Клинопис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Древня форма клинопису

Клинопис — система письма, якою користувалися жителі древньої Месопотамії, перша система письма, винайдена людством.

Історія[ред.ред. код]

Одна из глиняних табличок з Амарни.

Система клинопису була у використанні понад 35 століть, пройшла через кілька стадій еволюції, від 34-го століття до н. е. до 1 століття нашої ери. Він був повністю замінений алфавітним письмом в ході римської епохи і з початку I ст. н.е. у світі не використовується жодної клинописної системи. З цієї причини, вона повинна бути заново розшифрована в 19 столітті (див.ассиріологія). Успішне завершення розшифровки датується 1857 роком. Система складається з поєднання знаків для слів і складових знаків.

Клинописні знаки зазнали значних змін протягом більш ніж двох тисячоліть. Зображення внизу показує розвиток знака SAG «голова».

Еволюція клинописних знаком SAG «голова», 3000-1000 р. до н. е.

Етап 1 показує, піктограму, як вона був складена близько 3000 до н. е. Етап 2 показує, як обертається піктограма, яка написана близько 2800 р. до н. е. Етап 3 показує, знак у архаїчному монументальному написі, від бл. 2600 до н. е., і 4-та стадія є знаком, який написано в глині, сучасником етапу 3. Етап 5 являє знак кінця III-го тисячоліття, і етап 6 являє староасірійський знак на початку II тисячоліття, прийнятий в хеттському клинописі. Етап 7 є спрощений знак, написаний в асірійській книзі на початку першого тисячоліття, і до зникнення знака.

Письмо у своєму розвитку пройшло три послідовні стадії: піктограму, ідеограму та фонограму (в Месопотамії використовувалася складова фонетична писемність — окремі символи відповідали складам слова). Спершу клинописне письмо було дуже громіздким, налічувало близько 2000 знаків. Поступово вавилонці та ассирійці зменшили кількість знаків до 350–400. При цьому окремі клинописні ідеограми слугували детермінативами, тобто вказували як слід читати й розуміти сусідні знаки. В епоху Середньовавилонського царства клинопис став міжнародним дипломатичним письмом на Близькому Сході, його використовували навіть єгипетські чиновники. Тому месопотамський клинопис іноді образно називають «латиницею Стародавнього Сходу». Проте з останньої третини ІІ тис. до н. е. клинопис почали витісняти стародавні алфавіти. Ассиріологи вважають, що клинописне письмо поступилося місцем алфавітному не стільки тому, що останнє простіше і зручніше, скільки у наслідок поширення на Близькому Сході арамейської мови.

На початку І тис. до н. е. у Месопотамії глиняні таблички змінюються дерев'яними, вкритими воском. Такі дерев'яні таблички потім зброшуровували в книги — ширми за допомогою шнурка. Користуватися такими «книгами» було зручніше, ніж важкими і крихкими глиняними табличками.

Дешифрування клинопису[ред.ред. код]

Циліндр Тейлора з Ніневії

Старомесопотамські писемні джерела «заговорили» з істориками лише у XIX столітті. Ключ до дешифрування клинописного письма на початку XIX ст. винайшов вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд. Йому вдалось прочитати короткий напис, зроблений на колоні царського палацу в Персеполі трьома мовами: староперсидською еламською і вавілонською. Зусиллями Георга Гротенфенда було встановлено 9 знаків, але в його відкриття ніхто не повірив, навіть не надрукували його працю. Тому клинопис був остаточно дешифрований лише в середині XIX ст. норвежцем Д. Лассеном, французом Е. Бюрнуфом, та англійцем Г. Роулінсом. Ці вченні скористались сенсаційною знахідкою Г. Роулінса — Бехістунським написом, якого було викарбовано на прямовисній Бехистунській скелі в іранській долині за наказом царя Дарія І. Після, спеціально влаштованих, під наглядом комісії з Британської Академії наук, перекладів було визнано, що ассиріологам дійсно вдалося перекласти текст Тіглатпаласара І. Таким чином, 1857 вважають роком народження — ассиріології. Клинопис являв собою низку клиноподібних умовних знаків, які передавали значення відповідних зображень.

