому, примітивному, буденному. Піднесене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Піднесене тісно пов’язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.

Пафос, патетичне - від грецького path́etikos, сповнений почуття, ṕathos - страждання; споріднена категорія, що виражає великі та сильні людські почуття. Ці патетичні почуття виникають внаслідок прийняття найважливішого рішення, напр., на краю смерті.

Низьке – категорія естетики, яка відтворює негативні явища дійсності і особливості суспільного та індивідуального життя. Які викликають у людини співвідносну естетичну реакцію (презирство і зневагу). Низьке на противагу піднесеному є буденним, звичайним. Але це не уся звичайна реальність, це гірша, нижча її частина.

[ред.] Категорії комічне і трагічне

Трагічне – це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя між необхідністю чи бажанням та неможливістю їх здійснення. В центрі трагічного – конфлікт між тим, що людина може (необхідність), і тим, чого вона бажає (свобода), або ж між тим, що людина має (обов'язком) і чого хоче (бажанням). Тобто конфлікт між прагненнями різного рівня - особистими та соціальними.

Трагічний герой – це особистість, яка свідомо і вільно обирає свій шлях, розуміючи, що його неминуче за цей вибір чекає страждання або навіть смерть.

Комічне – результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного потворному, низького – піднесеному, внутрішньої пустоти – зовнішньому вигляду, що претендує на значущість. Комічне, як і будь-яке естетичне явище є соціальним. Воно перебуває не в об’єкті сміху, а в тому, хто сприймає протиріччя як комічне. Комічне пов’язане з загальною культурою людини. Форми комічного:

• гумор (використання дотепності та гри слів);
• сатира (критика недоліків, суперечностей);
• іронія (прихований сміх, замаскований серйозною формою);
• сарказм (“зла іронія”, що має руйнівну силу).

[ред.] Естетичні категорії та людські емоції

Основні естетичні категорії найтісніше повязані з емоційно-чуттєвими станами людини:

• Гармонія - рівновага, спокій, радість, лад
• Хаос - дисгармонія, безлад, порушення рівноваги, неспокій
• Прекрасне - захоплення, милування, задоволення
• Потворне - огида, незадоволення, розчарування
• Піднесене - радість, хвилювання,збудження
• Низьке - гнів, огида, презирство, зневага
• Комічне - сміх, радість, збудження
• Трагічне - горе, співчуття, пригнічення або збудження, розпач, фрустрація

[ред.] Джерела

• Лозовий В.О., Етика, Навч.посібн.К., 2002 р.
• Левчук Л.Т., Естетика, К., 1997 р.
• Левчук Л.Т., Онищенко О.І. Основи естетики: К., 2000 р.
• Доліна В.В., Єфименко О.М., Етика, К., 1992 р.
• Борев Ю.Б. Естетика, М., 1990 р.
• Філософський словник. – М., 1998.
• Загорівська Г.М. та ін. Естетика: підручник для Вузів. – К., 2000.
• Машкевич С.І. Прекрасне і наукове мислення. // Освіта. – 1999. - №3.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!