Клод Окінлек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клод Окінлек
Claude Auchinleck
Прізвисько Гагарка (англ. "The Auk")
Народження 21 червня 1884(1884-06-21)
Велика Британія Олдершот, Гемпшир
Смерть 23 березня 1981(1981-03-23) (96 років)
Марокко Марракеш
Країна Велика Британія Велика Британія
Приналежність Британська армія Британська армія
Рід військ піхота
Освіта Королівський військовий коледж у Сандгерсті
Командно-штабний коледж у Кветті
Роки служби 19041947
Звання фельдмаршал
Командування Командувач британськими військами в Індії
Середньосхідне командування
8-ма армія
Південне командування
IV-й армійський корпус
5-й армійський корпус
Війни / битви
Титул Сер
Нагороди
ордена Лазні Орден Індійської імперії
Орден «За видатні заслуги» (Велика Британія)
Орден «За видатні заслуги» (Велика Британія)
Орден Британської імперії (військовий)
Орден Британської імперії (військовий)
Орден Зірки Індії
Воєнний хрест 1914—1918
Воєнний хрест 1914—1918
Медаль Перемоги (Велика Британія)
Медаль війни 1939—1945
Медаль війни 1939—1945
Кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Орден Хмар та Прапора (Республіка Китай) Орден Зірки Непалу
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Чехословацький воєнний хрест 1939
CMNS: Клод Окінлек у Вікісховищі

Клод Окінлек (англ. Claude Auchinleck; нар. 21 червня 1884, Олдершот, Гемпшир — пом. 23 березня 1981, Марракеш) — британський воєначальник, фельдмаршал Британської армії, учасник Першої та Другої світових воєн. Більшість своєї кар'єри присвятив службі в армії Британської Індії, де двічі був її командувачем, і провів на цій посаді значну частину Другої світової війни, аж до розділу Британської Індії в 1947 році, коли він став головнокомандувачем британських сил в Індії та Пакистані.

Біографія[ред. | ред. код]

Військова кар'єра

Ранні роки та початок служби[ред. | ред. код]

Клод Джон Ейр Окінлек народився 21 червня 1884 року в місті Олдершот, Гемпшир, у небагатій родині полковника Джона та Мері Окінлек. Військову освіту здобув у Королівському військовому коледжі в Сандгерсті, де навчався до 1903 року. 21 січня 1903 року отримав військове звання другий лейтенант та направлений для подальшого проходження служби до Індійської армії[1]. Але першу посаду отримав тільки у квітні 1904 року у 62-му Пенджабському піхотному полку. Дуже швидко засвоїв декілька місцевих індійських мов, що допомогли йому доволі повільно опанувати місцеві звичаї, традиції й у свою чергу сприяли здобуттю поваги з боку тамтешніх мешканців і особливо солдатів.

21 квітня 1905 року присвоєне військове звання лейтенант і провів наступні два роки на службі в Тибеті та Сіккімі. Потім служив у Банарасі, розташованому на лівому березі Гангу, священному місті для індусів, буддистів і джайнів.

З початком Першої світової війни капітан Клод Окінлек був відправлений зі своїм полком на оборону Суецького каналу, у лютому 1915 року взяв участь у бою проти османських військ під Ісмаїлією. У подальшому 62-й полк переведений до Адена, де виконував охоронні функції. 31 грудня 1915 року частина Окінлека, що входила до 6-ї Індійської дивізії, висадилась морським десантом у Басрі під час Месопотамської кампанії.

У наступні роки офіцер брав участь у низці боїв та битв проти турецького війська, у боях у дефіле Ханна в січні 1916 року, де в його полку у запеклих сутичках з турками вціліло лише декілька британських офіцерів, у другій битві за Ель-Кут у лютому 1917 року, та битві за Багдад у березні того ж року. Окінлек був відмічений декілька разів державними нагородами, у тому числі орденом «За видатні заслуги»[2].

Міжвоєнний час[ред. | ред. код]

З 1920 до 1921 року Клод Окінлек проходив навчання у Командно-штабному коледжі у Кветті[2]; у той час він одружився з Джессі Стюарт.

У лютому 1923 року він став тимчасово помічником заступника генерал-квартирмейстера у штабі Британської Індійської армії, а пізніше заступником командира свого полку. У 1927 році пройшов навчання у Імперському оборонному коледжі в Лондоні. Далі продовжив службу в Індії, командував рідним полком[2], 1 лютого 1930 року підвищений у полковники. Проходив службу викладачем-інструктором у Командно-штабному коледжі у Кветті. Потім командував Пешаварською бригадою, яка у липні-жовтні 1933 року проводила репресивні акції проти афганських та пуштунських племен Моманд та Баджаур. У серпні 1935 року під час проведення Другої момандської кампанії проти тубільних племен північно-західної провінції в Індії, бригада К. Окінлека залучалась до каральних дій проти повсталих народів, де британці застосовували танки.

