Китайське право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кита́йське пра́во — правова система Китаю. Входить до далекосхідної групи правових систем.

Історія[ред.ред. код]

Китайське право — одне з найстаріших правових традицій світу. З XX та на початку XXI століття правова система Китаю є сумішшю традиційних китайських принципів і західного впливу.

Китайська юридична система у історії цієї країни основана на Конфуціанській філософії соціального контролю за допомогю етичної освіти, а також наголосом на короткоописаному закону на кримінальні санкції.

Після революції 1911 року, Китай перейняв майже повністю західний устав законів (в основному — під впливом Німеччини).

У 1949 році після проголошення Китайської республіки країна перейняла ідеї соціалізму під впливом Радянського союзу.

Щоправда, деякі ранні традиції з історії Китаю втрималися досі.

Право у республіці Китай у нинішній час переживають поступові реформи, так як багато зовнішніх і внутрішніх факторів наголошують на потребі посилення Китайського права.

Ідея права[ред.ред. код]

У китайській мові сучасне слово «право» (фалюй 法律 fǎlǜ) походить від термінології доімперського періоду (що передує 221 до н.е.). Обидві графеми відповідають значенню "правило, закон", але друга також має розповсюдження у музичному лексиконі (див. Люй-люй).

Дерк Боуд і Клеренс Морріс дотримувалися концепту «фа», як асоціації з йі (義), що означало «рівні права». Ян Фу, у своєму перекладі книги «Мотесквері де Ласпіріт де Лоас», що була видана у 1913 році, попередив читачів цієї книги про розбіжності між китайськими та «західними» правами. Слово «право, закон» англ. law у західних мовах має 4 варіанти перекладу як ін-лі(理) «порядок»; лі (礼) «права» (частіше про майно), «фа» (法) (тут—)"права людини" і жі(制)"контроль".

Термін, що передував «фа», був «сін» (Вейд-Джайлз «ксінг» 刑), що по походженню відносився до страти за допомогою відрубання голови. Згодом термін «сін» був розвинений і відносився не тільки до страт, а і до інших мір покарання за злочини. У філософському сенсі він також поєднувався із омонімом 形, який мав значення "форма", "тіло", "шаблон".

У підбірці Шан шу зафіксовано 5 найдавніших форм покарань:

  1. привселюдна ганьба
  2. скалічення
  3. кастрація
  4. ще тяжче скалічення, що призводило до смерті
  5. страта

З часом значення сін було ще більше розширено — означав не тільки збірку покарань, а також список заборон і обмежень, через які виносилося покарання. У сучасності сін фігурує не тільки у сенсі кримінального кодексу. Класичний приклад сін — «сін бу» xing bu (刑部) — «Відділ Покарань» — що діяв у часи правління імператорів у Китаї.

Дві філософські школи у Китаї — Конфуціанська і Легістська, вплинули на ідею Китайського права. За ідеєю конфуціонізму, керівництво країни мала би керувати людьми з гідністю і створити відчуття сорому, яке б запобігало поганому командуванню. За ідеєю легалізму, закон має бути прилюдно опублікований і керівництво мало б мати підтримку за допомогою примусу.

Напруженість між цими двома системами — те, що Конфуціанство покладається на традицію зробити лідера головою усієї країни, легалізм вважає, що імператор мусить мати певні обмеження при владі.

Посилання[ред.ред. код]