Клевань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Клевань
Klevan COA.png Klevan h.png
Герб Прапор
Клевань. Церква Різдва Христового. Загальний вид.
Клевань. Церква Різдва Христового. Загальний вид.
Країна Україна Україна
Область/АРК Рівненська область
Район/міськрада Рівненський район
Рада Клеванська селищна рада
Код КОАТУУ: 5624655400
Основні дані
Засноване 1458
Магдебурзьке право 1654
Статус із 1940 року
Площа  км²
Населення 7708 (01.01.2011)[1]
Густота 136 осіб/км²
Поштовий індекс 35312
Телефонний код +380 3622
Географічні координати 50°44′45″ пн. ш. 26°00′47″ сх. д. / 50.74583° пн. ш. 26.01306° сх. д. / 50.74583; 26.01306Координати: 50°44′45″ пн. ш. 26°00′47″ сх. д. / 50.74583° пн. ш. 26.01306° сх. д. / 50.74583; 26.01306
Водойма р. Стубла (притока Горині)
Відстань
Найближча залізнична станція: Клевань
До райцентру:
 - залізницею: 20 км
 - автошляхами: 20 км
До обл. центру:
 - залізницею: 20 км
 - автошляхами: 20 км
Селищна влада
Адреса 35311, Рівненська обл., Рівненський р-н, смт. Клевань, вул. І. Франка, 22
Карта
Клевань (Україна)
Клевань
Клевань
Клевань (Рівненська область)
Клевань
Клевань

Кле́вань (пол. Klewań) — селище міського типу в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Селище розташоване на березі річки Стубла (притока Горині). Залізнична станція на лінії Рівне — Ківерці. Через Клевань проходить автодорога національного значення N-road-22-Ukraine.svg.

21 жовтня 1996 року селищна рада затвердила і герб і прапор (автори проекту — Андрій Ґречило та Ю. Терлецький). Герб реконструйований за міським знаком XVII ст. Щит на гербі увінчано срібною міською короною.[2]

Історія[ред.ред. код]

Від заснування і до XX століття[ред.ред. код]

Поселення Клевань, як стверджують історики, існувало вже в ХІІ ст. під назвою Коливань. (Коливань — це назва ваг великого розміру, на яких зважували велику рогату худобу). Клевань розбудовувався на високому правому березі річки Стубли, по якій з 1793 року і певний час по тому, проходив польсько-російський кордон.

У письмових джерелах Клевань вперше згаданий під 1458 роком як власність князя Михайла Чарторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язаний в історії із магнатами Чарторийськими.

Самою природою підказане місце для замку — високі правобережні пагорби річки Стубли були дуже зручними для укріплення. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, у 1475 році князь Михайло Чарторийський — брацлавський староста, побудував замок.[3] У 1495 за сприяння його сина Федора Чарторийського, луцького старости, було добудовано замок, оточено його міцними кам'яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі «пунтоне» — п'ятикутні в плані. Одна вежа захищала в'їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їхніх цегляних стін в деяких місцях сягала 3,8 м.[3] Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.

На дитинці було побудовано триверху дерев'яну церкву.[3] Для підведення води у рови, що оточували замок, на річці був збудований водяний млин та гребля із каналами для підведення води. По греблі біля млина проходив дерев'яний міст (ці споруди не збереглися донині — їх можна побачити на малюнку роботи Наполеона Орди — Вид на клеванський замок). Ці споруди мали оригінальні дерев'яні неглибокі «міні-басейни» із різними глибинами та із «міні-водоспадами», розташованими під накриттям мосту, і які призначалися для купання сімей із дітьми. Басейни підтримувалися у задовільному стані до першої половини 70-их років 20 століття і були улюбленим місцем відпочинку сімей із дітьми. Після проведення меліоративних робіт, спрямованих на осушення заплавних земель річки Стубла, та після відведення води на полив пальметного саду поблизу села Зоря у другій половині 70-х років, річка суттєво обміліла і ці унікальні споруди було повністю втрачено.

Замок над річкою Стубла на старій поштівці

З опису Клеванського замку від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон із влаштованим усередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася як арсенал. У бійницях замку було встановлено біля 30-ти гармат. Через глибокий рів був перекинутий стаціонарний чотириарковий міст на міцних пілонах, який початково був підйомним. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку XX ст.[3]

Протягом XVI–XVII ст. місто і замок неодноразово зазнавали нападів татар і козаків.[3] У 1617, 1619 роках замок тричі піддавався нападам татар і тричі його нападники зазнавали поразки. У 1640 році війська ординців, зруйнувавши місто Рівне, здійснили чергову спробу взяти клеванський замок штурмом. Бій тривав тиждень і з приходом військової підмоги ординці були розбиті. Серед місцевих жителів досі переказують легенду про підземний хід, який з'єднував клеванський замок із олицьким замком, і по якому захисники отримували допомогу та підкріплення. За цими ж легендами, пізніше підземний хід сполучив замок із Благовіщенським костелом. Підкріплювали цю легенду періодичні провали ґрунту поряд із базарною площею, які відбувалися до 70-х років 20-го століття.

У 1648 році під час визвольної війни українського народу проти польських і українських магнатів, які у жорстокій формі нав'язували українському народу, передбачену Берестейською унією, єдину віру — католицьку, єдину мову — польську, які руйнували православні церкви і храми чи віддавали їх уніатам або передавали в оренду євреям, та здійснювали утиски українського населення, замок було оточено козацьким військом, яке після триденного бою оволоділо фортецею. Учасником цих подій був відомий український військовий та державний діяч, полковник Волинського (Звягельського) козацького полку Михайло Тиша.[4]

Міська печатка (1777 р.)

Ще в 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію.[3] З метою відродження економіки у 1654 поселенню було надане Магдебурзьке право[3] (і знову — суперництво з Оликою!), що обумовило розквіт торгівлі і зростання польської та єврейської громад.

Після вигнання єзуїтів у 1773 р., коли місцевість у результаті першого поділу Речі Посполитої відійшла до Австрійської імперії, а після другого поділу 1793 року — до Росії, замок тривалий час стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити у Клевані польську гімназію, не перебудував замок у 1816 р.[3] Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилася гімназія. Після третього поділу Речі Посполитої російська влада закрила цей навчальний заклад у 1831 р.[3]

У 1834 р. сюди з Луцька було переведено російську гімназію, та через 2 роки вона переходить до Рівного. Замок знову став пусткою та розвалювався без належного нагляду, і у 1877 р. Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ.[3] У палаці магнатів, що був на території замку, розташувалося управління маєтками царської родини — волинських апанажів. У 1915 р. під час воєнних дій Першої світової війни палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна. Після ремонту та часткової відбудови окремих приміщень у замку розмістили духовне училище.

