Клевань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Клевань
Klevan COA.png Klevan h.png
Герб Прапор
Клевань. Церква Різдва Христового. Загальний вид.
Клевань. Церква Різдва Христового. Загальний вид.
Країна Україна Україна
Область/АРК Рівненська область Рівненська область
Район/міськрада Рівненський район Рівненський район
Рада Клеванська селищна рада
Код КОАТУУ: 5624655400
Основні дані
Засноване 1458
Магдебурзьке право 1654
Статус із 1940 року
Площа  км²
Населення 7708 (01.01.2011)[1]
Густота 136 осіб/км²
Поштовий індекс 35312
Телефонний код +380 3622
Географічні координати 50°44′45″ пн. ш. 26°00′47″ сх. д. / 50.74583° пн. ш. 26.01306° сх. д. / 50.74583; 26.01306Координати: 50°44′45″ пн. ш. 26°00′47″ сх. д. / 50.74583° пн. ш. 26.01306° сх. д. / 50.74583; 26.01306
Водойма р. Стубла (притока Горині)
Відстань
Найближча залізнична станція: Клевань
До райцентру:
 - залізницею: 20 км
 - автошляхами: 20 км
До обл. центру:
 - залізницею: 20 км
 - автошляхами: 20 км
Селищна влада
Адреса 35311, Рівненська обл., Рівненський р-н, смт. Клевань, вул. І. Франка, 22
Карта
Клевань (Україна)
Клевань
Клевань
Клевань (Рівненська область)
Клевань
Клевань

Кле́вань (пол. Klewań) — селище міського типу в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Селище розташоване на березі річки Стубла (притока Горині). Залізнична станція на лінії Рівне — Ківерці. Через Клевань проходить автодорога національного значення N-road-22-Ukraine.svg.

21 жовтня 1996 року селищна рада затвердила і герб і прапор (автори проекту — Андрій Ґречило та Ю. Терлецький). Герб реконструйований за міським знаком XVII ст. Щит на гербі увінчано срібною міською короною.[2]

Історія[ред.ред. код]

Від заснування і до XX століття[ред.ред. код]

Поселення Клевань, як стверджують історики, існувало вже в ХІІ ст. під назвою Коливань. (Коливань — це назва ваг великого розміру, на яких зважували велику рогату худобу). Клевань розбудовувався на високому правому березі річки Стубли, по якій з 1793 року і певний час по тому, проходив польсько-російський кордон.

У письмових джерелах Клевань вперше згаданий під 1458 роком як власність князя Михайла Чарторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язаний в історії із магнатами Чарторийськими.

Самою природою підказане місце для замку — високі правобережні пагорби річки Стубли були дуже зручними для укріплення. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, у 1475 році князь Михайло Чарторийський — брацлавський староста, побудував замок.[3] У 1495 за сприяння його сина Федора Чарторийського, луцького старости, було добудувано замок, оточено його міцними кам'яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі «пунтоне» — п'ятикутні в плані. Одна вежа захищала в'їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їхніх цегляних стін в деяких місцях сягала 3,8 м.[3] Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.

На дитинці було побудовано триверху дерев'яну церкву.[3] Для підведення води у рови, що оточували замок, на річці був збудований водяний млин та гребля із каналами для підведення води. По греблі біля млина проходив дерев'яний міст (ці споруди не збереглися донині — їх можна побачити на малюнку роботи Наполеона Орди — Вид на клеванський замок). Ці споруди мали оригінальні дерев'яні неглибокі «міні-басейни» із різними глибинами та із «міні-водоспадами», розташованими під накриттям мосту, і які призначалися для купання сімей із дітьми. Басейни підтримувалися у задовільному стані до першої половини 70-их років 20 століття і були улюбленим місцем відпочинку сімей із дітьми. Після проведення меліоративних робіт, спрямованих на осушення заплавних земель річки Стубла, та після відведення води на полив пальметного саду поблизу села Зоря у другій половині 70-х років, річка суттєво обміліла і ці унікальні споруди було повністю втрачено.

