Качкові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Качкові
Осіння деревна качка (Dendrocygna autumnalis)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Гусеподібні (Anseriformes)
Родина: Качкові (Anatidae)
Vigors, 1825
Підродини
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 174983
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8830
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Anatidae

Качкові (Anatidae) — широко поширена і найчисленніша родина водоплавних птахів ряду гусеподібних (Anseriformes), що включає близько 150 сучасних видів птахів, розбитих на 40—50 родів[1], багато з яких носять назву качок. Деякі види, такі, як кряква або сірий гусак, з давніх часів були одомашнені людиною і роводяться заради м'яса, яєць і пуха, інші є об'єктом мисливського промислу.

Еволюція та систематика[ред.ред. код]

Еволюція[ред.ред. код]

Качині відносяться до стародавнього ряду гусеподібних птахів, чиї предки мешкали на Землі ще в кінці Крейдяного періоду або в ранньому Палеоцені, 80—50 млн років тому. Про це, зокрема, свідчить викопна знахідка в американському штаті Нью-Джерсі, класифікована як Anatalavis rex (Shufeldt 1915) і, ймовірно, близька до напівлапчастої гуски[2]. Найраніші викопні залишки, що належать безпосередньо до качиних, були виявлені в американському штаті Юта і відносяться до пізнішого періоду — верхнього Еоцену (40—50 млн років тому). За залишками крила вони були ідентифіковані як представники роду Eonessa[3]. Традиційно качині розглядаються як сестринська група по відношенню до паламедей (Anhimidae), що разом з ними що входить до ряду гусеподібних. Передбачають, що їх поширення на Землі почалося на одному з материків в Південній півкулі[4].

Класифікація[ред.ред. код]

Схема теоретичних стосунків підродин і триб качиних, побудована на підставі досліджень Делякура та Майра (1945)[5]

Хоча систематика качиних має давню та обширну історію, за рядом родів і видів цієї родини серед орнітологів досі зберігаються істотні розбіжності. Цьому, зокрема, сприяє незвичайно великий відсоток схрещування серед птахів, що належать до різних видів, родів і навіть триб[6]. У качиних часто зустічається подвійна, потрійна та зворотна гібридизація, що призводить до утворення всіляких форм — набагато частіше, ніж у будь-якої іншій родини птахів[7].

Першою людиною, яка спробовала класифікувати птахів, у тому числі лебедів, качок та гусаків, вважається старогрецький філософ і основоположник систематики тварин Аристотель, який у своїх записах об'єднав їх, наряду з бакланами та поганками, у рід перепончатолапих, або водоплавних (Steganopoda)[8][9]. Далі, у період з кінця XVII i до початку XX століть робилися неодноразові описи птахів в цілому, та качок і гусаків зокрема, проте усі вони враховували лише невелику кількість зовнішніх характеристик, таких як форма дзьоба або ніг, за якими і визначалася приналежність до тієї або іншої групи.

Найбільший внесок у класифікацію до цього періоду внесли Френсіс Віллоубі (1635–1672), Карл Лінней (1707–1778), Карл Іллігер (1775–1813), Жан-Батіст Ламарк (1744–1829), Макс Фюрбрінгер (1846–1920) і Ганс Гадов (1855–1928)[7]. У російській науці систематичним описом птахів займалися Михайло Мензбір (1855–1935) та Сергій Бутурлін (1872–1938)[10][11].

Сучасні детальні описи родини почали з'являтися лише в середині XX століття, i одній з перших у цьому ряду стала система, що була запропонована у 1945 році у праці «The family Anatidae» французом Жаном Делякруа та німцем Ернстом Майром[5].

Класифікація родини Anatidae П. Джонсгарда (1978)[12]

На відміну від своїх попередників, Делякруа і Майр стали враховувати максимально велику кількість морфологічних та поведінкових ознак, таких як довжина шиї, колір дорослих птахів та пташенят, розташування щитків на цівці, особливості розмноження та безліч інших. Була додана біологічна категорія триб, досі рідко використовувана і об'єднуюча декілька родів в підродини, що володіють загальними зовнішніми ознаками, поведінковими характеристиками та особливостями біології і екології.[7]

