Кеменче

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Понтійська ліра, або чорноморська кеменче
Інші назви (тур. Karadeniz kemençesi, грец. Ποντιακή λύρα (Pontiakí lýra), лазс. ჭილილი (Çilili), вірм. քամանի (Qamani), понт. lyra, англ. Kemenche of the Black Sea)
Класифікація струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, хордофон
Класифікація Горнбостеля-Закса 321.32
Подібні інструменти
CMNS: Кеменче у Вікісховищі

Кеменче́, також кеманча́ — народний смичково-струнний музичний інструмент, схожий на середньовічний європейський ребек (арабською «ребаб»), французький пошет, болгарську гадулку, руський гудок. Лад сучасної кеменчі — квартово-квінтовий.

Різновиди[ред. | ред. код]

Розрізняють щонайменше 3 групи окремих інструментів з цією назвою, спільним для яких є наявність трьох струн (в базових формах), вертикальне положення інструмента під час гри і віддалена схожість у формі.

Каманче, кяманча[ред. | ред. код]

Каманче — триструнний інструмент з округлим корпусом (з дерева, гарбуза чи кокоса). Дека з тонкої зміїної, риб'ячої шкіри або бичачого міхура.

Докладніше: Каманче

Каманче в Туреччині найчастіше називають кабак кемане.

Докладніше: Кабак кемане

Понтійська ліра (чорноморська кеменче)[ред. | ред. код]

Понтійська ліра (Karadeniz kemençesi), смик до неї та каніфоль

Струнно-смичковий музичний інструмент, що дійшов до нашого часу з Візантії. Точних даних про походження понтійської ліри не існує, але вважають, що вона походить від перської каманче. З'явилася в IX–XX столітті, була поширена на південно-східних берегах Чорного моря — в історичному Понті, від якого отримала свою назву.

У добу Трапезундської імперії одержала найбільше поширення. Понтійська ліра панувала в оркестрах при дворі Трапезундських імператорів Комнінів. У період Османської імперії понтійська ліра отримала свою другу назву — «кеменче». До XX століття вона була поширена в Османській імперії та на півдні Російської імперії.

Після греко-турецького обміну населенням 1923 року понтійська ліра з'явилася й в Грецькому королівстві. Зараз понтійська ліра (грец. ποντιακη λυρα) — національний народний інструмент Туреччини та Греції, а також народний інструмент греків Росії, України, Грузії, Казахстану та Узбекистану — понтійських греків. На понтійській лірі також грають лази, курди, ассирійці, аджарці і гамшенські вірмени. Крім цього, її можна зустріти в усіх країнах проживання грецької і турецької діаспори.

19–20 листопада 2005 року у грецькому місті Аргіруполіс відбувся Всесвітній конкурс майстрів з виготовлення понтійських лір. Організатором конкурсу став Союз понтійців Аргіруполіса, Парламент Греції та Культурний центр імені Мікіса Теодоракіса[1]. Учасником Євробачення 2010 від Греції став Георгіос Алкеос, який виконуватиме пісню у супроводі понтійської ліри[2][3].

Понтійська ліра і споріднені їй інструменти характеризуються бутилеподубною формою з довгою шиєю і вузьким резонатором. Корпус інструменту монолітний, виготовляється з шовковиці, сливи чи граба, верхня дека з сосни. До 1920 року струни вироблялися з шовку, виходило мелодійне, але слабке звучання. Інструмент настроювався на високий тон зілія або низький — гапанья. Звук різкий, але мелодійний, використовується для виконання народних танців та пісень. Під час гри низько налаштовані струни «гудуть», створюючи своєрідний фон для основної мелодії, яка виконується на струнах з більш високим ладом. Мелодію часто грають квартами на двох або навіть трьох струнах одночасно, використовуючи примітивну акордову систему. Ритм складний, часто синкопований, асиметричний (5 / 8, 7 / 8, 9 / 14) з рясними трелями.

На понтійської лірі грають стоячи або сидячи. Часто музикант стає в коло танцюючих і разом з ними грає і танцює під акомпанемент великого барабана (даул). Завдяки своїм технічним можливостям, понтійська ліра є як сольним, так і ансамблевими інструментом.

Стрій понтійської ліри[ред. | ред. код]

У наш час у ліри три струни з металу: зил (ля), месі (мі), хамп (сі бемоль).

Розповсюджені строї:

  • квартовий стрій (від найтовщої) — AEB та похідні — GDA, EAD тощо.
  • з двома струнами-бурдонами — AAD[4].

