Київ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київ
COA of Kyiv Kurovskyi.svg Flag of Kyiv Kurovskyi.svg
Герб Києва Прапор Києва
Collage of Kiev.png
Київ на карті України
Київ на карті України
Основні дані
Інша назва Мати міст Руських,
Новий Єрусалим
Країна Україна Україна
Регіон Київ
Район/міськрада Київська міська рада
Код КОАТУУ 8000000000
Засноване 5 століття
Перша згадка 482
Магдебурзьке право 1494
Поділ міста 10 районів
Населення 2 868 660 (на 1.08.2014)
Агломерація ~ 4 000 000 [1]
Площа 835.58 км²
Густота населення 3436 осіб/км²
Поштові індекси 01000—06999
Телефонний код +380-44
Координати 50°27′00″ пн. ш. 30°31′25″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 30.52361° сх. д. / 50.45000; 30.52361Координати: 50°27′00″ пн. ш. 30°31′25″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 30.52361° сх. д. / 50.45000; 30.52361
Висота над рівнем моря 179 м
Водойма р. Дніпро, р. Либідь
Назва мешканців киянин, киянка, кияни
День міста остання неділя травня
Номери автомобілів AA, KA
Відстань
Найближча залізнична станція Київ-Пасажирський
Міська влада
Адреса 01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36
Веб-сторінка Офіційний портал
Міський голова Віталій Кличко

Ки́їв (МФА: Аудіо [ˈkɪjiw]опис файлу) — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний та освітньо-науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі України і адміністративний центр Київської області. Адміністративно до складу Київської області не входить. Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств та громадських об'єднань, що працюють в Україні.

Заснований наприкінці 5 — початку 6 століття. Був столицею полян, Русі, Київського князівства, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного князівства, литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, радянської округи, німецької генеральної округи та радянської області.

Один з найстаріших історичних центрів Східної Європи та християнства — Софійський собор — та Києво-Печерська лавра внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Зміст

Етимологія

Згідно з традиційними легендами, назва Києва походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, яких уважають за засновників міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ»[2]

Географія

Вид на низинну частину правобережного Києва.
Див. також: Річки Києва

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега — понад 20 км. Київ здавна знаходився на перетині важливих шляхів. Ще за Київської Русі таким шляхом був легендарний «Шлях із варягів у греки». На сьогодні місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 метрів над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Клімат

Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −5,5 °C, липня +19,2 °C. Абсолютний мінімум — −32.2 °C (7, 9 лютого 1929)[3], абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898)(за іншими даними: +39,4 °C (30 липня 1936).[3] Середньорічна кількість опадів — 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Взимку у Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву у лютому 20 см, максимальна — 440 см.

Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум — на серпень (4,8). Середня вологість повітря — від 64% (травень) до 85% (листопад).

 
Клімат Києва
Температура
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум,  °C 11,1 17,3 22,4 29,1 33,6 35,0 39,4 39,9 33,8 29,5 23,2 14,7 39,9
Середній максимум,  °C 1,5 −0.2 5,0 13,7 20,4 23,5 24,5 24,1 18,6 12,1 4,5 0,4 12,1
Середня температура,  °C −4,3 −3,3 1,1 8,9 15,1 18,3 19,5 18,9 13,8 7,9 1,8 −2 8,0
Середній мінімум,  °C −6,8 −5,9 −1,7 4,9 10,6 14,0 15,3 14,6 9,9 4,6 −0,3 −4,2 4,6
Абсолютний мінімум,  °C −31,1 −32,2 −24,9 −10,4 −2,4 2,4 5,8 3,3 −2,9 −17,8 −21,9 −30 −32,2
Кількість опадів
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Всього
Норма опадів,  мм 38 37 36 49 53 75 85 56 58 37 51 46 621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Екологія

Ліси, парки і сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів.[4] На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва займається Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

У лісопарках міста гніздиться ряд диких видів птахів, у тому числі хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди летючих мишей. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України. Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглись види, занесені до Червоної книги — аполлон, махаон, голуб'янка Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечірниця. У межах міста зустрічаються поселення бобрів.

Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів птахів. У період весняної міграції, навпроти житлового масиву Оболонь 1994 року спостерігались скупчення гоголя до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі, декілька років тому[Коли?], зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх зимує близько 300 особин).

Кілька сотень найстаріших та видатних дерев Києва є ботанічними пам'ятками природи.

Історія

Середньовіччя

За легендою «Повісті врем'янних літ» Київ було засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[2]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця 5—початку 6 століття[2]. Його центром була Замкова гора на правому березі Дніпра[2]. У 67 століттях були заселені сусідні із нею підвищення[2]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[2].

На межі 8 — 9 століття Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[2], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[2]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[2]. З першої половині 10 століття на Подолі діяла перша християнська церква[2].

За правління великого князя Володимира (9801015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена. В історіографії її називають «містом Володимира»[2][5]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[5]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[5]. Син Володимира, Ярослав (10191054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши так зване «місто Ярослава»[5]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 80 га[5]. Київ було перетворено на найбільше місто Русі[5]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[5]. Ярославові нащадки Ізяслав (10541068, 10691073) і Святополк (10931113) розбудували так зване «місто Ізяслава-Святополка». Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[5].

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У 12—13 століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом[5]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[5]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (10731076) було закладено монастир святого Симеона[5]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[5]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[5].

На середину 12 століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га[5].

З другої половини 12 століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста 1169 року, здійснене князем Андрієм Боголюбським, володарем північно-східного Володимиро-Суздальського князівства. Попри це, до середини 13 століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. 1240 року місто завоювали війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.

До середини 14 століття Київ був васалом Золотої орди, столицею Київського князівства. 1363 року його захопив Ольгерд, правитель Великого князівства Литовського, і приєднав до своєї держави. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Александр Ягеллончик надав Києву права самоуправління. Наприкінці 15 століття в місті існував Київський замок, резиденція київських воєвод, та Київська ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Литвою і Польщею, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.

Ранній новий час

Протягом 14 — 18 століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою набігів кочівників, найбільші з яких здійснено 1416 і 1482 року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах козацтва. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року, в результаті Хмельниччини, увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті знаходилася резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який 1659 року отримав статус академії.