Чудотворний образ Матері Божої Клеванської

На вулиці Міцкевича, неподалік від крутого плато, розташований Благовіщенський костел у стилі раннього бароко, який зараз чудово видно при під'їзді з автотраси ЛуцькРівне. Засновник храму Юрій Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший із цього православного княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці — кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р.

Ще у першій третині XX ст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний чудотворний образ Матері Божої Клеванської пензля Карла Дольчі, майстра болонської школи XVII ст., який спочатку знаходився у замковій каплиці. Трохи південніше костелу стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра.

Головна нава костелу Благовіщення

З 1947 р. і до 1991 р. костел стояв пусткою із наглухо забитими вікнами та дверми. Попри це, та заборони батьків, клеванська дітвора, уяву якої підігрівали часті випадки знаходження скарбів в Клевані і його околицях, проникала до костелу в пошуках входу до легендарного підземного ходу. У 1991 р. розпочалась реставрація костелу і після того, як у ньому стало безпечно перебувати, розпочалося його відродження як культової споруди.

Церква Різдва Христового

У самому центрі, поблизу давнього городища та поряд із замком, збереглася ще одна пам'ятка культової архітектури — церква Різдва, заснована у 1777 р. і побудована за сприяння Адама Чарторийського, яка початково була уніатською (вул. Госпітальна). Це храм, збудований із цегли, із класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. У цілому, об'ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середохрестям. Поруч — скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).

На початку XX століття[ред.ред. код]

Як і в усіх містах та містечках Волині, у Клевані проживала чимала єврейська громада. Настільки чимала, що у польському путівнику по Волині за 1929 р. Клевань так і називають — «жидівське містечко із кількістю єврейського населення в 1300 чоловік».[5] Також, у центрі міста та неподалік від центральної вулиці (нині — автотраси), була розташована синагога, — культова споруда, побудована із цегли, у стилі бароко, залишки якої зараз стоять пусткою.

У результаті бурхливих подій Першої світової війни, Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року в Росії, Українсько-Польської війни 1918–1919, Варшавського договору 1920 року, Польсько-радянської війни та Ризького мирного договору 1921 року Клевань увійшов до складу відродженої Польщі (Другої Речі Посполитої). Знову розпочалися політичні, економічні, духовні та соціальні утиски українського населення. Знову почала розгорятися боротьба за рівноправність, духовну і економічну свободу, за єдність поділених українських земель і українського народу, яка набрала широкого розмаху після 30-х років, причому, пліч-опліч боролися як члени ОУН так і КПЗУ, які разом переживали жахи польських тюрем та табору Береза Картузька. За активну боротьбу і приналежність до ОУН неодноразово арештовувались і засуджувались жителі Клеваня брати Олександр та Яків Бусел.

Міжвоєнний період характеризується бурхливим економічним розвитком Клеваня, масово розвивалися торгівля і дрібне виробництво: хлібопекарство, молокопереробка, пошиття одягу. Потрібно зауважити, що особливий вклад в розвиток містечка внесла єврейська громада, яка становили більшість населення Клеваня.

Клевань у роки Другої світової війни[ред.ред. код]

17 вересня 1939 року згідно з пактом Молотова-Рібентропа, радянська армія перейшла східний кордон Польщі задля окупації обумовлених у пакті територій Польщі, і визволення територій Західної України та Західної Білорусі. 14 листопада 1939 року Клевань, як і решта окупованих територій, увійшли до складу Радянської України. «Визволителі» звільнили усіх ув'язнених із польських тюрем та таборів, але практично одразу ж розпочали переслідувати представників ОУН та української інтелігенції. Із приходом нової влади розпочалися репресії місцевого населення. Більшість населення починає вороже ставитися до окупаційної радянської влади. У публікаціях та листівках того часу зазначалось, що радянська окупація є ще гіршою від польської. Знову починає розгорятися боротьба за незалежність України.

З 1 по 4 квітня 1941 року ОУНР проводить у Кракові ІІ-й Великий Збір ОУНР, одним із організаторів і учасників якого був клеванчанин Яків Бусел. У постановах Збору утверджувалися основи українського націоналізму — рівність усіх українців у своїх правах і обов'язках, соціальна підтримка малозабезпечених, сиріт, інвалідів та людей похилого віку, свобода сумління і релігійних культів, права селянства самостійно господарювати на своїй землі, засудження нав'язуваної безгосподарної радянської колгоспної системи, захист свободи і незалежності українського народу, його традицій, культури і віри,

24 червня 1941 року, практично одразу ж після початку Великої вітчизняної війни, до рубежу річки Стубли підійшли німецькі війська. Однак, у результаті контрударів 24-го червня в напрямку на Клевань, та 26-го червня в напрямку на Дубно, завданого силами 9-го механізованого корпусу 5-ої армії генерала Попова, вони були відкинуті.

25-го червня Клевань було піддано бомбардуванню.[2] Основні удари було нанесено по залізничній станції, деревообробному заводу та південним околицям Клеваня-І. Місцеве населення, покинувши домівки, ховалося, хто де зміг. Більша частина подалася в ліси.

Однак, цей успіх Червоної армії під Клеванем 24 червня був здобутий дорогою ціною. Зазнавши суттєвих втрат у боях, радянські війська залишили Клевань і відійшли на рубіж ріки Горинь (див. карту — Бойові дії на північно-західному, західному і південно-західному напрямках. 22 червня — 9 липня 1941). І тільки після відходу радянських військ і повторного бомбардування Клеваня, яке відбулося 2-го липня, 3 липня 1941 року, в Клевань увійшла німецька армія. На той час містечко було штаб-квартирою польської Самооборони, яка намагалась протистояти вермахту. Цікавою була об'ява, надрукована у місцевій польській газеті того часу із закликом до місцевого населення, що мало борони, винести їх до мосту через річку Стубла і розікласти зубцями догори, щоб німецькі танки покололи собі гусениці. Німці цього, безперечно, не простили — було по-звірячому вбито всіх польських самооборонців. Одразу ж наступного дня німці розпочали єврейські погроми. Більше 200 осіб єврейського населення зігнали в синагогу, оточили військами і підпалили. Солдати вермахту, значну частину яких складали румунські підрозділи, розбивали і грабували магазини та спустілі обійстя. Після їх відходу окремі мешканці містечка завершила грабунок розбитих і уже частково пограбованих єврейських магазинів.

