Київська вулиця (Житомир)
| Київська вулиця Житомир | |
|---|---|
 Вид на Свято-Михайлівський кафедральний собор Вулиця Київська біля кінотеатру «Україна». Вид на Свято-Михайлівський кафедральний собор | |
| Місцевість | Центр — Старе місто, Привокзальний, Завокзальний, Мар'янівка, Смоківка, Полісся |
| Район | Богунський район, Корольовський район |
| Назва на честь | Києва |
| Колишні назви | |
|
Великий Вересівський шлях (до поч. XIX століття); Велика дорога на Радомишиль (1800-ті) Київська (поч. XIX ст.—1924р.) Райхенау (1942—1943рр.) Леніна (1924—1941рр.;1944—1991рр.) | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 3,2 км |
| Координати початку | 50°15′19″ пн. ш. 28°39′31″ сх. д. / 50.2553250° пн. ш. 28.6587972° сх. д. |
| Координати кінця | 50°16′07″ пн. ш. 28°41′37″ сх. д. / 50.2686806° пн. ш. 28.693778° сх. д. |
| Транспорт | |
| Трамваї | з 1889 по 1961 рік |
| Тролейбуси | 1, 2, 3, 4, 6, 7А, 10, 12, 15 |
| Маршрутні таксі | 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 14, 19, 25, 26, 30, 37, 40, 44, 58, 102, 106, 108, 109, 110, 121, 125, 126, 127 |
| Зупинки громадського транспорту | вул. Київська, Михайлівський собор, кінотеатр «Україна», вул. Небесної сотні, вул. Хлібна, вул. Князів Острозьких, вул. Івана Мазепи, майдан Згоди, ТРЦ «Глобал», Автовокзал, вул. Нобелівська, вул. Сергія Параджанова, вул. Коростишівська, вул. Авіаторів, ресторан «Петроград», Полісся, автозаправочна станція, інститут сільського господаря |
| Рух | двобічний, чотири смуги |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Навчальні заклади | ЗОШ № 17, ЗОШ № 10 |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
 | |
 Київська вулиця у Вікісховищі | |
Ки́ївська ву́лиця — одна з центральних магістралей міста Житомира. Розділяє місто на дві частини: Богунський та Корольовський райони.
Характеристики[ред. | ред. код]
Вулиця розташована в центральній та привокзальній частинах міста.[1] Починається з Соборного майдану і закінчується на Привокзальному майдані, проходить через майдан Згоди.
Забудова[ред. | ред. код]
Історична забудова на початку вулиці формувалась упродовж другої половини XVIII ст. — середини XIX ст.; на ділянці від вулиці Небесної Сотні до Привокзального майдану — у другій пол. ХІХ ст. Сучасна забудова формувалася переважно протягом 1950 — 1990-х років. Збереглася незначна частка історичної забудови, серед якої наявні й пам'ятки архітектури національного та місцевого значення.
Пам'ятки архітектури національного значення[2]:[ред. | ред. код]
- № 4 — Семінарійський костел Святого Йоана з Дуклі (1838 — 1842 рр. будівництва).
Пам'ятки архітектури та історії місцевого значення[2]:[ред. | ред. код]
- № 10 — будівля готелю (побудови другої половини ХІХ століття);
- № 16 — будинок, в якому проживав М.М. Коцюбинський – український письменник (1873 року будівництва);
- № 18 — церква Св. Михаїла (1856 року будівництва);
- № 37 — центральний універмаг (1962 року будівництва);
- № 82 — кооперативний технікум (1954 — 1960 рр. будівництва).
Будівлі[ред. | ред. код]
- № 1 — Центр обслуговування абонентів «Київстар»
- № 3 — Готель «Україна»
- № 4 — Семінарійський костел Святого Йоана з Дуклі
- № 12 — Будинок готелю
Центр міста. Будинок побудований у другій половині XIX ст., як готель. Становить собою Г-подібний двоповерховий цегляний будинок. У готелі з вересня 1897 по березень 1989 мешкав український письменник Михайло Коцюбинський. У цьому будинку М. М. Коцюбинського відвідували народоволець та етнограф Л. Я. Штернберг, письменник і етнограф В. Г. Кравченко. На фасаді будинку встановлена меморіальна дошка, присвячена М. М. Коцюбинському. У 1917 році в будинку працювали губернські органи місцевого самоврядування. Під час Німецько-радянської війни будівля була частково зруйнована, у 1949 році відбудована. Наприкінці XX ст. у будинку розміщувався готель «Михайловград-2», а зараз кафе та офіси.