Після Переяславського союзу 1654 року, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. 1667 року, у результаті підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку 18 століття завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до Козельця. 1708 року місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. Після скасування автономії Війська Запорозького 1782 року Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

Новий час

Миколаївська вулиця
Знесення пам'ятника Столипіну під час Української маніфестації 19 березня 1917 року

За часів управління Російської імперії в 18 — початку 20 століття Київ був великим провінційним містом. Він займав п'яте місце за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави і Одеси. На відміну від попередніх століть кияни вперше отримали можливість розвивати своє місто в мирних умовах. Російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу й Старокиївської гори, а й розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста була Володимирська, а центром ділового життя — контрактові ярмарки на Контрактовій площі. За російського урядування в Києві з'явилися перший університет й оперний театр, проведено телефон і телеграф, розпочато рух Київського трамваю. Незважаючи на ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорстку русифікацію місцевого польського, українського і єврейського населення.

В добу визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність. 3 березня 1917 року, після падіння царського режиму, в місті створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 року вона проголосила Українську народну республіку, а Київ — її столицею. 8 лютого 1918 року містом оволоділи більшовики, проте після укладання Берестейського миру його визволили війська Центральних держав. Протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року Київ був столицею Української Держави, якою керував гетьман Павло Скоропадський. Після повалення гетьманту, до 14 лютого 1919 року, в Києві базувалася Директорія УНР. У лютому 1919 року Київ повторно зайняли більшовики, у серпні — війська Денікіна, а в грудні — знову більшовики. 7 травня 1920 року Київ був відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час радянсько-польської війни. Однак у результаті більшовицького контрнаступу остаточно повернувся до радянської влади.

Новітній час

За радянської влади в Києві запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, введено в дію першу АТС, організовано центральне опалення. 1934 року місто стало столицею УРСР, яка до цього перебувала в Харкові. Починаючи з 1930-х років у Києві почалися масові репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Більшовики, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський та Микільський воєнний собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Кирилівську дзвіницю, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги тощо. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.

19 вересня 1941 року, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони, Київ був захоплений німецькими військами. Місто на 2 роки стало адміністративним центром Київської генеральної, міської та сільської округ. 6 листопада 1943 року радянська влада повернула собі місто. В ході боїв Київ сильно постраждав. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х років. 1948 року завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, а 1949 року — споруджено Дарницький залізничний міст та міст ім. Є. Патона. 1950 року створену першу в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а 1951 року розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр. 1960 року Києві пущено до ладу першу ділянку метрополітену, зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музею історії Великої Вітчизняної війни. Разом з тим з середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

1991 року Київ став столицею незалежної України. Проте в місті важко впроваджувались позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000 — початку 2001 Київ став центром політичної акції «Україна без Кучми». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада 2004 до січня 2005 в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації президентських виборів, які отримали назву Помаранчева революція. З листопада 2013 по лютий 2014 Київ став центром «Революції гідності», в ході якої у зіткненнях з спецпідрозділами «беркуту» в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот отримали тяжкі поранення.

Влада

Міська

Після здобуття Україною незалежності в 1991 року Київ виконував функції столиці. Офіційний статус столичного міста він отримав лише 1999 року після прийняття закону з радянським формулюванням «Про столицю України — місто-герой Київ»[6]. У місті була впроваджена система двовладдя — одночасне існування інститутів голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) та Київського міського голови (мера Києва). Перший призначається президентом України і є керівником виконавчої влади міста. Другий обирається мешканцями Києва, терміном на 5 років на загальних виборах, й очолює місцевий орган самоврядування — Київську міську раду. До 2010 року року обидві посади займала одна особа. Станом на 2012 рік головою Київської міськдержадміністрації був Олександр Попов, призначений призидентом Януковичем, а міським головою (мером) — Леонід Черновецький, обраний киянами. Мешканці Києва не впливають на призначення голови адміністрації власного міста.

1 червня 2012 року Леонід Черновецький написав заяву про відставку[7]. Згідно зі статтею 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження міського голови припиняються достроково з дня прийняття міською радою рішення, яким береться до відома факт відставки.[8][9] Після прийняття такого рішення обов'язки Київського міського голови виконувала секретар міської ради Галина Герега.[10]

25 травня 2014 року на виборах міського голови перемогу здобув Віталій Кличко, який 5 червня 2014 року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов'язків.

З 14 грудня 2013 після відсторонення Олександра Попова обов'язки Голови міської адміністрації тимчасово виконував Анатолій Голубченко. 25 січня 2014 року Головою Київської міської державної адміністрації було призначено Володимира Макеєнка, який перебував на посаді до 7 березня 2014 року. 7 березня 2014 року на посаду Голови Київської міської державної адміністрації був призначений Володимир Бондаренко. 25 червня 2014 року указом Президента України на посаду Голови КМДА було призначено діючого міського голову Віталія Кличка.

Головний орган київського міського самоврядування — Київська міська рада — складається з 120 депутатів, які обираються мешканцями міста терміном на 5 років. За результатами останніх виборів 25 травня 2008 року до ради потрапили представники блоку Леоніда Черновецького, блоку Юлії Тимошенко, блоку Віталія Кличка, блоку Литвина, Громадського активу Києва, партії Регіонів та блоку Миколи Катеринчука.

25 травня 2014 року було обрано новий склад Київської міської ради.

Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

До 31 жовтня 2010 року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.

Загальнодержавна

У Києві, як місті, наділеному Конституцією України столичними функціями, розміщуються усі центральні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.

Адміністративний поділ

Административное деление Киева.gif

Територія міста поділена на 10 адміністративних районів:

Район Площа, км ² Населення, осіб
Правий берег Дніпра :
Голосіївський 156 232,9 тис.
Оболонський 110 315,8 тис.
Печерський 27 141,4 тис.
Подільський 34 192,2 тис.
Святошинський 101 336,0 тис.
Солом'янський 40 343,8 тис.
Шевченківський 25 229,0 тис.
Лівий берег Дніпра :
Дарницький 134 316,8 тис.
Деснянський 148 359,5 тис.
Дніпровський 67 346,5 тис.

Дані про площу подано згідно з Офіційним порталом Київської міської влади
1 — у різних джерелах дані різняться від 1,9 тис. га до 3,7 тис. га)

Демографія

Докладніше: Населення Києва

Населення

Населення міста
Період Населення  %±
IX століття близько 50 000
XVI століття
1552 5 - 6 000
1571 10 - 12 000
XVIII століття
1-ша чв. 10 - 12 000
1742 ~ 15 000
XIX століття
1806 27 200
1811 23 300
1840 44 700
1863 68 400
1865 71 300
1874 116 774
1897 247 723
XX століття
1913 595 000
1919 544 369
1923 422 975
1926 512 088
1929 518 400
1931 586 000
1933 608 000
1939 846 724
1943 180 000
1959 1 104 334
1970 1 631 908
1979 2 143 855
1989 2 587 945
2001 2 611 327

Київ є найбільшим містом України і сьомим за чисельністю населення у Європі. Станом на 1 квітня 2013 року наявне населення у Києві становило 2 846 852 осіб[11], постійне дещо менше — 2 845 938 [2]/ За останніх десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. 2010 року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так на січень 2010 року населення міста становило — 2 785,1 тис. осіб[11], а на січень 2011 року — 2 799,2 тис. осіб[11]. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом з незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб[12].Разом з навколишніми передмістями Київ утворює Київську агломерацію із сукупним населенням понад 5 млн мешканців.[Джерело?]

