Клаудіо Монтеверді
Кла́удіо Джова́ні Анто́ніо Монтеве́рді (Claudio Monteverdi; *15 травня 1567, Кремона — †29 листопада 1643, Венеція) — італійський композитор, один з основоположників жанру опери (т. зв. drama per musica), видатний майстер мадригалу.
Зміст |
Біографія[ред.]
Народився в Кремоні, у сім'ї Бальтазара Монтеверді — доктора, аптекаря і хірурга.[1] Він був старшим з п'яти дітей.[2] З дитячих років навчався у капельмейстера кафедрального собору в Кремоні М.-А. Індженьєрі[2], брав участь у виконанні літургійних піснеспівів.[3] Пізніше вчився в Університеті Кремони.[3]
Перші збірки, що включали невеликі мотети і духовні мадригали, були опубліковані в 1582 і 1583 роках (Cantiunculae Sacrae , 1582; Madrigal Spirituali, 1583). За ними були випущені збірники триголосних канцонет (1584), пізніше дві «книги» (збірника) п'ятиголосних мадригалів (1587; 1590). З 1590 (або 1591) до 1612 Монтеверді працював при дворі герцога Вінченцо Гонзаги (1562—1612) в Мантуї спочатку як півчий і гамбіст, а з 1602 як капельмейстер, організатор музичного життя при герцогському дворі.
У 1599 Монтеверді одружився на придворній співачці Клаудії Каттанео[4], з якою прожив 8 років (Клаудія померла в 1607).[4] У них народилися два хлопчики і дівчинка, померлі незабаром після народження.[5] 1607 року Монтеверді найвідомішу свою оперу — «Орфей»
У 1613 Монтеверді переїхав до Венеції, де обійняв посаду капельмейстера собору Сан-Марко. На цій посаді він швидко відновив професійний рівень музикантів хору та інструменталістів (капела перебувала в занепаді через постіййні хвороби та цілковите невміння керувати коштами його попередника — Джуліо Чезаре Мартіненґо).
Близько 1632 Монтеверді був висвячений на священика. В останні роки життя ним були написані найвідоміші його твори: Повернення Улісса (Il ritorno d'Ulisse in patria, 1641), і історична опера Коронація Поппеї (L'incoronazione di Poppea, 1642), в сюжетну основу якої лягли події з життя імператора Нерона.
Творчість[ред.]
Творчість Монтеверді представлена трьома групами творів: мадригали, опери і духовна музика. Головна особливість композиційної техніки Монтеверді - поєднання (нерідко в одному творі) імітаційної поліфонії, характерної для композиторів пізнього Відродження, і гомофонії, досягнення нової епохи бароко. Новаторство Монтеверді викликало різку критику з боку відомого теоретика музики Джованні Артузі, в полеміці з яким Монтеверді (і його брат Джуліо Чезаре) виявили свою прихильність так званій «другій практиці» музики. Згідно з декларацією братів Монтеверді, в музиці другої практики безроздільно панує поетичний текст, якому підкоряються всі елементи музичної мови, перш за все, мелодія, гармонія і ритм. Поетичний текст виправдовує будь-які нерегулярності музичних компонентів.
Мадригали[ред.]
 |
|
||||
| При проблемах з прослуховуванням гляньте у довідку. | |||||
До 40 років Монтеверді працював переважно в жанрі мадригала (всього 8 збірників ["книг"]; дев'ята, неавторська, збірка видана посмертно). Робота над першою книгою, що складається з 21 п'ятиголосного мадригалу, зайняла близько 4-х років.[3] Перші вісім книг мадригалів представляють величезний стрибок від поліфонії Ренесансу до монодії, характерної для музики бароко.
"Коронація Поппеї"[ред.]
Кульмінацією всієї творчості Монтеверді вважають оперу Коронація Поппеї. Вона поєднує трагічні, романтичні і комічні сцени (новий крок у драматургії оперного жанру), реалістичніші портретні характеристики персонажів і мелодії, що відрізняються надзвичайною теплотою і чуттєвістю. Для виконання опери потрібний невеликий оркестр, і також відводилася невелика роль хору. Протягом довгого часу, опери Монтеверді розглядалися тільки як музично-історичний факт. Але починаючи з 1960-х, Коронація Поппеї була відновлена в репертуарі найбільших оперних сцен світу. У 2005 році Міхаель Ґрюбер зняв фільм-оперу "Коронація Поппеї".
Див. також[ред.]
- 5063 Монтеверді - астероїд, названий на честь композитора.
Джерела[ред.]
- ↑ Halsey, William D., ed. Collier's Encyclopedia. Vol. 16 New York: MacMillan Educational Company, 1991.
- ↑ а б Redlich, H. F. Claudio Monteverdi: Life and Work. London: Oxford University Press, 1952.
- ↑ а б в Schrade, Leo. Monteverdi: Creator of Modern Music. New York: W. W. Norton and Company, 1950.
- ↑ а б Whenham, John, and Richard Wistreich, eds. The Cambridge Companion to Monteverdi. Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
- ↑ Ringer, Mark. Opera's First Master: The Musical Dramas of Claudio Monteverdi. Canada: Amadeus Press, 2006.
Література[ред.]
- Bukofzer M. Music in the Baroque era. New York, 1947.
- Schrade L. Monteverdi, creator of modern music. London, 1950.
- Бронфин Е. Клаудио Монтеверди. - Л., Музыка, 1970.
- Конен В.Д. Монтеверди. Москва, 1971.
- Arnold D. Monteverdi. London, 1975.
- The letters of Claudio Monteverdi, ed. by D. Stevens. London, 1980.
- Arnold D., Fortune N. The new Monteverdi companion. London, Boston, 1985.
- Carter T. Music in late Renaissance and early Baroque Italy. London, 1992.
- Скудина Г. Клаудио Монтеверди: Орфей из Кремоны. Москва, 1998.
- Whenham J., Wistreich R. The Cambridge companion to Monteverdi. Cambridge, New York, 2007.
Посилання[ред.]
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Клаудіо Монтеверді- Клаудіо Монтеверді: ноти на сайті ChoralWiki (англ.)
