Килим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пазирикський килим. Найдавніший килим з кургану Пазирик, Алтай, Музей Ермітаж.

Килими (коверцовий лїжник)  — це ткані вироби з кольорової вовни або шовку, бавовняної або льняної пряжі, з ворсом чи гладкі. Здавна люди прикрашали килимами своє житло: вистилали ними підлоги і меблі, вішали на стіну. І зараз килими широко використовуються в оформленні житлового і громадського інтер'єру.

Давній Єгипет і Ассирія, Індія і Китай славилися дорогоцінними килимами. Торговими шляхами, як посольські дари або військова здобич, вони розходилися по всьому світу. Кожен народ вніс до мистецтва виробництва килимів своє розуміння законів краси.

Етимологія[ред.ред. код]

Килимові вироби мали різні назви. Найстарішою була назва «ковер». З ХVІ століття для означення окремих видів килимових виробів поширюються назви «коць і ліжник». Назва «килим» з'явилася в Україні на початку ХVІІ століття. Так, у прибутково-видаткових книгах-рахунках Львівського Ставропігійського братства по церковно-братській касі, у видатках за 1618 рік значиться, що було видано «…за килим прокураторові -золот 7». І хоча назва «килим» свідчить про етимологічний зв'язок між турецькою назвою «кілім» та перською «гілім», польський дослідник Т. Маньківський, зазначає, що ця назва не прийшла на наші землі разом із виникненням якогось нового роду художніх тканин, а що її застосовано до тканин, які вже давно тут вироблялись[1].

Види килимів[ред.ред. код]

Залежно від призначення килими мали назви: настільні, запільні, ліжники, налавники, весільні тощо. Ткалися килими в техніці перебору та кружляння. У килимах переважає квітковий орнамент. Іноді разом зі стилізовано-рослинними орнаментами компонуються зображення птахів і тварин. Ткали також килими з геометричним орнаментом та з тематичними композиціями (гобелени). Килими були безворсими і ворсовими. Ворсові (без стрижки) килими звались «коцами»[2].

Історія килимарства за регіонами[ред.ред. код]

Туркменія[ред.ред. код]

На весь світ славляться ворсові туркменські килими, особливо вироби текинських майстринь, які віртуозно володіють технікою зав'язування подвійних і полуторних вузлів, щільність яких в найкращих зразках досягає 5000 на 1 кв. дм. Текинськие килими цінуються за м'якість тканини, надзвичайну щільність бархатистого, низько підстриженого ворсу, забарвленого рослинними барвниками в глибокі благородні відтінки червоного і синього кольорів, що добре гармонують з природним кольором шерсті. Основний традиційний елемент орнаменту туркменських килимів — так званий гель, своєрідний візерунок-символ. Все поле текинського килима покрите гармонійно урівноваженими, витягнутими восьмикутними медальйонами, розташованими в строгому геометричному порядку. Килими замінювали меблі, килимовими стрічками скріпляли дерев'яні частини юрт, а вхід завішували килимовими занавісами. Земляну підлогу вистилали м'якими кошмамі, паласами, килимами.

Кавказ[ред.ред. код]

Divar hanası.jpg

Кавказ — один з найдавніших центрів килимоткацтва. Так, килими Азербайджану, створені в різних районах, що носять імена — «хіла», «куба», «ширван», по всій структурі та художнім достоїнствам (низький ворс, висока щільність тканини, спокійний, дещо приглушений колорит) відносяться до найкращих кавказьких килимів.

Знамениті кавказькі однолицьові, безворсні килими — «сумахи», вражають технічною досконалістю. Щоб виткати їх візерунок, найчастіше геометричний, треба вивести навиворіт кінці ниток утка і заплести їх по основі у вигляді «ялиночок-кісочок». Колорит заснований на м'яких поєднаннях цегляно-червоних, коричневих, синіх, білих і оранжевих тонів. Особливо славляться лезгинські самахи з Південного Дагестану.