Жителі Києва називають себе кия́нами ще з князівських часів, що відображено в Повісті временних літ («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва Кыяны») та Руській Правді («Микыфоръ Кыянинъ»).

Національний склад

В Києві більшість населення становлять українці — 83%. Також проживають представники близько 130 національностей: росіяни — 337,300 (13.1%), євреї — 17,900 (0.7%), білоруси — 16,500 (0.6%), поляки — 6,900 (0.3%), вірмени — 4,900 (0.2%), азербайджанці — 2,600 (0.1%), татари — 2,500 (0.1%), грузини — 2,400 (0.1%), молдавани — 1,900 (0.1%) тощо. Локалізації меншин у мікрорайонах не відбувається.

Національний склад населення міста Київ станом на 2001 рік[13]

Національність Кількість осіб Відсоток до загальної кількості
1 Українці 2 110 767 82,23%
2 Росіяни 337 323 13,14%
3 Євреї 17 962 0,70%
4 Білоруси 16 549 0,64%
5 Поляки 6 924 0,27%
6 Вірмени 4 935 0,19%
7 Азербайджанці 2 567 0,10%
8 Татари 2 451 0,10%
9 Грузини 2 352 0,09%
10 Молдавани 1 927 0,08%
11 Інші 63 196 2,46%
Разом 2 566 953 100%
Національний склад Києва у 1874–2001 роках, тис. осіб
Нац-сть 1874[14] (мова) 1897[15] (мова) 1919[16] 1926[17] 1939[18] 1959[19] 1970[20] 1979[20] 1989[21] 2001[21]
Українці  38,6  31,43%  55,1  22,22%  128,7  23,64%  216,5  42,28%  450,6  53,21%  663,9  60,11%  1056,9  64,76%  1455,6  67,89%  1863,7  72,45%  2110,8  82,22%
Росіяни  58,2  47,42%  134,3  54,20%  232,1  42,65%  125,5  24,51%  139,5  16,47%  254,3  23,02%  373,6  22,89%  474,4  22,13%  536,7  20,87%  337,3  13,14%
Євреї  12,9  10,53%  30,0  12,08%  114,5  21,07%  140,3  27,40%  224,2  26,48%  153,5  13,90%  152,0  9,31%  132,2  6,17%  100,6  3,91%  17,9  0,70%
Поляки  7,9  6,41%  16,6  6,69%  36,8  6,77%  13,7  2,68%  11,8  1,39%  8,5  0,77%  9,7  0,59%  10,5  0,49%  10,4  0,40%  6,9  0,30%
Всього  122,7  100,00%  247,7  100,00%  544,4  100,00%  512,1  100,00%  846,7  100,00%  1104,3  100,00%  1631,9  100,00% 2143,9   100,00%  2572,2  100,00%  2567,9  100,00%


Мова

Історична динаміка мовного складу (рідної мови) населення Києва за переписами

1874[14] 1897 1926[22] 1979[23] 1989[24] 2001[24]
Українська 31,4% 22,2% 27,9% 53,0% 57,6% 72,1%
Російська 47,4% 54,2% 52,3% 45,0% 41,1% 25,3%
Інша 21,2% 23,6% 19,0% 2,0% 1,3% 2,6%

Розподіл населення Києва за рідною мовою за результатами перепису 2001 р.[25]

Домашня мова населення Києва у 2005 р. за опитуванням Центру Разумкова[26]

Релігія

Докладніше: Церкви Києва

За релігійною ознакою, 2006 року 64% мешканців Києва назвали себе віруючими. Основну масу віруючих жителів Києва становили православні християни — парафіяни Київського (67% віруючих) або Московського (18%) Патріархату. Порівняно невелика частина віруючих або належала до яких-небудь інших конфесій (3%), або взагалі вагалася ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12%)[27].

Економіка

Докладніше: Економіка Києва

У 10—13 століттях основу економіки Києва становили сільське господарство, ремесло, торгівля. В місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей[5]: гончари, ковалі по чорних і кольорових металах, ливарники, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли техніками емалі, черні, зерні, поливи. На 11 століття в місті діяло 8 ринків, найбільшими з яких були «Бабин торжок» у княжому місті, та «Торговище» на Подолі[5]. З Києва імпортувалася сировина (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). В місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи — Грецький, що сполучав Скандинавію із Візантією; Київський, що сполучав Русь із Польщею, Чехією та Баварією; Залозний, що вів на Кавказ, до азійських країн[5].

2005 року ВРП склав 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після Москви, Праги, Будапешта, Варшави і Бухареста; ВРП на душу населення — 12000$; Середня заробітна плата — 280$, а вже в грудні 2010 — 528$.

Зростання ВРП 2006 року — 5,3%. На 2004 рік сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 2.7 мільярди доларів, експорт — 4.13 мільярдів доларів.

На Київ припадає 5,6% населення України, 20% ВВП, 30% прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75% вищий за середній по країні (6800$).

2004 року 1,35 мільйонів мали роботу, із них 884 тисяч (65.6%) на великих та середніх підприємствах. 79% працюють у сфері послуг, із них 23% — у сфері торгівлі, 15% — у сфері нерухомості. Лише 21% зайнято у промисловому виробництві. Сфера послуг надає понад 82% ВРП міста, та понад 30% обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5%.

Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва — транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси.[28]

Промисловість

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Києва

Київ — один з найбільших індустріальних центрів України. 2010 року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8 млн ₴[29] (близько 4% від загальноукраїнського обсягу[30]). У структурі реалізованої продукції за основними видами промислової діяльності за січень-жовтень 2009 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (24,4%) та на виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (22,1%)[31]. Місто є великим центром машинобудування, в тому числі важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловості.