Клевань став «райцентром» новоутвореного «Району Клевань» (нім. Rayon Klewan), який увійшов до Рівненського ґебіту (нім. Kreisgebiet Rowno) Райхскомісаріату Україна.[6][7] У Клеванській районній управі, яка розмістилася у старому панському маєтку, було 11 секцій. Для наведення порядку і стримування мародерства у Клевані були сформовані польський та український відділи місцевої поліції, серед яких із першого ж дня розгорілася запекла ворожнеча, яка доходила до сутичок. Український відділ розмістився у приміщенні школи, розташованої фактично за межами містечка, де повноправно «хазяйнував» польський відділ поліції. Обидва підрозділи наввипередки арештовували та затримували українці — поляків, а ті — українців, і, звичайно ж, євреїв. Розстріли і погроми єврейського населення продовжувалися. Всього під час погромів загинуло від 400[8] до 700[9] осіб єврейської громади. У пам'ять про більше, ніж 200 осіб, спалених у синагозі, на її залишках встановлено меморіальну дошку.[2] Розстріли єврейського населення тривали до травня 1942 року. 15 травня 1942 року підрозділи СД із Рівного за участі жандармерії і місцевої поліції завершили винищення єврейської громади, розстрілявши біля 1 500 осіб. Після цієї події найбільшими громадами у Клевані стали українська і польська.[8]

З перших днів німецької окупації місцеве населення у повному обсязі відчуло на собі «новий порядок». Репресії та розстріли застосовувалися не тільки до єврейської частини населення, а і до членів української та польської громад. Клевань став центром розгортання національно-визвольної боротьби ОУН-УПА. Українська громада надавала всеохоплюючу підтримку повстанському руху. Практично всі вцілілі на той час чоловіки і юнаки навколишніх населених пунктів були бійцями УПА, як наприклад, жителі Оржівських хуторів, Білівських хуторів, хутора Кобилище та ін. До 1942 року всі клеванські поліцаї українського походження перейшли «в ліси» на сторону УПА, яка у взаємодії із осередками самооборони встановили свою владу практично по усьому рівненському Поліссі. Восени 1942 р. бійцями УПА поблизу селища Клевань тричі було здійснено підрив телефонного кабелю, що зв'язував ставку Гітлера у Вінниці з Берліном. Найвідомішими повстанцями були брати Олександр та Яків Бусел, Геннадій Янкевич.

У квітні 1943 р. в Клевань була переведена команда (за чисельністю солдат команда еквівалентна роті) 202-го польського шуцманшафтбатальйону, який було сформованого німцями виключно з поляків. Команда повинна була захищати окупаційну владу у Клевані та охороняти дороги у регіоні, захищаючи їх від вояків УПА та від українських поліцаїв, які на той час почали масово переходити на сторону УПА, а також від партизан спецзагону полковника НКВС Медведєва, що служив до війни в системі сталінського ГУЛАГу, база якого була розташована в цуманських лісах недалеко від Олики. Цей батальйон застосовувався німцями у 1942–1944 р.р. для каральних операцій проти мирного населення Білорусі і України (пацифікації) та в акціях проти УПА.[10]. Батальйон налічував 13 офіцерів, 20 молодших офіцерів і 550 солдат. Бійці цього батальйону відрізнялися від решти польських колабораціоністських формувань вишколом і тим, що носили німецьку форму. Його команди діяли у Березному, Костополі, Деражному та інших населених пунктах Рівненщини. Окрім команди 202-го батальйону, німцями у Клевані були сформовані із поляків місцевий відділ поліції (нім. Eizeldienst) та місцева польська самооборона.

Полум'я Волинської трагедії 1943 року не обійшло і Клевань, хоча значних масових погромів з обох сторін, як це відбувалося на Поліссі, не відбулося. Вражені жорстокістю розправ над цивільним польським населенням, польські патрулі, всупереч німецькій адміністрації, окрім каральних операцій, розпочали самочинні напади на українські поселення. Їм протидіяли осередки самооборони, створені практично у всіх селах. Допомогу самооборонцям намагалися надати підрозділи УПА. Особливо «відзначилася» команда 202-го батальйону.

Відповідь з боку УПА на такі дії 202-го батальйону не забарилася. У серпні 1943 р. бійці УПА атакували Клеванський гарнізон. На допомогу команді 202-го польського шуцманшафтбатальйону, місцевій польській поліції та польським самооборонцям прийшов угорський відділ військ вермахту, що не дало можливості воякам УПА знищити гарнізон і захопити Клевань. У цей же час навпроти села Дерев'яне бійцями УПА було вщент розбито німецьку колону, що відступала на Луцьк. Вцілілі солдати команди 202-го польського шуцманшафтбатальйону та вермахту відійшли в село і закріпилися в клунях і хлівах сільських жителів. Розрахунок на те, що бійці УПА не вестимуть вогонь по майну жителів українського села і не будуть штурмувати їх у селі, врятував вцілілих від знищення. Бійці УПА «викурили» тільки одну кулеметну точку (згоріла тільки одна клуня) і відійшли. Можливо, через це жителі села не зазнали суттєвих репресій із боку поляків і німців аж до самого завершення окупації.

У листопаді 1943 майже половина від вцілілого 202-го батальйону дезертирувала, і в січні 1944-го, безпосередньо перед звільненням Клеваня, його рештки було переведено з Волині до Львова, а в серпні 1944-го батальйон припинив існувати. Польська громада в Клевані залишилася під охороною самооборонців аж до приходу Червоної Армії у лютому 1944 р.

Клевань був визволений Червоною армією від гітлерівських загарбників у ході проведення Рівненсько-Луцької операції, яку було розпочато 27-го січня 1944-го року. Глибокими рейдами кавалерії 31-го січня було захоплено Клевань-ІІ, а 1-го лютого — і Клевань-І. У визволенні Клеваня від гітлерівських загарбників брали участь добровольці Тувинського ескадрону під командуванням капітана Тюлюша Кечил-Оола, який входив до складу 8-ої гвардійської кавалерійської дивізії генерал-майора Д. Н. Павлова.[2]

Поляки жили в Клевані ще до 1947 року, коли їх звідси виселила радянська влада. Ще до початку цієї операції мешканка польської громади разом із польськими біженцями вивезла з собою Чудотворний Образ Матері Божої Клеванської до Польщі.

