Квентін Тарантіно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Квентін Тарантіно
Quentin Tarantino
Фото
Квентін Тарантіно на прем'єрі фільму «Грайндхаус» 19 жовтня 2007 року
Ім'я при народженні: Квентін Жером Тарантіно
Дата народження: 27 березня 1963(1963-03-27) (51 рік)
Місце народження: Ноксвілл, Теннессі
Громадянство: США США
Професія: Кінорежисер
Сценарист
Актор
Кінооператор
Кінопродюсер
Кар'єра: 1987 — дотепер
Напрямок: Незалежне американське кіно
Нагороди: «Оскар» (1994)

«Золотий глобус» (1994)
«Британська академія телебачення та кіномистецтва» (1994)
«Золота пальмова гілка» (1994)

IMDb: ID 0000233

Кве́нтін Джеро́м Таранті́но (англ. Quentin Jerome Tarantino; *27 березня 1963) — американський режисер, сценарист, актор і продюсер. Став відомий на весь світ після фільму «Кримінальне чтиво» (1994), який приніс йому «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю, а також премії «Оскар» і «Золотий глобус» за найкращий сценарій.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився поза шлюбом у шістнадцятирічної медсестри Конні МакХью від актора та музиканта Тоні Тарантіно(англ.)укр.. Конні народилася в Ноксвіллі і має ірландські коріння та коріння індіанського племені черокі. Тоні — американець італійського походження, народився в Квінзі[1][2][3][4]. Мати Квентіна була обдарованою ученицею, закінчила школу в 15 років та вийшла заміж за Тоні лише для того, щоб стати незалежною жінкою. Але шлюб не вдався, вони розлучилися. Про те, що вона вагітна, Конні дізналася вже після розлучення, але ніколи не намагалася зв'язатися з колишнім чоловіком, і сам Квентін надалі не робив спроб знайти свого біологічного батька[5]. Конні спочатку хотіла дати дитині ім'я Квінт в честь Квінта Аспера, героя ковбойського серіалу «Дим стрільби» у виконанні Берта Рейнольдса(рос.)укр., але пізніше вирішила назвати його Квентін на честь героїні Квентіни роману «Галас і шаленство» Вільяма Фолкнера[6].

Коли Квентіну виповнилося два роки, вони з матір'ю переїхали на південь Лос-Анджелеса, в Торранс, а пізніше в сусідній Харбор-Сіті. У Лос-Анджелесі і пройшло його дитинство, він пішов у молодшу середню школу Fleming в Ломіті і брав уроки драми[5]. Мати вдруге вийшла заміж за місцевого музиканта Курта Заступіла. Курт усиновив Квентіна, коли тому було два з половиною роки, і дав йому своє прізвище. Власне, лише закінчивши школу та вирішивши стати актором, Квентін повернувся до більш придатної для сцени прізвища свого біологічного батька — Тарантіно. У міру того як Конні робила вдалу кар'єру в галузі фармакології, сімейство побудувало власний будинок. Конні працювала весь день, а Курт ночами, тому Квентін проводив багато часу з батьком і його друзями. Єдина дитина серед дорослих, Квентін багато годин проводив перед телевізором, без кінця переглядаючи різні серіали та телевізійні шоу. Сім'я постійно ходила в кіно, це було їхнім улюбленим відпочинком. Коли йому було близько п'яти років, він подивився такі фільми, як «Пізнання плоті(рос.)укр.» та «Позбавлення(рос.)укр.», перегляд яких навіть у наш час не рекомендується особам молодше 16 років[6]. А його улюбленим фільмом в дитинстві був «Еббот та Костелло зустрічають Франкенштейна(рос.)укр.»[7].

Я ненавидів школу. Школа мене гнітила. Я хотів бути актором. Все, в чому я не зростаю, мені не подобається. І я просто не міг зосередитися на школі. Я завжди любив читати та цікавився історією. Історія була як кіно. Але багато з того, чого люди вчилися легко, мені давалося важко. Я ніколи не розумів математику та правопис, до п'ятого класу я не вмів кататися на велосипеді, не вмів плавати навіть у старших класах, я не розумів, як дізнаватися час, до шостого класу.