У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості. Нижче наведено найбільші у своїх галузях:

Харчова

Машинобудівна

Хімічна

Заробітна плата

Станом на березень 2007 року середня номінальна заробітна плата — 1420 ₴ на місяць. Для грудня 2010 року цей показник — 4174 ₴. Зокрема, за основними видами діяльності: у будівництві — 1 673 ₴, у транспорті та зв'язку — 2256 ₴, в торгівлі — 1784,88 ₴, у промисловості — 1693 ₴, в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги — 859 ₴, в освіті — 1237 ₴, в державному управлінні — 3012 ₴, в діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг — 1 730 ₴[32]

Туризм

Істотну роль в економіці міста грає туристичний бізнес, пов'язаний з прийомом гостей з України і зарубіжних країн, а також пов'язана з цим економічна активність у сфері обслуговування. Місто володіє значною історико-культурною спадщиною, розвинутим сучасним мистецтвом ти оздоровчою базою для формування туристичного продукту, для перетворення туризму у важливу галузь міської економіки. За попередніми розрахунками у 2011 році Київ відвідали понад 1,2 млн туристів, що на 20% більше ніж у 2010 році. На сьогодні за 2011 рік від діяльності туристичних підприємств і готелів у міську казну надійшло 540 млн ₴., в тому числі близько 6 млн ₴. від впровадження туристичного збору.[33]

Станом на 22.12.2010 р. у м. Києві зареєстровано 2212 туристичних підприємств, 1051 — турагенти і 1161 — туроператорів. У місті діє понад 150 закладів розміщення різної форми власності та підпорядкування більше ніж на 9,6 тис. номерів, з яких 90 — готелів, потужністю більше ніж 8 тис. номерів, решта — інші засоби тимчасового розміщення (проживання) на 1,6 тис. номерів. За категорією комфортності у місті є такі готелі:

5*****- 4 готелі на 931 номерів (Прем'єр Палац, Опера, Свята Софія Хаятт Рідженсі Київ та ІнтерКонтиненталь Київ);

4**** — 26 готелів[34] на понад 1500 номерів (Редісон САС, Дніпро, Київ, Салют, Президент-готель, Національний, Рів'єра на Полоді, Поділ-Плаза, Вісак, Піросмані, Фараон та ін.);

3*** — 19 готелів 3186 номери;

2** — 20 готелів на 1133 номерів;

1* — 7 готелів на 176 номерів.

Протягом 2004–2010 років у м. Києві відкрилось 36 готелів різної категорійності, темп приросту склав 35,14%.[35]

В Київі знаходяться такі пам'ятники архітектури, як Софійський собор, Києво-Печерська лавра, Золоті Ворота. Сучасне мистецтво представлене PinchukArtCentre, Мистецький Арсенал, Український тиждень моди, фестивалями та іншими заходами. У місті зосереджена велика кількість музеїв.

Екскурсії

Докладніше у статті Ліга екскурсоводів міста Києва

Музеї Києва

Докладніше у статті Музеї Києва

Злочинність

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 120,8 злочинів, з них 32,6 тяжких та особливо тяжких.[36]

Транспорт

Київ є найбільшим транспортним вузлом України. До числа транспортних магістралей міста Києва належать автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні відіграють мости через річку Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер. У міжнародному сполучені найважливішу роль відіграють міжнародні аеропорти «Бориспіль» та «Жуляни».

Аеропорти

Київ — потужний авіавузол. Тут діють: два пасажирські аеропорти, один вантажний, один військовий, шість злітно-посадкових смуг (ЗПС) та п'ять пасажирських терміналів:

  • міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва. В аеропорту є дві ЗПС та 5 пасажирських терміналів — A, B, C, F та D. Аеропорт є найбільшим у країні, обслуживши 2011 року 8 020 тис. пасажирів. Аеропорт являєтся базою для авіакомпаній МАУ та АероСвіт;
  • міжнародний аеропорт «Київ» («Жуляни»), що має два пасажирські термінали. Розташований на південно-західній околиці міста. Після переходу 2011 року до аеропорту авіаперевізника Wizz Air збільшився пасажиропотік у ньому, порівняно з 2010 роком, у 16,2 разів, із 29 тис. осіб до 469,8 тис. осіб[37].

Також у місті Васильків розташований воєнний аеропорт. А у державному підприємстві «Київський авіаційний завод „Авіант“» зноходиться злітно-посадкова смуга.

Залізниця

Київ — потужний залізничний вузол. У Києві розташовано головне управління Південно-Західної залізниці. У Києві діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція — Київ-Пасажирський. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на ст. Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито 2008 року) вокзалів, до яких буде проведена лінія метрополітену.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:

  • Київ-Пасажирський;
  • Київ-Петрівка;
  • Сирець;
  • Святошин;
  • Видубичі.

Саме вони у майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересадочних вузлів.

Залізничні маршрути розходяться від Києва у п'яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростеньскому (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінковському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також по Києву проходить так зване «Північне Кільце», що проходить від станції Київ-Волинський і станції Святошин через стпнцію Київ-Петрівка та Київ-Дніпровський до станції Дарниця. Усі магістральні залізниці електрифіковано. Крім магістральних, існує відомча неелекрифікована гілка від станції Київ-Петрівка до Вишгороду та місцеві залізничні колії промислового призначення.

5 жовтня 2011 року почала працювати міська електричка: кільце у 50.8 км зв'язує 14 станцій, усі лінії метрополітену, й дозволяє об'їхати місто за 1 годину 30 хвилин. Електричка стала міському бюджету в 223 мільйони гривень.[38]

Річковий транспорт

Київський річковий порт засновано в липні 1897 року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до станції метро «Дніпро». За радянських часів по Дніпру регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси по Дніпру вважаються нерентабельними — виконуються в основному прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро

У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року[39]. Саме тут уперше в Російській імперії[Джерело?] розглянуто проект дороги під землею. Проект передбачав проведення тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через Поштову площу і Бессарабку. Проте депутати міської Управи відхилили цей проект — цілком імовірно, через банальний страх перед невідомим. Так само сталося і Москві, де провалилися проекти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проект будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро у Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана Української держави Павла Скоропадського мав намір будувати урядовий центр і лінію метро у районі Звіринця. Цим проектам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії Симона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.

Відправлення поїзду з станції Голосіївська.

Після закінчення Німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 року Постановою Ради народних комісарів СРСР відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проект та генеральний кошторис з тим, щоб вже у 4 кварталі того ж року внести на затвердження уряду проектне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року було відкрито першу дільницю Святошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км з п'ятьма станціями — «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З 1960 року побудовано три лінії загальною довжиною 69,65 км, що налічують 52 станції, які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4 млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам'ятками історії та культури.

Київський метрополітен активно розвивається. У 20102013 роках відкрилися шість нових станцій на півдні Куренівсько-Червоноармійської лінії — «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська», «Виставковий центр», «Іподром» та «Теремки». Проводиться підготовка до спорудження четвертої (Подільсько-Вигурівської) лінії, проектні роботи щодо п'ятої (Лівобережної) лінії метрополітену призупинені.