На фоні загальної жорстокості трагічних подій воєнних років все ж залишались люди, що намагалися дотримуватися Божих заповідей. Випадки рятування ближніх (євреїв, біженців, оточенців, військополонених) як польськими, так і українськими родинами та взаємної допомоги були достатньо частими, через що «нічні месники» ввели в практику вимагати від усіх незнайомих, кого заставали в домі, доказів чи то католицької, чи то православної віри як індикатор поділу на «наш» — «чужий» у залежності від того, хто «завітав» до цього дому.

Після війни[ред.ред. код]

Пам'ятник радянським воїнам-визволителям Клеваня від німецької окупації

Після відновлення радянської влади почалась відбудова зруйнованого війною господарства. Під час виконання будівельних робіт було зафіксовано чотири випадки знаходження скарбів, які залишила по собі єврейська і польська громада. Скільки було незафіксованих випадків, і скільки вивезли колишні «охоронці» окупаційної влади — можна тільки здогадуватися за легендами, переказами і анекдотичними оповідками про «щасливчиків», які на радощах й забули, куди переховали віднайдений скарб. Необхідно відзначити, що усі ці скарби — це матеріалізовані піт, сльози і кров місцевого населення клеванщини.

У результаті повоєнних територіально-адміністративних реформ Клевань став районним центром новоутвореного Клеванського району, який у другій половині 60-тих років було переміщено до Рівного.

Біля залізничного вокзалу у Клевані-ІІ в пам'ять про бійців Червоної Армії — визволителів Клеваня від німецьких окупантів, споруджено пам'ятник солдатам Червоної Армії, який в 2014-му році було реставровано. Зовсім поряд було споруджено меморіал у пам'ять про загиблих клеванчан, які воювали на боці Червоної Армії чи її підтримували.

Бійці УПА за підтримки місцевого населення продовжували боротьбу проти нової окупаційної влади. Бої спецпідрозділів НКВС із вцілілими вояками УПА тривали до 60-х років. Згадувати про бійців УПА було заборонено. І тільки біля розкиданих поряд із хутором Кобилище «могил» вояків УПА, яких не хоронили, а просто присипали землею, до середини 80-тих років щороку на 14 жовтня, на Покрову, з'являлися скромні польові квіти, поки не пішла в кращий світ людина, яка про них пам'ятала.

Після здобуття Україною незалежності, місцеві мешканці в пам'ять про учасників національно-визвольного руху ОУН і УПА, які самовіддано боролися з німецькими і радянськими окупантами, насипали курган біля центральної площі Клеваня-І, на якому встановлено меморіальну плиту, а над курганом майорить синьо-жовтий стяг. Поряд споруджено скромну капличку Покрови Пресвятої Богородиці.

Територіальний поділ[ред.ред. код]

Територіально Клевань — це два поселення, кожне із яких має своє поштове відділення. Їх традиційно називають, та навіть пишуть на поштових відправленнях: Клевань-І (історична частина селища) та Клевань-ІІ (новіший район, що утворився в результаті розбудови навколо залізничної станції).

Економіка[ред.ред. код]

В Клевані розвивалися і працювали підприємства з виробництва будівельних матеріалів, деревообробної, легкої та харчової промисловості. Станом на 2014 рік продовжують працювати наступні підприємства:

  • «ДП Клеванський держлісгосп» (раніше — «ДП Клеванський лісгосп», «ДП Клеванський лісгоспзаг»), до якого входять шість лісництв Рівненського та Костопільського районів, загальною площею 25 190 га :[11]
    • Клеванське лісництво;
    • Новоставське лісництво;
    • Сморжівське лісництво;
    • Деражненське лісництво;
    • Решутське лісництво;
    • Суське лісництво.
  • Клеванський промкомбінат, до складу якого входили:
    • дільниця з пошиття господарчих сумок (нині — фабрика «Світанок»);
    • швейна дільниця з пошиття постільної білизни, художніх килимків та піонерських галстуків (за радянських часів виробляли 65000 галстуків за місяць);
    • деревообробна, до складу якої входили:
      • столярний цех;
      • цех з виробництва вуликів;
      • меблевий цех.
  • ПАТ "Клеванський лісозавод «Проммінь» (створений у 1992-му році на базі деревообробної дільниці промкомбінату);[12]
  • Клевань «комунсервіс»;
Датою заснування Клеванського комунгоспу вважають 15 серпня 1949 року. Саме цим числом датоване наступне рішення виконкому Клеванської райради депутатів трудящих:[2]
«
Закріпити будинок по вулиці Дераженській №29 колишнього Білецького Михайла Корнійовича, вивезеного у 1947 р. у віддалені місця Радянського Союзу, за Клеванським Райкомунгоспом. Голова райвиконкому Патій, секретар Зінченко.
 »
Вивчаючи аналогічні рішення про поділ і перерозподіл житлового фонду, можна вивчити повоєнну історію Клеваня і клеванчан, знищених, вивезених, репресованих, таких, що пропали безвісти, таких, які відбули до Польщі чи до віддалених і не дуже віддалених місць Радянського Союзу і дальнього зарубіжжя.
Штатний розпис Райкомунсервісу на той час складали: домоуправ, бухгалтер і три двірники. Нині на плечах сучасного комунсервісу лежить турбота про готельний сервіс, обслуговування житлового фонду, водопостачання, водовідведення і про решту комунальних послуг.
  • Клеванська хлібопекарня;
  • Компанія «Колор С. І. М. » з виробництва лакофарбових матеріалів за надсучасними технологіями за наступними напрямками:[13][14]
    • програма «Car Refinishes»;
    • розмітка доріг та аеропортів (розмітка 85% усіх автошляхів, побудованих до Євро-2012 в Україні, виконана продукцією компанії);
    • промислові покриття;
    • в'яжучі смоли.

Заклади охорони здоров'я[ред.ред. код]

  • Рівненський обласний госпіталь інвалідів війни

На північній околиці Клеваня розташований Рівненський обласний госпіталь інвалідів війни, який було створено у березні 1946-го року згідно із Постановою «Про поліпшення медичного обслуговування інвалідів Вітчизняної війни» на базі евакогоспіталю № 3110, який розміщався у приміщенні колишнього санаторію польських офіцерів. Нині Рівненський обласний госпіталь інвалідів війни — багатопрофільний лікувальний заклад вищої акредитаційної категорії, методичний центр з організації надання медичної допомоги ветеранам війни, що проживають в області. Щорічно в цьому медичному закладі в санаторних умовах лікуються більше 5 000 ветеранів. В госпіталі функціонує 15 відділень та єдиний на всю область центр, де в плановому режимі проводиться радикальне хірургічне лікування аденоми передміхурової залози людей похилого віку (середній вік прооперованих — 80 років). Протягом року проводиться понад 300 оперативних втручань. Госпіталь перебуває на повному державному забезпеченні, лікування і медичні послуги надаються безкоштовно. У процесі лікування хворі отримують медикаментозні препарати безкоштовно та забезпечені 5-разовим дієтичним харчуванням, на час лікування можуть проживати в лікувальних корпусах або у котеджному містечку на території госпіталю.

