Клинопис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Древня форма клинопису

Клинопис — система письма, якою користувалися жителі древньої Месопотамії, перша система письма, винайдена людством.

Зміст

Історія [ред.]

Одна из глиняних табличок з Амарни.

Система клинопису була у використанні більше 35 століть, пройшла через кілька стадій еволюції, від 34-го століття до н.е. до 1 століття нашої ери. Він був повністю замінений алфавітним письмом в ході римської епохи і з початку I ст. н.е. у світі не використовується жодної клинописної системи. З цієї причини, вона повинна бути заново розшифрована в 19 столітті (див.ассиріологія). Успішне завершення розшифровки датується 1857 роком. Система складається з поєднання знаків для слів і складових знаків. Клинописні знаки зазнали значних змін протягом більш ніж двох тисячоліть. Зображення внизу показує розвиток знака SAG "голова".

Еволюція клинописних знаком SAG "голова", 3000-1000 р. до н.е.

Етап 1 показує,піктограму, як вона був складена близько 3000 до н.е. Етап 2 показує, як обертається піктограма, яка написана близько 2800 р. до н.е. Етап 3 показує, знак у архаїчному монументальному написі, від бл. 2600 до н.е., і 4-та стадія є знаком, який написано в глині, сучасником етапу 3. Етап 5 являє знак кінця III-го тисячоліття, і етап 6 являє староасірійський знак на початку II тисячоліття, прийнятий в хеттському клинописі. Етап 7 є спрощеною знак, написаний в асірійській книзі на початку першого тисячоліття, і до зникнення знака.

Письмо у своєму розвитку пройшло три послідовні стадії: піктограму, ідеограму та фонограму (в Месопотамії використовувалася складова фонетична писемність — окремі символи відповідали складам слова). Спершу клинописне письмо було дуже громіздким, налічувало близько 2000 знаків. Поступово вавилонці та ассирійці зменшили кількість знаків до 350 — 400. При цьому окремі клинописні ідеограми слугували детермінативами , тобто вказували як слід читати й розуміти сусідні знаки. В епоху Середньовавилонського царства клинопис став міжнародним дипломатичним письмом на Близькому Сході, його використовували навіть єгипетські чиновники. Тому месопотамський клинопис іноді образно називають «латиницею Стародавнього Сходу». Проте з останньої третини ІІ тис. до н. е. клинопис почали витісняти стародавні алфавіти. Ассиріологи вважають, що клинописне письмо поступилося місцем алфавітному не стільки тому, що останнє простіше і зручніше, скільки у наслідок поширення на Близькому Сході арамейської мови.

На початку І тис. до н. е. у Месопотамії глиняні таблички змінюються дерев’яними, вкритими воском. Такі дерев’яні таблички потім зброшуровували в книги — ширми за допомогою шнурка. Користуватися такими «книгами» було зручніше, ніж важкими і крихкими глиняними табличками.

Дешифрування клинопису [ред.]

Циліндр Тейлора з Ніневії

Старомесопотамські писемні джерела «заговорили» з істориками лише у XIX ст.. Ключ до дешифрування клинописного письма на початку XIX ст. винайшов вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд . Йому вдалось прочитати короткий напис, зроблений на колоні царського палацу в Персеполі трьома мовами: староперсидською еламською і вавілонською. Зусиллями Георга Гротенфенда було встановлено 9 знаків, але в його відкриття ніхто не повірив, навіть не надрукували його працю. Тому клинопис був остаточно дешифрований лише в середині XIX ст. норвежцем Д. Лассеном, французом Е. Бюрнуфом, та англійцем Г. Роулінсом. Ці вченні скористались сенсаційною знахідкою Г. Роулінса — Бехістунським написом, якого було викарбовано на прямовисній Бехистунській скелі в іранській долині за наказом царя Дарія І. Після, спеціально влаштованих, під наглядом комісії з Британської Академії наук, перекладів було визнано, що ассиріологам дійсно вдалося перекласти текст Тіглатпаласара І. Таким чином, 1857 вважають роком народження — ассиріології. Клинопис являв собою низку клиноподібних умовних знаків, які передавали значення відповідних зображень.