Трамвай

Київ був першим містом України, Російської імперії та одним із перших у Європі, в якому відкрито рух електричних трамваїв. Перший трамвай запущено в червні 1892 року на лінії 1,5 км по Олександрівському узвозу (тепер — Володимирський узвіз). 1978 року в Києві стала до ладу перша в СРСР лінія швидкісного трамваю від площі Перемоги до житлового масиву Південна Борщагівка.

1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі — загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадає, на 2005 рік відповідні показники зменшились до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень склав близько 175,6 млн[40]. Після реконструкції мосту Патона 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини — лівобережну та правобережну.

Фунікулер

Вид на фунікулер.

Проблема зв'язку між Верхнім містом та низинним Подолом існувала завжди, скільки стоїть Київ. Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім — Андріївським узвозом. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер А. А. Абрагамсон; проект розробили інженери М. К. П'ятницький та М. І. Баришников. Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений коштом товариства Київської міської залізниці. Спорудження фунікулера тривало протягом 19021905 років. Фунікулер відкрито 7 травня 1905 року. Колії підйому простяглися на 200 метрів.

1958 року проведено кардинальну реконструкцію фунікулера: у машинному залі встановили сучасніше устаткування, яке, крім усього, ще й гарантувало повну безпеку руху — а наприкінці 1984 року фунікулер пережив ще одне оновлення, лінія подовжилась на 38 метрів.

Щороку цей незвичайний вид транспорту перевозить 2,8 мільйони пасажирів, серед яких чимало туристів.

Оскільки до фунікулеру найбільш схожим видом транспорту є трамвай, тому проїзні квитки на трамвай діють також і на фунікулер, а вартість однієї поїздки становить півтори гривні. До листопада 2008 року існували єдині квитки, які діяли як у автобусах, тролейбусах, трамваях, так і в фунікулері. Нині запроваджено спеціальні жетони для проходу на станції фунікулеру.

Тролейбус

Тролейбус марки «ЛАЗ» у Києві.

Роботи з організації тролейбусного руху в Києві розпочато 1934 року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська вулиця. У повоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.

З 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема Київського заводу електротранспорту (вироблялись в 1991-94), київського авіазаводу, ВО «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) та Львівського автомобільного заводу.[41]

Станом на 2000 рік в Києві діяло 35 тролейбусних маршрути. Довжина мережі досягла 324,9 км, парк становить 640 машин, з яких 24% — замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.

Автобус

Докладніше: Київський автобус

Вперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито 1925 року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині — Європейська площа) — вулиця П'ятакова (тепер вулиця Саксаганського). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок «Мерседес-Даймлер» і «Фіат». Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з 1932 — 19 місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року — 24-місними автобусами ЗІС-16. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (тепер вулиці І. Кудрі). В ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. 1937 року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року — близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста в післявоєнні роки. Кількість перевезень пасажирів 1967 року порівняно з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647 км, кількість перевезень становила близько 1 млн пасажирів за добу. Тепер у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють собою усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.

Мости через Дніпро

Перший капітальний міст через Дніпро споруджено 1853 року — так званий Ланцюговий міст. 1870 року під керівництвом військового інженера А. Є. Струве побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст — Петрівський був споруджений 1917 року, однак невдовзі було зруйновано, відновлений 1929 року. У районі нинішнього моста Патона існув Наводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицям Старонаводницькій і Новонаводницькій. У 1914 році на його місці був побудований стаціонарний дерев'яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений у 1921 році і проіснував до 1935 року, коли був замінений іншим дерев'яним мостом. Під час Другої світової війни усі мости через річку Дніпро зруйновано. Після звільнення Києва (6 листопада 1943 року) споруджено тимчасові дерев'яні мости.

Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 8 мостів, з них 4 автомобільні — Московський, міст метро, міст Патона та Південний, два залізничних — Дарницький та Петрівський, один залізнично-автомобільний міст — Кірпи, а також пішохідний міст. Триває спорудження Подільського.

Архітектура

Докладніше: Архітектура Києва

У 10-13 століттях Київ забудовувався кварталами зрубних і каркасно-стовпових споруд, переважно двоповерхових[2][5]. Планування міста в 10-13 ст. було садибно-вуличним[5]. Деякі вулиці замощувалися дерев'яними мостовими[5]. В князівській частині Києва стояли кам'яні будинки[2]. Найбільшими спорудами були цегляні хрестово-купольні храми, виконані у руському стилі з елементами візантійського — Десятинна церква (989996), Софійський собор (1037), Іриниська і Георгіївська церкви (1037), Києво-Михайлівський Золотоверхий собор (1113)[2]. Вони були мали багато бань, пірамідальну композицію, хрещаті стовпи[5].

Найдавніші будови Києва належать до XI–XII сторіч. Збереглися також будинки XVII–XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX століття, та початку XX століття, виконані у стилі модерн та конструктивізму. Загалом у місті збереглося бл. 3000 споруд 11-поч. 20 ст., зокрема понад 70 храмів тих часів. До числа найзначніших архітектурних пам'яток Києва зараховують такі:

Серед пам'яток новітньої епохи:

Пам'ятники та скульптури

У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. Будучи впродовж історії завжди містом мультикультурним, в Києві в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.

Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деяке їх число, в тому числі і з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання і/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.

Хмарочоси

Хмарочоси Києва.

Місто славиться своїми історичними і сучасними хмарочосами. Перші висотні будинки з'явилися в Києві, ще на початку ХХ століття: Київський Париж (1901 рік), Хмарочос Гінзбурга (1912 рік), Будівля Кабінету Міністрів України (1938 рік).

В роки «післявоєнної відбудови» міста, в Києві збудували такі відомі хмарочоси як: висотний житловий будинок по Хрещатику, 25 і Готель «Україна» (до 2001 року — готель «Москва»).

В 19701980-ті роки в місті з'являються «готелі-хмарочоси»: «Київ», «Русь», «Турист», «Спорт» та інші.

Зараз у Києві знаходиться п'ятірка найвищих хмарочосів України: Бізнес центр «Континенталь», БЦ «Парус», ЖК «Корона», ЖК «Корона» № 2 і будівля Апеляційного суду міста Києва.

Також завершується будівництво 48-поверхового житлового комплексу на Кловському узвозі, який буде мати висоту 163 метри. На проспекті Перемоги, поруч із центральним загсом, триває спорудження хмарочосу — Sky Towers. Після завершення він буде найвищим хмарочосом України, висотою 210 метрів, і матиме 47 поверхів.

У проекті залишається спорудження бізнес-центру «Київ-сіті» на Рибальському острові, де будуть височіти хмарочоси висотою в 200–300 метрів.

