Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович
| Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко | |
 Квітка-Основ'яненко |
|
| При народженні: | Квітка Григорій Федорович |
|---|---|
| Псевдоніми, криптоніми: | Грицько Основ'яненко |
| Дата народження: | 29 листопада 1778 |
| Місце народження: | Основа, біля Харкова |
| Дата смерті: | 20 серпня 1843 |
| Поховання: | Гончарівка[1] |
| Громадянство: | українське |
| Рід діяльності: | письменник |
| Напрямок: | сентименталізм |
| Жанр: | байка, повість, оповідання, драматичні твори |
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (18 / 29 листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 / 20 серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.
Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816—1817)
Зміст |
[ред.] Рід
Одного дня 1604 року до Києва прибився звідкись дід із внуком-сиротою Григорієм. Невдовзі дід помер, а внук прижився. За ніжну вдачу і незвичайну вроду підлітка прозвали Квіточкою, а коли підріс — Квіткою. Згодом у нього закохується горда красуня, дочка київського воєводи, і парубок відповідає палкою взаємністю. Вони потай вінчаються, підмовляють гурт козаків і тікають на вільні, дикі тоді, землі Лівобережжя. На березі річки Уди засновують поселення — початок майбутнього Харкова й усієї Слобожанщини. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток.
[ред.] Біографія
Народився у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду. Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам'ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.
У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816-17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами.
Помер Г. Квітка-Основ'яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.
В 1820-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик» та ін. Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ'яненко написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840). Українські прозові твори Квітки-Основ'яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов», 1839; «Добре роби — добре й буде», 1836; «Божі діти», 1840; «Перекотиполе», 1840). Серед кращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», так звані фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841).
Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Квітки-Основ'яненка перекладено на польську, болгарську, чеську та інші мови. З Квіткою-Основ'яненком листувався Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ'яненка» («Б'ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів Квітки-Основ'яненко. Квітка-Основ'яненко носить почесне ім'я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи.
[ред.] Вшанування пам'яті
Ім'ям письменника у 1978 названо вулицю поблизу старого харківського університету (колишній Уфимський провулок). У Т. Г. Шевченка є вірш «До Основ'яненка», присвячений письменнику.
[ред.] Найвидатніші твори
- Конотопська відьма (1833)
- Маруся (1834)
- Салдацкий патрет (1833)
- Сватання на Гончарівці (1835)
- Сердешна Оксана (1841)
- Козир-дівка (1838)
- Ганнуся (1839)
- Твори Квітки-Основ'яненка на аудіобібліотеці litplayer
- Шельменко-волосний писар
[ред.] Екранізації
За його творами знято фільми: «Сватання на Гончарівці» (1958), «Шельменко-денщик» (1910, 1911, 1957 і 1971), а за мотивами повісті «Конотопська відьма» — кінокартину «Відьма» (1990, 2 а). Йому присвячено документальні фільми «Григорій Квітка-Основ'яненко» (1979), «Квітка-Основ'яненко» (1988).
[ред.] В літературі
Дитячі роки Григорія описані в книзі «Андрусяк Іван про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша»[2].
[ред.] Примітки
- ↑ Можливо перепохований на другому міському кладовищі (Оксана ЯКУШКО. Могили відомих харків'ян без гіда не розшукати (рос.)) (Перевірено 9 грудня 2011)
- ↑ Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку — Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша / І. Андрусяк. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 сторінок — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-2923-77-3
[ред.] Література
- Жадько В.О. Український некрополь. -К,, 2005.-С.195.
- Квітка-Основ'яненко Г. Ф.: Твори у восьми томах. К., Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1968—1970.
- Квітка-Основ'яненко Г. Ф.: Зібрання творів у семи томах. К., «Наукова думка», 1978—1981.
- Квітка-Основ'яненко Г. Ф.: Твори в шести томах. К., Державне видавництво художньої літератури, 1956.
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проекту, додавши їх у Вікіджерела. |
