Кисилин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Кисилин
Країна Україна Україна
Область Волинська область Волинська область
Район/міськрада Локачинський
Рада Кисилинська сільська рада
Код КОАТУУ 0722483201
Основні дані
Засноване 1451
Населення 331
Площа 110 км²
Густота населення 3,01 осіб/км²
Поштовий індекс 45514
Телефонний код +380 3374
Географічні дані
Географічні координати 50°51′44″ пн. ш. 24°48′56″ сх. д. / 50.86222° пн. ш. 24.81556° сх. д. / 50.86222; 24.81556Координати: 50°51′44″ пн. ш. 24°48′56″ сх. д. / 50.86222° пн. ш. 24.81556° сх. д. / 50.86222; 24.81556
Середня висота
над рівнем моря
205 м
Водойми Стохід
Місцева влада
Адреса ради 45514, Волинська обл., Локачинський р-н, с.Кисилин , тел. 9-58-31
Карта
Кисилин (Україна)
Кисилин
Кисилин
Кисилин (Волинська область)
Кисилин
Кисилин

Киси́линсело в Україні, Локачинському районі Волинської області. Населення становить 331 особу.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване у північно-східній частині Локачинського району на лівому березі річки Стоходу, за 22 км на північ від районного центру, за 9 км від шосе ЛуцькВолодимир-Волинський і приблизно за 46 км від обласного центру та залізничної станції Луцьк[1] [2].

Історія[ред.ред. код]

Перша писемна згадка про село належить до 1545 року. В 1638 році шляхтич Юрій Чаплич-Шпановський гербу Кердея надав у містечку притулок для вигнаних з Ракова «польських братів» — аріян (соцініян) (рідні брати Олександр та Андрій надали такий притулок у Березках Володимирського повіту). Волинська шляхта на Луцькому сеймику 1645 року протестувала проти рішення Любельського трибуналу, за яким в Кисилині мали бути закриті аріянські (соцініянські) збір та школа, шляхтич-аріянин Юрій Чаплич-Шпановський мав заплатити Луцькій католицькій капітулі 500 злотих червоних, 500 — суду у Володимирі, всі провідники-аріяни мали бути видалені з міста.[3]

На території села виявлено кам'яні вироби доби бронзи (2 тисячоліття до н. е.) і поховання в урні останніх століть до нашої ери[2].

У книзі Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» подається інформація про історію даного населеного пункту у 16 — початку 20 століть:

«
КИСЕЛИН, м-ко Володимирського пов., на північ від старого тракту з Володимира до Луцька, недалеко від річки Турії, в місцевості досить високій, яка тут переходить в Волинське Полісся. В кінці 19 ст. було там 41 дом. і 598 жителів, в тому 73% жидів. Була там мурована церква і костел, 3 синагоги, ґуральня, 15 крамниць, 6 ремісників. К. був родовим гніздом відомої в історії України родини Киселів, і в половині 17 ст. належав до Остафія Киселя, який будучи соціянином (або аріянином) заложив тут протестантську святиню, кілька аріянських шкіл, передусім у К., де відбувалися їх „синоди" і куди з'їзди-лося багато бакалярів. Учений і знаючий кілька європейських мов Остафій К. був біля 1625 р. дорадником школи, в якій сам вчив і розповсюджував на Волині аріянізм. По знищенні аріянського центру в тодішній Польщі, багато вчених аріян оселилося в К., що сприяло піднесенню рівня і розвиткові науки на Волині в 17 ст.