Україна[ред.ред. код]

Складними шляхами ще в давнину прийшло виробництво килимів в Україну, де й розквітло як дивовижне мистецтво — килимарство. Тчуть килими на вертикальних або горизонтальних ткацьких верстатах з лляних або конопляних ниток основи і кольорових вовняних ниток утоку. У тканині килима кольорові нитки утоку зчеплені між собою і щільно прикривають нитки основи. Для ущільнення тканини уток прибивають особливим молотком з гребінчастим краєм.

Візерунки килимів дуже різноманітні, вони включають прості і складні геометричні форми, пишний рослинний орнамент, доповнений зображеннями птахів і тварин, складними композиціями, близькими до шпалер. Але особливо виділяються килими з кольоровими мотивами. Жоден з букетів, ритмічно розкиданих по полю килима, не повторюється. Квіти перевиті стрічками, виростають з вазонів, сплітаються в гірлянди, що звиваються. Уміло поєднуючи кольори то контрастних то ледве вловимих відтінків, майстри добивалися дивовижної природності і чудової декоративності. Килими яскравих забарвлень з мотивами квіткових гілок і вазонів, з геометричним орнаментом ткуться і в Молдові.

Характерним для квіткових килимів Полтавщини є так зване «деркання» — різноманітність відтінків одного кольору, яка утворюється завдяки нерівномірності пофарбування пряжі. Цей недолік, художньо осмислений народним генієм, виявився надзвичайно виразним прийомом створення оригінального колориту, що ніби мерехтить, випромінюючи з себе сяйво. Полтавські килими відрізняються гармонійним вишуканим колоритом. Головним осередком їх виготовлення у ХХ ст. стала Решетилівка[2]

Розвиткові килимарства в Україні, як і ліжникарства, сприяли також природні умови та наявність власної сировини.  Килими домашнього виробництва призначалися для задоволення власних потреб, а промислового — на збут.

Східні килими в Європі[ред.ред. код]

Килим з Анатолії

Використання килимів як меблів, як це відбувалось в арабських країнах, в Західній Європі поширення не мало. Бо тут склалася давня і постійна традиція використання меблів з дерева. Але арабські килими знайшли своє місце в європейських інтер'єрах у якості скатертин, декору стін, тронів можновладців. Арабські килими надовго увійшли в європейський живопис — релігійний і побутовий. Деякі художники так часто зображувати килими певного зразку, що витвори арабського мистецтва почали розрізняти і називати іменами європейських художників. В літературі існують типи килимів

Символізм килима[3][ред.ред. код]

Килими у шляхтичів Житомирщини мали насамперед сакральне, побутово-обрядове призначення. Їм відводилася важлива роль у різноманітних обрядах: родинах, весіллі, хрестинах, похоронах. Також килими з'являлися в хатніх інтер'єрах місцевих жителів перед найбільшими святами[4].

У Бехах під час народин, щоб відмежувати породіллю від інших родичів, піл завішували килимом, щоб її ніхто не наврочив. У минулому це могло мати символічніше значення, ніж просте відгородження магічного ритуалу народження дитини від оточуючих. На хрестинах хрещених батьків вітають на застеленому килимом ослоні[5].

На Середньому Поліссі серед головних атрибутів шлюбно-правової санкції можна побачити деревце, кожух, коровай. Водночас в околичної шляхти простежуються певні локальні особливості, пов'язані із цими атрибутами: килим замість посадного кожуха, вінок як символ весільної вічнозеленої рослини, «п'єрники» як ритуально позначене печиво[6]. Килим є предметом семантично спорідненим з кожухом, темою хутра, вовни та їх зв'язку з добробутом. У більшості регіонів України наречених садять на посаді саме на кожусі, а наречені-шляхтичі сідають на килимі. Протягом весілля килим часто використовують у весільних ритуалах. Так, молоду під час вбирання у весільний вінок садять на ослоні, застеленому килимом (с. Мелені); на застеленому килимом ослоні сідають батьки, щоб благословляти наречених (с. Михайлівка); під час вінчання перед аналоєм стелять килим, а на нього рушник (cc. Бехи, Михайлівка); на килимі сидять молоді «на посаді» (с. Михайлівка); коли молоду «завивають молодицею», то вона сидить на застеленому килимом ослоні, «щоб була багата і як пані завжди сиділа на килимі» (c. Бехи); збираючи посаг, наречена разом з іконами, рушниками бере із собою і килими (с. Бехи); коли батьки віддають останню дитину, то їх вітають у килимі і співають «Многая літа», до того ж батька вітають у току, а матір — у коморі (с. Бехи). У сучасному весільному обряді рідних та хрещених батьків наречених, бабусь та дідусів вітають на ослоні, застеленому килимом, він же зайняв поважне місце на стінах під час влаштування весілля в шатрах, наметах (с. Мелені)[7].