30 листопада 1935 року йому присвоєне звання генерал-майор[3].

У вересні 1936 року К. Окінлека призначили на посаду заступника начальника Генерального штабу та начальником департаменту навчання в Делі. У липні 1938 року він став командувачем військами округу Мірут. Незабаром його обрано головою комітету модернізації, реформування та переоснащення Британської індійської армії.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Норвегія та Індія[ред. | ред. код]

З початком Другої світової війни в Європі генерал-майор К. Окінлек прийняв під своє командування 3-тю Індійську піхотну дивізію, а вже у січні 1940 року став командиром 4-го армійського корпусу. У травні 1940 року його визначили командувати об'єднаними англо-французькими експедиційними силами, що діяли в Норвегії. Але, Норвезька кампанія для союзників завершилась повним провалом, а з початок вторгнення німецького вермахту до Франції вони повернулись до своїх країн. У червні Окінлек став командиром 5-го армійського корпусу, а за місяць він був призначений командувати Південним командуванням. На цій посаді в нього склались дуже напружені та складні стосунки з його підлеглим, майбутнім фельдмаршалом Б. Монтгомері щойно призначеним командиром 5-го корпусу.

Як писав пізніше у своїх мемуарах Монтгомері:

«У 5-му корпусі я служив під проводом Окінлека... Не можу згадати жодного випадку, коли ми погоджувались по чому-небудь»[4]

Оригінальний текст (англ.)
«In the 5th Corps I first served under Auchinleck... I cannot recall that we ever agreed on anything»

26 грудня 1940 року К. Окінлек отримав звання генерала[5], а в січні 1941 р. повернувся до Індії головнокомандувачем британської армії в колонії. Одночасно, він отримав посаду виконавчого радника генерал-губернатора Індії.

У березні 1941 року пронімецькі налаштований прем'єр-міністр Іраку Рашид Алі аль-Гайлані вигнав прибічника Британії Нурі аль-Саїда, а 1 квітня, спираючись на «Золоту четвірку», усунув Абд аль-Ілаха з посту регента при малолітньому королі країни Фейсалі II, зробивши замість нього регентом Шеріфа Шарафа. Наслідком військового перевороту стала загроза появи на Близькому Сході пронацистської країни, яка підтримувала б країни Осі. У квітні ситуація ускладнилась, під загрозою виявилась велика авіаційна база Британії в Хабанії, що знаходилась західніше Багдаду.

На відміну від генерала А. Вейвелла, командувача Середньосхідного командування, який, незважаючи на наполегливі вимоги прем'єр-міністра В. Черчилля та загрузлий подіями в Греції й Західній Сахарі, діяв нерішуче, К. Окінлек стрімко ухвалив рішення та повітрям перекинув батальйон королівського полку до Хабанії. Тим часом до Іраку морем наближалась 10-та піхотна дивізія.

У наслідок англо-іракської війни, що почалась, іракські війська спробували атакувати британські бази, втім британці, маючи перевагу у повітрі, відбили їхні атаки та перейшли у контрнаступ. Хоча на початку травня до Мосула й прибули німецькі й італійські літаки, але тільки 23 травня 1941 року Адольф Гітлер підписав директиву № 30 «Середній Схід», де зазначалося, що арабський національно-визвольний рух на Середньому Сході розглядається як природний союзник Німеччини. 27 травня почався британський наступ на Багдад, а 31 травня місто здалось.

Генерал К.Окінлек з генералом А. Вейвеллом. 8 вересня 1941

Північна Африка[ред. | ред. код]

У липні 1941 року К. Окінлек змінив на посаді командувача Середньосхідного командування генерала А. Вейвелла, який відповідно перейняв на себе обов'язки головнокомандувача британської армії в Індії[6]. До сфери відповідальності штабу Командування генерала Окінлека увійшла не тільки Північна Африка, а й Персія та Близький Схід.

У листопаді 1941 року він розпочав операцію «Крусейдер» — наступ союзних військ проти німецько-італійської армії Е. Роммеля. Британські війська із союзниками успішно просувались вперед, незабаром обложений німцями Тобрук був визволений, противник змушений був відступити до оборонної лінії на Газаль, західніше Тобруку, а потім далі на Ель-Агейла. Це була перша серйозна перемога британської армії над німецькими військами під час Другої світової війни.