Замок над річкою Стубла на старій поштівці

З опису Клеванського замку від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон із влаштованим усередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася як арсенал. У бійницях замку було встановлено біля 30-ти гармат. Через глибокий рів був перекинутий стаціонарний чотириарковий міст на міцних пілонах, який початково був підйомним. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку XX ст.[3]

Протягом XVI–XVII ст. місто і замок неодноразово зазнавали нападів татар і козаків.[3] У 1617, 1619 роках замок тричі піддавався нападам татар і тричі його нападники зазнавали поразки. У 1640 році війська ординців, зруйнувавши місто Рівне, здійснили чергову спробу взяти клеванський замок штурмом. Бій тривав тиждень і з приходом військової підмоги ординці були розбиті. Серед місцевих жителів досі розповсюджена легенда про підземний хід, який з'єднував клеванський замок із олицьким замком, і по якому захисники отримували допомогу та підкріплення. За цими ж легендами, пізніше підземний хід сполучив замок із Благовіщенським костелом. Підкріплювали цю легенду періодичні провали ґрунту поряд із базарною площею, які відбувалися до 70-х років 19-го століття.

У 1648 році під час визвольної війни українського народу проти польських і українських магнатів, які у жорстокій формі нав'язували українському народу, передбачену Берестейською унією, єдину віру — католицьку, єдину мову — польську, які руйнували православні церкви і храми чи віддавали їх уніатам або передавали в оренду євреям, та здійснювали утиски українського населення, замок було оточено козацьким військом, яке після триденного бою оволоділо фортецею. Учасником цих подій був відомий український військовий та державний діяч, полковник Волинського (Звягельського) козацького полку Михайло Тиша.[4]

Міська печатка (1777 р.)

Ще в 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію.[3] З метою відродження економіки у 1654 поселенню було надане Магдебурзьке право[3] (і знову — суперництво з Оликою!), що обумовило розквіт торгівлі і зростання польської та єврейської громад.

Після вигнання єзуїтів у 1773 р., коли місцевість у результаті першого поділу Речі Посполитої відійшла до Австрійської імперії, а після другого поділу 1793 року — до Росії, замок тривалий час стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити у Клевані польську гімназію, не перебудував замок у 1816 р.[3] Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилася гімназія. Після третього поділу Речі Посполитої російська влада закрила цей навчальний заклад у 1831 р.[3]

У 1834 р. сюди з Луцька було переведено російську гімназію, та через 2 роки вона переходить до Рівного. Замок знову став пусткою та розвалювався без належного нагляду, і у 1877 р. Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ.[3] У палаці магнатів, що був на території замку, розташувалося управління маєтками царської родини — волинських апанажів. У 1915 р. під час воєнних дій Першої світової війни палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна. Після ремонту та часткової відбудови окремих приміщень у замку було розміщене духовне училище.

Чудотворний образ Матері Божої Клеванської

На вулиці Міцкевича, неподалік від крутого плато, розташований Благовіщенський костел у стилі раннього бароко, який зараз чудово видно при під'їзді з автотраси ЛуцькРівне. Засновник храму Юрій Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший із цього православного княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці — кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р.

Ще у першій третині XX ст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний чудотворний образ Матері Божої Клеванської пензля Карла Дольчі, майстра болонської школи XVII ст. Трохи південніше костелу стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра.

Головна нава костелу Благовіщення

З 1947 р. і до 1991 р. костел стояв пусткою із наглухо забитими вікнами та дверми. Попри це, та заборони батьків, клеванська дітвора, уяву якої підігрівали часті випадки знаходження скарбів в Клевані і його околицях, проникала до костелу в пошуках входу до легендарного підземного ходу. У 1991 р. розпочалась реставрація костелу і після того, як у ньому стало безпечно перебувати, розпочалося його відродження як культової споруди.

Церква Різдва Христового

У самому центрі, поблизу давнього городища та поряд із замком, збереглася ще одна пам'ятка культової архітектури — церква Різдва, заснована у 1777 р. і побудована за сприяння Адама Чарторийського, яка початково була уніатською (вул. Госпітальна). Це храм, збудований із цегли, із класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. У цілому, об'ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середохрестям. Поруч — скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).

На початку XX століття[ред.ред. код]

Як і в усіх містах та містечках Волині, у Клевані проживала чимала єврейська громада. Настільки чимала, що у польському путівнику по Волині за 1929 р. Клевань так і називають — «жидівське містечко із кількістю єврейського населення в 1300 чоловік».[5] Також, у центрі міста та неподалік від центральної вулиці (нині — автотраси), була розташована синагога, — культова споруда, побудована із цегли, у стилі бароко, залишки якої зараз стоять пусткою.