Тимчасові споруди

Станом на березень 2014 в Києві близько 15 тисяч кіосків.[42] Станом на 1 січня 2014 у Києві діяли 423 кіоски з пресою.[43]

Культура

Питаннями діяльності культурно-освітніх, мистецьких закладів міського підпорядкування займається Головне управління культури Київської міської державної адміністрації, у веденні якого нараховується 18 театрів міського та 4 театри районного підпорядкування, 6 концертних організацій.

Музика

Головними осередками сучасного музичного життя міста Києва є — Національна опера України, Національна філармонія України, Будинок органної та камерної музики, Київський державний театр оперети. Концерти академічної музики проходять також в Великому та малому залах Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, концертному залі Будинку звукозапису, Будинку вчених, Будинку вчителя, Будинку Актора, концертних естрадах Центрального і Хрещатого парків..

У Києві діють такі хорові колективи як Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім. Верьовки, чоловіча хорова капела України ім. Л.М.Ревуцького, Народна академічна хорова капела НАН України «Золоті Ворота», муніципальний камерний хор «Хрещатик», камерний хор «Credo», хорова капела хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» та ін.

Концерти розважальної музики проходять у Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, ДК КПІ, Центральному домі художника, концертному зал FreeDom та інших залах[44].. В теплу пору року концерти та фестивалі української етно- та рок-музики проходять також на Співочому полі..

Періодично в Києві проводяться музичні фестивалі, зокрема: академічної музики — Київ Музик Фест, Форум музики молодих, Музичні прем'єри сезону, фестиваль фортепіанної музики «Володимир Крайнєв запрошує», фестиваль хорової музики Золотоверхий Київ; а також фестивалі естрадної музики — Червона Рута, Країна мрій та інші . Визначною музичною подією 2005 року стало проведення у Києві пісенного конкурсу «Євробачення».

Невід'ємною частиною музичного життя столиці є періодичні музичні конкурси: піаністів — пам'яті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хорових колективів — ім. М. Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, а також багатопрофільний конкурс імені М. Лисенка.

У Києві працювали такі видатні музиканти, як Микола Лисенко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Рейнгольд Глієр, Болеслав Яворський, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Микола Вілінський, Григорій Верьовка, Борис Гмиря, Степан Турчак, Іван Карабиць, Володимир Симоненко. Серед сучасних композиторів — Валентин Сильвестров та Євген Станкович.

Театр

Образотворче мистецтво

Центрами образотворчого мистецтва в Києві є Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури та Національна спілка художників України. Багаті художні колекції представлені у київських музеях — Національному художньому музеї, Музеї російського мистецтва та Музеї імені Богдана та Варвари Ханенко. Твори сучасних українських художників експонуються в галереї спілки художників, міській галереї мистецтв «Лавра», ряді галерей на Андріївському узвозі тощо.

Київ початку XX століття пов'язаний з іменами таких художників, як Олександра Екстер, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Георгій Лукомський, у 1920-х роках в Києві працювали Михайло Жук, Климент Редько, Юхим Михайлів, Григорій Світлицький, Карпо Трохименко. У 1930-х працювали видатні графіки, такі як Сергій Конончук, який особливу увагу приділяв темі рідного міста. Ці рисунки ніби створюють серію, де головними «героями» стають куточки двориків, тихих вулиць («Київ. Глибочиця», 1931 р.; «Київ. Вулиця Артема», 1934 р.). Художник зумів відчути й передати тонкий, мінливий стан природи, сповнити її людським теплом рідних вулиць.

У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрямки європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк, Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об'єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (Віктор Зарецький, Георгій Якутович).

Новітній етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 р., коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Уперше від 1920-х рр українські художники знов заявили про себе на міжнародному рівні, зокрема це абстракціоністи Тіберій Сильваші, Анатолій Криволап, Петро Лебединець, Микола Кривенко, творець палімпсестів Олександр Дубовик, концептуаліст Володимир Бовкун, неодадаїст-картограф Юрій Соломко та інші.

Художня література

В Києві жили та працювали багато українських та російських письменників.

На вулиці Б. Хмельницького, 68 знаходиться будинок Роліт, в якому в різні роки жили близько 130 літераторів. Цей будинок є абсолютним рекордсменом в Україні за кількістю меморіальних дошок на фасаді.

Події численних літературних творів, зокрема романів, відбуваються в Києві. Літературному Києву 1920-х років присвячений інтелектуальний роман «Місто» Валер'яна Підмогильного.

Серед українських авторів Київ часто фігурує у творах сучасних авторів Євгенії Кононенко, Андрія Куркова та Олексія Нікітіна. Київ фігурує у творах російських письменників Миколи Лєскова, Михайла Булгакова та Віктора Некрасова.

Працював болгарський літературознавець Величков Алекси. Народилися і жили в Києві російські Михайло Булгаков і Віктор Некрасов.

Бібліотеки

Одними з перших бібліотек Києва були бібліотека Софійського собору, заснована Ярославом Мудрим 1037 року, та монастирське книгосховище Києво-Печерської лаври. У XVII столітті заснована бібліотека Київської академії. До Жовтневого перевороту в Києві діяло 6 бібліотек платного користування, найбільшою з них була міська (50 тис. одиниць зберігання). Після відновлення радянської влади виконком київської ради ухвалив «зробити доступнішими для народу академічні бібліотеки». Створюється ряд нових бібліотек: 1919 — Центральна робітнича бібліотека, Всенародна бібліотека України та ін. На 1979 рік бібліотечна мережа міста налічувала 1332 бібліотеки різних систем і відомств (66 млн одиниць зберігання), ними обслуговано 1598 тис. читачів.[45]

Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:

Спорт

Найпопулярнішим командним видом спорту у Києві є футбол. Футбольний клуб «Динамо» неодноразово ставав чемпіоном СРСР та України, здобував міжнародні трофеї, є справжнім символом міста[46]. В чемпіонаті країни місто також представляли клуби «Оболонь» та «Арсенал». Найкращим українським чоловічим баскетбольним клубом часів СРСР був київський «Будівельник», який зараз разом з БК «Київ» виступає в об'єднаній Українській Суперлізі. В вітчизняному жіночому баскетболі лідируючі позиції займає київська команда ТІМ-СКУФ. В білоруській Екстралізі виступає хокейний клуб «Сокіл». В радянські часи жіночий гандбольний клуб «Спартак» неодноразово вигравав чемпіонат країни та європейські клубні трофеї.
Головними аренами спортивних змагань є НСК «Олімпійський», Палац спорту, стадіони «Динамо» ім. В. Лобановського та «Оболонь».