Окрилений успіхами К.Окінлек вважав, що противник розгромлений і перебував у райдужному настрої з приводу своєї перемоги. Однак, навдивовижу для британського командувача, Е. Роммель вміло провівши організований відхід, здійснив перегрупування та несподівано сам 21 січня 1942 року перейшов у контрнаступ й скоро розпорошені та розтягнуті підрозділи 8-ї армії змушені були поспіхом відступати до Єгипту.

Начальник британського Генерального штабу фельдмаршал А.Брук писав у своєму щоденнику: «Нічого іншого, окрім поганого керівництва з боку Окінлека. Він був надмірно самовпевнений та переповнений надзвичайним оптимізмом. … він міг би бути однім з найкращих командирів, однак відсутність у нього якостей обирати порядних командирів, замість тих, хто натуркав йому у вуха те, що він хотів почути.»

Битва біля Газали, що почалась 26 травня 1942 року, завершилася розгромом британців, Е. Роммель здобув найважливішу перемогу у своїй кар'єрі. Спроба британської армії контратакувати завершилась провалом, багато танків було кинуто напризволяще, ініціатива на півночі Африки остаточно перейшла в руки німецької танкової армії. 21 червня 1942 року німці швидко опанували Тобрук і простували далі вглиб Єгипту, на даючи противникові можливості отямиться та провести перегрупування своїх сил. Нарешті виснажені багатомісячними боями обидві сторони зійшлися у першій битві біля Ель-Аламейну.

24 червня 1942 року генерал Окінлек перейняв на себе керівництво 8-ю армією, втративши довіру до її командувача генерала Н. Річі та його здібності провадити управління підпорядкованими військами. Прийнявши усю відповідальність за наступні дії, Окінлек організував оборону під Ель-Аламейном і провів низку контратак, сподіваючись на перевагу в особовому складі та ресурсах. Проте, ці атаки, наспіх влаштовані, погано організовані та скоординовані, мали низьку ефективність і обійшлися великою ціною для британських військ. Розлючений командувач, незадоволений діями своїх підлеглих, почав відстороняти від займаних посад ряд вищих та старших офіцерів, що у свою чергу призвело до конфліктів між ним та іншими офіцерами. В армії назрівали серйозні суперечності. Ситуація погіршувалася тим, що більшість командного складу не довіряла ні командувачу генералу К. Окінлеку, ні його начальнику оперативного управління генерал-майору Дорману-Сміту. На липень в об'єднанні склалась атмосфера повного краху, стосунки між начальниками та підлеглими зайшли в глухий кут.

Генерал К.Окінлек інспектує британські війська в Бірмі. 1 серпня 1945

На початку серпня 1942 року прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль відвідав Близький Схід та на місці ознайомився з обстановкою, що склалась у наслідок розгрому британських військ на півночі Африки. За результатами інспекційної перевірки В. Черчилль відкликав з посади ТВО командувача 8-ї армії генерала сера К. Окінлека та призначив В. Готта. Проте, не встигнувши зайняти пост, 7 серпня 1942 року Вільям Готт загинув на борту транспортного літака «Бомбей», який був збитий німецькими винищувачами Me 109 з JG 27 при посадці аеродромі в Каїрі[7]. Головнокомандувачем Середньосхідного командування був призначений генерал Г.Александер.

Після загибелі генерала Готта начальник Імперського Генерального штабу фельдмаршал А. Брук переконав Черчилля, що найкращим кандидатом буде генерал Б.Монтгомері й 13 серпня 1942 року той був призначений командувачем британськими військами в Африці.

Індія[ред. | ред. код]

Прем'єр-міністр запропонував К. Окінлеку посаду знов створюваного Персидсько-Іракського командування, однак той відмовився й з дозволу керівництва повернувся до Індії. Майже рік, до червня 1943 року генерал Окінлек перебував поза штатом, доки не був призначений командувачем британської армії в колонії[8], а генерал А. Вейвелл з 1 жовтня 1943 року не зайняв пост віце-короля Індії.

Фельдмаршали Б.Монтгомері, А.Вейвелл й К. Окінлек. Нью-Делі. 17 червня 1946

З прибуттям нового головнокомандувача силами Британської імперії в Південно-Східній Азії адмірала Л. Маунтбеттена, на генерала К.Окінлека було покладене завдання щодо реорганізації Британської індійської армії, охорони та забезпечення внутрішньої безпеки колонії, а також тренування резервів й удосконалення мобілізаційних резервів у Британській Індії. Однією з найскладніших завдань було всебічне забезпечення 14-ї армії, що билась у Бірмі.