У результаті бурхливих подій Першої світової війни, Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року в Росії, Українсько-Польської війни 1918–1919, Варшавського договору 1920 року, Польсько-радянської війни та Ризького мирного договору 1921 року Клевань відійшла до Польщі (Другої Речі Посполитої). Знову розпочалися політичні, економічні, духовні та соціальні утиски українського населення. Знову почала розгорятися боротьба за рівноправність, духовну і економічну свободу, за єдність поділених українських земель і українського народу, яка набрала широкого розмаху після 30-х років. Розпочалась пацифікація (умиротворення) українського населення — придушення боротьби українців за свої права з боку польської влади. Ці дії не принесли очікуваного поляками «умиротворення» українців — навпаки, боротьба українського народу тільки загострилася, причому, пліч-опліч боролися як члени ОУН так і КПЗУ, які разом переживали жахи польських тюрем та табору Береза Картузька. За активну боротьбу і приналежність до ОУН неодноразово арештовувались і засуджувались жителі містечка брати Олександр та Яків Бусел.

Клевань у роки Другої світової війни[ред.ред. код]

17 вересня 1939 року згідно з пактом Молотова-Рібентропа, радянська армія перейшла східний кордон Польщі задля окупації обумовлених у пакті територій Польщі, і визволення територій Західної України та Західної Білорусі від поляків і після 14 листопада 1939 року Клевань, як і решта звільнених територій, увійшли до складу Радянської України. Визволителі звільнили усіх ув'язнених із польських тюрем та таборів, але практично одразу ж розпочали переслідувати представників ОУН. Із приходом нової влади розпочалися репресії місцевого населення. Більшість населення починає вороже ставитися до нової радянської влади. Знову починає розгорятися боротьба за незалежність України.

З 1 по 4 квітня 1941 року ОУНР проводить у Кракові ІІ-й Великий Збір ОУНР, одним із організаторів і учасників якого був клеванчанин Яків Бусел. У постановах Збору утверджувалися основи українського націоналізму — рівність усіх українців у своїх правах і обов'язках, соціальна підтримка малозабезпечених, сиріт, інвалідів та людей похилого віку, свобода сумління і релігійних культів, права селянства самостійно господарювати на своїй землі, засудження нав'язуваної безгосподарної радянської колгоспної системи, захист свободи і незалежності українського народу, його традицій, культури і віри,

24 червня 1941 року, практично одразу ж після початку Великої вітчизняної війни, до рубежу річки Стубли підійшли німецькі війська. Однак, у результаті контрударів 24-го червня в напрямку на Клевань, та 26-го червня в напрямку на Дубно, завданого силами 9-го механізованого корпусу 5-ої армії генерала Попова, вони були відкинуті. Але, зазнавши суттєвих втрат у боях, радянські війська залишили Клевань і відійшли на рубіж ріки Горинь (див. карту — Бойові дії на північно-західному, західному і південно-західному напрямках. 22 червня — 9 липня 1941).

І тільки після відходу радянських військ, 3 липня 1941 року, Клевань зайняли гітлерівські війська. На той час Клевань був штаб-квартирою польської Самооборони, яка намагалась протистояти вермахту. Цікавою була об'ява, надрукована у місцевій польській газеті того часу із закликом до місцевого населення, що мало борони, винести їх до мосту через річку Стубла і розікласти зубцями догори, щоб німецькі танки покололи собі гусениці. Німці цього, безперечно, не простили — було по-звірячому вбито всіх польських самооборонців. Одразу ж наступного дня німці розпочали єврейські погроми. Значну частину єврейського населення зігнали в синагогу, оточили військами і підпалили. Окремі мешканці містечка завершила грабунок розбитих і уже частково пограбованих єврейських магазинів. Всього під час погромів загинуло від 400[6] до 700[7] осіб єврейської громади. Розстріли єврейського населення тривали до травня 1942 року. 15 травня 1942 року підрозділи СД із Рівного за участі жандармерії і місцевої поліції завершили винищення єврейської громади, розстрілявши біля 1500 осіб.

Місцеве населення у повному обсязі відчуло на собі «новий порядок». Клевань став центром розгортання національно-визвольної боротьби ОУН-УПА, українське населення надавало всеохоплюючу підтримку повстанському руху. Практично всі вцілілі на той час чоловіки і юнаки навколишніх населених пунктів були бійцями УПА, як наприклад, жителі Оржівських хуторів, Білівських хуторів, хутора Кобилище та ін. До 1942 року всі клеванські поліцаї українського походження перейшли «в ліси» на сторону УПА, яка у взаємодії із осередками самооборони встановили свою владу практично по усьому рівненському Поліссі. Восени 1942 р. бійцями УПА поблизу селища Клевань тричі було здійснено підрив телефонного кабелю, що зв'язував ставку Гітлера у Вінниці з Берліном. Найвідомішими повстанцями були брати Олександр та Яків Бусел, Геннадій Янкевич.