Квентін Тарантіно[6]

Коли Квентіну було вісім років, Курт і Конні розлучилися. Інтерес до кіно у хлопчика лише зростав, і він розігрував масу сценаріїв зі своїми іграшковими персонажами. Хоча Квентін і був талановитою дитиною, у нього почалися проблеми зі школою. Він навчався в середній школі Нарбонна в Харбор-Сіті. Тарантіно не подобалося те, що він навчався у приватній, платній християнській школі, тому він почав прогулювати уроки. У 15 років, з вимушеної згоди матері, він кинув школу з умовою, що знайде роботу. Мати хотіла, щоб він зрозумів, що життя без освіти не суцільне свято. Тарантіно знайшов перше робоче місце в якості білетера в одному з кінозалів в Торренсі, де крутили порно; мати знала, що він працює в кінотеатрі, але навіть не здогадувалася, що там показують порнографію[6]. Пізніше Квентін сказав:

« Більшість підлітків думають: "Класно, я в порнокінотеатрі!" — Але мені не подобалися порнофільми. Мені подобалося справжнє кіно, а не це — противне та дешеве[6].  »

Вечорами він почав відвідувати курси акторської майстерності Джеймса Беста. Твердження, що Квентін знімався у фільмах «Світанок мерців(рос.)укр.» та «Король Лір(рос.)укр.», не є правдою. Квентін багато років тому помилково писав ці твердження в своєму резюме, щоб тим самим компенсувати брак досвіду[6][7]. Але попри цей крок, ролі не посипалися на нього з рогу достатку. У січні 1981 року в центрі Джеймса Беста він вперше зустрівся зі сценаристом Крейгом Хейменном, який став другом та соратником Квентіна в ті далекі дні. В 1984 році Хейменн познайомив Тарантіно з Кетрін Джеймс, яка в подальшому стала менеджером Тарантіно під час зйомок «Кримінального чтива». У 22 роки Тарантіно влаштувався на роботу в «Відео-архів», пункт відеопрокату на Манхеттен-Біч, який з того часу перетворився на «Рів'єру-Таксідо» з магазином, що ще більш розрісся, переїхавшим на пару миль в сторону. Його власник, як і в ті старі часи, — доброзичливий Ланс Лоусон[6]. У відеопрокаті Тарантіно познайомився з Роджером Евері. Вони проводили весь день разом, обговорюючи фільми та рекомендуючи їх клієнтам[8]. Сам Квентін називає роботу в «Відео-архіві» найкращою роботою з усіх, що він отримував, поки не став режисером[6]. Він звертав увагу на те, які фільми подобаються людям, і використовував цей досвід у своїй подальшій кар'єрі. У якийсь момент він захотів стати романістом. Навіть намагався написати дві глави про той час, коли він працював у відеопрокаті. Тепер можна помітити, що белетристичні методи оповіді властиві його фільмам[6][7].

Початок кар'єри[ред.ред. код]

Продюсер Лоуренс Бендер, з яким Тарантіно познайомився на одній голлівудській вечірці, переконав його зайнятися написанням сценаріїв. Перший сценарій Тарантіно, написаний в 1985 році, був названий «Капітан Пічфуз та анчоусовий бандит», але не був реалізований[6][7]. Після цього Тарантіно провів декілька важких років, пропонуючи студіям свої перші творіння (він мав намір поставити їх самостійно) та отримуючи незмінні відмови[9]. Незабаром він разом зі своїм другом Роджером Евері приступив до зйомок аматорського фільму «День народження мого найкращого друга». Останні тридцять хвилин фільму були знищені пожежею, який розгорівся в лабораторії під час монтажу, і він так і залишився незавершеним, але його сценарій послужив основою для сценарію до фільму Справжнє кохання[6]. Після цього він також з'явився на телебаченні в першому та третьому сезонах шоу «Золоті дівчатка», де зіграв роль двійника Елвіса Преслі[10].

