Кириленко В'ячеслав Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
В'ячеслав Анатолійович Кириленко
В'ячеслав Анатолійович Кириленко
В'ячеслав Кириленко на з'їзді НУНС

Віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань
Час на посаді:
27 вересня 2005 — 4 серпня 2006
Президент   Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Юрій Єхануров
Попередник Микола Томенко
Наступник Дмитро Табачник

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 27 вересня 2005
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Попередник Михайло Папієв
Наступник Іван Сахань

Народився 7 червня 1968(1968-06-07) (46 років)
смт Поліське, Київська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Політична партія Народний фронт
Релігія Українська православна церква Київського патріархату
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
орден святого Юрія Переможця УПЦ КП[1]
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Народний рух України 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
Український народний рух (НУ) 14 травня 2002 3 березня 2005
5-го скликання
безпартійний (НУ) 25 травня 2006 8 червня 2007
6-го скликання
Народний союз «Наша Україна» (НУНС) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
Батьківщина 12 грудня 2012 27 листопада 2014
8-го скликання
Народний фронт 27 листопада 2014 2 грудня 2014

В'ячесла́в Анато́лійович Кириле́нко (нар. 7 червня 1968, смт Поліське, Київська область) — український політик. З 2 грудня 2014 року є Віце-прем'єр-міністром з гуманітарних питань — Міністром культури в другому уряді Арсенія Яценюка.

Біографія[ред.ред. код]

Українець. Батько Анатолій Дмитрович (1942) — учитель музики Білоцерківської дитячої музичної школи № 3. Мати Ніна Олександрівна (1937) — пенсіонер. Дружина Катерина Михайлівна (1971) — викладач кафедри філософії Київського національного університету культури і мистецтв. Має дочку та сина.

Освіта вища, у 1993 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Григоровича Шевченка, а у 1996 році — аспірантуру там само. Кандидат філософських наук1997). Кандидатська дисертація — «Українська філософія національного радикалізму XX століття: історичне становлення та змістовне формування». У студентські часи був головою Української студентської спілки (УСС).

З 1993 по 2002 роки — голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молодий Рух». Був членом НРУ, членом президії Центрального проводу Народного Руху, керівником відділу політичного аналізу секретаріату Руху.

У 1994 році балотувався до парламенту за Білоцерківському виборчому округу № 207. Вибори програв.

У 1998 році обраний народним депутатом України (№ 8). Балотувався по Київському одномандатному виборчому округу № 90. Але вибори програв, зайнявши 3-е місце. Секретар Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці.

У 2001 році — член президії Громадського комітету «За правду!», Співголова Коаліції молоді «Наша Україна».

З 2002 року — заступник голови Української народної партії.

На парламентських виборах 2002 року отримав депутатський мандат за списком блоку «Наша Україна» (№ 20). Був першим заступником голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці.

На президентських виборах 2004 року був довіреною особою Віктора Ющенка в ТВО № 188.

4 лютого 2005 призначений міністром праці та соціальної політики України. З 27 вересня 2005 року — віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань. У грудні 2005 року вийшов із лав УНП.

У березні 2006 року обраний до Верховної Ради України за списком виборчого блоку «Наша Україна» (№ 6). Очолював фракцію «Наша Україна». Голова підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини Комітету з питань культури і духовності. 8 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради України.

31 березня 2007 — 29 листопада 2008 — голова політичної партії Народний Союз «Наша Україна». У лютому 2009 вийшов з партії.

На виборах 2007 року отримав депутатський мандат за списком блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (№ 2). Лідер фракції НУНС. Член Комітету з питань культури і духовності.

29 листопада 2008 Кириленко склав з себе повноваження голови партії Народний Союз «Наша Україна», поступившись своїм місцем Віктору Ющенку.

16 грудня 2008, коли більшість фракції НСНУ проголосували за коаліцію з БЮТ і Блоком Литвина, Кириленко подав у відставку з посади голови фракції НСНУ.

21 лютого 2009 обраний лідером громадського руху «За Україну!», а з 19 грудня 2009 — лідер партії «За Україну!». 22 грудня 2011 Кириленко підписав з Арсенієм Яценюком угоду про спільну опозиційну діяльність і об'єднання своєї партії «За Україну!» з партією «Фронт змін» після парламентських виборів.

23 лютого 2014, на другий день після втечі Віктора Януковича, В'ячеслав Кириленко вніс до порядку денного засідання Верховної Ради законопроект «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України „Про засади державної мовної політики“». 232 депутати проголосували за ухвалення законопроекту до порядку денного і без обговорення негайно прийняли його[2]. Скасуванням закону штучно спробували виправдати анексію АР Крим, Південної та Східної України виправдавши спровоковану ззовні хвилю антиурядових виступів[3], що завершилися Кримською кризою. Реакція виконуючого обов'язки Президента України Олександра Турчинова, який 28 лютого відмовився підписати цей закон[4], була запізнілою та не змогла перешкодити розвитку негативних процесів.

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком (№ 8 у списку) від Народного фронту[5]. 2 грудня 2014 року склав депутатські повноваження у зв'язку з переходом на роботу до Кабінету Міністрів України на посаду Віце-прем'єр-міністра — міністра культури[6]

Нагороди[ред.ред. код]

Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (18 листопада 2009).[7].

30 листопада 2011 року нагороджений орденом святого Юрія Переможця УПЦ КП.[1]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]