У квітні 1943 р. в Клевань була переведена команда (за чисельністю солдат команда еквівалентна роті) 202-го польського шуцманшафтбатальйону, який було сформованого німцями виключно з поляків. Команда повинна була захищати окупаційну владу у Клевані та охороняти дороги у регіоні, захищаючи їх від вояків УПА та від українських поліцаїв, які на той час почали масово переходити на сторону УПА, а також від партизан спецзагону полковника НКВС Медведєва, що служив до війни в системі сталінського ГУЛАГу, база якого була розташована в цуманських лісах недалеко від Олики. Цей батальйон застосовувався німцями у 1942–1944 р.р. для каральних операцій проти мирного населення Білорусі і України (пацифікації) та в акціях проти УПА.[8]. Батальйон налічував 13 офіцерів, 20 молодших офіцерів і 550 солдат. Бійці цього батальйону відрізнялися від решти польських колабораціоністських формувань вишколом і тим, що носили німецьку форму. Його команди діяли у Березному, Костополі, Деражному та інших населених пунктах Рівненщини. Окрім команди 202-го батальйону, німцями у Клевані були сформовані із поляків місцевий відділ поліції (нім. Eizeldienst) та місцева польська самооборона.

Полум'я Волинської трагедії 1943 року не обійшло і Клевань, хоча значних масових погромів з обох сторін, як це відбувалося на Поліссі, не відбулося. Вражені жорстокістю розправ над цивільним польським населенням, польські патрулі, всупереч німецькій адміністрації, окрім каральних операцій, розпочали самочинні напади на українські поселення. Їм протидіяли осередки самооборони, створені практично у всіх селах. Допомогу самооборонцям намагалися надати підрозділи УПА.

Відповідь з боку УПА на такі дії 202-го батальйону не забарилася. У серпні 1943 р. бійці УПА атакували Клеванський гарнізон. На допомогу команді 202-го польського шуцманшафтбатальйону, місцевій польській поліції та польським самооборонцям прийшов угорський відділ військ вермахту, що не дало можливості воякам УПА знищити гарнізон і захопити Клевань. У цей же час навпроти села Дерев'яне бійцями УПА було вщент розбито німецьку колону, що відступала на Луцьк. Вцілілі солдати команди 202-го польського шуцманшафтбатальйону та вермахту відійшли в село і закріпилися в клунях і хлівах сільських жителів. Розрахунок на те, що бійці УПА не вестимуть вогонь по майну жителів українського села і не будуть штурмувати їх у селі, врятував вцілілих від знищення. Бійці УПА «викурили» тільки одну кулеметну точку (згоріла тільки одна клуня) і відійшли. Можливо, через це жителі села не зазнали суттєвих репресій із боку поляків і німців аж до самого завершення окупації.

У листопаді 1943 майже половина від вцілілого 202-го батальйону дезертирувала, і в січні 1944-го його рештки було переведено з Волині до Львова, а в серпні 1944 батальйон припинив існувати. Польська громада залишилася під охороною самооборонців аж до приходу Червоної Армії у 1944 р.

Поляки жили в Клевані ще до 1947 року, коли їх звідси виселила радянська влада під час Операції «Вісла». Ще до початку цієї операції мешканка польської громади разом із польськими біженцями вивезла з собою Чудотворний Образ Матері Божої Клеванської до Польщі. На фоні загальної жорстокості трагічних подій воєнних років все ж залишались люди, що намагалися дотримуватися Божих заповідей. Випадки рятування ближніх як польськими, так і українськими родинами та взаємної допомоги були достатньо частими, через що «нічні месники» ввели в практику вимагати від усіх незнайомих, кого заставали в домі, доказів чи то католицької, чи то православної віри як індикатор поділу на «наш» — «чужий» у залежності від того, хто «завітав» до цього дому.

Після війни[ред.ред. код]

Після відновлення радянської влади почалась відбудова зруйнованого війною господарства. Під час виконання будівельних робіт було зафіксовано чотири випадки знаходження скарбів, які залишила по собі єврейська і польська громада. Скільки було незафіксованих випадків, і скільки вивезли колишні «охоронці» окупаційної влади — невідомо. Необхідно відзначити, що усі ці скарби — це матеріалізовані піт, сльози і кров місцевого населення клеванщини.

У результаті повоєнних територіально-адміністративних реформ Клевань став районним центром новоутвореного Клеванського району, який другій половині 60-тих років було переміщено до Рівного.