У Києві працює Національний університет фізичного виховання і спорту України. 2012 року на НСК «Олімпійському» проводились матчі та фінал Чемпіонату Європи з футболу 2012.

Парки

Докладніше: Парки Києва

Київ має велику кількість садів та парків для відпочинку, серед яких Національний ботанічний сад, Ботанічний сад ім. Фоміна, Парк Шевченка, Хрещатий парк, Маріїнський парк, Міський парк, Володимирська гірка, Парк «Аскольдова могила», Парк Вічної Слави, Пейзажна алея, Сквер Чорновола, Гідропарк, Голосіївський парк, Голосіївський ліс, Парк партизанської слави, Парк перемоги, Пушкінський парк, Зоопарк.

Наймасовіше кияни та гості міста відвідують Національний ботанічний сад в пору цвітіння Саду бузків, Андріївський узвіз під час святкування Дня Києва, а також та міську виставку квітів, яка щорічно проводиться у Печерському ландшафтному парку довкола Співочого поля у дні святкування Дня Незалежності України в останній тиждень серпня.

У парку Кіото 3 вересня 2011 року висаджено найдовшу в Європі алею сакур.[47]

FM радіостанції Києва

  • 92.4 — Ретро FM
  • 92.8 — Європа плюс
  • 93.8 — Бізнес Радіо
  • 94.2 — Радіо 24
  • 95.2 — L'Radio
  • 95.6 — Jam FM
  • 96.0 — Радіо «Ера»
  • 96.4 — Хіт FM
  • 96.8 — DJ FM
  • 98.0 — Радіо Київ
  • 98.5 — Русское Радіо
  • 99.0 — Nostalgie
  • 99.4 — Радіо Ала
  • 100.0 — Gala Radio
  • 100.5 — Народне Радіо
  • 101.1 — Радіо Мелодія
  • 101.5 — Music Radio
  • 101.9 — Радіо Шансон
  • 102.5 — Просто Радіо
  • 103.1 — Люкс FM
  • 103.6 — Радіо Рокс
  • 104.0 — Радіо Шарманка
  • 104.6 — NRJ
  • 105.0 — Радіо Промінь
  • 105.5 — Стильне Радіо Перець FM
  • 106.0 — Радіо Динамо
  • 106.5 — Kiss FM
  • 107.0 — Європа FM
  • 107.4 — Авторадіо
  • 107.9 — Наше Радіо

Наразі кількість радіостанцій Києва перевищує 30.

Освіта та наука

У 10—13 століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часів Володимира Святославича тут діяли школи грамоти[5]. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірня київської Софії, так звана «бібліотека Ярослава Мудрого», нараховувала біля 950 томів[5]. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі[5]. Дослідження графіті на стінах міських храмів і посуді, доводять, що частина киян була писемною[5].

Після монгольської навали рівень освіти в Києві занепав. З кінця 14 століття у списках паризької Сорбонни та інших західноєвропейсьих університетів з'являються імена студентів з Києва. Так, під 1436 зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» — Іван Тинкевич[48].

Починаючи з кінця XVII ст., Києво-Могилянська академія підготувала багато видатних вчених.

1834 року відкрито перший в історії Києва університет — Київський університет Св. Володимира, що з того часу став провідним вітчизняним освітнім та науковим центром. І сьогодні Київ — найбільший в Україні науковий центр.

Серед вищих навчальних закладів:

В Києві розміщені численні установи Національної академії наук України (НАНУ):

Почесні громадяни Києва

Видатні кияни

Тут вказуються люди, які народилися, довгий час (більше 4 років) жили та працювали у Києві.

Актори

Архітекори, скульптори

Науковці, інженери

Економісти

Музиканти

Поети, письменники

Політичні діячі

Релігійні діячі

Філософи

Футболісти

Художники

Інше

Правителі, поховані в Києві

Цікаві факти

Неофіційним гімном міста є пісня «Як тебе не любити, Києве мій!» яку в 1962 написав композитор Ігор Шамо на слова Дмитра Луценка.[57]

Півострів Київ в землі Грема, Антарктида, названий на честь міста Києва.[58]

На честь Києва названо астероїд 2171 Київ.

Міста-побратими

Місто Країна Дата угоди
Тампере Фінляндія Фінляндія 30 грудня 1954
Лейпциг Німеччина Німеччина 7 жовтня 1956
Флоренція Італія Італія 27 липня 1967
Братислава Словаччина Словаччина 3 квітня 1969
Кіото Японія Японія 7 вересня 1971
Тулуза Франція Франція 9 червня 1975
Оденсе Данія Данія 22 квітня 1989
Единбург Велика Британія Велика Британія 17 липня 1989
Мюнхен Німеччина Німеччина 6 жовтня 1989
Ухань КНР КНР 19 жовтня 1990
Вільнюс Литва Литва 21 червня 1991
Чикаго США США 17 червня 1991
Торонто Канада Канада 29 липня 1991
Анкара Туреччина Туреччина 10 лютого 1992
Відень Австрія Австрія 26 травня 1992
Париж Франція Франція 7 листопада 1992
Москва Росія Росія 22 жовтня 1992
Краків Польща Польща 19 лютого 1993
Гельсінки Фінляндія Фінляндія 12 березня 1993
Кишинів Молдова Молдова 1 жовтня 1993
Тсване ПАР ПАР 5 жовтня 1993
Будапешт Угорщина Угорщина 19 жовтня 1993
Пекін КНР КНР 13 грудня 1993
Варшава Польща Польща 4 лютого 1994
Гавана Куба Куба 21 лютого 1994
Таллінн Естонія Естонія 7 грудня 1994
Єреван Вірменія Вірменія 14 вересня 1995
Афіни Греція Греція 12 листопада 1996
Мінськ Білорусь Білорусь 5 липня 1997
Софія Болгарія Болгарія 11 вересня 1997
Баку Азербайджан Азербайджан 12 вересня 1997
Мехіко Мексика Мексика 25 вересня 1997
Бішкек Киргизстан Киргизстан 2 жовтня 1997
Брюссель Бельгія Бельгія 8 грудня 1997
Ташкент Узбекистан Узбекистан 16 січня 1998
Рига Латвія Латвія 29 травня 1998
Астана Казахстан Казахстан 11 червня 1998
Сантьяго-де-Чилі Чилі Чилі 5 серпня 1998
Стокгольм Швеція Швеція 24 березня 1999
Тбілісі Грузія Грузія 29 травня 1999
Рим Італія Італія 2 листопада 1999
Єрусалим Ізраїль Ізраїль 20 лютого 2000
Ріо-де-Жанейро Бразилія Бразилія 4 вересня 2000
Бразиліа Бразилія Бразилія 5 вересня 2000
Буенос-Айрес Аргентина Аргентина 7 вересня 2000
Лісабон Португалія Португалія 26 жовтня 2000
Ашгабат Туркменістан Туркменістан 14 травня 2001
Тріполі Лівія Лівія 29 травня 2001
Волгоград Росія Росія 11 липня 2001
Санкт-Петербург Росія Росія 27 липня 2001
Улан-Уде Росія Росія 8 жовтня 2001
Республіка Комі Росія Росія 6 грудня 2001
Белград Сербія Сербія 4 червня 2002
Ошська область Киргизстан Киргизстан 1 липня 2002
Женева Швейцарія Швейцарія 29 вересня 2003
Махачкала Росія Росія 5 березня 2004
Джакарта Індонезія Індонезія 30 травня 2005
Сучжоу КНР КНР 14 червня 2005
Ліма Перу Перу 14 жовтня 2005