Сценарій першого повноцінного фільму Тарантіно — «Скажених псів» — був написаний за три тижні. Квентін був готовий зняти цей фільм на мінімальні кошти, навіть 16-міліметровою камерою на чорно-білу плівку, але після того як сценарієм зацікавився відомий актор Харві Кейтель, бюджет фільму значно виріс, оскільки проект отримав фінансову підтримку від Live Entertainment[11].

Насильство — один з кінематографічних прийомів.

Квентін Тарантіно[12].

На багатьох показах «Скажених псів» окремі глядачі покидали зал прямо посеред сеансу через сцени з відрізанням вуха полоненому поліцейському, але в цілому фільм зібрав непогану касу і був високо оцінений критикою. Він був показаний на кінофестивалі Санденс і став важливою віхою в історії незалежного американського кіно, хоча по-справжньому його помітили та оцінили вже після успіху «Кримінального чтива»[6]. Одним з виконавчих продюсерів цього фільму був Монте Хеллман — режисер улюбленого вестерну Квентіна Тарантіно «Втеча в нікуди»[7].

Незабаром вийшло два фільми, знятих за сценаріями Тарантіно: «Справжня любов» Тоні Скотта та «Природжені вбивці» Олівера Стоуна. Стоун піддав оригінальний сценарій Тарантіно істотній переробці, і Квентін зажадав прибрати його ім'я з титрів, але, врешті-решт, погодився на формулювання: «За сюжетом Квентіна Тарантіно»[13]. До речі, ці два сценарії Тарантіно продав ще до «Скажених псів» (для зйомок яких він і використовував виручені гроші), оскільки не зміг знайти інвесторів для того, щоб зняти ці фільми самостійно[11].

Кримінальне чтиво[ред.ред. код]

Мого ліричного героя охарактеризувати дуже просто: він з'являється, дає всім під зад і йде.

Квентін Тарантіно[7]

Спільна з Лоуренсом Бендером компанія Квентіна «A Band Apart»[6] (назвав він її на честь фільму «Сторонні» (фр. Bande à part) (1964) режисера Жана-Люка Годара, на чиї фільми в картинах Тарантіно безліч посилань[7]) почала займатися випуском музики, концентруючись головним чином на музиці з кінофільмів, але головне призначення компанії — виробництво фільмів. Тарантіно став знаменитий у 1994 році після виходу «Кримінального чтива», у виробництві якого брала участь і «A Band Apart». Фільм завоював декілька престижних нагород та безліч шанувальників. Вже в «Кримінальному чтиві» склався стиль Тарантіно, ознаками якого є показ сцен не в хронологічному порядку, розбиття фільму на «глави», фірмові «тарантіновські» діалоги (герої можуть дуже довго розмовляти на абсолютно абстрактні теми — кшталт справжнього змісту пісні Мадонни «Like a Virgin» або номенклатури французьких гамбургерів), посилання на поп-культуру та запозичення зі старих, часто маловідомих та другосортних фільмів, на яких Тарантіно виріс[14][15].

Фільм став поворотною точкою в кар'єрі багатьох акторів. Ума Турман, яку Тарантіно порівнював з Марлен Дітріх та називав «своїм Клінтом Іствудом»[16], і Семюел Лірой Джексон увійшли в число провідних акторів Голлівуду, а Джон Траволта — повернувся туди після невдалих для себе 80-х років. Всі троє були номіновані на «Оскар». Брюс Вілліс вже був суперзіркою, проте всі його останні фільми були невдалими. Погоджуючись на роль другого плану у фільмі з невеликим бюджетом, він пішов на зменшення свого звичайного гонорару та ризикував своїм зірковим статусом, проте ця стратегія повністю виправдалася: Вілліс не лише отримав мільйони доларів як відсотки зі зборів, але і перестав сприйматися лише як герой бойовиків[17]. Крім того, у фільмі зіграли Гарві Кейтель, Тім Рот та Стів Бушемі з «Скажених псів».

