Клара Гаскіл
| Клара Гаскіл | |
|---|---|
| рум. Clara Haskil | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 7 січня 1895[1][2][…] |
| Місце народження | Бухарест, Румунське королівство[1] |
| Дата смерті | 7 грудня 1960[1][2][…] (65 років) |
| Місце смерті | Брюссель[d], Бельгія |
| Причина смерті | смерть через падіння з висотиd |
| Поховання | цвинтар Монпарнас[4] |
| Роки активності | з 1905 |
| Громадянство | Швейцарія і Румунське королівство |
| Національність | євреї[5] і сефарди[5] |
| Професії | піаністка |
| Освіта | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю[6] |
| Вчителі | Альфред Корто[7][8], Lazare Lévyd і Richard Robertd |
| Інструменти | фортепіано[5] |
| Жанри | класична музика |
| Лейбли | Naxosd[5], Decca Records[9], Philips Recordsd і Deutsche Grammophon |
| Нагороди |
 |
 Файли у Вікісховищі | |
Клара Гаскіл (рум. Clara Haskil; 7 січня 1895, Бухарест, Румунія — 7 грудня 1960, Брюссель) — швейцарська піаністка румунсько-єврейського походження.
Життєпис[ред. | ред. код]
Клара Гаскіл народилася в Бухаресті однією з трьох дочок у сефардській родині. Незадовго перед народженням Клари батько Ісаак Гаскіл (помер 1899) перебрався з Бессарабії до Бухареста, де й одружився з Бертою Москоні. Клара навчалася музики з трирічного віку, вчилася грати на фортепіано та скрипці у Відні та Парижі. З 1927 по 1940 жила у Франції, після 1942 — в Швейцарії (м. Веве в кантоні Во), в 1949 взяла швейцарське громадянство.
Почала концертувати з 1910 року по Італії та Швейцарії, здобула широку популярність після циклу концертних виступів у 1949 році в Нідерландах. Прославилася виконанням творів Моцарта та композиторів-романтиків (Бетховена, Шумана, Шуберта, Шопена, Брамса, Рахманінова). Виступала в ансамблі з Джордже Енеску, Еженом Ізаї, Пабло Казальсом, Гезою Андою, Артуром Грюмьо, з диригентами Ансельмом Ансерме, Леопольдом Стоковським, Шарлем Мюншом, Гербертом фон Караяном.
Померла від важких травм голови, яких зазнала при падінні зі сходів Брюссельського вокзалу. Похована в Парижі на кладовищі Монпарнас. З 1963 в Веве щорічно відбувається Міжнародний конкурс піаністів імені Клари Гаскіл, тут їй встановлено пам'ятник, на її честь названо вулицю.
Література[ред. | ред. код]
- Spycket J. Clara Haskil. Lausanne: Payot, 1975
- Apropos Clara Haskil/Eike Wernhard, Hrsg. Frankfurt/Main: Neue Kritik, 1997.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118546635 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ https://de.findagrave.com/memorial/7294/clara-haskil
- ↑ а б в г https://www.naxos.com/person/Clara_Haskil/8617.htm
- ↑ http://www.bach-cantatas.com/Bio/Haskil-Clara.htm
- ↑ https://web.archive.org/web/20201117184013/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/diemer-school/diemer-school
- ↑ https://web.archive.org/web/20201119204840/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/diemer-school/clara-haskil
- ↑ https://www.deccaclassics.com/de/cat/4782541
Посилання[ред. | ред. код]
- Записи музики у виконанні Клари Хаскіл на сайті ArtOfPiano.ru(рос.)
- Спогади про Клару Хаскіл (нім.)
- Біографія [Архівовано 2 Квітня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