  • Рівненська центральна районна лікарня

Клеванська лікарня на 35 ліжок та поліклініка були створені в 1944-му році. Ці медичні установи розташовувалися у пристосованих відремонтованих приміщеннях. У ході розширення лікарня і поліклініка постійно переїжджали із одного приміщення в інше, поки у 1978-му році не було побудовано новий лікарняний комплекс із стаціонаром на 285 ліжок та поліклінікою, потужністю 350 відвідувань на зміну, розташований в екологічно чистій зоні східних околиць Клеваня, на узліссі соснового бору. За рік оздоровлюється 2 900 хворих, оперативно лікується до 2 500 пацієнтів.

  • Рівненська районна санітарно-епідеміологічна станція

У Клевані розташована Рівненська районна санітарно-епідеміологічна станція міжрайонного управління держепідемслужби Міністерства охорони здоров'я України, яка здійснює функції державного санітарного нагляду.

  • Аптеки

У Клевані працюють чотири аптеки та декілька приватних аптек і аптечних кіосків.

  • Недіючі медичні заклади
    • У 1946-му році у Клевані було створено обласний дитячий кардіоревматичний санаторій. У цьому закладі, окрім лікування, проходило і оздоровлення дітей із дитячим ревматизмом, захворюваннями суглобів, набутими і вродженими вадами серця. Діти, захворювання яких носили активну форму, і тривалість перебування яких у санаторії перевершувала 3 місяці, проходили шкільний навчальний курс. У 2010-му році через фінансові негаразди цей заклад було закрито.
    • Після звільнення приміщень клеванського замку учнями СПТУ № 3 і переселення їх у нові навчальні і господарчі корпуси, на його території був утворений лікувально-трудовий профілакторій ЛТП для лікування і реабілітації хворих на алкоголізм. Місцеве населення було дуже незадоволене такими «новими сусідами». В результаті, цей заклад довго не проіснував і з часом був зачинений.

Заклади освіти та культури[ред.ред. код]

  • Клеванський професійний ліцей

У лютому 1953-го року в стінах замку князів Чарторийських розмістився навчальний заклад — «Школа механізації», яка випускала трактористів, комбайнерів, бухгалтерів і доярок, електромонтерів і механізаторів тваринницьких ферм. Учбові класи та гуртожиток розташовувалися у приміщеннях на території замку. Окрім цього, школа мала навчальний полігон, де розташовувались гаражі і бокси із сільськогосподарською технікою, малу тваринницьку ферму та земельні угіддя для практичних занять.

У 1958-му році навчальний заклад було перейменовано в сільське професійно-технічне училище СПТУ № 14. Назва та номер училища неоднократно змінювались і у 1985-му році це вже було СПТУ №  23. У 2004-му році заклад отримав назву Клеванський професійний ліцей (наказ № 2 Міністерства освіти і науки України від 08.01.2004 року).

У 1976-му учні та педагогічний колектив відсвяткували новосілля у нових навчальних корпусах, покинувши територію замку і, починаючи із 1977-го року, учні стали здобувати не тільки професію, а і повну середню освіту. Ліцей готує фахівців з таких професій:

  • слюсар з ремонту сільгосптехніки;
  • слюсар з ремонту автомобілів;
  • водій (категорії «В», «С»);
  • електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування;
  • кухар, кондитер;
  • бармен, офіціант, буфетник;
  • перукар, модельєр;
  • гувернер, молодша медична сестра.

Кращим учням ліцей надає рекомендації і направлення для продовження навчання в навчальних закладах вищої категорії.

  • Клеванська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1

Клеванська загальноосвітня школа № 1 (раніше відома як Клеванська середня школа № 1) розташована на виїзді із Клеваня-І безпосередньо на автодорозі «Рівне-Луцьк» на невеликому узвишші, в народі відомому як «на швейцарах» (ця назва походить від рельєфу узвиш і пагорбів та живописних краєвидів, які з них відкриваються).

Будівництво школи було розпочато у 1928-му році, за часів, коли Клевань територіально входив до Польщі, і було завершене у 1934-му році. До 1939-го року школа була семирічною. Викладання проводилося польською.

У воєнні роки у приміщеннях школи «квартирували» окупанти і їх прислужники.

Практично одразу після звільнення Клеваня від гітлерівських окупантів було організовано 10-річну українську школу, яка розпочала свою роботу 10-го березня 1944-го року, а 4-го липня 1946-го року у школі сталася знаменна подія — перший повоєнний випуск 9-ти випускників. Попри те, що перші педагоги не мали педагогічної освіти, школа з часом розвивалася, поповнювалася дипломованими вчителями. У перші два повоєнні роки були побудовані шкільний стадіон, навчально-дослідні ділянки, шкільна майстерня, був посаджений шкільний сад.

Пізніше в школі був споруджений стрілецький тир із двома рубежами на 25 та 50 м. Учні школи достойно представляли Рівненський район на обласних дорослих і юнацьких першостях із кульової стрільби.

У обсязі експерименту у школі було запроваджено навчання школярів старших класів «автосправі». В школі були побудовані спеціалізовані навчальні класи і бокси для вантажних автомобілів ГАЗ-51. Учні проходили теоретичні і практичні навчання з підготовки водіїв та літню практику з технічного обслуговування автомобілів у Клеванській сільгосптехніці. По завершенні навчання учні мали змогу складати іспит і значна частина випускників, які успішно складали іспит у МРЕВ, отримувала посвідчення водія, яке видавали на руки по досягненні вісімнадцятирічного віку.

З часом у школі сформувався потужний педагогічний колектив, заслугою якого є висока успішність учнів і високий рівень їх знань, що підтверджується великою кількістю випускників, які закінчують школу із відзнакою. Щорічно учні школи стають призерами районних та обласних предметних шкільних олімпіад, а кращі учні здобували призові місця на республіканських та на всесоюзній олімпіаді.

