Клара Боу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Клара Боу
Clara Bow
Clarabow0101.jpg
Ім’я при народженні Клара Гордон Боу
Народження 29 липня 1905(1905-07-29)
Дата смерті 27 вересня 1965(1965-09-27) (60 років)
Громадянство США США
Рід діяльності акторка

Клара Гордон Боу (англ. Clara Bow, *29 липня 1905 — †27 вересня 1965) — американська актриса, зірка німого кіно і секс-символ 1920-х років. Найбільшу популярність здобула завдяки фільмам «Пластмасове століття» (1925), «Капкан на чоловіка» (1926), «Це» (1927), «Крила» (1927), «Називай її дикою» (1932). Відзначена зіркою на Голлівудській алеї слави.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Майбутня актриса народилася 29 липня 1905 року в Брукліні в сім'ї Сари Гордон і Роберта Боу. Її мати, дочка француженки і шотландця, за словами самої Боу[1] була дуже вродлива. Клара була третьою дитиною Сари і Роберта, але обидві її старші сестри померли в дитинстві — перша померла через дві години після народження, друга прожила всього два дні. Мати не змогла перенести втрати і збожеволіла. Виношуючи Клару, вона була впевнена, що ця дитина теж протягне недовго і тому, коли дівчинка з'явилася, навіть не стала оформляти свідоцтво про її народження.

Сім'я Клари жила в бідності в маленькій зйомній квартирі. Її батько, вочевидь був розумово відсталим, ніколи не працював, перебивався випадковими заробітками і рідко з'являвся удома, а коли все ж таки приходив в сім'ю, тиранив дружину і дочку — і морально, і фізично. Коли Кларі було п'ятнадцять років, батько зґвалтував її. У відсутність Роберта Сара заробляла на життя проституцією. Вона водила клієнтів додому і, поки обслуговувала їх в спальні, замикала маленьку Клару в платтяній шафі. Крім психічного розладу, яке з кожним роком посилювалося, мати Клари страждала епілепсією — напади наздоганяли її іноді по три рази на день. Оскільки родина не мала грошей на лікарів, які могли б допомогти матері, Клара часто ставала свідком припадків.

Клара росла забійкуватою шибенецею. За її спогадами[2] вона дружила тільки з хлопцями, ніколи не грала в ляльки і відчувала себе скутою у присутності інших дівчаток. Якийсь час вона була дуже дружна з сусідським хлопчиком на ім'я Джоні. Він був на декілька років молодше за Клару, і вона вважала себе йог опокровителькою, усюди водила з собою і захищала від вуличних хуліганів — справа деколи доходила навіть до бійок. Коли Кларі було десять років, відбулася трагедія. У квартирі Джоні спалахнула пожежа, під час якої хлопчик сильно обгорів і помер у Клари на руках. Вона важко пережила смерть друга.

Початок кар'єри[ред.ред. код]

Клара Боу в 1921 році

Ще в дитинстві Клара захопилася кіно. Вона обожнювала Мері Пікфорд і була закохана в кіноактора Воллеса Рейда,[3] якого могла бачити в знаменитому історичному фільмі тих років «Народження нації» Д. У. Гріфіта. У 1921 році, коли Кларі було шістнадцять років, вона вирішила взяти участь в конкурсі «Слава і щастя» (Fame and Fortune), головним призом якого була невелика роль у фільмі «Далі за веселку». Для участі потрібно було надати дві фотографії. Клара умовила батька дати їй долар і відправилася в місцеву дешеву фотостудію. Знімки, на її думку, вийшли жахливі, проте незабаром Клара одержала лист із запрошенням з'явитися на конкурс. Її зовнішність і яскраво-руде волосся справили враження на членів журі, і вони присудили Кларі перемогу. У 1922 році вона знялася в фільмі «Далі за веселку» — це був її дебют в кіно, — однак на розчарування Боу епізоди з її участю були вирізані при монтажі й вийшли тільки через роки, коли була випущена повна версія фільму. Першим фільмом в якому глядачі побачили нову актрису став По морю на кораблях" (1922).

