Кирило (Терлецький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кирило Терлецький
Кирило Терлецький
Єпископ Турівський і Пінський
1575 — 1585
Церква: Українська Православна Церква
Попередник: Андрій Русин-Берестейський
Єпископ Луцький і Острозький
17 вересня 1586 — травень 1607
Обрання: травень 1585
Церква: спочатку Українська Православна Церква, з 1596 Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Йона Борзобагатий
Наступник: Євстахій Малинський
 
Народження: бл. 1540/1550
маєток Високе-Почапово, Пінський повіт
Смерть: 1607
Батько: Семен Терлецький
Прийняття священичого сану: 1560/1570
Єпископська хіротонія: 1576
 
Автограф: Автограф

Кири́ло Терле́цький (пол.- Cyryl Terlecki) (* бл. 1540/1550 — † травень 1607) — український та білоруський релігійний (спочатку православний, згодом унійний) діяч. З 1575 року - Турівський і Пінський православний єпископ, з 17 вересня 1586 року — Луцький і Острозький православний єпископ; один із співтворців Берестейської унії 1596 року, перший уніятський єпископ Луцький і Острозький.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Походив з шляхетського роду, корені якого з Перемишлянщини. Вихідці із цього роду займали високі церковні становища. Зокрема, в першій половині XVI ст. православними перемишлянськими єпископами були Лаврентій та Арсеній Терлецькі.

В 60-их роках XVI ст. був протопопом православної замкової церкви св. Дмитра у Пінську.

1572 р. помер тодішній Турово-Пінський православний єпископ Андрій Русин-Берестейський. К. Терлецький (тоді вдівець, міг прийняти чернечий постриг) почав боротьбу за Турово-Пінську кафедру. 1575 р. в період безкоролів'я отримав грамоту на Турово-Пінську православну єпархію (8 червня 1576 Рада Великого князівства Литовського погодила його кандидатуру на Турово-Пінську кафедру). Король Стефан Баторій підтвердив його номінацію великокняжою Радою і видав йому привілей на Турово-Пінську кафедру.

К.Терлецького підтримував князь Костянтин Василь Острозький, який мав земельні володіння на Пінщині. Ставши єпископом, К.Терлецький вимагав дотримання прав і привілеїв духовенства, збирав документи з історичного минулого свого єпископства, уклав єпархіальний архів. Значну увагу приділяв зміцненню економічного становища церкви. Сприяв побудові храму св. Духа у Пінську, опікувався убогими. Все це ніяк не заважало йому розширювати свої особисті володіння. Під час свого управління Турово-Пінською єпархією неодноразово попадав в конфлікти з місцевою шляхтою, провів ряд судових процесів за церковні маєтки, організував кілька озброєних наїздів на маєтки своїх противників.

1585 р. помер Луцько-Острозький православний єпископ Йона Борзобагатий-Красенський. В травні 1585 року король Стефан Баторій призначив К.Терлецького єпископом Луцьким і Острозьким, що зробило його впливовою особою на Волині (Луцька єпархія володіла бл. 40 церковними маєтками, в тому числі чотирма містечками). В серпні 1589 р. (за іншими даними в 1585 р.) Константинопольський патріарх Єремія II призначив К.Терлецького своїм екзархом в Речі Посполитій — першим з українських єпископів.

Церковна кар'єра[ред.ред. код]

  • 15751585 — Турово-Пінський православний єпископ.
  • 15851596 — Луцько-Острозький православний єпископ.
  • 15961607 — Луцько-Острозький уніатський єпископ.

Унія[ред.ред. код]

Занепад православної церкви на землях Речі Посполитої спонукали К.Терлецького та інших єпископів до пошуку шляхів зближення з католицькою церквою. У червні 1590 р. на з'їзді православних єпископів у Белзі К.Терлецький разом з іншими єпископами (зокрема, Гедеоном Балабаном) вперше порушив питання про необхідність об'єднання православної і католицької церков. 1594 р. на з'їзді у Сокалі К.Терлецький отримав доручення провести переговори про укладення майбутньої унії. Разом з єпископом Володимирським Іпатієм Потієм вів таємні перемовини з апостольським нунцієм Германусом Маласпіною і представниками королівського двору у справі орґанізації уніятського собору. У червні 1595 р. учасники собору в Бересті ухвалили тексти звернень до польського короля Сиґізмунда III Вази та Римського папи Климентія VIII, і вирішили послати делегацію у складі К.Терлецького та Іпатія Потія до Риму. Після цього вчинку його стосунки з князем Костянтином Василем Острозьким остаточно було зіпсовано. Невдовзі останній «замовив» братів Терлецьких, родичів єпископа, своїм довіреним особам — Дем'яну та Северину Наливайкам, котрі разом з повстанцями пограбували скарбниці братів-уніятів — Яроша в Отовчичах, та Кирила в Пінську[1]. К.Терлецький брав участь у Берестейському соборі 9 жовтня 1596 року, де було урочисто проголошено укладення церковної унії Київської православної митрополії з католицькою церквою. На соборі частина православних єпископів, що не прийняли унії, позбавила К.Терлецького сану, але той отримав від короля Сигізмунда ІІІ Вази особливу охоронну грамоту, а 1598 року одержав від короля Жидичинську архимандрію (лютий 1597) (так і не зміг ним заволодіти) та Кобринський Спаський монастир з усіма належачими тому маєтками (30.05.1596).

Після підписання унії продовжував вести попередній спосіб життя: вів бурхливе життя багатого магната. Київський митрополит Михайло Рагоза називав його "райським змієм" і "підступним лисом". Був похований у Луцькому катедральному соборі.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]