Клерикальна література

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Клерикальна література розвивалась протягом багатьох століть латинською мовою та народними мовами. Своєю тематикою вона тісно пов’язана з християнською вірою та церквою, однак у ній відбились не тільки офіційні церковні погляди, а й ідеї «єресі» з їхнім протестом проти феодально-церковного утиску, які проникали до неї через низове духовенство.

Історична довідка[ред.ред. код]

Як окремий вид клерикальна література виникла ще в надрах Римської імперії.

Раннє середньовіччя[ред.ред. код]

Тут знайшла глибоке відображення боротьба між язичницьким і християнським світосприйняттям. Перші християнські автори, з одного боку, спирались на досвід античності, залежали від її досягнень і вже вироблених форм, а з другого - намагались позбутися цього впливу виробити свою систему поетичних образів і манеру викладу. Перед ними стояло складне завдання: викорінити зі свідомості новонавернених християн язичницькі уявлення й утвердити християнське вчення про створення світу, про безсмертя[1] душі та неминучість розплати за земні гріхи в потойбічному світі. На зміну античним епічним поемам з їхньою міфологією та героїчною тематикою прийшли поеми, які розробляли біблійські сюжети. Одночасно з ними складалися житія святих - короткі сказання про мучеників за віру, про монахів-пустельників, які покидали світське життя і піддавали себе різноманітним катуванням. Цей жанр виробив свою поетику і точну сюжетну схему: народження святого від багатих і знатних батьків, раннє чернецтво, мученицькі подвиги, «чудеса» біля гробу святого і, врешті, похвальне слово йому.

Зріле середньовіччя[ред.ред. код]

Найпопулярнішим на Заході було «Житіє святого Олексія», в якому найвиразніше проявилася аскетична доктрина. Поступово жанр житій урізноманітнювався, збагачувався новими деталями (включаючи патріотичний і політичний аспекти), захоплював описами далеких подорожей, подвигів, чудес і навіть гумором. Пізніше виникли легенди. Спочатку легендами називали релігійно-фантастичні біографії святих; з часом - пов'язані з релігійним культом притчі про тварин, рослини тощо. Наприклад, притчі про лева, який безжалісно мордував язичників, але віддано служив християнам-пустельникам. З середини XII ст. з'являється велика кількість народних легенд про Богоматір, в яких розповідається про любов і співчуття Мадонни до простих людей. Популярною була французька віршована легенда «Жонглер Богоматері» (XIII ст.). Відома в Європі збірка «Золота легенда» Іакова де Ворагіне (XIII ст.) стала джерелом сюжетів для епосу, лірики, драми.

Поширеним жанром були видіння, в яких, звичайно, змальовувався потойбічний світ: блаженне життя благочестивих людей, пекельні муки грішників, чистилище за легші провини. Видіння відзначалися повчальністю та злободенністю. «Ясновидець», якому уві сні з'являлись картини загробного життя, зустрічав у раю чи в пеклі своїх сучасників і чув «голос з неба», який провіщав, що чекає кожного за його вчинки. Це вселяло в принижених і знедолених надію, що їхні утискувачі будуть покарані. Видіння дозволяли також пропагувати різні погляди і думки, виступати проти політичних і особистих ворогів. Ця особливість виявилась дуже живучою, вона була засвоєна і вагантами[2], і представниками куртуазної та міської літератур (наприклад, «Роман про Троянду», «Видіння про Петра-Орача»), знайшовши довершений вираз у «Божественній комедії» Данте.

Поширеними були також різні твори морально-дидактичного характеру з релігійною і світською тематикою: проповіді, повчання, молитви, притчі, байки та ін. Одночасно із епічними жанрами розвивалась і клерикальна лірика (гімни, пісні, віршовані молитви тощо), а також церковна драма. Вони увібрали в себе ряд фольклорних прийомів, виробили свої сюжетні схеми, поетичні образи, стиль.

У клерикальній літературі, крім релігійної тематики, відбилися народні звичаї, побут, сподівання, а також властиве людині одвічне прагнення до зображення оточуючого світу.

Особливості клерикальної літератури[ред.ред. код]

1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер);
2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви;
3) звеличення церкви над мирянами.

Жанри[ред.ред. код]

1) житія святих (головна мета – прославити релігійний погляд);
2) легенди (жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму);
3) гімни;
4) видіння загробного життя (видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя);
5) псалми.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Памятники средневековой латинской литературы IV-IX веков.- М.: Наука, 1970, с. 224, 233.
  2. Гаспаров М. Л. Поэзия вагантов.- В кн.: Поэзия вагантов. М.: Наука, 1975, с. 450-451.

Посилання[ред.ред. код]

  • Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. Львів: Вища школа, 1982. 440 с. - С.: 9-140. [1]
  • Давиденко Г.Й. Історія західноєвропейської літератури раннього ї зрілого Середньовіччя [Текст] / Давиденко Г.Й. - Суми : Університетська книга, 2006. - 261 с. - Б. ц.
  • Давиденко Г. Й., Акуленко В. Л. Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження. [2]