Клинок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Варіанти клинків бойових ножів
Spear point knife blade.jpg
Частини меча:
I Ефес:
1. Навершя
2. Руків'я
3. Ефес (руків'я)Ґарда
II Клинок:
4. Рікасо
5. Сильна частина клинка
6. Діл
7. Лезо
8. Слабка частина клинка
9. Ребро жорсткості
10. Вістря
III Піхви:
11. Устя
12. Наконечник піхов[1]

Клинок або клинець — (ймовірно від нід. kling — клинок, що згодом перетворився на — клин, то, що має клиноподібний перетин) — металева бойова частина, різальний або колючий елемент клиноподібної бойової холодної зброї з вістрям, з одним або двома лезами, призначений для нанесення ударів, що ріжуть або колють у тіло противника або тварини.

Зміст[ред.ред. код]

Залежно від конструкції, наявності і кількості лез, наявності леза, розмірів і форми клинка може мати різні принципи уражаючої дії: що коле, ріжуче, рубаюче, колюче-різальний тощо.

Залежно від довжини і форми клинки поділяються на короткоклинкові (бебут, кинджал, кортик та інші) та довгоклинкові (меч, палаш, рапіра, шабля, шашка, шпага тощо).

За формою розрізняють прямі, вигнуті і хвилясті клинки. У перетині клинки бувають плоскими, ромбічними, гранованими.

Для підвищення жорсткості на плоскому клинку робиться поздовжня улоговина — діл. Часто один широкий діл замінюється двома-трьома вузькими долами або їх поєднанням — вузький-широкий. Клинки, заточені з одного боку, називають однолезовими або однобічними. Клинки, заточені з двох сторін, — дволезові, або двосторонніми, або обоюдогострими. У однолезового клинка протилежна тупа сторона має назву обух. Розширена до вістря частина клинка у східних типів шабель називається ельманю. Хвилястий клинок буває на мечах, шпагах, шаблях і кинджалах.

Хвостовик клинка слугує для насаджування держака (руків'я). Застосовуються два способи: всадний, при якому втулка держака насаджується на хвостовик, і накладний, при якому хвостовик з двох сторін обкладається опуклими площинами (щічками) держака. При всадному способі держак закріплюється навершшям (клепкою або гайкою), при накладному способі — щічки держака кріпляться двома-трьома заклепками.

Функціонально призначався для нанесення широкої рани, але частіше використовувався як декоративна або символічна зброя (наприклад, кріс).

Устрій ножа[ред.ред. код]

Зазвичай ніж складається з двох основних частин: клинка та руків'я. У тому випадку, якщо клинок сходиться клиноподібно в одну точку до кінця, то ця точка називається вістрям клинка. Та сторона клинка, яка заточена, називається лезом або ріжучою крайкою. Лезо буває двох видів: гладке і пилкоподібне (зубчасте лезо або серрейтор). Спусками називаються поверхні тієї частини клинка, яка звужується до леза. Сторона, протилежна вістрю клинка, називається обухом. На бічній поверхні клинка іноді виконують жолобки — доли. Частина клинка, яка примикає до рукояті і є незаточенний, називається п'ятою клинка.

Набагато рідше, ніж у мечів, між клинком і руків'ям ножа розташовується гарда, що оберігає кисть руки. Частина леза, яка знаходиться всередині руків'я, або до якої якимось іншим способом кріпиться руків'я, називається хвостовиком клинка.

Класифікація клинків в Японії[ред.ред. код]

Нодаті — дворучний меч, має клинок завдовжки більше 84 см.

Катана — найпоширеніший вид бойової зброї, що має клинок завдовжки від 61 до 76 см.

Таті — придворна шабля самурая, що має клинок такої ж довжини, як і катана, але відрізняється від неї способом монтування і більш пишним декоративним оздобленням.

Вакідзасі — був парою до катани або таті і мав клинок від 40 до 51 см.

Танто — короткий ніж самурая, що носиться в парі з катаною замість вакідзасі і має клинок близько 25 см.

Кайкен — короткий ніж, використовуваний в основному жінками.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]