Кирило Туровський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
KirylaTurauski.jpg

Кирило Туровський (Туровський; близько 1130 — після 1182) — єпископ Турівський, мислитель, красномовний проповідник (збереглося близько 10 проповідей), автор багатьох повчань, урочистих Слів і молитовних текстів.

Канонізований Православною церквою.

Життя[ред.ред. код]

Матеріал до біографії Кирила Турівського дає його Житіє, написане, найвірогідніше, в ХІІІ ст. і включене в рукописні Прологи під 28 квітня.

Він походив із заможної сім'ї міста Турова (нині — Гомельська область), отримав ґрунтовну освіту (знав кілька іноземних мов, грецьку та візантійську літературу), з молодих років присвятив себе Богові, обравши подвиг стовпництва; уже будучи стовпником, став знаменитий як проповідник «божественних писань»; згодом був поставлений Туровським єпископом (до 1169) і, треба гадати, після цього особливо багато подвизався як церковний оратор і вчитель. Житіє зберегло свідчення про успішний виступ Кирила проти єресі Володимиро-Суздальського єпископа Федора, «Федорця» (про яку відомо і з літописних згадок). Очевидно, близько 1182 року (чи раніше) Кирило Туровський залишив єпископську кафедру і вийшов на спокій в один з туровських монастирів; це ясно з того, що 1182 року, по літописних свідченнях, у Турові значився вже інший єпископ, Лаврентій, а також з того, що молитовний цикл (чи частина його), як свідчить джерелознавчій аналіз, створювався старим Кирилом уже після залишення єпископства, в одному з монастирів Турова. Житіє шанує Кирила Туровського у першу чергу саме як видатного церковного проповідника, називаючи його другим Златоустом.

До нашого часу дійшло велике число урочистих Слів і проповідей Кирила: Притча про душу і тіло, Повість про білоризця і монашество, Сказання про чорноризький чин, вісім Слів на церковні свята (у тиждень цвітний, на Великдень, на Фомін тиждень, на тиждень дружин мироносиць, про розслабленого, про сліпця, на Вознесіння, на собор св. отців Нікейського собору); крім того, збереглося Послання Кирила до архімандрита (з 1182) Києво-Печерського монастиря Василія і цілий ряд молитовних текстів (близько 30 молитов, канони). В усіх цих творах Кирило проявляється як церковний письменник найвищого рівня. Його писання за змістом завжди спрямовані до тлумачення євангельських істин (як «Слово на Фомін тиждень», у якому автор, нагадуючи зміст свята, пояснює пастві, як варто застосовувати до себе приклад апостола Томи і повчатися від слів Христа, звернених до нього, або ж Сказання про чорноризький чин, що розповідає про смиренність, терпіння, увагу до своєї душі, яким проповідник прагне навчити своїх слухачів і читачів). Форма творів Кирила виконана у великій майстерності; він був митецьким ритором, який володів складними уподібненнями, тонкими ремінісценціями, усіма риторичними правилами прикрас мови. Він писав як прямий спадкоємець школи візантійських проповідників, недарма в різних збірниках і Торжественниках його Слова містилися поруч із творами Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Теофілакта Болгарського й інших знаменитих християнських учителів. Молитви Кирила, так само як і його слова і проповіді, органічно вписуються в церковну традицію. І за змістом, і за формою вони відповідають кращим зразкам цього жанру. Проповіді Кирила мали вплив і за межами України та увійшли до різних збірників проповідницької літератури. Молитви суворо аскетичного характеру є у вжитку до наших днів. Тема про сліпого та кульгавого розповсюджена в фольклорі, тема другого оповідання — запозичена з «Варлаама й Йоасафа».

У «Слові на новий тиждень по Великодню» Кирило так вихваляє свято, уподібнюючи радість віруючих о воскресінні Христа весняному пробудженню природи (текст у перекладі):

Нині весна красується, оживляючи все суще на землі: бурхливі вітри, тихо віючи, множать плоди, і земля, насіння годуючи, народжує зелену траву. Весна ж прекрасна — це віра Христова, що через хрещення до життя будить людську природу, бурхливі ж вітри — гріховні помисли, що покаянням звертаються в чесноти і душеспасінні плоди множать; земля ж єства нашого, слово боже як насіння прийнявши і дотримуючи в собі страх перед ним, завжди дух спасіння народжує. Нині новонароджені ягнята і тельці, швидко тропи пробігаючи, скачуть і одразу, до матерів повернувши, радуються, та й пастухи, на сопілках граючі, з веселощами Христа славлять! Ягнятами іменую лагідних людей з язичників, а тельцями — жерців з невірних (тобто не християнських) країн, що, бачачи втілення Христа і (чуючи) апостольське вчення і чудеса, до святої церкви поспішно звернувшись, молоко вчення її ссуть, і вчителі пастви Христової, про всіх молячи, Христа Бога славлять, що зібрали в єдину череду вовків і ягнят.

Твори[ред.ред. код]

Памятники российской словесности XII ст., изданные… К. Калайдовичем.—М., 1821.— С. X—XII, 3-152; Еремин И. П. Литературное наследие Кирилла Туровского // ТОДРЛ.— 1955.—Т. 11.—С. 342—367; 1956.—Т. 12. — С. 340—361; 1957.—Т. 13. — С. 409—426; 1958.— Т. 15.—С. 331—348; Из «Притч» и «Слов» Кирилла Туровского / Подг. текста, перевод и комм. В. В. Колесова // ПЛДР: XII век.—М., 1980.— С. 291—324, 660—669; Кирилл Туровский. Торжественные слова / Подг. текста и перевод Т. В. Черторицкой // Красноречие Древней Руси.— С. 70-99, 396—399; Послание Кирилла Туровского к игумену Киево-Печерского монастыря Василию // Эпистолярное наследие Древней Руси.—С. 155—170.

Дослідження творчості[ред.ред. код]

Творчість Кирила Туровського у 1920-тих роках досліджував український мовознавець Микола Любинський.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська література XI-XIII ст.
  • Сухомлинов М. И. О сочинениях Кирилла Туровского // СОРЯС.— 1908.— Т. 85.— С. 273—349;
  • Еремин И. П. Притча о слепце и хромце в древнерусской письменности // ИОРЯС.— 1925.— Т. 30.— С. 323—352.
  • Еремин И. П. Ораторское искусство Кирилла Туровского // Еремин И. П. Литература Древней Руси: Этюды и характеристики.—М.; Л., 1968.—С. 132—143;
  • Колесов В. В. К характеристике поэтического стиля Кирилла Туровского//ТОДРЛ.—1981.— Т. 36.— С. 37-49;
  • Творогов О. В. Кирилл // Словарь книжников.—Вып. 1.—С. 217—221.