Див. також

Примітки

  1. Великий Київ
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Толочко 2007:201.
  3. а б Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1.
  4. Загальна інформація про місто Київ
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Толочко 2007:202 .
  6. Про столицю України — місто-герой Київ
  7. «Черновецький написав заяву про відставку». Українська Правда. 2012-06-02. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2012-06-03. 
  8. Закон України № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»
  9. Київрада на засіданні 16 липня розгляне заяву Черновецького про відставку, — Попов // РБК-Україна, 03.06.2012
  10. Попов підтвердив, що місце Черновецького займе Герега // Українська Правда, 03 червня 2012
  11. а б в АРХІВ 2010 року
  12. Експерти спрогнозували чисельність населення Києва 2026 року
  13. «Всеукраїнський перепис населення 2001 року». Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2011-09-21. (рос.)
  14. а б Обзор данных о населении г. Киева по однодневной переписи, произведенной в 1874 г. — Реферат д. чл. П. П. Чубинского, читанный в годичном собрании Юго-Зап. Отдела 23 марта 1875 г.
  15. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам. г. Киев
  16. Перепись г. Киева 16 марта 1919 г. = Перепис м. Київа 16 березня 1919 р./ Киев. губ. стат. бюро ; [авт. предисл. Ал. Волков]. — Киев : [Б. и.] , 1920
  17. Національний склад населення за переписом 1926 р. у Києві та Київському округу
  18. Всесоюзная перепись населения 1939 г. Распределение городского и сельского областей союзных республик по национальности и полу. г. Киев
  19. Національний склад центральних областей за переписами 1959 та 1989 рр.
  20. а б Демоскоп — Итоги переписи населения Украины 2001 года
  21. а б Всеукраїнський перепис населення 2001 р. — Національний склад Києва
  22. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок census1926 не вказаний текст
  23. Численность и состав населения СССР (По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года)
  24. а б Про кількість та склад населення міста Київ за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  25. http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A050501_02_080&ti=19A050501_02_080.%20%D0%EE%E7%EF%EE%E4%B3%EB%20%ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%E7%E0%20%F0%B3%E4%ED%EE%FE%20%EC%EE%E2%EE%FE,%20%EC.%20%CA%E8%BF%E2%20%281,2%29&path=../Database/Census/05/01/&lang=1&multilang=uk Розподіл населення за рідною мовою, м. Київ]
  26. http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=391
  27. За інформацією Research & Branding Group
  28. Jones Lang LaSalle, Emerging City Winners Profiles: Ukraine, Kiev
  29. Оприлюднення експрес-випусків Головного управління статистики у м. Києві 2011 року
  30. Основні показники розвитку промисловості України
  31. Обсяг реалізованої продукції за основними видами промислової діяльності за січень-жовтень 2009 року
  32. Інформація про виконання Головним управлінням праці та зайнятості основних показників Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2007 рік за І квартал 2007 року
  33. [1]
  34. http://www.skyscrapercity.com/showthread.php?t=806884
  35. http://kmv.gov.ua/divinfo.asp?Id=224359
  36. МВС УКРАЇНИ.
  37. Підсумки діяльності авіаційної галузі України за 2011 рік
  38. Журнал Кореспондент, № 39 (476), 7.10.2011
  39. Джерело — Київський метрополітен Офіційний сайт
  40. Джерело — За что Омельченко так не любил первый трамвай в Украине?
  41. Див. також Економічний Часопис-XXI № 4'2004
  42. «Подано понад 2000 пакетів документів на оформлення кіосків». Департамент містобудування та архітектури КМДА. 2014-03-25. 
  43. «У Києві вдвічі зросте кількість кіосків із пресою». Департамент містобудування та архітектури КМДА. 2014-03-25. 
  44. див. концертні зали Києва(рос.)
  45. Енциклопедичний довідник «Київ», т. 3. / За ред. А. В. Кудрицького. — Головна редакція УРЕ, 1981. — 62 с.
  46. «Динамо» — для киевлян это святое(рос.)
  47. У Києві висаджено найдовшу в Європі алею сакур
  48. Івакін 2007:205
  49. [ http://mir-pravoslaviya.org.ua/node/1716 Від Херсонеса до Києва . Завершився хресний хід з мощами святих, присвячений тисячі семисот річчю підписання Міланського едикту ] — Світ Православ'я
  50. [ http://risu . org.ua/ua/index/all_news/catholics/ugcc/53391 /Глава УГКЦ освятивши Патріаршій собор Воскресіння Христового ] — РІСУ, 18 серпня 2013 .
  51. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал [ http ://litopys.org.ua/litop/lit31.htm географічний покажчик . Київ . Літопис руський за Іпатськім списком ]
  52. [ http://www.kplavra.kiev.ua/Izjaslav_JAroslavich.html Ізяслав Ярославич ] — Національний Києво-Печерський історико -культурний заповідник .
  53. [ http://sophiakievska.org/node/19 Історія Заснування . Національний заповідник " Софія Київська " ]
  54. { { книга|автор = Костомаров М. І. | частина = Глава 6 . Князь Мстислав Удатний|Назва = Російська історія в життєписах її найголовніших діячів | посилання = http://www.magister.msk.ru/library/history/kostomar/kostom06.htm }}
  55. [ http://chitalka.net.ua/textbooks/1/p_5084.html Історія (збірка наукових праць): Збірник праць /- Київ, 2009 . — 500 c . ]
  56. [ http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10545 Кирило Осьмак — президент УГВР ] . " Кримська світлиця " № 29 за 20.07.2012 .
  57. Аліса Антоненко. Як народилася пісня «Як тебе не любити, Києве мій» Газета «День» № 144, четвер, 16 серпня 2012.
  58. Kiev Peninsula. SCAR Composite Gazetteer of Antarctica.

Джерела

Посилання