Після «Кримінального чтива» Квентін працює на телебаченні, де виконує роль Дезмонда в «Американської дівчині», а також знімається в епізодах 20-го і 21-го сезонів шоу «Суботнім вечором в прямому ефірі». Спочатку планувалося, що Тарантіно зніме один з епізодів «Секретних матеріалів», названий «Never Again», але цього не дозволила «Американська гільдія режисерів». Також була роль Джонні Дестіні у фільмі «Дестіні включає радіо».

Особисте життя, захоплення, хобі, інтереси та смаки[ред.ред. код]

Улюблені фільми Тарантіно
Опитування Sight & Sound (2012) [18]

У Квентіна були романтичні стосунки з багатьма відомими жінками, включаючи актрису Миру Сорвіно[19], режисерів Еллісон Андерс та Софію Копполу[20], актрис Джулі Дрейфус і Шер Джексон та комедійних актрис Кеті Гріффін та Маргарет Чо[21]. Також були чутки про його стосунки з Умою Турман. Однак Тарантіно спростував ці чутки, повідомивши, що у них лише платонічні відносини.

Квентін ніколи не був одружений і не має дітей. Режисер заявив:

« Я не стверджую, що я не буду женитися і не заведу дітей, поки мені не виповниться 60 років, але поки я зробив саме такий вибір і піду по одній дорозі, оскільки це — мій час, щоб робити фільми[22].  »

Згідно з New York Post, одного разу Квентін катався в автобусі, заповненому жінками та алкоголем, і, здавалося, насолоджувався цим. Потім він розмістив всіх в особняку на Голлівудських Холмах, де сидів на дивані, оточений жінками[23].

Один з найближчих друзів Тарантіно — режисер Роберт Родрігес. Вони співпрацювали у багатьох проектах. З найпомітніших можна виділити «Від заходу до світанку» (сценарій написав Тарантіно, а зняв фільм Родрігес), «Чотири кімнати» (вони обидва написали сценарії та зняли кожний по епізоду фільму), «Місто Гріхів» та «Грайндхаус». Саме Тарантіно порадив Родрігесу назвати заключну частину своєї трилогії «Музикант» — «Одного разу в Мексиці», як повага до назв «Якось на Дикому Заході» та «Одного разу в Америці». Вони обидва члени гурту «A Band Apart», до якої також входять Джон Ву та Люк Бессон.

Близькими друзями Тарантіно також називає співачку Мадонну і Уму Турман, яких він часом підносив у статус своїх муз. З Умою Турман режисер співпрацює протягом практично всієї своєї кар'єри[24]. Вважає одними з найкращих своїх друзів Пола Томаса Андерсона, Дженніфер Білз та Софію Копполу[7].

Квентін зізнався, що схильний до фут-фетишу (сексуальний потяг до ступень)[25][26]. Квентін збирає старі настільні гри, які мають відношення до таких телесеріалів, як «I Dream of Jeannie» (1965), «Дьюка з Хаззарда» (1979), «Команда А» (1983). Крім цього, він є великим шанувальником акторського тріо і серії фільмів «The Three Stooges». Ще Тарантіно дуже любить комп'ютерну гру «Half-Life» та розглядає можливість екранізації цього шутера[7].

2009 року він назвав фільм «Королівська битва» японського режисера Кіндзі Фукасаку своїм улюбленим фільмом з тих, які були випущені в період з 1992 року, тобто з того моменту, коли він став режисером[27]. У серпні 2007 року під час 9-го Міжнародного кінофестивалю в Манілі назвав філіппінських режисерів Сіріо Сантьяго(англ.)укр., Едді Ромеро(англ.)укр. та Жерардо Де Леона(англ.)укр. своїми особистими кумирами 1970-х років[28].