Перша редакція дещо досконалішої системи Пола Джонсгарда вийшла в світ у 1961 році; пізніше вона піддалася декільком змінам. У цій системи, на відміну від класифікації Делякруа и Майра, монотипични роди Cereopsis и Stictonetta були виділені в окреми триби, а напівлапчасту гуску було вирішено помістити в окрему підродину.[13][14]. Класифікація Джонсгарда часто використовується у сучасній орнітологічній літературі. Починаючи з 1986року з'явився ряд робот американського орнітолога Бредлі Лайвезі, заснованих на детальному (біля 150 морфологічніх ознак) дослідженні ряду гусеподібних, в результаті яких з'явилася відмінна система з рядом нових таксонів[15][16][17][18][19]. Серед російських робіт, присвячених класифікації ряду гусеподібних (включаючи й родину качиних), можна відзначити «Базовий список Гусеподібних (Anseriformes) світової фауни», що був розроблен орнітологамі Е. А. Кобликом и Я. А. Редькиным і вийшов в світ в 2004року[20]. Система класифікації узяла за основу систему Лайвези, описану їм в 1986–1997 роках і перероблену з врахуванням модифікацій Едварда Дікинсона в третьому виданні «The Howard and Moore Complete Checklist of the Birds of the World».

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Jackson J. A., Bock W. J., Olendorf D. (2002). «Birds I». Grzimek's Animal Life Encyclopedia 8. United States: Gale Cengage. ISBN 0-7876-5784-0. 
  2. Creisler B. (1996—2002). «Anatalavis Olson & Parris 1987 "duck-winged bird"». Aves Translation and Pronunciation Guide (англійською). Jeff Poling. Процитовано 16 січня 2008. 
  3. Wetmore A. A Fossil Duck from the Eocene of Utah // Journal of Paleontology, 12 (1938) (3) С. 280—283.
  4. Коблик Е. А. (2001). Разнообразие птиц (по материалам экспозиции Зоологического музея МГУ) 1 (вид. в 4-х томах). Москва: МГУ. 
  5. а б Delacour J., Mayr E. The family Anatidae // Wilson Bull., 57 (1945) С. 3-55.
  6. Коблик Е. А., Редькин Я. А. Горячие точки таксономии гусеобразных фауны России и сопредельных регионов. Москва: Зоологический музей МГУ. 
  7. а б в Поповкина А. Б., Поярков Н. Д. (2002). История исследований филогенетических отношений и построения систем гусеобразных (Anseriformes). Москва: Биологический факультет МГУ им. Ломоносова. 
  8. Аристотель 1937. О частях животных. М., Биомедгиз: 1-220.
  9. Аристотель 1940. О возникновении животных. М.-Л., Изд. АН СССР: 1-251.
  10. Мензбир М. А. 1895 Птицы России. Том 1. М.: I-CVIII, 1-836
  11. Бутурлин С. А. 1935. Гагаровые, веслоногие, цапли, пластинчатоклювые, куриные, пастушковые, триперстки. Полный определитель птиц СССР С. А. Бутурлина и Г. П. Дементьева. Т. 2. М.; Л.: КОИЗ. С. 1-280.
  12. Johnsgard, P 1978. Ducks, Geese, and Swans of the World. Lincoln and London: University of Nebraska Press
  13. Johnsgard P. A. 1961. The taxonomy of the Anatidae — a behavioural analysis. Ibis 103A:71-85
  14. Johnsgard P. A. 1979. Order Anseriformes, in Check-List of Birds of the World (E. Mayr and G. W. Cottrell, eds.), vol. 1, 2nd ed., pp. 425–506
  15. Livezey B. C. 1986. A phylogenetic analysis of recent Anseriform genera using morphological characters. Auk., 103(4):737-754 онлайн
  16. Livezey B. C. 1991. A phylogenetic analysis and classification of recent dabbling ducks (tribe Anatini) based on comparative morphology. — Auk 108:471-507. онлайн
  17. Livezey B. C. 1995. Phylogeny and evolutionary ecology of modern seaducks(Anatidae: Mergini). — Condor 97:11, 233–255 онлайн
  18. Livezey B. C. 1995. Phylogeny and comparative ecology of stiff-tailed ducks (Anatidae: Oxyurini). Wilson Bulletin 107, 214 234. онлайн
  19. Livezey B. C. 1995. A phylogenetic analysis of the whistling and white-backed ducks (Anatidae: Dendrocygninae) using morphological characters. — Ann. Carnegie Mus. 64:65-97
  20. Коблик Е. А., Редькин Я. А. 2004 Базовый список Гусеобразных (Anseriformes) мировой фауны. Казарка 10(2004) онлайн