Китобійний промисел

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Китобійний промисел — комерційне полювання на китів. Метою китобійного промислу є перш за все здобич ворвані, що служила паливом і використовується в промисловості. Здобич м'яса стала грати роль лише з другої половини 20 століття, м'ясо використовувалося для виготовлення ковбас. Так само має цінність і китовий вус.

Історія[ред.ред. код]

Ранні свідоцтва про регулярний китобійний промисел в Європі приходять від норвежців зі Скандинавії близько 800—1000 років н. е. Також одними з перших китобоїв були баскські мореплавці; у 12 сторіччі китобійний промисел вівся в Біськайській затоці. Скоріше за все ранні китобої здобували в основному гладких і гренландських китів, оскільки вони поволі плавають і не тонуть після смерті внаслідок високого вмісту жиру. Популяція сірих китів, що існувала раніше в Північній Атлантиці, була повністю вибита до початку 18 століття.

З Біськайської затоки китобійний промисел розповсюдився на північ уздовж узбережжя Європи і далі до Гренландії. У наступному столітті данці, а потім британці почали промисел у водах Арктики. У 17 столітті китобійний промисел також почався на східному узбережжі Північної Америки.

Весь цей час китобої використовували невеликі парусні судна і вражали свою здобич гарпунами з грібних шлюпок. Потім кити буксирувалися до берега або кромки льоду або оброблялися прямо в морі. В той же час китобійний промисел в Японії, що зародився близько 1600 року, проводився за допомогою мереж і флотилій невеликих шлюпок.

У міру поліпшення конструкції суден китобої почали полювати і на інші види, особливо на кашалотів. У 18 і 19 століттях китобої Нової Англії (США), Британії і Голландії рухалися спочатку в південну частину Атлантичного океану, а потім повертали на захід і йшли до Тихого океану навколо мису Горн, або повертали на схід і йшли до Індійського океану навколо мису Доброї Надії. У першій половині 19 століття китобійний промисел почався в Південній Африці і на Сейшельських островах. До того часу китобої Арктики проникли далеко в крижані води Гренландії, в Девісову протоку і до Шпіцбергена, де вони здобували гренландських і гладких китів і, пізніше, горбачів. Промисел гладких китів також почався у високих широтах південної частини Тихого океану, в районі Нової Зеландії і Австралії, а з 1840 року — в північній частині Тихого океану, в Берінговому і Чукотському морях і морі Бофорта.

Гарпунна гармата

Перепромисел привів до занепаду китобійного промислу в Північній Атлантиці в кінці 18 століття, а в північній частині Тихого океану в середині 19 століття. Промисел кашалотів процвітав приблизно до 1850 року, але після цього швидко прийшов до занепаду. Ситуація ще більш погіршала після 1868 року, коли норвежець Свенд Фойн винайшов гарпунну гармату, а парусні судна змінилися пароплавами. Обидва цих нововведення підписали вирок крупним китам, що залишилися на той час, адже на пароплавах тепер можна було переслідувати навіть швидкохідних смугастиків. До кінця 19 століття популяції гренландських і гладких китів були майже повністю винищені. Британський арктичний китобійний промисел припинив своє існування в 1912 році.

В кінці 19 століття промисел продовжувався в основному в Тихому океані, а також в районі Ньюфаундленду і біля західного побережжя Африки. Потім в 1905 році були відкриті багаті райони нагулу синіх китів, фінвалів і сейвалів в Антарктиці. У 1925 році в Антарктиці почала роботу перша сучасна плавбаза, у зв'язку з чим пропала необхідність обробляти китів на березі. В результаті антарктичний китобійний промисел став швидко розвиватися, і в 19371938 роках здобувалося вже близько 46000 китів за сезон. Це продовжувалося до тих пір, поки і ці популяції не були вибиті до того рівня, коли промисел став нерентабельним. Найбільший і, відповідно, найбільш комерційно цінний із смугастиків, синій кит, переважав серед здобутих тварин в 1930-х роках, але його чисельність різко впала до початку 1950-х, і в 1965 році його промисел був повністю заборонений. У міру падіння чисельності увага китобоїв перемикалася на наступного за розміром смугастика, і так далі.

Кашалотів здобували і після падіння їх чисельності в 1850-х роках, проте до 1948 року щорічно здобувалося близько 5000 тварин. Після цього обсяги здобичі різко зросли до 20000 в рік, переважно в північній частині Тихого океану і в Південній півкулі, поки 1985 року вид не був узятий під охорону[1].

До середини 20 століття лідерами китобійної індустрії були Норвегія і Велика Британія, за якими йшли Голландія і США, що також брали активну участь в промислі. Проте після Другої Світової Війни ці країни припинили пелагічний промисел, і їм на зміну прийшли Японія і Радянський Союз, хоча прибережний промисел продовжувався ще в багатьох країнах. Дані по здобичі китів, які Радянський Союз надавав в Міжнародну Китобійну Комісію, повністю фальсифікувалися, і лише недавно були офіційно опубліковані фактичні дані по радянському китобійному промислу[2].

Сучасний китобійний промисел[ред.ред. код]

Надмірно інтенсивний промисел згубним чином позначився на чисельності китоподібних, привівши багатьох представників цього ряду до межі зникнення. Багато китоподібних занесено в списки Міжнародної Червоної книги. В даний час комерційний промисел китів заборонений мораторієм Міжнародної комісії з регулювання китобійного промислу і законами більшості країн. В обмежених обсягах промисел ведеться тільки Норвегією, Ісландією і Японією, а також деякими аборигенними народами в якості одного з традиційних занять.

В наш час для промислу активно використовують Загінне полювання на дельфінів.

Посилання[ред.ред. код]