Керли

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Керли (англо-сакс.: churl або ceorl) — прошарок простих вільних селян-землеробів в англосаксонський період історії Англії. Керли становили основу англосаксонського суспільства. Поступово майнова диференціація у середовищі керлів призвела до виділення різних груп залежного селянства та падіння значення вільних землеробів, як соціальної страти давньоанглійського суспільства.

Соціальний статус[ред.ред. код]

Спочатку англосаксонське слово ceol означало просто людину: керли були нащадками тої маси вільних англів, саксів та ютів, які у V-VI століттях пересікли Північне море розселились у Британії. У ранніх англосаксонських документах (закони Етельберта, короля Кенту, початок VII століття; закони Іне, короля Вессекса, 694 р.) не міститься ніяких згадок про залежних селян, що дозволяє зробити висновок, що основна маса населення англосаксонських королівств VIVII столітть була вільною. Особисті права та свободи керла підкреслювало встановлення достатньо значного вергельда (штрафу за насильницьку смерть): 200 срібних шилінгів у Вессексі і 100 золотих у Кенті[1].

Економічна основа[ред.ред. код]

Економічну основу господарства керла і гарантію його особистої свободи складав достатньо великий земельний наділ — гайда (у Кенті — сулунг), що належав селянину на правах власності. Розмір наділу варіювався від 40 до 200 акрів і оброблявся силами «великої сім'ї» керлів. Селяни користувались повною господарською самостійністю на своєму наділі, за винятком дяких обмежень, що накладались комунальним способом ведення господарства в окремих регіонах країни (система відкритих полів у Середній Англії). Окрім орної землі, розділеної, зазвичай, на ділянки, керли мали у громадському користуванні прилеглі ліси ти пасовиська. Панівним типом поселень керлів були невеликі села, розташовані у ранній період англосаксонської Британії, найчастіше, на берегах річок. Та громада не грала головну роль в англосаксонському селянстві — на перший план з найдавніших часів вийшли індивідуальні (точніше, родинні) способи господарювання[2].

Державні повинності[ред.ред. код]

Вільний статус керла передбачав цілий ряд повинностей на користь держави. Найбільш тяжким було забов'язання сплати продуктової ренти (англо-сакс.: feorm) королю. Ця повинність виникла, судячи з усього, з традиційного звичая «кормління» короля у своїх підданих під час його переміщення по країні. Розміри продуктової ренти через бідність джерел не піддаються визначеню, але загальним принципом було надання групою керлів продуктів у розмірах, достатніх для утримання короля і його свити в один день на рік. Збір ренти проводився королівським збирачами по округах. Деяку оцінку продуктової ренти дають «Закони Іне» 694 р., в яких мається припис, що з земельної ділянки в гайд щорічно належить збирати такі продукти:

  • 10 бочок меду;
  • 300 хлібів;
  • 12 відер темного елю;
  • 30 відер світлого елю;
  • 2 бика або 10 баранів;
  • 10 гусей;
  • 20 курей;
  • 10 кругів сиру;
  • 1 барило масла;
  • 5 лососів;
  • 20 фунтів фуражу;
  • 100 вугрів.

Грошових платежів і податкової системи в англосаксонських королівствах до вторгеннь вікінгів не існувало.

Крім продуктової ренти керли були забов'язані нести ще три види повинностей на користь держави, які в англосаксонських хартіях іменуються trimoda neccessitas[3]:

  • особиста участь у національному ополчені — фірді;
  • виконання робіт по будівництву та ремонту мостів;
  • виконання робіт по будівництву та ремонту королівських замків-бургів.

Ці повинності, зазвичай, були невідокремні від земельної ділянки навіть при надані його королем своїм наближеним або церкві. Розмір цих повинностей визначався виходячи з розміру земельної ділянки у гайдах.

Поява залежного селянства[ред.ред. код]

Найважливішим процесом трансформації шару керлів в англосаксонській Британії була поступова втрата ними економічної та особистої свободи, що призводило до появи шару залежного селянства. Пощтовхом для початку процесу закріпачення вільних землеробів Англії стала недостатня економічна стійкість селянського господарства: земельний наділ керла дозволяв йому лише існувати і будь-який негативний зовнішній вплив (декілька років неврожаю, міжусобиці або набіги вікінгів, необхідність виплати данських грошей) міг призвести до розорення. У той же час королі все більш активно передавали землі своїм наближеним з англосаксонської знаті (тени) або церкві. При переданні земельних ділянок прав на збір продуктової ренти і отримання деяких інших повинностей від керлів переходило до нового землевласника. Поступово частина колишніх вільних землеробів була вимушена замість сплати продуктової ренти відпрацьовувати встановлену кількість днів у році на доменіальних землях свого лорда, а потім, і поступитись правом власності на свій наділ в обмін на заступництво збоку нього. У результаті в англосаксонській Англії до IX століття з'явився клас залежного селянства.