  • Клеванський навчально-виховний комплекс «школа-ліцей»

Клеванський навчально-виховний комплекс «школа-ліцей» (раніше відомий як Клеванська середня школа № 2) розташований у Клевані-ІІ по вул. Карла Маркса 7.

У 20-их роках ХХ століття у Клевані-ІІ було засновано школу, відому на той час як «Школа пана Динського». Викладання проводилося польською. Школа проіснувала до 1939-го року.

З приходом радянської влади було засновано Клеванську неповну середню школу № 2 у двоповерховій дерев'яній будівлі, у якій було шість класних кімнат. Паралельно із денною формою навчання у цьому ж приміщенні працювала доросла середньо-освітня школа для трудової молоді, яку згодом було переорієнтовано на заочну форму навчання.

У 1948-му школу було перейменовано на «Клеванську середню школу № 2». У 1963-му році був побудований двоповерховий навчальний корпус. У 1991-му школу перейменували на Клеванську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Згідно розпорядження голови Рівненської райдержадміністрації від 19.05.2008 р. за № 500 Клеванська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів отримала статус Клеванського навчально-виховного комплексу «школа-ліцей» Рівненської районної ради Рівненської області.

З 2009-го року школа співпрацює із Корпусом миру США, волонтери якого надають допомогу у поглибленому вивченні англійської мови школярами. Цього ж року у школі започатковано проведення дослідно-експериментальної роботи у галузі розвитку навчально-виховного процесу. Кращі учні школи беруть участь у роботі Малої академії наук України.

  • Клеванська санаторна школа-інтернат

Клеванська санаторна школа-інтернат розташована у мальовничому парку неподалік центру Клеваня-І, на його центральній вулиці.

Школа-інтернат була організована у 1963-му році у приміщеннях колишнього панського маєтку. До цього у маєтку розташовувалися районний військовий комісаріат, німецька комендатура, знову районний військовий комісаріат, дитячий будинок для дітей-сиріт. Вихованці дитячого будинку навчалися у Клеванській восьмирічній школі № 4 (із російською мовою викладання) та у Клеванській середній школі № 1.

Наприкінці 50-их років розпочалося будівництво школи для дітей-сиріт та двох корпусів-гуртожитків для дітей. Будівництво було завершене у 1963-му і була введена в експлуатацію восьмирічна школа-інтернат, яку у 1986-му було реорганізовано у середню санаторну школу-інтернат для дітей із серцево-судинними захворюваннями. Оскільки на той час в Україні школа такого профілю була лише у Дніпропетровську, то діти на лікування і оздоровлення направлялися із усієї України. Діти із найбільш складними формами захворювання проходили лікування не лише у обласній лікарні, а і у Київському інституті кардіології.

  • Комунальний заклад "Клеванська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів

Комунальний заклад "Клеванська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів Рівненської обласної ради розташована у мальовничому парку із віковічними дубами неподалік центру Клеваня-ІІ.

У 1944-му році у м.Рівне було організовано школу-інтернат для сліпих дітей, набір до якої планувалося розпочати з 1 січня 1945-го року. 25 вересня 1950-го року школу із м. Рівне перевели у с. Софіївку Вербського району. У школі навчалися «переростки» як зовсім незрячі, так і діти із невеликими залишками зору. Їх навчали за системою Брайля.

7 березня 1963-го року за наказом № 14 від 07.03.63 «Про переїзд школи із с. Софіївки до смт. Клеваня». У Клевані вихованців розмістили так: дівчаток — у будинок колишнього КДБ, хлопчиків — у будинок колишнього військкомату, навчальні класи — у приміщенні колишнього райкому партії. Школа отримала назву «Клеванська допоміжна школа-інтернат № 2» і офіційно розпочала працювати з 1 березня 1963-го року. У школі навчалися діти як із вадами зору, так і з вадами розумового розвитку. З січня 1969-го року школа перепрофільована і отримала назву «Клеванська школа-інтернат для слабозорих дітей». Взимку 1973-го усі класи школи перейшли навчатися у новозбудований корпус. Навесні 1982-го розпочато будівництво спального корпусу, яке було завершене у 1984-му.

У школі функціонує медико-оздоровчий кабінет, кабінет корекції зору. Двічі на рік вихованці проходять поглиблений медичний огляд, надається безкоштовне лікування, операційні втручання проводяться в районній та обласній лікарнях, Київському Центрі мікрохірургії ока, в Інституті ім. Філатова.

  • Клеванська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів

Клеванська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів розташована у мальовничому куточку Клеваня.

Заснована у 1946-му році для навчання і виховання дітей із фізичними та розумовими вадами. Після закінчення 10-річного терміну навчання діти мають змогу продовжувати навчання у Радивилівському профліцеї, здобуваючи професії швеї, столяра, будівельника.

  • Рівненський районний «Будинок школяра»

Клеванський «Будинок піонерів» було засновано 18 вересня 1957-го року, першим директором якого був Ростислав Тимофійович Солоневський. На той час у закладі функціонували такі гуртки: музичний; танцювальний; фотографічний; радіотехнічний; літературний; масовиків-витівників та спортивна секція. З 1961-го по 1962-ий були створені нові гуртки: умілі руки; юні кіноаматори; туристично-краєзнавчий; авіамодельний; мотоциклетний; футбольний; драматичний. З 1964-го у Будинку школяра запрацювали нові гуртки: образотворчого мистецтва; автомодельний; судномодельний; ляльковий. 4 квітня 1997-го заклад реорганізовано у Рівненський районний «Будинок школяра».

  • Клеванська музична школа

У травні 1971-го у Клевані було засновано музичну школу, яка розташувалася у приміщенні Клеванського лісгоспу. В січні 1973-го було відкрито філіал школи у с. Оржів, яку у 1975-му було реорганізовано у Оржівську дитячу семирічну музичну школу. Пізніше було відкрито філіали школи у селах: Шубків, Городок, Обарів, Біла Криниця.

На базі школи та її філіалів були створені шкільні хори молодших і старших класів та народний аматорський хор духовної пісні, ансамбль бандуристів, вокальні ансамблі, духові та вокально-інструментальні оркестри, гурти сучасної та популярної музики, естрадний ансамбль та джазовий колектив.

  • Клеванський міжшкільний навчально-виробничий комбінат

Клеванський міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання і професійної орієнтації учнів Рівненської районної ради перебуває у комунальній власності району і є юридичною особою. Він був відкритий 1 вересня 1979-го року. Основою для створення комбінату стало об'єднання навчальних баз Клеванської загальноосвітньої школи № 1 та Клеванської загальноосвітньої школи № 2, де до цього успішно проводилося навчання з підготовки водіїв.

