Китайська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Боги Китаю, китайська гравюра, передрукована Атанасіусом Кірхером 1667 року

Китайська міфологія — сукупність древньокитайської, даоської, буддійської та пізньої народної міфологічних систем.

Характерні риси[ред.ред. код]

1). Фрагментарність. Міфи Китаю — сплав неоднорідних географічно, етнічно й хронологічно матеріалів.
2). Історизація міфологічних персонажів, які під впливом раціоналістичного конфуціанського світогляду почали трактуватися як реальні діячі древності. Цей процес почався при правлінні династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.). Таким чином міфологія стала частиною традиційної історії Китаю. Древні міфи важко відокремити від історичних нашарувань.
3). Китайська міфологія й філософія приділяють більше уваги людським відносинам, а не походженню світу.

Героями китайських міфів виступають правителі, чиновники. Божества визначалися словом «ді», що означає «імператор», хоча в часи, коли ці міфи створювалися, подібної ієрархії бути не могло.

Джерела про міфи[ред.ред. код]

  • В первинному вигляді дійшли короткі записи на чжоуських бронзах, записи на ворожильних кістках династії Шан-Інь;
  • «Шу-цзін» — «Книга історії» — XIV — XI ст. до н. е. — розповідає про «золоте» століття; вміщує в себе мудрі висловлювання правителів та їх радників.
  • «Ши-цзін» — «Книга пісень» — XI — VIII ст. до н. е. («Гофин» — пісні, в яких висловлюється ненависть до жорстоких правителів, протест проти суспільного укладу; «Сяо — я» — «Малі оди» — пісні для урочистих церемоній; «Сяо — да» — «Великі оди» — пісні про історичні події)
  • «І-цзін» — «Книга змін» — перша з п'яти книг конфуціанського канону, на якому базується китайська натурфілософія
  • «Чжуан-цзи» IV — III ст. до н. е. — даоська книга
  • «Книга гір і морів» — твір про атмосферні та астральні впливи сил ян та інь.
  • Вірші Цюй Юаня — «Тянь вень» — «Питання небу» — 170 риторичних скептичних питань.
Хуан-ді (Жовтий імператор)

Історизовані міфи продовжували жити в трудах істориків та філософів. Сима Цянь в кінці II ст. до н. е. починає свої «Історичні записки» з опису діянь Хуан-ді, Жовтого імператора, який був народжений від променя сонця, мав вигляд дракона з сонячним рогом й чотири лика. Хуан-ді «впорядкував п'ять стихій, навів лад у чотирьох частинах країни». При цьому Сима Цянь сприймає Жовтого імператора як реального діяча, тоді як двох його попередників (Фу-сі й Шень-нун) він вважає вигаданими. При цьому Сим Чжень у VIII ст. н. е. вважав «трьох володарів» реальними імператорами.

Три володарі:
1. Фу-сі; 2. Шень-нун; 3. Хуан-ді;
П'ять імператорів:
1. Хуан-ді 2. Чжуань-сюй 3. Ку 4. Яо 5. Шунь

Древньокитайська міфологія[ред.ред. код]

«Книга гір та морів» розповідає про магічну силу нефриту, персика, шовковиці, півня, чорної черепахи. У «Книзі пісень» є звертання до тотемів, спрямовані на вдале полювання. Тотемними тваринами також були білий тигр, єдиноріг (тіло оленя, хвіст бика, кінські копита). На жертовних чашах, які стали вважати символом святкового застілля — Таотє (ненажера) зображені баран або бик.

Фетишизація гір поєднувалася з тотемними уявленнями: Ведмідь-гора, Крило — гора (місто захоронення предка).

Тотемізм відбився в зооморфному вигляді богів і предків: Нюйва — напівзмія, бог грому — бик, бог дощу — дракон. Пізніше тваринні образи богів лишаються в сюжетах про їх перевтілення.

Приклад етимологічного міфу, що пояснює засуху: Чі-Ю (бог із головою барса, кігтями тигра) постав проти Жовтого імператора, який покликав собі на допомогу Ін-луна та дочку Ба (засуха). Чи-Ю допомагали вітер Фен-бо й дощ Юй-ши. Ба перемогла ворогів, та не змогла повернутися на небо, тому та, де вона оселилася, завжди засуха.

Предметом поклоніння рано стало сонце. Були уявлення про дев'ять світил, що по черзі піднімаються на небо. Із цим процесом пов'язані уявлення про смерть і воскресіння природи — культ родючості. Сонце на колісниці проїжджало на небі й долало перешкоди (наприклад, «Джерело смутку»).