Однак для позначення об'єктів та ідей уже тоді почали використовувати звукову систему. І хоча клинопис також складався із сотень знаків, він був більш універсальним та різноплановим. Саме тому клинопис напрочуд швидко поширювався і прижився у шумерів, ассирійців, вавилонян, персів і жителів держави Урарту.

Поезія[ред.ред. код]

Найдавнішою відомою сучасному людству є шумеро-аккадська, ассиро-вавилонська поезія. Клинописні глиняні таблички з її текстами почали відкопувати щойно в середині позаминулого століття, та й надалі ми не застраховані від приємних несподіванок. Таким чином, людське пізнання в цій галузі має шанси розвиватися як у майбутнє, так і в минуле. Але наразі ми мусимо зважати на даність, що саме поезія Шумеру та Вавилонії є якнайдавнішою в цьому світі. Клинопис має дивну здатність зачаровувати з першого погляду на нього, він має якусь магічну притягальну силу. Клинопис, як віра, як любов, — його не мусово розуміти, щоб захопитися ним, щоб попасти під його чаруючу дію.

Лист, який надіслав первосвященик Lu'enna до царя Лагаша (можливо Урукагіни), повідомивши йому про смерть його сина в бою, бл. 2400 до н. е., знайдений у Теллохі

Отже, клинописну поезію ми сприймаємо передусім на око, а не розумом і не слухом. Аудіосприйняття шумеро-аккадської поезії може бути тільки віртуальним, її розуміння мусить бути науково підкованим, зате візуальне її сприйняття є, в принципі, первинно доступним для сучасної людини. Клинописна поезія — це мистецтво, візуальне мистецтво. Витвір мистецтва сприймається передусім чуттєво; є три основні способи такого чуттєвого осягнення: через око, через вухо і через розум. Осмислення найдавнішої поезії є хоч і доступним, зате доволі скомплікованим процесом: для цього потрібні переклади та тлумачення текстів, відповідний понятійний апарат, знання із суміжних галузей, і взагалі — дуже широкий антураж. Та для чуттєвого сприйняття найдавнішої поезії, для миттєвого та пролонгованого смакування нею вистачає візуального ряду. А вже це візуальне захоплення може перерости в потяг до подальшого пізнання цієї матерії. Можна сміливо назвати найдавнішу поезію людства візуальною, без жодних фігур.

А вірш (саме однорядковий вірш) охо намо попомо[?] є одним із найдавніших зразків нашої візуальної поезії, нашої поезії взагалі, поряд з іншими, такими схожими та несхожими на себе зразками. Протошумерський клинопис Кам'яної Могили, вироби з спижу (бронзи) часів, що передували розквіту культури в Греції і Римі, трипільські міста IV–III тисячоліть до нашої ери, гігантський (навіть за нинішніми мірками) обсяг робіт при споруджені Змійових валів в II-му тисячолітті до нашої ери говорить про розквіт прадавніх цивілізацій в Подніпров'ї і Причорномор'ї.

Використання клинопису[ред.ред. код]

До середини 3-го тис. до н. е. клинопис, що використовувалась тепер як мінімум для шумерської і аккадскої мов, розвинувся у більш-менш стабільну словесно-складову систему, що включала близько 600 знаків, для яких була характерна як поліфонія, так і омофони. У наступні столітті всі 600 знаків ніколи не використовувалися одночасно в одному місці, і в якомусь сенсі подальша історія клинопису — це історія вибірок форм знаків і їх значень, залежно від часу, місця і жанру, з додаванням деяких значень і невикористанням багатьох інших, спрощенням окремих знаків і формуванням характерних місцевих форм письма.

Слідом за поширенням по Передній Азії шумеро-аккадської культури повсюдно починав поширюватися і клинопис. У першу чергу разом з аккадською мовою, але поступово адаптуючись і для місцевих мов. Від деяких мов нам відомі лише окремі глоси, імена власні або ізольовані тексти (касситської, аморитської, амарнсько-ханаанскої, хаттскої) мов. Відомі лише 4 мови, які адаптували і систематично використовували клинопис для великої частини текстів: хетська, еламська, хурритська і урартська. Крім того, клинописними за формою, але функціонально відмінними є давньоперський клинопис та угарітський алфавіт.

Джерела[ред.ред. код]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87:Daryna_BOZMAN