Комплектування навчальних груп здійснюється із учнів клеванських шкіл та шкіл ближніх населених пунктів. Станом на 2014 рік комбінат проводить підготовку водіїв категорій «А», «В» та «С». Щорічно успішно складають іспити близько 160 учнів.

Окрім цього, у комбінаті проводиться підготовка фахівців із оброблення деревини — верстатників і столярів та фахівців із швейної справи.

Пам'ятник І.Я. Франку перед Будинком культури
  • Клеванський Будинок культури

У 1958-му році у мальовничому парку столітніх дубів в Клевані-ІІ було побудовано районний Будинок культури Клеванського району. Через незвичні архітектурні форми подейкують, що половину проекту десь було загублено і будинок таким і побудували — тільки з одним крилом. За фасадом будинку — «центральний» клеванський стадіон, де окрім футбольних матчів, проходять паради, святкові демонстрації та народні гуляння.

У 2013-му році Будинок культури отримав назву «Клеванський Будинок культури», що було пов'язано із тим, що районним будинком культури став Зорянський, як більший, більш сучасний і краще оснащений.

Будинок культури має театральну сцену та глядацьку залу на 200 місць, гримерні, допоміжні приміщення для керування освітленням і аудіо-системами, костюмерні та гримувальні, кімнати для зберігання костюмів, бутафорії та музичних інструментів, музей воїнів УПА, у вестибулі — постійно діюча фотовиставка.

У Будинку культури створені, діяли та діють гуртки різного спрямування та різних вікових категорій, музична студія, яка дає початкову музичну освіту, народне аматорське вокальне тріо «Живиця», естрадно-джазовий ансамбль «АРТ-Тайм», народний академічний хор медичних працівників, вокально-інструментальний ансамбль «Алегро-79», гурт «Man-Gust», вокальний гурт «Матіоли», драматичний колектив «Мельпомена», студія арабського танцю «Аміра». При Будинку культури функціонують клуб з настільного тенісу та шаховий клуб із знаковою назвою «Чотири коні».

  • Клеванські бібліотеки

Історія бібліотечної справи у Клевані бере свій початок ще з XV століття – від часів розбудови клеванського монастиря Святого Миколи. Першою письмовою згадкою про монастир є документ від 29 грудня 1448-го року, у якому зазначено, що і сам монастир, і ряд навколишніх населених пунктів були подаровані князю Василію Чарторийському – батькові князя Михайла Васильовича Чарторийського. При монастирі збиралися рукописні книги, які писалися і переписувалися із інших примірників сподвижниками монастиря. Писали різними письменами – латиною, польською, старослов’янською.

В Клеванському замку, одразу ж після його побудови, було засновано архів княжого роду – об’ємний і в зразковому порядку, де зберігалися документи про подарунки та привілеї від монархів, акти про право власності, судові справи та інше. На сьогодні ці скарби на пергаменті втрачено і доля їх, як і рукописів монастиря, невідома. Можливо, частина рукописів та стародруків потрапила до Пулавської бібліотеки.

Адам Чарторийський був членом кількох наукових товариств і усестороннє сприяв розвиткові наук у рідному краї. Для цього він збирав літературу наукового характеру. Його син Костянтин зробив перебудову замку, де розмістив повітову школу, якій подарував багатющу батькову бібліотеку. Цією бібліотекою також користувалися і учні парафіяльного училища. У бібліотеці був багатий фонд літератури з природничих наукфізики, мінералогії, ботаніки.

Після польського повстання і закриття школи та бібліотеки, у 1834-му році бібліотекою стали користуватися учні шестикласної російської гімназії, яку було переведено із Луцька в Клевань. Пізніше, залишки бібліотеки стали надбанням духовного училища, яке розташовувалося у Клевані у 1878 – 1915 роках. Бібліотечний фонд «перетікав» слідом за гімназією, училищем та їх учнями, розпорошувався та разом із тим, і збагачувався. Значний внесок у збагачення бібліотечного фонду зробили меценати та товариство «Просвіта».

Сучасна історія бібліотек Клеваня бере свій початок від 1940 року, коли, згідно з Постановою Рівненського обкому КП(б) «Про організацію бібліотек в області» у Клевані, було створено Клеванську районну бібліотеку із дитячим відділенням. Були виділені кошти на придбання бібліотечного фонду. Однак, після війни нічого не збереглося. Рештки бібліотечного фонду розпорошилися по горищах вцілілих місцевих жителів. Практично ж одразу після звільнення Клеваня від німецьких окупантів, 10 грудня 1944-го року було прийти рішення відновити роботу сільських клубів. При кожному з них організовувалась невелика бібліотека чи, хоча б, «хата-читальня». В клуби регулярно доставлялись кінофільми та поступово поповнювали книжковий фонд.

У 1946-му році в Клевані-ІІ була відновлена Клеванська районна бібліотека, у якій на той час налічувалося 4750 книг, переважно російською, у тому числі, 1340 книг для дітей.

Клеванська районна бібліотека для дітей була створена у 1948-му році. У 1963-му році її було перейменовано на «Рівненську районну бібліотеку для дітей».

«Клеванська міська бібліотека» у селищі Клевань-І відкрилася у 1953-му році за адресою вул.Богдана Хмельницького, 47, де вона функціонує і зараз.

У кожному із навчальних закладів функціонують шкільні бібліотеки, які входять до централізованої системи публічно-шкільних бібліотек. Рівненська районна бібліотека для дітей організувала створення міні-бібліотеки у дитячому відділенні Рівненської центральної районної лікарні.

У 2011-му році районна бібліотека виграла грант програми «Бібліоміст», що надає можливість користуватися послугами цієї програми. Із розвитком мережі Інтернет бібліотеки та їх користувачі отримують практично необмежені можливості долучатися до світового літературного фонду.

  • Публічно-шкільна бібліотека Клевань 1

Клеванська міська бібліотека в селищі Клевань1 відкрилася в 1953 році. До наших днів адреса залишилася незмінною. Вулиця Богдана Хмельницького, 41. Завідувачем бібліотеки була Трофимлюк Н. І. З 1957 року очолила бібліотеку Бочко Г. З. З 1998 року зав бібліотекою Жиденко Н. Р.

У 2002 році згідно до розпорядження голови Рівненської обласної адміністрації від 22 липня 2002 року № 431 (Про реорганізацію бібліотечної мережі області) відбулось об'єднання публічно-шкільних бібліотек.

