Кличний відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Відмінки
Називний
Родовий
Давальний
Знахідний
Орудний
Місцевий
Кличний

(лат. vocativus) позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Кличний відмінок в українській мові[ред.ред. код]

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині фі

I відміна[ред.ред. код]

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

  • -о (тверда група): дружино, перемого, сестро;
  • -е (м'яка та мішана групи): воле, земле, Катре;
  • -є (іменники м'якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;
  • -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю(слово «мати» відноситься до ІІІ відміни), татусю.

II відміна[ред.ред. код]

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

  • На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.
  • Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре[Джерело?], наголошує[Джерело?], відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.
  • Закінчення -е має іменник: Ігоре.[1]
  • Відмінювання імен, прізвищ та по батькові добре висвітлено у підручнику з сучасної української мови див — розділ «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», а саме — кличний відмінок, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.[2][3]
  • Також на -е:
    • закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),
    • частина іменників м'якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),
    • іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна[ред.ред. код]

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

  • -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна[ред.ред. код]

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

  • -я (після вуха шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів[ред.ред. код]

Якщо звертання складається:

  • з імені та по батькові — обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
  • з іменника та імені — обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
  • з іменника та прізвища — прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
  • прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

Типові приклади[ред.ред. код]

  • Києве!
  • Василю!
  • Химко!

Кличний відмінок у латинський мові[ред.ред. код]

У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (Casus Vocatīvus) збігається з називним (Casus Nominatīvis). Винятком є іменники другої відміни в однині, які закінчуються на -us в називному відмінку — у кличному вони мають закінчення -e (або нульове, якщо їх основа закінчується на i): barbarus (варвар) — barbare (варваре), filius (син) — fili (сину).

Кличний відмінок у російській мові[ред.ред. код]

Історичний вокатив[ред.ред. код]

Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.

Сучасний кличний відмінок[ред.ред. код]

У сучасній розмовній російській мові власні імена і група імен прозивних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму (мам, пап або навіть ма, па). Деякі лінгвісти розглядають її як кличний відмінок,[4] що розвивається. Водночас існують думки,[5] що це звичайне просторіччя, якому не місце в літературній мові. Ця форма застосовується тільки до імен та іменників, що закінчуються на «а» або «я», і твориться їх відкиданням:

  • Лен, где ты?
  • Саш, я здесь…
  • Юль, принеси мне, пожалуйста….

Також у просторіччі, як вокатив, можуть вживатися слова: сына, доча, деда.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові» , Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.
  2. «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові» , Інститут філології Київського національного університету імені, кличний відмінок.
  3. Інститут філології Київського національного університету імені Павла Танковича
  4. Полонский А. В. Эготив, вокатив, номинатив: субъект и падежная парадигма. // Русский язык за рубежом. — Москва. — № 3. — С. 27-35.
  5. Новая звательная форма // грамота.ру

Література[ред.ред. код]

  • Вихованець І. Р. Кличний відмінок // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9 — С. 237.
  • «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.