Біля залізничного вокзалу у Клевані-ІІ у пам'ять про бійців Червоної Армії — визволителів Клевані, споруджено пам'ятник. Пізніше зовсім поряд було споруджено меморіал у пам'ять про загиблих клеванчан, які воювали на боці Червоної Армії чи її підтримували.

Бої спецпідрозділів НКВС із вцілілими вояками УПА тривали до 60-х років. Згадувати про бійців УПА було заборонено. І тільки біля розкиданих поряд із хутором Кобилище «могил» вояків УПА, яких не хоронили, а просто присипали землею, до середини 80-тих років щороку на 14 жовтня, на Покрову, з'являлися скромні польові квіти, поки не пішла в кращий світ людина, яка про них пам'ятала.

Після здобуття Україною незалежності в пам'ять про учасників повстанського руху в центрі Клевань-І насипано курган, викарбовано меморіальну плиту, а над курганом майорить синьо-жовтий стяг.

Тунель кохання[ред.ред. код]

Поряд із селищем міститься «Тунель кохання» — пам'ятка природи; своєрідний зелений тунель, утворений залізничною гілкою в лісовому масиві.[9][10]

Територіальний поділ[ред.ред. код]

Територіально Клевань це два поселення, кожне із яких має своє поштове відділення. Їх традиційно називають, та навіть пишуть на поштових відправленнях: Клевань-І (історична частина селища) та Клевань-ІІ (новіший район, що утворився в результаті розбудови навколо залізничної станції).

Економіка[ред.ред. код]

Деревообробний комбінат, промкомбінат. Лісозаготівля.

Архітектура та пам'ятки[ред.ред. код]

У Клевані збереглися руїни Клеванського замку 1475 року та костел Благовіщення із дзвіницею 1630 року. Є ще церква Різдва 1777 року. Хоча, здається, всі ці архітектурні принади не в змозі створити масштабний приплив туристичних інвестицій у містечко, яке для багатьох навіть втаємничених в українське краєзнавство є всього лише ще одним населеним пунктом по дорозі до радзивилівської пишноти Олики, вічної суперниці.

Персоналії[ред.ред. код]

У Клевані мешкали, здобували освіту та боролися за незалежність українського народу:

  • окружний провідник ОУН Рівненщини (1933–1935); співробітник крайової екзекутиви (КЕ) ОУН Північно-західних Українських Земель (ПЗУЗ) (1936–1937); керівник відділу культури і освіти Рівненської обласної управи (1941); член Проводу ОУН Бандери Олександр Бусел.
  • політичний діяч, публіцист, один з організаторів і учасників ІІ-го Великого Збору ОУНР у Кракові (1 — 4 квітня 1941 р), член Проводу ОУН (з 08.1943), заступник провідника ОУН і заступник командира УПА-Північ (1-ша пол. 1944), начальник політвідділу Головного військового штабу (ГВШ) УПА (1944–1945) Яків Бусел.
  • Секретар УПА(о)Б-Б «(Поліська СічГеннадій Янкевич.

У Клевані мешкали і здобули середню освіту:

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Парфенюк В.О. Клевань: Портрет на фоні епох. Історико-інформаційна розповідь. — Рівне: ПП „Лапсюк В.А.“», 2013. — 552 с. — ISBN 978-617-7058-11-2.
  3. а б в г д е ж и к л Бірюльов, Юрій; Олександр Волков (2002). Замки Західної України. Львів: Видавництво "Центр Європи". с. 2–24. ISBN 966-7022-40-4. 
  4. Коваленко Сергій. Тиша Михайло / Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008
  5. «Gmina żydowska w Klewaniu» (польською). Żydowski Instytut Historyczny. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-09-25. 
  6. Холокост на территории СССР: Энциклопедия, Moskwa 2009, ISBN 978-5-8243-1296-6 s.421
  7. Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945, Warszawa 2000, ISBN 83-87689-34-3, s.686-687
  8. Украина — Польша: Тяжёлые вопросы. Т.9 Материалы IX и X международных научных семинаров «Украинско-польские отношения во время Второй мировой Войны» Варшава, 6-10 ноября, 2001 г. ВМА «Терен», Луцк 2004. С. 234.
  9. Тунель кохання
  10. “Тоннель любви”. Клевань, Украина. (рос.)
  11. K.Piwarski. Czartoryski Kazimierz Florian (†1674) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. IV/1, zeszyt 16.— 480 s.— S. 281. (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]