Вільне селянство продовжувало до кінця англосаксонського періоду грати суттєві роль, особливо в областях данського права (Данелазі). Про це свідчать і закони Кнуда (10161035), направлені на захист малих землевласників[4]. Тим не менш, основною тенденцією соціального розвитку країни стала втрата селянством особистої свободи. Цей процес йшов нерівномірно і призвів до виділення декількох типів напіввільного та залежного селянства:

  • геніти (лат. geneat) були вільні від роботи на землях сеньйора, за виключенням періодів збору врожаю та сінокосу, сплачували сеньйору ренту (певно, натуральну), супроводжували його, організовували полювання і виконували особисті доручення, віддавали одну свиню за користування пасовиськами госпордара;
  • гебури (лат. gebur) працювали на доменіальних землях від 2 до 3 днів на тиждень, а також за наказом сеньйора могли притягатись до деяких додаткових робіт, сплачували натуральну та грошову ренту сеньйорові, але отримували від нього інвентар, наділ і худобу для заведення господарства. Гебур володів ділянкою прибл. у чверть гайди, а у випадку смерті його майно переходило до сеньйора;
  • котсетли (лат. kotsetla) виконували деяку панщинну роботу на землях сеньйора (1 день на тиждень та 3 у період збору врожаю), не платили ренту і володіли незначними земельними ділянками (від 5 акрів), однак, як особисто вільні сплачували церковну десятину.

Тим не менш, до нормандського завоювання Англії керли, як шар особисто вільних, хоча і забов'язаних сеньйору, селян продовжав залишатись соціальною основою англосаксонського суспільства, протистоячи, з однієї сторони рабам, а з іншої — служилим людям та знаті.

Керли після нормандського завоювання[ред.ред. код]

Нормандське завоювання не призвело до корінної зміни соціального статусу англосаксонського селянства. Хоча існує точка зора, що у результаті встановлення «нормандського іга» селянство було майже повністю закріпачене[5], та більшість сучасних дослідників її не розділяють[6]. Спустошеня часів завоювання, безумовно, сприяли зростанню кількості залежних селян, а введена нормандцями соціальна система феодалізму прискорила процеси закріпачення, але кардинальної зміни положення керлів безпосередньо після 1066 р. не відбулось. Нові нормандські землевласники залишили практично без змін систему соціальних та економічних відносин на селі.

У «Книзі Страшного суду»[7] 1086 р. основна маса селянства йменується латинським словом villani, що надавало можливість деяким історикам прирівнювати її до вілланів епохи розвинутого феодалізму і, відповідно, говорити про невільний характер цієї категорії. Та більш обґрунтованою на теперішній час визнається точка зору, що віллани «Книги Страшного суду» являють собою просто сільських мешканців, які проживали у селах та володіючих наділом, за який вони несли визначені повинності на користь сеньйора. Таким чином в цю категорію потрапляли самі широкі шари селян, включно з генітами, гебурами та іншими категоріями особисто залежних селян, чиї забов'язання відносно феодала могли бути мінімальними. Фактично villani кінця XI століття відповідали керлам більш ранніх періодів, що частково втратили економічну свободу. Цій категорії протистояли bordarii, що представляли собою котсетлів англосаксонської Британії та були повністю залежні від свого сеньйора. Шар особисто вільних селян зберігівся і пізніше, протягом всієї історії Англії.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Співідношення вергельдів у Кенті та Вессексі приблизно дорівнювало 2:1, що свідчило про більший добробут і дещо вищий соціальний статус кентських керлів, у порівнянні із вільним селянами інших регіонів Англії.
  2. Stenton, F. Anglo-Saxon England. Oxford, 1973.
  3. Раннє прийняте написання цього терміну: trinoda neccessitas. Термін виник у кінці Х століття для опису повинностей, що відмінялись при пожалуваннях.
  4. Тесля, А. Англосаксонское общество. Сайт «Хронос».
  5. История средних веков (под ред. Колесницкого), М., 1980.
  6. Stenton, F. Anglo-Saxon England, Oxford, 1973; Fisher D. F. V. Anglo-Saxon Age. London, 1983.
  7. «Книга Страшного суду» на сайті Національного архіву Великобританії

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гуревич А. Я.: Из истории имущественного расслоения общинников в процессе феодального развития Англии. — Средние века. — вып. VIII. — М., 1955
  • Гуревич А. Я.: Английское крестьянство в X — начале XI вв. — Средние века. — вып. IX. — М., 1957
  • Соколова М. Н.: Свободная община и процесс закрепощения крестьян в Кенте и Уэссексе в VII—X вв. — Средние века. — вып. VI. — М., 1955.
  • Stenton, F.: Anglo-Saxon England. Oxford, 1973