Клод Жозеф Руже де Ліль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Клод Жозеф Руже де Ліль
Rouget de Lisle1.JPG
Портрет Руже де Ліля
Народився 10 травня 1760(1760-05-10)
Лон-ле-Соньє
Помер 26 червня 1836(1836-06-26) (76 років)
Шуазі-ле-Руа
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Проживання Лон-ле-Соньє, Страсбур, Шуазі-ле-Руа
Діяльність військовий інженер, драматург, поет
Звання офіцер
Конфесія католик


Клод Жозе́ф Руже́ де Ліль (фр. Claude Joseph Rouget de Lisle; *10 травня 1760 — †26 червня 1836) — французький військовий інженер, поет та композитор. Бльш відомий за одним твором, бо створив «Марсельєзу», яка стала національним гімном Франції.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Лон-ле-Соньє. Батько — Клод Руже Ігнас, був адвокатом. Мати - Жанна Мадлен Гальян. Місцевий варіант їх прізвища Лайл. Клод Жозеф Руже був старшим сином в родині, де був і молодший - Клод-П'єр. Разом із братом вони навчались в коледжі.

Клод Жозеф Руже обрав військову кар'єру і закінчив Королівську (тобто державну) школу інженерів в містечку Мезьєр. Служив у різних військових гарнізонах, серед яких був і Мон-Дофін. Навесні 1791 року він опинився в місті Страсбур, де в масонській ложі зустрів Філіпа-Фредеріка де Дітріха. Останній буде підтримувати молодого офіцера з поетичними здібностями.

Саме за замовою Філіпа-Фредеріка створив декілька патріотичних і військових пісень. Одна із пісень була виконана на площі Зброї в місті Страсбур на святкуванні Дня Конституції 25 вересня 1791 року. Певісна назва нової пісні, відомої зараз як «Марсельєза» — «Пісня Рейнської армії».

13 червня 1792 року офіцер Клод Жозеф Руже покинув Страсбур, аби керувати провінційною фортецею Huningen. 1795 року його відправили в армию на узбережжя під фрнцузький Брест, де він перебував під командуванням генерала Лазаря Гоша. Брав участь у військовому поході в місто Кіберон проти прихильників короля Франції, так званих шуанів. Он вийшов у відставку 1796, чим значно погіршив власний матеріальний стан. Перебрався на житло в Лон-ле-Соньє, де бідував.

Арешт[ред.ред. код]

За політичними поглядами був помірним республіканцем, але був звинувачений у контрреволюційній діяльності та кинутий за грати. Був звільнений з в'язниці після термідоріанського заколоту.

Пізні твори[ред.ред. код]

Написав ще декілька інших пісень на кшталт Марсельєзи, які надрукував у 1825 році у збірці «Chants français» (Французські пісні), у яку також увійшли пісні ще 50-ти авторів, музику до яких написав Руже де Ліль. У його книжку «Essais en vers et en prose» (Ессе у віршах та прозі 1797 р.) увійшли власне Марсельєза, оповідання «Adelaide et Monville» про сентиментальну дитину та декілька віршів.

Доля головного твору[ред.ред. код]

Клод Жозеф Руже де Ліль вперше виконує «Марсельєзу». Назва історично неточної легенди-гравюри про пісню.
  • Майбутня «Марсельєза » отримала несподівану назву через те, що її співали на вулицях Парижа вояки з міста Марсель. Хоча сама пісня не мала ніякого відношення до Марселя. Вона швидко відірвалась і від автора і зажила власнею долею, і відірвалась від первісної назви.
  • Перше виконання пісні самим Руже де Лілєм є легендою, яких забагато в історії. Саме цю історичну неточність підживлюють числені гравюри, автори яких не опікувались точністю.

Пісню вперше виконав Філіп-Фредерік де Дітріх у власній вітальні 26 квітня 1792 року.

  • Пісня була створена в ніч з 25 на 26 квітня 1792 року після початку війни Рейнської армії французів проти завойовників з Австрії. Популярність пісні-маршу була шалена. Вже 1795 року її вперше зробили гімном. Намагання позбавити народ пам'яті про французьку революцію 1789-1793 років відбилось як в нищенні пам'яток років революції, так і цензурною забороною пісні у Франції.
  • Цензурна заборона пісні оновлювалась декілька разів на протязі 19 століття.
  • Стара пісня була реабілітовна лише 1879 року, коли вимерло покоління, що пам'ятали революційні події, а її головні діячі зробились безпечними історичними персонажами для зміцнілого буржуазного уряду Франці. Мелодію почали використовувати — без навантаження її революційним пафосом, що позбавило марш його первісної душі.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • La ville de Lons-le-Saunier a rendu de nombreux hommages à Rouget de Lisle. Le premier en 1882 en lui élevant une statue, commandée à Bartholdi (à qui l'on doit la statue de la Liberté de New York). Puis en célébrant les anniversaires de sa naissance, de son décès ou encore de la composition de La Marseillaise (en 1992). Chaque heure, le carillon du théâtre égrène les premières notes de La Marseillaise pour rappeler aux Lédoniens que son auteur est un enfant du pays. Enfin, en 1996, la ville a inauguré un musée dans son appartement natal.
  • La rue Rouget-de-L'Isle dans le 1er arrondissement de Paris| arrondissement de Paris est nommée en 1879 en son souvenir.
  • Éric Heidsieck, Hommage à Rouget de Lisle : paraphrase sur La Marseillaise : en vingt-trois variations « à la manière de » (la dernière pour piano à quatre mains). Lyon : Symétrie, 2002 p.
  • Le train corail reliant Strasbourg à Nice était surnommé « Le Rouget de Lisle »."
  • Une statue commémorative est située, en son honneur, à Choisy-le-Roi. Ce monument a été commandé par souscription nationale le 23 juillet 1882 et inauguré le 6 juillet 1902 par Justin Germain Casimir de Selves. La place le portant porte son nom. Elle est très fréquentée et est un carrefour routier important du Val de Marne. Une gare routière est située à cet endroit.
  • Une plaque a été déposée sur sa maison de Choisy-le-Roi, dans laquelle il est décédé (au 6 rue Rouget-de-Lisle).

Див. також[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]