Клод Луї Гектор де Віллар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Клод Луї Гектор де Віллар
Claude Louis Hector duc de Villars.jpg
Народився 8 травня 1653(1653-05-08)
Мулен
Помер 17 червня 1734(1734-06-17) (81 рік)
Турин
Діяльність військовий очільник
Титул герцог
Звання головний маршал Франції
Конфесія католицтво
Батько П'єр де Віллар
Матір Марія Гігоо Беллефонд
Дружина Жанна-Анжеліка Роке де Варенгевіль
Діти 1 син
Blason Claude Louis Hector de Villars (1653-1734).svg

Клод Луї Гектор де Віллар (*Claude Louis Hector de Villars, 8 травня 1653 —†17 червня 1734) — французький військовий діяч, головний маршал Франції, дипломат.

Життєпис[ред.ред. код]

початок кар'єри[ред.ред. код]

Походив із аристократичної родини Віллар, яка була пов'язана із Савойським домом. Син маркіза П'єра де Віллара. У 1664–1668 роках навчався Коледжі де Жуії. Почав свою військову кар'єру під час Голландської війни 1672–1678 років. У 1674 році очолює полк кіннотників. У 1683–1687 роках у складі військ курфюрста Баварського воював у війні проти Османської імперії.

У 1687 році повертається до Франції, де отримує звання генерал-майора та призначається другим лейтенантом полку королівських кірасир (гвардії короля). У тому ж році в якості неофіційного посланника відправляється до Мюнхена для перемовин з курфюрстом Баварії, щоб переконати того вступити у союз із Францією.

По поверненю отримує підтримку фаворитку короля Людовика XIV де Ментенон. У 1699 році був посланником у Відні, де напередодні війни за іспанську спадщину багато св чому сприяв просуванню французьких інтересів, отримуванню розвідницької інформації про плани Австрії та її союзників.

Війна за іспанську спадщину[ред.ред. код]

З початком Війни за іспанську спадщину проявив себе в якості хороброго офіцера. Вже у 1702 році командує корпусом, отримує звання генерал-лейтенанта. Того ж року сміливо перетинає Ренй й 14 жовтня здобуває звитягу над імперськими військами на чолі із Людвигом Вільгельмом Баденським при Фдрідлінгені. За це незабаром отримує звання маршала. 20 вересня 1703 року Віллар перемогає імперську армію на чолі із Ґерманом-Отто Лімбург-Штірумом при Гохштеті. після цього шлях на Відень було відкрито. Втім нерішучість та неквапливість союзника — курфюрства Баварського — завадила плана Віллара. Тоді він запропонував Людовику XIV для зупинення наступаючого ворога застосувати тактику випаленої землі.

У 1704 році його спрямували для придушення повстання кальвіністів у Північних Севеннах (так званне повстання комізарів). Більш перемовинами та обіцянкою амністії, ніж зброєю, Віллар зміг припинити це повстання. У 1705 році отримує від короля титул герцога. У 1706 році зумів ворогів відступити за Рейн, зробивши його кордоном між Францією та Австрією, Англією.

У 1707 році він перейшов Рейн та заволодів Штольгофенською лінією у Бадені та Швабії. У 1709 році призначається командуючим північною армією у Фландрії. Він відновив порядок й вирішив дати генеральний бій англійцям на чолі із герцогом Мальборо при Мальплаці. Спочатку французькі війська перемогали, але у самий відповідальний момент Віллара було поранено. В результаті французи знітилися та програли битву. Втім втрати англійців значно перевершували втрати французів. Вороги не насмілилися рушив далі й відступили до Брабанту. За свою звитягу Віллар отримує звання пера Франції.

Після лікування у 1712 році отримав нову армію, яка повинна була перешкодити наступу австрійців у глиб Франції. 24 липня цього року відбулася битва під Дененом, де армія на чолі із Вілларом завдала поразки австрійським військам під орудою Євгенія Савойського. Ця перемога призвела до мирних перемовин між ворогуючими сторонами, а зрештою до закінчення Війни за іспанську спадщину. У 1712 році Віллар стає губернатором Провансу. У 1714 році його обирають до Французької академії.

Останні роки[ред.ред. код]

У 1715 році входить до регентської ради, водночас очолює військову раду. У 1718 році йде у відставку. У 1733 році, перед початком Війни за польську спадщину, король Людовик XV надає Вілларові звання головного маршала Франції. У 1734 році він протягом трьох місяців заволодів герцогствами Міланським та Мантуанським. Але 17 червня цього ж року раптово помер у Турині.

Творчість[ред.ред. код]

Віллар був доволі освідченою людиною, цікавився мистецтвом, театром. Відомий своєю дотепністю та афоризмами. Водночас написав цікаві мемуари, які вийшли друком лише після його смерті.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Жанна-Анжеліка Роке де Варенгевіль

Діти:

  • Оноре-Арман (1702–1770)

Джерела[ред.ред. код]

  • Fadi El Hage, Le maréchal de Villars — L'infatigable bonheur, Belin, 2012, 192 p. (ISBN 2701164478)