- № 13 — Кінотеатр «Україна»
- № 18 — Свято-Михайлівський кафедральний собор
- № 20 — Головпоштамт, Житомирська філія ПАТ «Укртелеком»
- № 37 — Центральний універсальний магазин (ЦУМ)
- № 43 — Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №8
- № 45 — Житомирський обласний літературний музей
- № 49 — Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 17
- № 51 — Фізкультурно-спортивне товариство «Спартак»
- № 77 — Торговельно-розважальний центр «Глобал UA» (колишній «Житомирський мебельний комбінат»)
- № 82 — Житомирський кооперативний коледж бізнесу і права
- № 87 — Торговий центр «Старт» (колишній «Будинок Взуття», «Темпо»)
- № 93 — Автовокзал
- № 102 — № 106 — Комплекс чотирнадцятиповерхівок («свічок») біля майдану Мистецькі ворота.
Історія[ред. | ред. код]
Ділянка Київської вулиці між сучасними майданами Соборним та Згоди здебільшого повторює траєкторію стародавнього шляху, що вів з Житомирського замку через Вереси, Гадзинку, Студеницю на місто Радомишль і далі на Київ. Вулиця сформувалася з цього шляху в XVII столітті. У XVIII столітті мала назву Великий шлях на Вереси. Зустрічається також назва Дорога на село Вацьків. Названий шлях приблизно відповідав сучасній трасі Київської вулиці на ділянці від Соборного майдану і до майдану Згоди, хоча тоді він робив незначні повороти, обходячи природні перепони (болітця, невеликі озера, пагорби тощо). Два найбільш суттєві повороти вулиці зафіксовані також у її сучасній топографії (біля сучасних кінотеатру «Україна» та будинку № 28). Східніше майбутнього перехрестя з вулицею Князів Острозьких, шлях на Вереси відхилявся у північному напрямі. Від старого шляху залишились окремі фрагменти у вигляді нинішніх Деревообробного, Товарно-Вантажного провулків, а також вулиці Саєнка.[3][4]
У 1781 році в тодішніх межах міської забудови (до сучасної вулиці Небесної Сотні) шлях на Вереси являв собою міську вулицю Довгу. Далі на схід, вулиця Довга перетворювалася на широку (ширина місцями досягала 19 — 38 м) заміську дорогу.[5]
У першій половині ХІХ століття забудова обабіч вулиці продовжилася на північний схід та завершувалася в районі нинішнього стадіону «Спартак». На цьому місці був встановлений міський шлагбаум. Далі від старого шляху на Радомишль брали початок: дорога до Старогончарної вулиці (донині зберігся фрагмент у вигляді Гончарного провулка), польовий проїзд до одного з хуторів в районі нинішнього перехрестя вулиць Івана Мазепи та Гоголівської (нині зберігся фрагмент у вигляді Тютюнового провулка), дорога до садиби Гейнча (нині зберігся фрагмент у вигляді провулка Художника Канцерова), дорога до хуторів в районі нинішнього Виноградного провулка, а також шлях на Вацків (дотепер зберігся фрагмент у вигляді Вацківського провулка). Межа міських земель тоді проходила паралельно нинішньому Тютюновому провулку.[6]
В процесі будівництва нового Брест-Литовського шосе, що здійснювалося у 1850-х роках, змінилася й траса Київської вулиці. Нове шосе увійшло в місто з напрямку Вацкова (Глибочиці) в районі нинішнього залізничного вокзалу, і вулиця отримала своє пряме продовження в бік центру.[7] Траса вулиці на ділянці між нинішніми вулицею Небесної Сотні та Привокзальним майданом була вирівняна згідно з проєктом Брест-Литовського шосе.
