Київське художнє училище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ки́́ївське худо́жнє учи́лище — середній спеціалізований навчальний заклад, що діяв у Києві на початку ХХ століття. Тут отримали базову освіту численні відомі митці.

Історичні відомості[ред.ред. код]

У січні 1901 року група колишніх викладачів Рисувальної школи — Володимир Менк, Микола Пимоненко, Харитон Платонов, Іван Селезньов, Ольга Троїцька-Гусєва, а також академік живопису Володимир Орловський і академік архітектури Володимир Ніколаєв організували в Києві тимчасові приватні класи живопису, малювання і креслення[1]. У вересні того ж року класи були реорганізовані у Київське художнє училище. Воно користувалося організаційною та матеріальною підтримкою міської влади, а програму художніх предметів затверджувала Петербурзька академія мистецтв, у якій випускники училища могли продовжувати освіту. Навчання було змішаним (юнаки разом з дівчатами); училище надавало курс середньої освіти разом з фаховим навчанням на трьох відділеннях — живописному, скульптурному, архітектурному. Згідно зі статутом закладу, випускники набували прав учителя малювання (щоправда, через бюрократичну тяганину уряд офіційно затвердив статут лише у 1908 році).

Навчання було платним, але частина вихованців з низькими статками отримувала звільнення від плати завдяки допомозі меценатів (почесними членами Ради училища були відомі благодійники Лев Бродський, Семен Могилевцев, Олександр Терещенко).

Викладачі й вихованці Київського художнього училища (1908). Зліва направо стоять: Ф.Балавенський, І.Макушенко, В.Менк, О.Натансон, І.Нвколаєв, сидять у третьому ряду Л.Дородніцина (наглядачка), Б.Іконников, В.Ніколаєв, І.Селезньов, Г.Дядченко, В.Манастирський (діловод), серед учнів у другому ряду другий зліва К.Трохименко.

Першим директором училища був Володимир Ніколаєв, якого переобирали на цю посаду аж до його смерті у 1911 році. Надалі виконуючим обов’язки директора став Іван Селезньов, а у 1914 році на директорській посаді затвердили Федора Кричевського.

У різні роки в училищі викладали також художники Григорій Дядченко, Фотій Красицький, Іван Макушенко, Володимир Менк, Олександр Мурашко, Ольга Натансон, Микола Пимоненко, Харитон Платонов, Ольга Троїцька-Гусєва, скульптор Федір Балавенський, архітектори Едуард Брадтман, Василь Листовничий, Іполит Ніколаєв, Валеріян Риков, історик мистецтв Борис Іконников та інші.

Переважна більшість педагогів, навчаючи вихованців за академічною програмою, не заважала їхньому інтересові до сучасних мистецьких напрямків. Завдяки цьому серед випускників училища зустрічається чимало яскравих представників модернізму — зокрема, майстрів абстрактного мистецтва, учасників об'єднання «Бубновий валет», бойчукістів тощо. Низка учнів Київського художнього училища додатково навчалася в приватних студіях Олександра Мурашка або Олександри Екстер (остання у 1906–1907 роках була вільною слухачкою училища).

У 1905 році в Київському художньому училищі відбувалися революційні заворушення. На знак протесту проти поблажливого ставлення більшості Міської думи до єврейського погрому в Києві учні оголосили страйк, після якого частина вихованців (в тому числі Олександр Архипенко) залишила заклад.

Училище існувало до 1920 року, цього ж року було реорганізоване у Художньо-промислову школу, а у 1922 — в Художньо-індустріальний технікум (з 1923 — Художньо-індустріальна профшкола № 1) і переведене до іншого приміщення[2].

Місцезнаходження училища[ред.ред. код]

Тимчасові класи у січні — вересні 1901 року діяли на четвертому поверсі будинку по вулиці Софійській, 14 (згодом був зруйнований та збудований наново). Училище у 1901–1902 роках перебувало по вулиці Великій Житомирській, 29; з 1902 року орендувало будинок по вулиці Бульварно-Кудрявській, 2 (зберігся по нинішній вулиці Воровського, 2, капітально відремонтований).

Відомі вихованці училища[ред.ред. код]

Заняття в училищі у якості вільної слухачки відвідувала Ольга Форш, в майбутньому відома російська письменниця.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Открытие классов живописи, рисования и черчения // Киевлянин. — 1901. — 8 января.
  2. Київ: Провідник / За ред. Ф. Ернста. — К., 1930. — С.659.

Джерела[ред.ред. код]

  • Звід пам'яток історії та культури України. — Київ. — Кн.1, ч.1. — К., 1999. — С.200, 201.
  • Карпо Трохименко: Художник про себе. Спогади про художника. — К.: Мистецтво, 1986.
  • Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  • Кальницкий М. Еврейские адреса Киева. — К., 2012. — С.73.