Квінт Енній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Квінт Енній (лат. Quintus Ennius) (*239 до н. е. — †169 до н. е.) — давньоримський поет.

Життя[ред.ред. код]

Народився в 239 році до н. е. в м. Рудії (між Бріндізі та Таранто); за походженням був греком. В 204 р Марк Порцій Катон привіз Еннія в Рим з Сардинії, де той ніс військову службу. У столиці Енній зайнявся педагогічною діяльністю і, завдяки своїм літературним здібностям, швидко завоював прихильність багатьох знатних римлян, що почали у той час усвідомлювати силу поезії.

В 189 році Марк Фульвій Нобіліор, вирушаючи до Етолії, запросив з собою Еннія, щоб той потім зміг оспівати його подвиги. Син цього вельможі добився для Еннія в 184 р. прав римського громадянина. Помер Енній в 169 році до н. е. від подагри, через те що, за свідоцтвом Горація, полюбляв заохочувати свій поетичний талант дарами Вакха.

Твори[ред.ред. код]

Всі твори Еннія дійшли до нас тільки в уривках. Пережита Еннієм епоха другої пунічної війни спонукала поета оспівати славні подвиги народу, який гостинно його прийняв. На цій епопеї, яку Енній назвав «Annales» (літопис; пізніші граматики дали їй назву «Romais»), була, головним чином, заснована його літературна слава. Скоріш за все Енній працював над «Анналами» значну частину свого життя і випускав їх неодноразово, доповнюючи кожне видання новими подіями. У повному вигляді «Аннали», за припущенням, складалися з 18 книг, 1500 −1800 віршів в кожній, і відображали історію римлян від прибуття Енея в Італію до подій 178–175 рр. до н. е. До нас дійшло трохи більше 600 віршів; тому для оцінки поеми і визначення її обсягу і змісту ми повинні спиратися головним чином на свідоцтва стародавніх письменників.

Судячи з усього, Енній збирав для своєї праці численні матеріали у вигляді суспільних та приватних літописів, сімейних переказів тощо, і хотів створити художню епопею на кшталт Гомера. Це особливо виявляється з передмови до поеми, де Енній розповідав, що бачив уві сні Гомера, який розкрив йому таємниці всесвіту і потойбічного життя і повідомив, що душа його, Гомера, побувавши в тілі павича, переселилась тепер в Еннія.

Наслідування Гомеру проявилось і в тому, що Енній написав свою поему гекзаметрами, вперше в римській літературі використавши цей розмір. Ці перші спроби далеко не завжди були вдалими, чим частково пояснюється сурова оцінка Моммзеном «Анналів». Енній пробував свої сили і в інших видах літератури. Збереглися уривки з 22 драм Еннія, з яких видно, що сюжети для трагедій він брав переважно з міфів про Троянську війну і в обробці їх примикав, головним чином, до Евріпіда, скепсис якого знаходив сильний відклик в душі Еннія.

З грецькими оригіналами Енній поводився досить вільно і, вірогідно, старався пристосувати їх до потреб римської сцени; так, наприклад, в «Іфігенії» хор дівчат, який виведений у Еврипіда, Енній замінив на хор солдатів. З римського життя нам достеменно відома лише одна п'єса Еннія — «Викрадення сабінянок». Від комедій Еннія залишилися лише два заголовки. Теренцій зараховує Еннія до авторів, які поєднували у своїх творах події з кількох грецьких оригіналів.

У дидактичному вірші «Epicharmus» Енній, приєднуючись до поглядів названого сицилійського філософа, виклав (в трохеїчних тетраметрах) його матеріалістичне натурфілософське вчення. Подібним раціоналістичним напрямком відрізняється і, написаний вірогідно тим же розміром, твір «Euhemerus — sacra historia», який містив в собі відомий погляд на походження богів. Цей твір зберігся головним чином у переробці Лактанція. Гумористичним доповненням до цієї філософії є дидактична поема (в гекзаметрах) з кухонного світу: «Hedyphagetica» («ласощі»); вцілілий уривок з неї перечислює різні сорти риб.

Нарешті, Енній писав сатири та епіграми, і в останніх вперше, здається, започаткував у римській літературі елегійний дистих. Творам Еннія не вистачало художньої обробки, але він мав безперечний талант (ingenio maximus, arte rudis називає його Овідій) і тому, сильно вплинув на наступних поетів (наприклад, на Вергілія), які запозичили у нього багато красивих оборотів. Особливо цінували Еннія Ціцерон та Вітрувій. За свідоцтвом Авла Гелія, ще в II-му сторіччі н. е. уривки з «Анналів» входили у програму публічних читань, хоча в часи імперії за Еннієм визнавали скоріш одне історичне значення: ми повинні поважати Еннія, каже Квінтіліан, як поважаємо стародавні священні гаї, величезні старовинні дуби, які не стільки красиві, скільки поважні.

Посилання[ред.ред. код]