Однак для позначення об’єктів та ідей уже тоді почали використовувати звукову систему. І хоча клинопис також складався із сотень знаків, він був більш універсальним та різноплановим. Саме тому клинопис напрочуд швидко поширювався і прижився у шумерів, ассирійців, вавилонян, персів і жителів держави Урарту.

Поезія [ред.]

Найдавнішою відомою сучасному людству є шумеро-аккадська, ассиро-вавилонська поезія. Клинописні глиняні таблички з її текстами почали відкопувати щойно в середині позаминулого століття, та й надалі ми не застраховані від приємних несподіванок. Таким чином, людське пізнання в цій галузі має шанси розвиватися як у майбутнє, так і в минуле. Але наразі ми мусимо зважати на даність, що саме поезія Шумеру та Вавилонії є якнайдавнішою в цьому світі. Клинопис має дивну здатність зачаровувати з першого погляду на нього, він має якусь магічну притягальну силу. Клинопис, як віра, як любов, — його не мусово розуміти, щоб захопитися ним, щоб попасти під його чаруючу дію.

Лист, який надіслав первосвященик Lu'enna до царя Лагаша (можливо Урукагіни), повідомивши йому про смерть його сина в бою, бл. 2400 до н.е., знайдений у Теллохі

Отже, клинописну поезію ми сприймаємо передусім на око, а не розумом і не слухом. Аудіосприйняття шумеро-аккадської поезії може бути тільки віртуальним, її розуміння мусить бути науково підкованим, зате візуальне її сприйняття є, в принципі, первинно доступним для сучасної людини. Клинописна поезія — це мистецтво, візуальне мистецтво. Витвір мистецтва сприймається передусім чуттєво; є три основні способи такого чуттєвого осягнення: через око, через вухо і через розум. Осмислення найдавнішої поезії є хоч і доступним, зате доволі скомплікованим процесом: для цього потрібні переклади та тлумачення текстів, відповідний понятійний апарат, знання із суміжних галузей, і взагалі — дуже широкий антураж. Та для чуттєвого сприйняття найдавнішої поезії, для миттєвого та пролонгованого смакування нею вистачає візуального ряду. А вже це візуальне захоплення може перерости в потяг до подальшого пізнання цієї матерії. Можна сміливо назвати найдавнішу поезію людства візуальною, без жодних фігур.

А вірш (саме однорядковий вірш) охо намо попомо[?] є одним із найдавніших зразків нашої візуальної поезії, нашої поезії взагалі, поряд з іншими, такими схожими та несхожими на себе зразками. Протошумерський клинопис Кам'яної Могили, вироби з спижу (бронзи) часів, що передували розквіту культури в Греції і Римі, трипільські міста IV-III тисячоліть до нашої ери, гігантський (навіть за нинішніми мірками) обсяг робіт при споруджені Змійових валів в II-му тисячолітті до нашої ери говорить про розквіт прадавніх цивілізацій в Подніпров'ї і Причорномор'ї.

Використання клинопису [ред.]

До середини 3-го тис. до н. е. клинопис, що використовувалась тепер як мінімум для шумерської і аккадскої мов, розвинувся у більш-менш стабільну словесно-складову систему, що включала близько 600 знаків, для яких була характерна як поліфонія, так і омофони. У наступні столітті всі 600 знаків ніколи не використовувалися одночасно в одному місці, і в якомусь сенсі подальша історія клинопису - це історія вибірок форм знаків і їх значень, залежно від часу, місця і жанру, з додаванням деяких значень і невикористанням багатьох інших , спрощенням окремих знаків і формуванням характерних місцевих форм письма.

Слідом за поширенням по Передній Азії шумеро-аккадської культури повсюдно починав поширюватися і клинопис. У першу чергу разом з аккадською мовою, але поступово адаптуючись і для місцевих мов. Від деяких мов нам відомі лише окремі глоси, імена власні або ізольовані тексти ( касситської, аморитської, амарнсько-ханаанскої, хаттскої) мов. Відомі лише 4 мови, які адаптували і систематично використовували клинопис для великої частини текстів: хетська, еламська, хурритська і урартська. Крім того, клинописними за формою, але функціонально відмінними є давньоперський клинопис та угарітський алфавіт.

Джерела [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87:Daryna_BOZMAN

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клинопис&oldid=12185345