У разі смерті власника килима відбувалося його обмивання, наряджання у весільне вбрання та покладення на спеціальну постіль під божницею — на лаву кладуть подушки й застеляють усе килимом. Під час похорону в с. Мелені труну ставили на застелений килимом віз, інший віз був призначений для транспортування хреста. Коней, які везли небіжчика, також покривали килимами. К. Черв'як, описуючи похорон околичної шляхти Коростенщини, зауважував, що в селах Каленському, Михайлівці, Ходаках, Купечі, коли ховали парубків та дівчат, у віз запрягали цугом дві пари коней, передня з яких була вкрита килимами, прив'язаними до коней чорними крайками. Якщо ховали неодруженого парубка, то траурна процесія доповнювалася кількома вершниками, їх називали «маршалками» (в означеному краї так називають парубків зі сторони нареченого під час весілля), які їхали на покритих килимами конях, тримаючи в руках чорні прапори[8]. З часом подібні традиції, пов'язані із запряганням коней цугом, покриванням килимами коней тощо, поширилися і на нешляхетські села[9]. У Меленях останнім часом труну почали перевозити вантажівкою, яку також застеляють килимами, проте це вже вироби фабричної роботи. Після похорону килими віддають на користь церкві, що дало можливість зібрати там значні колекції. Килимам відводили важливу роль у хатньому святковому інтер'єрі. Найчастіше ними застеляли постіль. На Коростенщині, щоб прикрасити хату, на жердці над полом розстеляли домоткані килими, а поверх навішували в один чи два ряди подушки з тканими або вишитими наволочками. У Меленях, як правило, до цього додавали ще й килим, вивішений на стіні біля постелі. Ця традиція могла поширитися й на інші села краю, де заможні селяни також прагнули вирізнитися з-поміж місцевих жителів і замовляли такі ткані вироби майстриням або використовували для оздоблення рядюги.

Галерея східних килимів[ред.ред. код]

Килими в музеях[ред.ред. код]

З виникненням музейних закладів килими посіли почесне місце в музейних збірках. З'явились музеї, спеціалізовані лише на килимах, якщо вони характерна ознака національного мистецтва (Музей килимів, місто Баку). Килими країн Західної Європи та арабського Сходу збирають —

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ткачук Ярослава, подане посилання
  2. а б Кімната-музей декоративно-ужиткового мистецтва
  3. Знакові функції килимів околичної шляхти житомирщини | Олександр Васянович
  4. НАФРФ ІМФЕ
  5. Там само. — Ф. 15-3, од. зб. 213, арк. 27; ф. 15-3, од. зб. 158, арк. 182
  6. Несен І. Околична шляхта Центрального Полісся: особливості весільного ритуалу // НТЕ. — 2004. — № 6. — С. 97.
  7. НАФРФ ІМФЕ. — Ф. 15-3, од. зб. 158, арк. 44, 69; од. зб. 159, арк. 39; ф 15-3, од. зб. 213, арк. 106;Черв'як К. Килимарство на Коростенщині. — С. 36;Васянович О. Сучасні весільні звичаї та обряди у Меленях на Житомирщині // Берегиня. — 2006. — № 4. — С. 38, 40, 47.
  8. НАФРФ ІМФЕ. — Ф. 1-4, од. зб. 249, арк. 2-3.
  9. Там само. — Арк. 8. 27 Свирида Р. О. Обладнання традиційного житла Правобережного Полісся // НТЕ. — 1979. — № 3. — С. 61.

Посилання[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]

  • Сокровища Ермитажа, альбом, Л.,"Сов.художник",1969 (рос)
  • Rugs and Carpets from The Caucasus, Aurora art Publishers, 1984 (англ)