Кличний відмінок
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Відмінки | |
|---|---|
| Називний | |
| Знахідний | |
| Родовий | |
| Давальний | |
| Орудний | |
| Місцевий | |
| Кличний | |
Кличний відмінок (звертальний, вокатив) позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.
Зміст |
[ред.] Кличний відмінок в українській мові
Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати. Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване
[ред.] I відміна
У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення
- -о (тверда група): дружино, перемого, сестро;
- -е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;
- -є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Маріє, мріє, надіє, редакціє, сім’є, а також Іллє;
- -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, тітусю.
[ред.] II відміна
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.
- На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.
- Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу
Андріє,Юріє,Ігоре, наголошує відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові. - На -е:
- закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),
- частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),
- іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).
[ред.] III відміна
Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення
- -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.
[ред.] IV відміна
Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення
- -я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.
[ред.] Звертання з двох слів
Якщо звертання складається:
- з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
- з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
- з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
- прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.
[ред.] Типові приклади
- Коте!
- Києве!
- Василю!
[ред.] Кличний відмінок у латинський мові
У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (Casus Vocatīvus) збігається з називним (Casus Nominatīvis). Винятком є іменники другої відміни в однині, які закінчуються на -us в називному відмінку — у кличному вони мають закінчення -e (або нульове, якщо їх основа закінчується на i): barbarus (варвар) — barbare (варваре), filius (син) — fili (сину).
Часто разом зі словом у кличному відмінку використовується слово o: Доню! — O mi filia!
[ред.] Кличний відмінок у російській мові
[ред.] Історичний вокатив
Історичний слов'янський вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.
[ред.] Неовокатив
У сучасній розмовній російській мові імена власні і група імен прозивних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму, яку деякі лінгвісти розглядають як кличний відмінок, що розвивається. Ця форма застосовується тільки до імен і іменників, які закінчуються на «а» або «я», яке відкидається в кличній формі: «Лен/Лёнь, где ты?» (еквівалентно «Лена/Лёня, где ты?»).
[ред.] Література
- Вихованець І. Р. Кличний відмінок // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9 — С. 237.
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