Шовковиця — сонячне дерево родючості.

Пань-Гу

Приклад космогонічного міфу: водний хаос Хунь-тунь у формі яйця породив двох божеств. «Початок світу» розуміли як відокремлення неба від землі. Гігант (за іншою версією — перша людина на землі Пань-Гу тримав небо 18 тисяч років, а потім помер і з його подиху утворився вітер, з очей — сонце й місяць, із крові — ріки, із плоті — ґрунт, з кісного мозку — золото й дорогоцінне каміння…За іншим варіантом міфу люди утворилися з паразитів, що позвали тілом Пань-Гу.

Нюйва й Фусі

Нюй-ва — єдина жінка, яку допустили до конфуціанського канону. На погребальних рельєфах I — II ст. її зображували в вигляді змії з головою й руками людини. Нюй-ва створила людей в вигляді чорної маси. За пізнішою версією, відчула себе самотньою й тому створила на березі річки дівчинку.

Фу-сі — культурний герой (створив лютню, навчив людей ловити рибу). Пізніше фігурував в якості чоловіка Нюй-ви. Їх зображували в вигляді двох зміїв, що переплелися тілами й дивляться один на одного, або зміями, що малювали чоловіче коло неба й жіночий квадрат землі.

Міф про потоп — один з найпоширеніших в китайській міфології. В основі мотиву — бажання приборкати річки (див. Юй Великий).

Серед божеств стихій та явищ природи найдавнішим вважають бога грому — Лей-ґун (небесний дракон). Світ у китайській міфіологя — гори й ріки; ліс, степ, пустеля не грають значимої ролі. Духів гір зображували в вигляді асиметричних істот з подвоєними людськими ознаками (двома головами, чотирма руками).

Середньовічні автори вважали, що жаба — втілення темного-інь, а заєць чи ворон — світлого-ян.

Поступово фольклорну тему боротьби людини з силами природи витісняє мотив людських відносин. Міфи починають складатися в систему під впливом п'ятіркової системи (метал, земля, вода, вогонь й дерево), чотири сторони світу й центр. Формуються уявлення про п'ять зіркових палаців (гунн), які водночас були сузір'ями й їх графічними зображеннями (Цін-лун 青龍 — зелений дракон, Чжу-цяо — червоний птах, Бай-ху — білий тигр).

В епоху Чжоу складається культ Неба (Тянь).

Кожен легендарний володар мав свій колір, пору року, колір, частину тіла, зброю. Таким чином формується складна система уявлень, в якій елементи тісно переплітаються.

Даоська й буддистська міфологія[ред.ред. код]

Одночасно з конфуціанством, що стало офіційним в Китаї в епоху Хань, розвивається й даоська традиція.

Даосизм виник як натурфілософське вчення, у перші століття нашої ери поступово перетворився на релігійну систему, що поєдналася з деякими рисами народних культів та релігійних уявлень. Головними героями даоської міфології були безсмертні генії (бо сянь) — володарі мистецтв та професій. Велику роль відігравали розповіді про три гори: Пенлай, Фанчжан, Інчжоу. Пізніше головними героями стають повелителі бісів.

У даоській літературі є міф про райську еру, під час якої люди були гармонійно поєднані з тілом Неба й Землі, із чотирма порами року й інь та ян. Вони були щирими, лишали своїх дітей птахам і безстрашно грали з дикими тваринами. Та після цього люди стали заглиблюватися в гори задля видобутку мінералів, рубати дерева, полювати й рибалити. Це знищило гармонію й призвело до падіння людини.

У перші століття нашої ери до Китаю з Індії приходить буддизм із власною міфілогічною системою. Тут буддизм поєднався з деякими народними уявленнями. Походження буддистських персонажів стали пов'язувати з місцевими. У цей період виникають більш розширені уявлення про потойбічний світ.

Пізньокитайська міфологія[ред.ред. код]

Разом із даоською та буддистською продовжують формуватися місцеві культи. До кінця першого тисячоліття відбувається формування синкретичної релігійно-міфологічної системи. У сільських храмах статуетки Конфуція, Будди й Лао-цзи могли знаходитися поруч.

Існує група небесних божеств: Юй-ді та його свита, Лей-ґун, блискавка Дянь-му. Божества домівок, будівель (Цзао-ван, духи постелі — Чуан-ґун та Чуан-му).

Примітки[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

  • Самозванцем А. М. «Мифология Востока», «Алетейа», Москва, 2000 (с. 243 — 283).