На чутки про свій високий IQ, рівним 160, Тарантіно відповів, що його мати згадала про це в якомусь інтерв'ю і він не знає чи це правда[29].

Нагороди та рейтинги[ред.ред. код]

Рейтинги[ред.ред. код]

Тарантіно в Парижі на врученні кінопремії «Сезар» 25 лютого 2011 року

Тарантіно отримав 37 нагород і брав участь ще в 47 номінаціях. В 2007 році журнал «Total Film» поставив його ім'я на 12 місце в списку найкращих режисерів всіх часів[30]. А 2008 року Internet Movie Database склав рейтинг сучасних режисерів, які зняли не менше 4-х повнометражних фільмів, виходячи із середнього рейтингу фільму, де Тарантіно посів першу сходинку з рейтингом 8.12[31].

Шість його фільмів входять до списку «100 найкращих фільмів усіх часів та народів» за версією журналу «FHM»: «Кримінальне чтиво» (№ 1), «Скажені пси» (№ 11), «Убити Білла. Фільм 1» (№ 25), «Убити Білла. Фільм 2» (№ 26), «Від заходу до світанку» (№ 73), «Справжнє кохання» (№ 75)[7].

Зайняв 81-ий рядок 2004 року в списку ста найвпливовіших фігур, що складається журналом «Premiere»[7], і 8-е місце 2005 року в рейтингу «Найвеличніші режисери всіх часів», складеному британським журналом «Empire(рос.)укр.»[32]. Станом на кінець 2007 року замикав список «100 геніїв сучасності»[33].

Нагороди та номінації[ред.ред. код]

Рік Назва Нагорода Категорія Результат
2012 «Джанго вільний» «Оскар» «Найкращий фільм» Номінація
«Найкращий оригінальний сценарій» Нагорода
Голлівудська кінопремія «Найкращий сценарій»[34] Нагорода
«Вибір критиків» «Найкращий оригінальний сценарій» В очікуванні
«Золотий глобус» «Найкраща режисерська робота» Номінація
«найкращий сценарій» Нагорода
2009 «Безславні виродки» «Оскар» «найкращий оригінальний сценарій»[35] Номінація
«Найкраща режисура»[36] Номінація
«BAFTA» «найкращий оригінальний сценарій»[37] Номінація
«Нагорода ім. Девіда Ліна за найкращу режисуру»[38] Номінація
«Золотий глобус» «найкращий сценарій»[39] Номінація
«Найкраща режисерська робота»[40] Номінація
«Канський кінофестиваль» «Золота пальмова гілка за найкращий фільм»[41] Номінація
2007 «Доказ смерті» «Канський кінофестиваль» «Золота пальмова гілка за найкращий фільм»[42] Номінація
2006 «CSI: Місце злочину» (епізод «Серйозні небезпеки») «Премія Едгара Аллана По» «Найкращий епізод серіалу»[43] Номінація
«Еммі (премія)» «Найкращий режисер драматичного телесеріалу» Номінація
2005 «Вбити Білла. Фільм 2» «Греммі» «Найкращий саундтрек» Номінація
1998 «Джекі Браун (фільм)» «Берлінський кінофестиваль» «Золотий ведмідь за найкращий фільм»[44] Номінація
1994 «Кримінальне чтиво» «Оскар» «Найкращий оригінальний сценарій»[45] Нагорода
«Найкраща режисура»[46] Номінація
«BAFTA» «Найкращий оригінальний сценарій»[47] Нагорода
«Найкращий фільм»[48] Номінація
«Нагорода ім. Девіда Ліна за найкращу режисуру»[49] Номінація
«Сезар» «Найкращий фільм іноземною мовою»[50] Номінація
«Канський кінофестиваль» «Золота пальмова гілка за найкращий фільм»[51] Нагорода
«Давид ді Донателло» «Найкращий іноземний фільм»[52] Нагорода
«Премія Едгара Аллана По» «Найкращий фільм»[53] Нагорода
«Золотий глобус» «Найкращий сценарій»[54] Нагорода
«Найкращий режисерська робота»[54] Номінація
«Національна рада кінокритиків США» «Найкращий режисер»[55] Нагорода
«Незалежний дух» «Найкращий режисер» Нагорода
«Найкращий сценарій» Нагорода
1992 «Скажені пси» Премія «Марія» «Міжнародного Кінофестивалю в Каталонії» «Найкращий режисер»[56] Нагорода
«Найкращий сценарій»[56] Нагорода
«Міжнародний кінофестиваль у Торонто» «Приз ФІПРЕССІ (Приз міжнародних критиків) „ Нагорода
Незалежний дух» «Найкращий режисер» Номінація
«Найкращий дебютний фільм» Номінація

