Класична китайська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Класична китайська мова
文言 / 漢文
Поширена в: Китайська Народна Республіка, Республіка Китай, Японія, Північна Корея, Південна Корея, В'єтнам
Регіон: Східна Азія
Носії: немає даних
Класифікація: Азійські мови

 Сино-тибетьська сім'я
  Китайська мова

Офіційний статус
Офіційна: Китай (до початку 20 стрліття)
Коди мови

Класична китайська мова (кит. 文言, веньянь, «літературна мова»; яп. 漢文, канбун, «ханьська мова», в'єт. 字儒, чу нхо, «знаки вчених») — традиційна писемна китайська мова, що базується на граматиці й лексиці стародавньої китайської мови. Вона сильно відрізняється від сучасної китайської мови, як письмової так і усної.

Класична китайська використовувалася в Китаї як писемна мова до початку 20 століття. Це була універсальна мова східноазійського регіону. До середини 19 століття вона відігравала роль подібну до латини у Західній Європі.

Конспект граматики[ред.ред. код]

Ієрогліфосполучення[ред.ред. код]

В класичній китайській мові немає змінюваних частин слова, закінчень і відмінків. Текст написаний з ієрогліфічних знаків, кожен з яких має своє значення. Тому для того, щоб вміти читати цією мовою необхідні знання синтаксису. У граматиці і синтаксі класичної китайської зміст фрази чи речення визначає положення ієрогліфа (слова), тобто його зв'язок з іншими ієрогліфами.

У таблиці подані основні типи зв'язків між сполученнями двох знаків, які можуть зустрічатися у класичній китайській мові:

  1. Підмет + присудок — «А робить В», «А є В». Однак в текстах, написаних класичною китайською, підмет часто опускається.
  2. Присудок + доповнення — «робити В з А (перед А, над А, до А)», «бути В з А (перед А, над А, до А)».
  3. Означення + означувальне слово — «який А?», «що за А?», «з чого зроблений А?», «як робити А?», «А-нний В» («В підпорядкований А»). У випадку, коли означувальне слово іменник, означення є прикметником. Коли ж означувальне слово виступає дієсловом, прикметником, прислівником, означення стає прислівниковим означенням.
  4. Зіставлення — «А і В», «робити і А, робити і В».
  5. Вибір — «А чи В», «робити А чи робити і В».
  6. Послідовність дії — «зробивши А, робити В».
  7. Рівнозначність — «А=В».

Це типи зв'язків характерні для головних частин мови таких як іменник. дієслово чи прикметник. Проте в класичній китайській мові ще є багато допоміжних знаків, які впливають на зміст речення і мають складніші правила застосування.

Зразки сполучень[ред.ред. код]

Тип сполучень Сполучення Значення Пояснення і тип взаємозв'язку
(1) Іменник + Дієслово
日没
сонце заходить Сполучення іменника «сонце» (日) і дієслова «заходить» (没).
Зв'язок — «підмет + присудок».
(2) Іменник + Дієслово
氷解
тане як крига Сполучення можна прочитати як приклад (1) — «крига (氷) тане (解)». Проте коли іменник, що знаходиться перед дієсловом, виражає стан, матеріал, спосіб чи місце, він приймає роль прислівникового означення.
Зв'язок — «означення + означувальне слово».
(3) Дієслово + Дієслово
撃破
атакуваши, розбити Сполучення дієслів «атакувати» (撃) і «розбивати» (破).
Зв'язок — «послідовність дії».
(4) Прикметник + Дієслово
晩成
стало пізно Сполучення слів «пізній» (晩) і «ставати» (成).
Зв'язок — «означення + означувальне слово».
(5) Дієслово + Дієслово
殺傷
убити і (чи) ранити Сполучення слів «вбивати» (殺) і «ранити» (傷) можна прочитати як приклад (3), однак обидва знаки мають різне смислове навантаження і вказують на палалельність дії.
Зв'язок — «зіставлення» або «вибір».
(6) Дієслово + Дієслово
傷害
зашкодити Сполучення слів «ранити» (傷) і «шкодити» (害) можна прочитати як приклади (3) і (5), однак обидва знаки мають однакове смислове навантаження, тому читаються як одне складене слово.
Зв'язок — «рівнозначність».
(7) Дієслово + Іменник
読書
читати книгу Сполучення слів «читати» (読) і «книга» (書).
Зв'язок — «присудок + доповнення».
(8) Іменник + Іменник
父母
батьки Сполучення слів «батько» (父) і «мати» (母) можна читати за зразком прикладу (5) — батько і (чи) мати. Проте часто в китайській мові значення двох антонімів чи синонімів узагальнюється. Наприклад, сполучення 大小 (великий і малий) може означати «розмір», а 軽重 (легкий і важкий) — «вагу».
Зв'язок — «зіставлення» і «рівнозначність».
(9) Прикметник + Іменник
大國
велика країна Сполучення слів «великий» (大) і «країна» (國).
Зв'язок — «означення + означувальне слово».
(10) Дієслово + Іменник
流水
вода, що тече Сполучення слів «текти» (流) і «вода» (水). Як і в прикладі (7) дієслово стоїть перед іменником, але значення таке як у прикладі (9).
Зв'язок — «означення + означувальне слово».
(11) Іменник + Іменник
城門
замкові ворота Сполучення слів «замок» (城) і «ворота» (門). Як і в прикладі (8) присутнє поєднання двох іменників, але значення таке як у прикладі (9).
Зв'язок — «означення + означувальне слово».
(12) Знак + Знак
蒙古
Монголія Сполучення слів «зазнавати» (蒙) і «старий» (古) немає смислового значення, а лише фонетичне. Китайською звучить як мунгу. 
Зв'язок — «передача іншомовних звуків».
(13) Іменник + Іменник
矛盾
протиріччя Сполучення слів «алебарда» (矛) і «щит» (盾) є складовими крилатого вислову з чотирьох ієрогліфів, два з яких опущені. Цей вислів означає «протиріччя». Згадування лише двох знаків з чотирьох є достатнім для передачи суті вислову. Таких
Зв'язок — «скорочений крилатий вислів».
(14) Іменник + Частка
決然
рішуче Сполучення слів «рішення» (決) і частки стану (然), що перетворює попередній знак на прислівник. 
Зв'язок — «означення + означувальне слово».

У класичній китайській мові дуже важко визначати перехідну і неперхідну форму дієслів.

Синтаксис[ред.ред. код]

Для розуміння ситаксису класичної китайської мови слід навести приклади з поясненнями.

(1) Різновид речення «А є В», «А робить В»:

  • 長袖善舞,多銭善賈 — Той, хто має довгі рукава, — добре танцює; той хто має багато грошей, — добре торгує. (з 韓非子)
長袖 — ті, хто мають довгі рукава (буквально «довгий рукав»)
善 — добре, вправно
舞 — танцювати
多銭 — ті, хто мають довгі рукава (буквально «багато монет»)
賈 — торгувати

Це речення складається з двох чотирозакових виразів 長袖善舞 і 多銭善賈, які протиставляються одна одній. 長袖 і 多銭 виступають підметами, а 善舞 і 善賈 — присудками.

Див. також[ред.ред. код]

Ші Ші ші ші ші

Джерела та література[ред.ред. код]

  • 小川環樹、西田太一郎『漢文入門』東京:岩波全書、1957 (Оґава Тамакі, Нісіда Таітіро «Вступ до китайської класичної мови». Токіо: Іванамі дзенсьо, 1957 (1 видання), 2006 (48 видання)) ISBN 4000201018 (яп.)