У другій половині ХІХ століття в ході реалізації генерального плану 1845 — 1855 рр., яким передбачалася радіально-кільцева структура міських вулиць, сформувалася низка перехресть Київської вулиці з новозбудованими згідно з цим генпланом вулицями, що нині відомі як Покровська, Небесної Сотні, Хлібна, Князів Острозьких та Івана Мазепи. Тим часом Східна вулиця, уздовж якої передбачалася східна межа Житомира, в районі перехрестя з Київською вулицею сформувалася лише у другій половині ХХ ст.[8][9]
Станом на початок ХХ століття забудова Київської вулиці сформована. Частина вулиці між нинішніми Соборним майданом та вулицею Небесної Сотні переважно забудована дохідними дво- триповерховими будинками; далі на схід зосереджувалася одноповерхова садибна житлова забудова, за винятком двоповерхового житлового будинку у стилі модерн (1907 року побудови), дохідного будинку Фельденкрайза з літнім театром «Аркадія» (неподалік нинішнього Паркового провулка), будівлі, де в 1920 —1970-х роках буде розміщуватися школа № 17 (на розі з Хлібною вулицею), а також промислових будівель чавунно-ливарного заводу братів Линників (між нинішніми майданом Згоди та Меблевим провулком).[10]
У 1899 році вулицею Київською почав курсувати пасажирський трамвай.[11]
У 1910-х роках передбачалось будівництво міської трамвайної лінії «Житомир-Київ», яка мала починатися на Київському шосе від сучасного Київського мосту. Але будівництво не було здійснено. У 1914 році через новопобудовану залізничну магістраль «Житомир-Коростень» було споруджено перший в Житомирі дерев'яний шляхопровід (нині Київський міст), замінений у повоєнні роки на залізобетонний і реконструйований в 1980 році. Міст, по суті, розділив Київську вулицю на дві частини: привокзальну і завокзальну. До 1970-х р. Київська вулиця на відрізку між сучасними майданом Згоди і Київським мостом ще зберігала параметри старого Брест-Литовського шосе (центральна проїзна частина у вигляді вузького шосе по обидва боки обмежувалась двома рядами пірамідальної тополі, за якими ще діяли дренажні канави, а потім йшли місцеві проїзди). Шосе у такому чисто заміському вигляді починалось саме за вул. Східною, яка і була на початку ХХ ст. офіційною міською межею Житомира.
Станом на 1944 рік, в результаті бойових дій в ході Другої світової війни, значна частка забудови Київської вулиці перетворилася на суцільне згарище. Найбільше постраждала північна сторона вулиці, до нинішньої вулиці Небесної Сотні.[12]
Протягом кінця 1940-х — початку 1960-х років обабіч Київської вулиці, на місці колишніх згарищ, збудовано низку будівель соціального призначення: кінотеатр «Україна», центральний універмаг, торговельно-кооперативний технікум, а також трьох- п'ятиповерхових багатоквартирних житлових будинків з вбудованими магазинами на перших поверхах. При спорудженні даних будинків враховувався максимум зручностей для мешканців: високі стелі, паркетні підлоги, зручне планування, привабливе зовнішнє оздоблення. З початку 1960-х років споруджувалося переважно «типове» житло з цегли та керамзитобетонних панелей, яке відзначалося примітивним внутрішнім плануванням та зовнішнім оздобленням.[13]
У 1956 році вздовж Київської вулиці демонтовано трамвайну колію.[14]
У 1962 році Київською вулицею змонтовано першу лінію тролейбусу від центру до залізничного вокзалу. Тролейбусний рух розпочато 1 травня 1962 року.[15]
З 1974 по 1980-й роки згадана ділянка вулиці між сучасними майданами Згоди і Привокзальним була суттєво реконструйована і перетворена на бульвар. Центральною алеєю бульвару й слугувала власне колишня вузька проїжджа частина старого Брест-Литовського шосе, а смугами для руху — колишні смуги відведення з дренажними канавами вздовж старого шосе. У 1980 році алею посередині бульвару знесли і суттєво розширили проїжджу частину вулиці.[16]
У 1980 —1990-х роках вздовж Київської вулиці постала низка 14-поверхових багатоквартирних житлових будинків, на місці виставки досягнень народного господарства, що діяла з кінця 1950-х — протягом 1960-х років.[17][18]
У 2008 році на площах меблевої фабрики відкрито найбільший регіональний торговельно-розважальний центр «Глобал UA».[19]
Історія назви вулиці[ред. | ред. код]
До початку XIX ст. вулиця мала назву Великий Вересівський Шлях, у 1800 році - відома під назвою Велика дорога на Радомишль, з початку XIX ст. до 1924 року – Київська (у середині XIX ст. на планах міста зустрічається назва Велика Київська вулиця). З 1920 по 1941 рік та з 1944 по 1991 рік — вул. Леніна.
