Кеменче
Інші назви | (тур. Karadeniz kemençesi, грец. Ποντιακή λύρα (Pontiakí lýra), лазс. ჭილილი (Çilili), вірм. քամանի (Qamani), понт. lyra, англ. Kemenche of the Black Sea) |
---|---|
Класифікація | струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, хордофон |
Класифікація Горнбостеля-Закса | 321.32 |
Подібні інструменти |
|
Кеменче у Вікісховищі |
Кеменче́, також кеманча́ — народний смичково-струнний музичний інструмент, схожий на середньовічний європейський ребек (арабською «ребаб»), французький пошет, болгарську гадулку, руський гудок. Лад сучасної кеменчі — квартово-квінтовий.
Різновиди[ред. | ред. код]
Розрізняють щонайменше 3 групи окремих інструментів з цією назвою, спільним для яких є наявність трьох струн (в базових формах), вертикальне положення інструмента під час гри і віддалена схожість у формі.
Каманче, кяманча[ред. | ред. код]
Каманче — триструнний інструмент з округлим корпусом (з дерева, гарбуза чи кокоса). Дека з тонкої зміїної, риб'ячої шкіри або бичачого міхура.
Каманче в Туреччині найчастіше називають кабак кемане.
Понтійська ліра (чорноморська кеменче)[ред. | ред. код]
Струнно-смичковий музичний інструмент, що дійшов до нашого часу з Візантії. Точних даних про походження понтійської ліри не існує, але вважають, що вона походить від перської каманче. З'явилася в IX–XX столітті, була поширена на південно-східних берегах Чорного моря — в історичному Понті, від якого отримала свою назву.
У добу Трапезундської імперії одержала найбільше поширення. Понтійська ліра панувала в оркестрах при дворі Трапезундських імператорів Комнінів. У період Османської імперії понтійська ліра отримала свою другу назву — «кеменче». До XX століття вона була поширена в Османській імперії та на півдні Російської імперії.
Після греко-турецького обміну населенням 1923 року понтійська ліра з'явилася й в Грецькому королівстві. Зараз понтійська ліра (грец. ποντιακη λυρα) — національний народний інструмент Туреччини та Греції, а також народний інструмент греків Росії, України, Грузії, Казахстану та Узбекистану — понтійських греків. На понтійській лірі також грають лази, курди, ассирійці, аджарці і гамшенські вірмени. Крім цього, її можна зустріти в усіх країнах проживання грецької і турецької діаспори.
19–20 листопада 2005 року у грецькому місті Аргіруполіс відбувся Всесвітній конкурс майстрів з виготовлення понтійських лір. Організатором конкурсу став Союз понтійців Аргіруполіса, Парламент Греції та Культурний центр імені Мікіса Теодоракіса[1]. Учасником Євробачення 2010 від Греції став Георгіос Алкеос, який виконуватиме пісню у супроводі понтійської ліри[2][3].
Понтійська ліра і споріднені їй інструменти характеризуються бутилеподубною формою з довгою шиєю і вузьким резонатором. Корпус інструменту монолітний, виготовляється з шовковиці, сливи чи граба, верхня дека з сосни. До 1920 року струни вироблялися з шовку, виходило мелодійне, але слабке звучання. Інструмент настроювався на високий тон зілія або низький — гапанья. Звук різкий, але мелодійний, використовується для виконання народних танців та пісень. Під час гри низько налаштовані струни «гудуть», створюючи своєрідний фон для основної мелодії, яка виконується на струнах з більш високим ладом. Мелодію часто грають квартами на двох або навіть трьох струнах одночасно, використовуючи примітивну акордову систему. Ритм складний, часто синкопований, асиметричний (5 / 8, 7 / 8, 9 / 14) з рясними трелями.
На понтійської лірі грають стоячи або сидячи. Часто музикант стає в коло танцюючих і разом з ними грає і танцює під акомпанемент великого барабана (даул). Завдяки своїм технічним можливостям, понтійська ліра є як сольним, так і ансамблевими інструментом.
Стрій понтійської ліри[ред. | ред. код]
У наш час у ліри три струни з металу: зил (ля), месі (мі), хамп (сі бемоль).
Розповсюджені строї:
- квартовий стрій (від найтовщої) — AEB та похідні — GDA, EAD тощо.
- з двома струнами-бурдонами — AAD[4].
