Китайські дзвони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Китайські дзвони - категорія музичних інструментів що набула розквіту у Китаї бронзової доби. Вийшла з розповсюдження у 3 ст., [1] але зберігалася задля вшанування конфуціанської традиції протягом усього імперського періоду. На відміну від дзвонів індійського походження, що набули вжитку у буддійському мистецтві Східної Азії, китайські дзвони мають край мигдалєвідної форми та спроможні до утворення не одного, а двох тонів.

Історія формування[ред.ред. код]

Зразки найдавніших дзвонів Китаю, керамічні, належать до 3000 тис. до н.е. (культура Яншао).[2]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Використання у стандартизації[ред.ред. код]

Як інструменти із постійним тоном, дзвони використовувалися як камертони у встановленні висоти звуку та завданні тональності для інших інструментів. Стандарт люй-люй, який початково втілювався у дзвонах, з 3 ст. перейшов до більш зручного флейтового вжитку.[3] Ця зміна відобразила остаточний перехід від доімперської музичної традиції (із 4 або 5-ступінним опорним звукорядом) до китайського музичного "середньовіччя", коли вжиток 7-ступінного опорного звукоряда накладав на виконавців значно більші вимоги у будуванні ансамблєвої гармонії. Попередній крок на цьому шляху був зроблений Цзін Фаном у 1 ст. до н.е.[4]

Джерела[ред.ред. код]

  • Goodman, Howard L. "Tintinnabulations of Bells: Scoring-Prosody in Third-Century China and Its Relationship to Yüeh-fu Party Music". Journal of the American Oriental Society, Vol. 126, No. 1 (Jan. - Mar., 2006), pp. 27-49.
  • Lothar Von Falkenhausen (1993). Suspended Music: Chime Bells in the Culture of Bronze Age China. University of California Press, 1993. ISBN 978-0-520-07378-4.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Goodman, 28-9.
  2. Falkenhausen, 132.
  3. Goodman, 42.
  4. Goodman, 46-7. (Вільний переказ, рекомендую звіритися із джерелом англійською мовою)