Коли мати Боу дізналася, що дочка збирається стати актрисою, вона влаштувала скандал, заявивши, що акторство схоже на проституцію і що вона вважає за краще побачити дочку в труні, ніж на екрані. Пізніше, вже після другого фільму Клари, Сара мало не вбила її — одного разу вночі Клара прокинулася і побачила, що мати стоїть біля її ліжка з ножем для рубки м'яса. Через цей випадок Боу до кінця життя страждала від безсоння.

Визнання і слава[ред.ред. код]

На Боу звернули увагу після її другого фільму — мелодрами про китобоїв «По морю на кораблях» (1922). Її кар'єра поступово пішла в гору, хоча актрису не покидало відчуття провини за те, що вона пішла наперекір волі матері. Під час зйомок в картині «Вороги жінок» (1923) актриса дізналася, що її мати померла, і, вважаючи, що винна в її смерті, важко перенесла цю втрату.

Зоряне майбутнє актриси визначила зустріч з одним з представників кінокомпанії Preferred Pictures у 1922 році. Він запросив Боу на проби, запропонувавши сплатити її проїзд до Голівуда. Вона погодилася, але при зустрічі з головою кінокомпанії Бі. П. Шульбергом не справила на нього враження — він навіть почав сумніватися чи варто витрачати час на проби. Проте пантоміма завжди вдавалася Боу і коли вона з'явилася перед камерою, Шульберг залишився більш ніж задоволений результатом і уклав з актрисою контракт. Їх спільна робота почалася з мелодрами про розлучених закоханих під назвою «Травневі дні» (1923). Впродовж наступних двох років Клара знялася в двадцяти трьох картинах. Спочатку вона була задіяна на другорядних ролях — грала коханок («Вища міра», «Коханий Єви», «Шлях насолоди» та ін.), дочок («Вино», «Бджоляр») і сусідок («Діти Хелен») головних героїв. У той час вона отримувала не більше 750 $ на тиждень, проте, як тільки в неї з'явиолися гроші, Боу перевезла до Голівуду свого батька. Він багато пив і часто ставив її в ніякове положення, заявляючись п'яним на знімальний майданчик до дочки.

Боу знімалася не тільки в картинах Preferred Pictures — Шульберг часто «позичав» актрису іншим кінокомпаніям. Така оренда була досить прибутковим заняттям: поки Боу знімалася на Warner Bros. («Цілуй мене знову») або Banner Productions Inc. («Порожні серця») продюсер отримував близько 3000 $ у тиждень.

Поступово Боу завоювала любов глядачів. У 1924 році вона увійшла до числа перспективних молодих актрис, і отримала нагороду WAMPAS Baby Stars, яка в різні роки присуджувалася Джоан Блондель, Бессі Лав, Вері Рейнольдс, Джинджер Роджерс та ін. Тоді ж сформувалося її акторське амплуа — в основному Боу грала норовистих сексуально привабливих кокеток, наділених незалежною вдачею і упертим характером. Її героїні в гонитві за багатством з легкістю розбивали чоловічі серця, але у результаті завжди вибирали любов, а не гроші.

Вісім картин, в яких Боу з'явилася в 1926 році, закріпили її успіх. Найвідомішим фільмом цього року для Боу стала комедія Віктора Флемінга під назвою «Капкан на чоловіка», де молода актриса виконала роль невиправної кокетки Алверни. За сюжету Алверна намагається спокусити будь-якого чоловіка, який трапляється їй на шляху, але у результаті вибирає справжню любов і тихе подружнє щастя в канадській глушині. Фільм був знятий на кіностудії Paramount Pictures, головою якої на той час став Шульберг і яка після успішного прокату картини уклала з Боу контракт строком на п'ять років. У тому ж році Боу — за характером схожа на своїх героїнь — стала зустрічатися з Віктором Флемінгом, не зважаючи на те, що він був майже в два рази за неї старшим.