Наша бібліотека об'єдналась з шкільною і називається публічно-шкільна бібліотека Клевань 1.

До 2013 року зав шкільним відділом була Сабурова А. П., з версня 2013 року Дегтярьова Н. Ю..

Ми співпрацюємо з бібліотекарями Клеванського професійного ліцею (Качан Т. М.), Клеванського інтернату для дітей з серцево-судинними захворюванями (Чалюк Т. Б.).

Сьогодні публічно-шкільна бібліотека Клевань 1 є інформаційним, навчальним, духовним та культурним центром селища, яка обслуговує 1900 користувачів, з них в шкільному відділі 500. 

Книжковий фонд бібліотеки становить 17817 примірників, в тому числі дитячий фонд 9025 примірників.

Одним з пріорітетних напрямків роботи ПШБ Клевань 1 буде інформаційне забезпечення потреб користувачів. Забезпечення вільного і зручного доступу до бібліотечних ресурсів.

Комплектування бібліотечного фонду здійснюється від спонсорської допомоги, благодійної акції "Подаруй бібліотеці книгу". Приділяється увага популяризації літератури щодо формування здорового способу життя, формування екологічної культури, краєзнавча робота. Регулярно поповнюється краєзнавча картотека, формлено книжкову виставку "Наш край - частина Батьківщини". Проводяться вікторини "Чи знаєщ ти своє селище", екологічна година "Давайте друзі разом природу берегти", книжкова виставка "Зупинись! Подумай!".

Ветерани Великої Вітчизняної війни[ред.ред. код]

Раділовець Микола

Раділовець Микола Панфілович[ред.ред. код]

Народився 30 грудня 1923 в с. Букча Поліська область Пуровський р-н Білорусія. Проживав у сім’ї селянина. Закінчив 7 кл. член ВЛКСМ.

У 1942-1944 воював у 1-й Українській Партизанській дивізії ім.. героя Радянського Союзу генерал майор Ковпака. Даний партизанський загін пройшов 16 областей України та Білорусі.

Під час перебування в дивізії він був безстрашним кулеметником.

Учасник більше 130 великих боїв з фашистами в тилу ворога в яких як патріот батьківщини ризикуючи своїм життям підпускав противника на 15- 20 м. і знищував його.

Раділовець М. П. як кращий боєць - кулеметник був переведений в розвідку де також показував зразки мужності. Неодноразово пробирався в розташування противника приводив «язика» .

За доблість і мужність проявлені в боях Раділовець М.П. нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-й ст.. і представлений до урядової нагороди.

24 квітня 1945 їх розформували і направили працювати в міліцію по Рівненській області.

Всю родину в Білорусі спалили Німці і вертатись не було куди.

По закінченню війни його направили працювати дільничим в Клевань і він одразу одружився.

З 1977 був начальником поштового відділення в смт Оржів.

Архітектура та пам'ятки[ред.ред. код]

У Клевані збереглися руїни Клеванського замку 1475 року та костел Благовіщення із дзвіницею 1630 року. Є ще церква Різдва 1777 року. Хоча, здається, всі ці архітектурні принади не в змозі створити масштабний приплив туристичних інвестицій у містечко, яке для багатьох навіть втаємничених в українське краєзнавство є всього лише ще одним населеним пунктом по дорозі до радзивилівської пишноти Олики, вічної суперниці.

Тунель кохання[ред.ред. код]

Поряд із селищем міститься «Тунель кохання» — пам'ятка природи; своєрідний зелений тунель, утворений потягами, які зрідка курсували залізничною гілкою в лісовому масиві.[15][16]

Персоналії[ред.ред. код]

У Клевані мешкали, здобували освіту та боролися за незалежність українського народу:

  • окружний провідник ОУН Рівненщини (1933–1935); співробітник крайової екзекутиви (КЕ) ОУН Північно-західних Українських Земель (ПЗУЗ) (1936–1937); керівник відділу культури і освіти Рівненської обласної управи (1941); член Проводу ОУН Бандери Олександр Бусел.
  • політичний діяч, публіцист, один з організаторів і учасників ІІ-го Великого Збору ОУНР у Кракові (1 — 4 квітня 1941 р), член Проводу ОУН (з 08.1943), заступник провідника ОУН і заступник командира УПА-Північ (1-ша пол. 1944), начальник політвідділу Головного військового штабу (ГВШ) УПА (1944–1945) Яків Бусел.
  • Секретар УПА(о)Б-Б «(Поліська СічГеннадій Янкевич.

У Клевані мешкали і здобули середню освіту:

  • У Клевані народився російський письменник Олексій Яровицький (Олексій Васильович Корнєв, 1876–1903).
  • У Клеванській центральній районній лікарні після враження блискавкою на відпочинку поблизу Деражне помер відомий політичний діяч Василь Червоній (1958–2009).

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б в г д Парфенюк В.О. Клевань: Портрет на фоні епох. Історико-інформаційна розповідь. — Рівне: ПП „Лапсюк В.А.“», 2013. — 552 с. — ISBN 978-617-7058-11-2.
  3. а б в г д е ж и к л Бірюльов, Юрій; Олександр Волков (2002). Замки Західної України. Львів: Видавництво "Центр Європи". с. 2–24. ISBN 966-7022-40-4. 
  4. Коваленко Сергій. Тиша Михайло / Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008
  5. «Gmina żydowska w Klewaniu» (польською). Żydowski Instytut Historyczny. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-09-25. 
  6. Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874 – 1945. (нім.)
  7. С. С. Іванов. Регламентація життя населення Волині в роки німецької окупації
  8. а б Холокост на территории СССР: Энциклопедия, Moskwa 2009, ISBN 978-5-8243-1296-6 s.421
  9. Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945, Warszawa 2000, ISBN 83-87689-34-3, s.686-687
  10. Украина — Польша: Тяжёлые вопросы. Т.9 Материалы IX и X международных научных семинаров «Украинско-польские отношения во время Второй мировой Войны» Варшава, 6-10 ноября, 2001 г. ВМА «Терен», Луцк 2004. С. 234.
  11. Сайт «ДП Клеванського держлісгоспу»
  12. "ПАТ Клеванський лісозавод «Проінь»
  13. Сайт компанії «Колор С. І. М.»
  14. Компанія «Колор С. І. М.» на сайті TIZL
  15. Тунель кохання
  16. «Тоннель любви». Клевань, Украина. (рос.)
  17. K.Piwarski. Czartoryski Kazimierz Florian (†1674) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. IV/1, zeszyt 16.— 480 s.— S. 281. (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]