У 1942-1943 роках, у період тимчасової німецько-фашистської окупації, мала назву вул. Рейхенау (Reichenaustrasse) – за прізвищем генерал-фельдмаршала Вермахту Вальтера Рейхенау. З 1991 року рішенням сесії міської ради вулиці було повернуто її історичну назву Київська вулиця. Історична назва є компасним топонімом – вулиця веде в напрямку Києва і після Київського мосту переходить у Київське шосе, яке в 1992 р. виокремилося з вулиці Київської у самостійний топонімічний об'єкт.[20]
Галерея[ред. | ред. код]
|
_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BB_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%99%D0%BE%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%B7_%D0%94%D1%83%D0%BA%D0%BB%D1%96.jpg)
Джерела[ред. | ред. код]
- Лукьянчук Г. Памятные места Житомира // Вечерний Житомир. – 2007. – 27 сент. - С. 7.
- Мокрицький Георгій Павлович. Вулиці Житомира / Мокрицький Георгій Павлович ; [худож. В. Кондратюк та ін.]. — Житомир: Волинь, 2007. — 640 с. : іл., фот., карти, табл., діагр. — (Енциклопедія Житомира. Т. 1). — Бібліогр.: с. 633–638. — ISBN 966-690-84-Х.
- Мокрицький Георгій Павлович. Пам'ятки Житомира : енциклопедія : пам'ятки археології, історії та монументального мистецтва / за заг. ред. Г. Мокрицького. — Житомир: Волинь, 2009. — 243 с. : фотоіл., схеми. — (Енциклопедія Житомира. Т. 2. Кн. 1). — Бібліогр.: с. 52-62. — ISBN 966-690-105-Х.
Посилання[ред. | ред. код]
- Київська вулиця [Архівовано 19 Березня 2018 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мокрицький Г.П. (2003). Всі вулиці Житомира: Топографічний і топонімічний довідник. Житомир: Волинь. ISBN 966-690-030-0.
- ↑ а б Перелік пам'яток культурної спадщини міста Житомира - Набори даних - Портал відкритих даних. data.gov.ua (uk-UA) . Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 89—91. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ Офіційний геопортал Житомирської міської ради з використанням шарів «Топографічний план 1:2000», «Історичні плани», «Адресний реєстр», інструменту «виміряти відстань». Архів оригіналу за 23 грудня 2021. Процитовано 29 лютого 2024.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 90—91, 367. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 90, 91, 59—60, 277, 291—292. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 90. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 91. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 552. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ инфо, Живой Журнал. Прогулка по Киевской улице. zhzh.info. Процитовано 24 січня 2024.
- ↑ Мокрицький, Георгій (1999). Житомирське трамвайно-тролейбусне управління: 100 років трамвайному руху. Житомир: Волинь. с. 21. ISBN 966-7390-54-3.
- ↑ Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю. (2007). Житомир: Підручна книга з краєзнавства. Житомир: Косенко. с. 347. ISBN 978-966-8123-67-2.
- ↑ Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю. (2007). Житомир: Підручна книга з краєзнавства. Житомир: Косенко. с. 362, 364, 366, 367. ISBN 978-966-8123-67-2.
- ↑ Сергій Тархов, Кость Козлов, Ааре Оландер (2010). Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. Київ: Сидоренко. с. 225. ISBN 978-966-2321-11-1.
- ↑ Сергій Тархов, Кость Козлов, Ааре Оландер (2010). Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. Київ: Сидоренко. с. 231. ISBN 978-966-2321-11-1.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 90, 93. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 155. ISBN 966-690-084-X.
- ↑ Житловий фонд міста Житомира.
- ↑ В Житомире открыли самый большой региональный торговый центр «Глобал UA». Вечер закончился фееричным концертом . ФОТОрепортаж. www.zhitomir.info (укр.). Процитовано 30 грудня 2023.
- ↑ Мокрицький Г.П. (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія Житомира. Том 1. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 93. ISBN 966-690-084-X.
| |||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||