Вірменський каман[ред. | ред. код]

Вірменський ашуг Дживані з каманом (в центре). 1897 р.

Серед гамшенських вірмен побутує різновид понтійської ліри, який вони називають каман чи камані. Один з найулюбленіших інструментів вірменських ашугів. Входив до складу оркестру вірменських народних инструментов[5]. Останнім часом використовується значно рідше[6]. Гамшенські вірмени сольно чи дуетом одночасно грали на камані, і танцювали з ним[7].

Каман має бутлеподібну форму як і понтійська ліра, але відрізняється більшим розміром (55-70 см завдовжки) і кількістю основних струн (від чотирьох до семи). Крім основних струн, у нього є чотири резонансні або так звані симпатичні струни, які створюють фонове звучання під час виконання. Вірменське населення Гамшена використовує каман частіше за інші види каманчі[6].

Класична кеменче[ред. | ред. код]

Класична кеменче. Музей мистецтва Метрополітен

Класична кеменче — грушеподібний струнно-смичковий інструмент, на якому грають нігтями. Поширений в Туреччині. Використовується у суфійській і класичній оттоманській музиці. Видає плавні, засмучені звуки.

Назви для позначення цього інструмента[ред. | ред. код]

Класична кеменче відома під різними назвами.

Найуживаніші:

  • Класична кеменче (тур. Klasik kemençe) — за сферою використання, у класичній турецькій музиці;
  • Політікі ліра (грец. πολίτικη λύρα; буквально — міська ліра в значенні міста Константинополя);
  • Армуді кеменче (тур. Armudî kemençe; armudi = груша) — відповідно до форми.

Інші назви:

  • Стамбульська кеменче (тур. İstanbul kemençesi; стамбульська кеменче) — калька з грецької назви Політікі ліра;
  • Фасил кеменче (тур. Fasıl; фасил - це термін з класичної турецької музики і відноситься до області застосування цього маленького триструнного інструменту);
  • Тирнак кеменче (тур. tırnak kemençesi, буквально — нігтьова кеменче) — за способом гри;
  • Османська кеменче (тур. Osmanlı kemençesi) — на противагу її попередниці, візантійській лірі.

Класичну кеменче з двома струнами використовували у Візантійській імперії. Третя струна була додана пізніше в часи, що збігаються з правлінням султана Меджида в Османській імперії. Тому сьогоднішній триструнний інструмент ще називають османською кеменче.

Конструкція, стрій, спосіб гри[ред. | ред. код]

Довжина класичної кеменче 40 - 41 см, ширина 14–15 см. Корпус виконується у формі розрізаної уздовж груші. Овальна головка інструменту, а також шия і корпус виготовляються із цільного шматка дерева. Отвори у верхній деки мають D-подібну форму. Під час гри інструмент тримають вертикально і кладуть довгими кілками на плече музиканта. Висота струн над містком — 7–10 мм. На відміну від інших струнних інструментів, на класичній кеменче грають не подушечками пальців, а нігтями руки, що дозволяє плавно переміщати руку під час гри (легато).

Діапазон приблизно дві-дві з половиною октави. Як правило, струни класичної кеменче настроюються «Ре-Соль-Ре».

На класичній кеменче грають і на Одещині, зокрема Степан Мінковський, але він один з останніх музикантів, які можуть грати на класичному кеменче в Україні [8].

Опубліковані роботи з питань гри на класичній кеменче[ред. | ред. код]

  • Beril Çakmakoğlu & Mehmet Yalgın, Kemençe metodu 1. Kendi yayını. İzmir 2006. 148 sayfa.
  • Hasan Esen, Klasik Kemençe metodu. Eyüp Mûsıki Vakfı yayını. İstanbul 2006. 301 sayfa.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Аргируполис, Греция, прошел I Всемирный конкурс изготовителей понтийской лиры[недоступне посилання з липня 2019]
  2. Giorgos Alkaios & Friends will wave the Greek flag in Oslo. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 19 березня 2010. 
  3. И.Саввиди: понтийская лира должна быть услышана в Мире[недоступне посилання з липня 2019]
  4. The Pontic Lyra (Kemenche) - Pontos World
  5. Армянская музыка - Музыкальная энциклопедия. www.musenc.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 24 грудня 2020. 
  6. а б Каман//Армянская советская энциклопедия. — 1986. — Т. 12. — С. 40
  7. Петросян Э., Хачатрян Ж. Армянский народный танец. — Москва: Искусство, 1980. — С. 4—27. — 135.
  8. Грає на сімейному кеменче 70 років. Степан Мінковський. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ

Посилання[ред. | ред. код]