Вірменський каман[ред. | ред. код]
Серед гамшенських вірмен побутує різновид понтійської ліри, який вони називають каман чи камані. Один з найулюбленіших інструментів вірменських ашугів. Входив до складу оркестру вірменських народних инструментов[5]. Останнім часом використовується значно рідше[6]. Гамшенські вірмени сольно чи дуетом одночасно грали на камані, і танцювали з ним[7].
Каман має бутлеподібну форму як і понтійська ліра, але відрізняється більшим розміром (55-70 см завдовжки) і кількістю основних струн (від чотирьох до семи). Крім основних струн, у нього є чотири резонансні або так звані симпатичні струни, які створюють фонове звучання під час виконання. Вірменське населення Гамшена використовує каман частіше за інші види каманчі[6].
Класична кеменче[ред. | ред. код]
Класична кеменче — грушеподібний струнно-смичковий інструмент, на якому грають нігтями. Поширений в Туреччині. Використовується у суфійській і класичній оттоманській музиці. Видає плавні, засмучені звуки.
Назви для позначення цього інструмента[ред. | ред. код]
Класична кеменче відома під різними назвами.
Найуживаніші:
- Класична кеменче (тур. Klasik kemençe) — за сферою використання, у класичній турецькій музиці;
- Політікі ліра (грец. πολίτικη λύρα; буквально — міська ліра в значенні міста Константинополя);
- Армуді кеменче (тур. Armudî kemençe; armudi = груша) — відповідно до форми.
Інші назви:
- Стамбульська кеменче (тур. İstanbul kemençesi; стамбульська кеменче) — калька з грецької назви Політікі ліра;
- Фасил кеменче (тур. Fasıl; фасил - це термін з класичної турецької музики і відноситься до області застосування цього маленького триструнного інструменту);
- Тирнак кеменче (тур. tırnak kemençesi, буквально — нігтьова кеменче) — за способом гри;
- Османська кеменче (тур. Osmanlı kemençesi) — на противагу її попередниці, візантійській лірі.
Класичну кеменче з двома струнами використовували у Візантійській імперії. Третя струна була додана пізніше в часи, що збігаються з правлінням султана Меджида в Османській імперії. Тому сьогоднішній триструнний інструмент ще називають османською кеменче.
Конструкція, стрій, спосіб гри[ред. | ред. код]
Довжина класичної кеменче 40 - 41 см, ширина 14–15 см. Корпус виконується у формі розрізаної уздовж груші. Овальна головка інструменту, а також шия і корпус виготовляються із цільного шматка дерева. Отвори у верхній деки мають D-подібну форму. Під час гри інструмент тримають вертикально і кладуть довгими кілками на плече музиканта. Висота струн над містком — 7–10 мм. На відміну від інших струнних інструментів, на класичній кеменче грають не подушечками пальців, а нігтями руки, що дозволяє плавно переміщати руку під час гри (легато).
Діапазон приблизно дві-дві з половиною октави. Як правило, струни класичної кеменче настроюються «Ре-Соль-Ре».
На класичній кеменче грають і на Одещині, зокрема Степан Мінковський, але він один з останніх музикантів, які можуть грати на класичному кеменче в Україні [8].
Опубліковані роботи з питань гри на класичній кеменче[ред. | ред. код]
- Beril Çakmakoğlu & Mehmet Yalgın, Kemençe metodu 1. Kendi yayını. İzmir 2006. 148 sayfa.
- Hasan Esen, Klasik Kemençe metodu. Eyüp Mûsıki Vakfı yayını. İstanbul 2006. 301 sayfa.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Аргируполис, Греция, прошел I Всемирный конкурс изготовителей понтийской лиры[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Giorgos Alkaios & Friends will wave the Greek flag in Oslo. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 19 березня 2010.
- ↑ И.Саввиди: понтийская лира должна быть услышана в Мире[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ The Pontic Lyra (Kemenche) - Pontos World
- ↑ Армянская музыка - Музыкальная энциклопедия. www.musenc.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 24 грудня 2020.
- ↑ а б Каман//Армянская советская энциклопедия. — 1986. — Т. 12. — С. 40
- ↑ Петросян Э., Хачатрян Ж. Армянский народный танец. — Москва: Искусство, 1980. — С. 4—27. — 135.
- ↑ Грає на сімейному кеменче 70 років. Степан Мінковський. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ
Посилання[ред. | ред. код]
- Велика радянська енциклопедія[недоступне посилання з липня 2019]
- Музичний словник[недоступне посилання з липня 2019]
|