По смерті Остафія Киселя містечко і школа переходять до Юрія Чаплицького, якого польський уряд переслідував за надання в своїх добрах азилю аріянам. В 1644 р. трибунал заборонив навчання в школах, в яких був тоді пастирем Андрій Вишоватий. По цьому погромі слава Киселина погасла, будинок збору перероблено на костел, де оселено монахів кармелітів. Учителі аріянства, які проживали в К., Людвик Голєйсен, Петро Стегман, Федор Симоне і Андрій Вишоватий , постановою люблинсько-го трибуналу в 1684 р., були вигнані. Сама оселя К. сягає ще старших часів, бо у 1451 р. вел. кн. Лев Свидригайло надає К. волинському землянину Петру Ланевичу Кірдею — Мильському, якою вони володіли ще у 1545 р., як то бачимо з тексту ревізії луцького замку, якого дві городні обов'язаний він був забезпечувати, а в 1570 р. з К. платить Олізар Кірдей. В 1589 р. з цього містечка плачено до скарбу 3 флор. 22 гроші шосу, 3 флор, і 2 гроші від городників і 15 флор, чопового „пер арендам".

В вирубаному парку К. при земляних роботах інколи знаходили кістяки людей з покладеною коло них пляшкою, в котру положено житєпис покійника. В околицях К. часто знаходять кремінні знаряддя, сокири, списи, стріли, тощо. За переписом 1911 р. до великої зем. власности Олізара належало 2,922 дес.[4]

 »

У період, коли село належало до Другої речі Посполитої (19201939 роки), тут діяв осередок КПЗУ, очолюваний М. В. Коновалюком, і комсомольський осередок, керівником якого був П. Я. Базюк.

Під час фашистської окупації гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 24 чоловіка, розстріляли члена КПЗУ, першого голову колгоспу К. П. Базюка. Понад 10 жителів села боролися з ворогом в лавах народних месників. Зокрема, Г. С. Зубченко і П. Я. Базюк були в загоні В. А. Бегми.

За післявоєнні роки споруджено 87 житлових будинків.

У другій половині 1960-тих років у Кисилині мешкало 462 особи. Кисилинській сільраді підпорядковувалися села Озютичі, Твердині. У селі була початкова школа, бібліотека, клуб. Кисилинський колгосп «Червона зірка» мав 2644 га землі, в тому числі 1536 га орної. Вирощувалися зернові, льон, цукрові буряки, картопля. Було розвинуте молочно-м'ясне тваринництво[2].

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

  • Свято-Михайлівська церква, побудована у 1777 році. Церква має оригінальну композицію. Це трьохнефна псевдобазиліка, що творить у плані прямокутник з видовженим бабинцем, коротким трансептом та чотиристоронньою апсидою з двома ризницями. Низькі бічні нефи мають форму окремих ніш, що відкриваються всередину храму. Над схрещенням нефів здіймається дворівнева вежа на широкій основі, увінчана декоративним шпилем. Фасад має багатий архітектурний декор. Церкву оточує мурована огорожа з брамою та масивною дзвіницею.
  • Монастир та костел кармелітів, побудований у 1720 році. У костелі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії після 1945 р. розміщувався цех по переробці льону та коноплі, але після пожежі він не використовувався. Храм являє собою тринефну базиліку, що творить у плані прямокутник з апсидою. Бічну стіну підтримує масивний контрфорс. В інтер’єрі збереглися фрагменти фресок XVII ст. До апсиди костелу примикає двоповерховий монастирський будинок, який після 1832 року виконував роль парафіяльного будинку. Сьогодні весь комплекс являє собою руїну без дахів та стихійний смітник[5].

Соціальна інфраструктура[ред.ред. код]

  • ЗОШ І-ІІ ступенів
  • Дитячий садок
  • Будинок культури
  • Бібліотека
  • Лікарська амбулаторія
  • Відділення зв'язку
  • 3 торгівельні заклади

Населений пункт не газифіковано, дорога з твердим покриттям[6].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Карти Google
  2. а б в Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область.— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 745 с.
  3. Kazimierz Chodyński. Czaplic Szpanowski Aleksander< h. Kierdeja (†ok. 1660) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1938.— t. IV/2, zeszyt 17.— s.97—192 (пол.) S. 166
  4. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року в 2-х томах. Т. 1. — Вінніпег, 1984. — 600 с. — ст. 495-496
  5. Гжегож Ронковскі. Путівник Західною Україною. Частина І. Волинь. Видавництво «Rewasz», 2005 (пол.)
  6. Паспорт Кисилинської сільської ради // Локачинська РДА

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.