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Quentin Tarantino Biography (1963-)» (англійською). filmreference.com. Процитовано 2010-10-24. 
  2. «Faces of the week» (англійською). Бі-Бі-Сі. 14 травня 2004. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-10-24. 
  3. «3 Quentin Tarantino» (англійською). Entertainment Weekly. 30 грудня 1994. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-10-24. 
  4. «The Man and His Movies». Нью-Йорк: Harper Perennial. с. 12. ISBN 978-006095161-0. 
  5. а б «Quentin Tarantino Biography» (англійською). Yahoo! Movies. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-10-24. 
  6. а б в г д е ж и к л м н п Джефф Доусон. Тарантіно. Біографія. Пер. з англ. Є. В. Виноградової. — Москва: Вагріус. — ISBN 5-7027-0859-8
  7. а б в г д е ж и к л м «Biography for Quentin Tarantino (англ.)». Internet Movie Database. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-11. 
  8. Ken P. «An Interview with Danny Strong». 19 травня 2003 (англійською). movies.ign.com. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-10-24. 
  9. «Біографія Квентіна Тарантіно» (російською). Російський фан-сайт Квентіна Тарантіно. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-01-12. 
  10. ««The Golden Girls» The Complete Fourth Season DVD Review (англ.)». Aaron Wallace. 14 лютого 2006. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-10. 
  11. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок mtv не вказаний текст
  12. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок bbc не вказаний текст
  13. Fuller, Graham (1998). «Graham Fuller/1993». У Peary, Gerald. Quentin Tarantino: Interviews. University Press of Mississippi. с. 57–59. ISBN 1578060516. 
  14. Сергій Полотовський. (1 квітня 2005). ««Кримінальне чтиво»» (російською). Sovetnik.ru. Процитовано 2010-01-29. 
  15. Алекс Екслер (7 червня 2004). ««кримінальне чтиво» (Pulp Fiction)» (російською). Exler.ru. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-01-29. 
  16. Rocio Ayuso. (30 квітня 2004). ««Thurman is my Clint Eastwood», says Tarantino» (російською). Лента.ru. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-11-07. 
  17. Jeff Dawson. Quentin Tarantino: The Cinema of Cool. — Applause Theatre Book Pub, листопада 1995. — С. 148. — ISBN 1-55783-227-7
  18. Максим Лоран. (3 серпня 2012). «"Vertigo" D'Hitchcock, Nouveau Sommet Du Septieme Art» (французькою). ParisMatch. Процитовано 2012-8-3. 
  19. «Quentin Tarantino and Mira Sorvino are history (англ.)». South Coast Today. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-10. 
  20. «Coppola and Tarantino Share Suite (англ.)». Internet Movie Database. 17 травня 2004. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-10. 
  21. «I'm the One That I Want (англ.)». Stephen Tropiano. 2000. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-10. 
  22. «Quentin Tarantino — Tarantino Sacrificed Love For His Career (англ.)». Artist Alphabetocally. 28 липня 2009. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-10. 
  23. «Quentin's 'Mexican' Halloween». Нью-Йорк Пост. 2 листопада 2010. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-11-09. 
  24. «Готовий стати козлом відпущення». Известия. 26 червня 2007. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-11-10. 
  25. Luis Calvo. (13 лютого 2004). «Quentin Tarantino's Foot Fetish» (англійською). hollywoodinvestigator.com. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-09-28. 
  26. Tyra Banks. «Tyra Banks Show» (англійською). YouTube. Процитовано 2012-09-28. 
  27. «Quentin Tarantino's Top 20 Favorite Films». Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-09-05. 
  28. Constantino Tejero (12 серпня 2007). «Tarantino raves over Pinoy B-movies». Philippine Daily Inquirer. 
  29. Ліз Браун. (17 серпня 2009). «Quentin Tarantino talks Inglourious Basterds on The Howard Stern Show» (англійською). Examiner. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-3-17. 
