Католицька церква в Норвегії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Католицька церква в Норвегії є частиною всесвітньої Католицької церкви. Католицизм у Норвегії переважно сповідують емігранти з різних країн світу. Чисельність католиків в Норвегії становить близько 50 тисяч осіб (1,35% від загального числа населення[1]). У Норвегії діє одна дієцезія Осло, дві територіальні прелатури в Тронхеймі і Тромсе (в загальному — 32 парафії).

Історія[ред.ред. код]

Рання історія[ред.ред. код]

Гибель святого Олафа

Діяльність Католицької церкви на території нинішньої Норвегії почалася в IXX століттях. На захід країни прибували католицькі місіонери з Британських островів, на яких у той час проповідували численні представники ірландської чернечої школи. На південь країни проникали місіонери з Німеччини. Тоді ж у Норвегії стали зводити перші християнські каплиці і церкви. У християнізації Норвегії також значну роль зіграли норвезькі конунги. Першу і невдалу спробу навернути норвежців на християнство зробив конунг Хакон Добрий (920961). Після нього діяльність у цьому напрямку провадив конунг Олаф Трюггвасон (9951000). Олаф Гаральдссон (10151028) використав християнство як один з елементів об'єднання норвежців в єдину державу. Канонізація Олафа Гаральдссона, який загинув при опорі поган, зіграла значну роль у самоідентифікації норвежців.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Формування перших постійних церковних католицьких структур почалося за Олафа Тихого (10661093). У цей час в Норвегії були створені чотири католицьких дієцезії в Тронхеймі, Сельє, Осло і Ставангері. У 1152 році Святий Престол заснував Тронхеймську архідієцезію. У 1163 році ієрархи Католицької церкви отримали право брати участь у виборах норвезького конунга, що згодом призвело до суперечностей між світською та церковною владою.

Після втрати Норвегією незалежності в 1536 році в країні посилилися реформаторські настрої, в результаті яких почалася поступова секуляризація церковного майна на користь датської корони. У Норвегії почав діяти датський закон Ордонанс 1537 року, який наказував замінювати в парафіях католицьких священнослужителів на лютеранських. Католицькі священики були вигнані або ув'язнені, в разі, якщо вони не складали присягу датському королю.

На початку XVII століття Норвегія стала лютеранською країною. Католицизм у Норвегії був законодавчо заборонений. Католицькі монастирі були закриті. Були видані закони, що забороняли під страхом смерті в'їзд до Норвегії католицьких священнослужителів. Окремі католицькі парафії продовжували існувати лиш у віддалених частинах Норвегії до початку XVIII століття. До 1843 року, коли був знову дозволений католицизм, в країні були присутні лише нечисленні норвезькі крипто-католики.

XIX століття[ред.ред. код]

У 1814 році Норвегія вступила в унію зі Швецією, отримавши значну автономію. У Норвегії почало розвиватися національне лютеранство. У 1814 році Конституція Норвегії проголосила лютеранство національною релігією. У 1840 році був прийнятий «Закон про дисентерів», що дозволяв свободу віросповідання. У 1843 році в країні були відновлені перші католицькі богослужіння. Перша католицька парафія після Реформації була створена в Осло в 1843 році; через кілька років католицькі парафії були відкриті в Фіннмарк, Тромсе та Бергені. У 1856 році в Осло був побудований кафедральний собор святого Олафа.

У 1864 році в Норвегії почали з'являтися перші чернечі громади. У 1869 році в Норвегії була утворена перша католицька церковна структура після Реформації — Апостольська префектура, яка в 1892 році була перетворена в Апостольський вікаріат.

XX століття[ред.ред. код]

У 1953 році в Норвегії була заснована католицька дієцезія Осло і два Апостольських вікаріати в Тронхеймі і Тромсе. У 1964 році до Конституції Норвегії було внесено доповнення, яке дозволяло повну свободу віросповідання для всіх християнських конфесій. Закон від 13 травня 1969 року надав право всім зареєстрованим релігійним організаціям на державну підтримку.

Наприкінці XX століття в Норвегії почали засновуватися монастирі домініканців, цистерціанців, трапістів і францисканців.

З 1 по 3 червня 1989 року Папа Римський Іван-Павло II відвідав Норвегію з пастирським візитом.

Еміграція[ред.ред. код]

До 60-их років XX століття норвезька католицька громада залишалася релігійною меншиною чисельністю в декілька тисяч чоловік. По всій країні католицькі громади в різних містах і поселеннях представляли кілька сімей норвежців. Після початку масової еміграції Католицька церква значно збільшила свою чисельність. Католики-емігранти прибували з Німеччини, Нідерландів, Франції, Чилі, Філіппін, В'єтнаму і Шрі-Ланки. Після вступу Польщі та Литви до Євросоюзу в країну стали прибувати емігранти з цих країн. Норвежці у 2011 році становили близько 40% від усієї чисельності католиків в країні і в основному вони є колишніми членами лютеранської церкви, які перейшли з різних причин у католицизм.

Структура Католицької церкви в Норвегії[ред.ред. код]

Римо-католицька церква[ред.ред. код]

На даний час (2011) в Норвегії діють:

Українська греко-католицька церква[ред.ред. код]

Нечисленні вірні Української греко-католицької церкви, що проживають у Норвегії, належать до Апостольського екзархату УГКЦ в Німеччині та Скандинавії. Богослужіння відбуваються кожної першої неділі місяця в римо-католицькому храмі святого Йосифа в Осло і в каплиці святої Суніви в Бергені[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Католическая Энциклопедия, т. 3, изд. Францисканцев, М., 2007, С. 927
  2. Українські богослужіння в Норвегії

Джерела[ред.ред. код]

  • Католическая Энциклопедия, т. 3, изд. Францисканцев, М., 2007, С. 927—931, ISBN 978-5-91393-016-3
  • Kjelstrup, Karl. Norvegia catholica: moderkirkens gjenreisning i Norge: et tilbakeblikk i anledning av 100-årsminnet for opprettelsen av St. Olavs menighet i Oslo, 1843—1943.
  • Brodersen, Øistein Grieve. Norge-Rom, 1153—1953: Jubileumsskrift, 800 år siden opprettelsen av Den norske kirkeprovins. Trondheim.

Посилання[ред.ред. код]