Ця дівчина[ред.ред. код]

Слава Боу досягла піку в 1927 році, після того, як вона знялася в ролі продавщиці універмагу Бетті Лу Спенс, закоханому в сина свого боса, в комедійній мелодрамі «Це» по однойменному роману Елінор Глін. Картина, прем'єра якої відбулася 19 лютого 1927 роки, з великим успіхом пройшла в кінотеатрах, а Боу отримала прізвисько It-girl — тобто ця дівчина, — яке з тих пір стало визначенням молодої, сексуально привабливої персони, про яку всі говорять і яка перебуває в центрі уваги.

У той час Боу дійсно знаходилася в центрі уваги — не тільки завдяки успіху на кіноекрані, але й через свою зухвалу поведінку, і бурхливі романи (таблоіди також обговорювали чутки про її пристрасть до алкоголю і наркотиків). Керівництво Paramount Pictures навіть внесло особливий пункт до її контракту, що передбачав виплату премії в 500 тисяч $, якщо до закінчення терміну контракту Клара утримуватиметься від публічних скандалів.[4] Проте ця обіцянка не спрацювала. Поведінка актриси зіпсувала її репутацію і, не зважаючи на те, що вона була як і раніше затребувана як актриса, голлівудське суспільство відвернулося від неї — Боу перестали запрошувати на прийоми і вечірки з побоювання, що вона зробить який-небудь непривабливий вчинок.[5]

Іншим гучним фільмом 1927 року за участю Боу стала військова мелодрама «Крила», де актриса виконала роль медсестри Червоного хреста, яка змагається за любов льотчика, що кохає іншу дівчину. Ця картина увійшла до історії кіно ще й тому, що стала першим (і єдиним) німим фільмом, — що отримав премію «Оскар».

Занепад кар'єри[ред.ред. код]

Починаючи з 1927 року кар'єра Боу поступово пішла на спад. Вона з'явилася всього в чотирьох картинах (примітно, що всі вони в наш час[Коли?] вважаються втраченими). Далі в 1929 році відбувся її дебют в звуковому кіно — в комедії «Дика вечірка», де Боу виконала звичну роль легковажної красуні, зігравши закохану в свого викладача студентку Стелу Емс. Боу — подібно багатьом іншим актрисам німого кіно — насилу здійснила перехід до звукових фільмів, оскільки звикла до гри за допомогою виразної пантоміми. Нова й незвична потреба говорити і стежити за своїм голосом — а в картині 1930 року «Любов серед мільйонерів» ще й співати — викликала в неї боязнь мікрофону.

Положення Боу остаточно похитнулося після скандалу з її особистою секретаркою Дейзі Дево, яку Боу найняла на початку 1929 року, щоб та займалася її рахунками. Не зважаючи на те, що Дево привела фінансові справи Клари в порядок, через рік вона була звільнена за зайву увагу до актора Рекса Бела, з яким актриса тоді зустрічалася. Спроба Дево повернути собі місце була розцінена Боу як здирство, і 6 листопада 1930 року Рекс Белл заявив на неї в поліцію.

Не зважаючи на те, що Дево заперечувала звинувачення в здирстві, Берн Фіттс — окружний прокурор Лос-Анджелесу і близький друг керівництва студії Paramount Pictures — ув'язнив Дейзі і провів в її квартирі несанкціонований обшук. Оскільки ніякого компромату на неї виявити не вдалося, Дево вийшла на свободу і негайно подала в суд на Фіттса за незаконне затримання. Фіттс у свою чергу порушив проти неї у відповідь справу, пред'явивши Дево звинувачення в тридцяти п'яти випадках привласнення грошей Боу. Слухання справи почалося за вилокого зібрання публіки 13 січня 1931 року. Присяжні визнали Дево винною тільки в одному випадку грошових махінацій, але це не перешкодило судді засудити її до вісімнадцяти місяців ув'язнення.