  30. «Greatest Directors Ever — Part 2 (англ.)». Total Film. 20 серпня 2007. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-10. 
  31. «Рейтинг сучасних режисерів від imdb (рос.)». Tarantino News. 5 березня 2008. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-11-10. 
  32. «Greatest Film Directors». Empire(рос.)укр. (англійською). filmsite.org. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  33. «Top 100 living geniuses» (англійською). The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  34. Марк Джонсон (23 жовтня 2012). «The Awards Season Kicks Off With The Hollywood Film Awards» (англійською). Awards Circuit. Процитовано 2012-10-25. 
  35. «Writing (Original Screenplay)». The 82nd Academy Awards (2010) Nominees and Winners (англійською). Оскар. 2009. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  36. «Directing». The 82nd Academy Awards (2010) Nominees and Winners (англійською). Оскар. 2009. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  37. «Original Screenplay 2009». Awards Database (англійською). Британська академія телебачення та кіномистецтва. 2009. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  38. «Director 2009». Awards Database (англійською). Британська академія телебачення та кіномистецтва. 2009. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  39. «Best Screenplay — Motion Picture». The 67th Annual Golden Globe Awards (2010) (англійською). Золотий глобус. 2009. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  40. «Best Director — Motion Picture». The 67th Annual Golden Globe Awards (2010) (англійською). Золотий глобус. 2009. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  41. «Official Selection 2009» (англійською). Канський кінофестиваль. 2009. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  42. «Official Selection 2007» (англійською). Канський кінофестиваль. 2007. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  43. «Edgars Database». Vinctori 2006 (англійською). Премія Едгара Аллана По. 2006. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  44. «Competition» (англійською). Берлінський кінофестиваль. 1998. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  45. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок oscar не вказаний текст
  46. «Directing» (англійською). The 67th Academy Awards (1995) Nominees and Winners. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  47. «Original Screenplay 1994». Awards Database (англійською). Британська академія телебачення та кіномистецтва. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  48. «Film 1994». Awards Database (англійською). Британська академія телебачення та кіномистецтва. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  49. «David Lean Award for achievement in Direction, The 1994». Awards Database (англійською). Британська академія телебачення та кіномистецтва. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  50. «Palmares 1995 — 20 eme Ceremonie Des Cesar» (французькою). Сезар. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  51. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок kanny не вказаний текст
  52. «Miglior Film Straniero». Vinctori 1995 (італійською). Давид ді Донателло. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  53. «Edgars Database». Vinctori 1995 (англійською). Премія Едгара Аллана По. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  54. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок globe не вказаний текст
  55. «Best Director» (англійською). Національна рада кінокритиків США. 1994. Архів оригіналу за 2012-10-15. Процитовано 2012-10-02. 
  56. а б «Award "Maria honorífica"». 25ed. Festival Internaciona de Cinema Fantàstic de Sitges (2/10 — 11/10) (англійською). Міжнародний Кінофестиваль в Каталонії. 1992. Процитовано 2012-10-02. 

Посилання[ред.ред. код]

Преса