Одкровення Дево, яка живописала на суді скандальні подробиці особистого життя актриси, привели до повного краху її кар'єри — літом 1931 року студія розірвала контракт з Боу. У тому ж році двадцатип'ятирічна актриса вийшла заміж за Рекса Бела і поїхала на його ранчо в Неваді. Перш ніж остаточно припинити свою кар'єру, вона з'являлася на кіноекранах ще двічі — в 1932 році в драмі за романом Тіффані Тайєр «Називай її дикою» і в 1933 році в музичній мелодрамі «Галас», де виконала роль ярмаркової танцівниці на ім'я Лу.

Особисте життя[ред.ред. код]

В середині 20-их актриса — рудоволоса, з нафарбованими губами бантиком — була визнаним секс-символом Голлівуду. Багато жінок наслідували характерній манері Боу фарбувати губи. Вона скандально прославилася своїми вільним характером і численними романами з колегами по цеху. Так, відомо, що в числі її коханців були актори Гері Купер, Гілберт Роланд, Бела Лугоши, режисер Віктор Флемінг. Вона не приховувала своїх пригод, що було досить ризиковано для тих років, і могла прилюдно і не соромлячись у виразах обговорювати своїх коханців.[6] У 1929 році, коли її кар'єра почала йти на спад, Боу познайомилася з актором, героєм вестернів Рексом Беллом. Після дворічного роману пара одружилася 3 грудня 1931 року в Лас-Вегасі. У 1934 році у Боу і Бели народився син Тоні, а в 1938 році — другий син, Джордж.

На піку популярності, Клара отримувала від прихильників по 45 тисяч листів на тиждень.

На прем'єрах своїх фільмів Клара гаяла час, граючи в покер з своїм кухарем, покоївкою і шофером.

Клара відмовилася від пропозиції написати мемуари, оскільки багато епізодів її минулого могли скомпрометувати її синів та їх сім'ї.

Хвороба[ред.ред. код]

У 1949 році у Боу діагностували шизофренію. Лікування — зокрема за допомогою шоковій терапії — не принесло результатів, і незабаром актрису поклали в психіатричну лікарню. Наступні тринадцять років, поселившись окремо від чоловіка, вона вела дуже самотнє життя і рідко виходила з свого будинку в Лос-Анджелесі. У 1954 році Рекс Белл був вибраний віце-губернатором штату Невада і помер в 1962 році. Клара пережила його на три роки і померла від серцевого нападу 27 вересня 1965 року у віці п'ятдесяти дев'яти років.


Фільмографія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Photoplay My mother was а very beautiful woman. She came of а good family in New York State and her mother was French and her father was Scotch.
  2. Photoplay I always played with the boys. I never had а doll in all my life.
  3. Photoplay Wally Reid was my first sweetheart, though I never saw him except on the screen. He was Sir Galahad in all his glory. I worshipped Mary Pickford.
  4. John Korcz. Clara Bow. The irresistible «It» girl Paramount had prudently inserted а morality clause in her [Clara Bow's] contract guaranteeing her а $500,000 bonus at the expiration of it if she did not 'Run wild' to publicity.
  5. Біограф актриси Девід Стенн в інтерв'ю на Salon.com: Esther Ralston told me а story on herself that I thought revealed а lot about Clara and Hollywood. She and Clara were shooting «Children of Divorce» and the day they wrapped Esther was having а big party. <…> And everyone in Hollywood was invited — that is, all the right people. So Esther was getting dressed in the dressing room and Clara walked by and lingered in the doorway and said, «You're having а party, ain't cha, Esther?» And Esther said, as if it had just hit her, «Oh Clara, would you like to come?» And Clara Bow stood in the doorway and said, «Oh, no, I know you don't want to invite me.»
  6. Біограф актриси Девід Стенн в інтерв'ю на Salon.com: She'd compare sizes of her lovers and that kind of stuff — unheard of in those days, especially in public.

Посилання[ред.ред. код]