Післявоєнний час[ред. | ред. код]

Генерал Окінлек продовжував керувати Британською індійською армією до 1947 року, і як виявилось проти його волі завдяки його заслугам після розділу Індія та Пакистан стали використовувати здобутий досвід у формуванні власних збройних сил. 1 червня 1946 року йому було присвоєне вище звання фельдмаршал, разом з цим, він відмовився прийняти титул пера Англії, вважаючи це занадто політичним кроком.

Після розділу Британської Індії у серпні 1947 року, К. Окінлек був призначений головнокомандувачем усіх британських військ на території колишніх колоній і залишався на цій посаді до розформування штабу наприкінці листопада 1948 року. Склавши свої обов'язки він завершив службу в армії та 1 грудня 1948 року назавжди залишив Індію.

Після нетривалого перебування в Італії, К. Окінлек повернувся до Лондона, де зайнявся добродійністю та бізнесом. У 1960 році він оселився у Бекклесі у Суффолку, а у віці 84 років переїхав до Марокко та оселився в Марракеші, де й помер 23 березня 1981 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Alanbrooke, Field Marshal Lord (2001). Danchev, Alex and Todman, Daniel. ed. War Diaries 1939—1945. Phoenix Press. ISBN 1-84212-526-5.
  • Agar-Hamilton, J.A.I. (1952). Crisis In The Desert May-July 1942. Cape Town: Oxford University Press.
  • Ammentorp, Steen. «Generals of World War II» [Архівовано 16 жовтня 2007 у Wayback Machine.].
  • Houterman, Hans; Koppes, Jeroen. «World War II unit histories and officers».
  • Mackenzie, Compton (1951). Eastern Epic. Chatto & Windus, London.
  • Mead, Richard (2007). Churchill's Lions: A biographical guide to the key British generals of World War II. Stroud (UK): Spellmount. ISBN 978-1-86227-431-0.
  • Slim, Field Marshal Viscount (1972) [1956]. Defeat into Victory. London: Cassell. ISBN 0-304-29114-5.
  • Warner, Philip (1991). Keegan, John. ed. Churchill's Generals. London: Cassell Military. ISBN 0-304-36712-5.

Мемуари[ред. | ред. код]

  • Auchinleck, Claude (8 March 1942). Operations in the Middle East 5th July 1941 to 31 October 1942. London: War Office. «No. 37695». The London Gazette. 20 August 1946. pp. 4215–4230.)
  • Auchinleck, Claude (26 January 1943). Operations in the Middle East 1st November 1941 to 15 August 1942. London: War Office. «No. 38177». The London Gazette. 13 January 1948. pp. 309—400.)
  • Auchinleck, Claude (22 November 1945). Operations in the Indo-Burma Theatre based on India from 21st June 1943 to 15 November 1943. London: War Office. «No. 38274». The London Gazette. 27 April 1948. pp. 2651—2684.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «No. 27517». The London Gazette. 20 January 1903. p. 390.
  2. а б в Heathcote, Tony (1999). The British Field Marshals 1736—1997. Barnsley (UK): Pen & Sword. ISBN 0-85052-696-5. p. 30
  3. «No. 34239». The London Gazette. 3 January 1936. p. 53.
  4. Montgomery, Bernard (2005). The Memoirs of Field Marshal Montgomery. Leo Cooper Ltd. ISBN 978-1844153305. p.71
  5. «No. 35023». The London Gazette (Supplement). 27 December 1940. p. 7251.
  6. «No. 35247». The London Gazette. 15 August 1941. p. 4740.
  7. Weal, John (2003). Jagdgeschwader 27 'Afrika'. Aviation Elite Units Series. Osprey Publishing. ISBN 978-1-84176-538-9.
  8. «No. 36133». The London Gazette. 13 August 1943. p. 3653.

Посилання[ред. | ред. код]


Командування військовими формуваннями (установами)
Великої Британії
Попередник:
сформований
Командир IV-го армійського корпусу
лютий — травень 1940
Наступник:
генерал-лейтенант
Френсіс Носворті
Попередник:
сформований
Командир V-го армійського корпусу
1 червня — 10 липня 1940
Наступник:
генерал-лейтенант
Бернард Монтгомері
Попередник:
генерал-лейтенант
Алан Френсіс Брук

Командувач Південного командування

липень — грудень 1940
Наступник:
генерал-лейтенант
Гаролд Александер
Попередник:
генерал
Роберт Кассельс
Командувач
британськими військами в Індії

27 січня — 4 липня 1941
Наступник:
генерал-лейтенант
Арчибальд Вейвелл
Попередник:
генерал
Арчибальд Вейвелл
Командувач
Середньосхідного командування

5 липня 1941 — 14 серпня 1942
Наступник:
генерал
Гаролд Александер
Попередник:
генерал-лейтенант
Ніл Річі

Командувач 8-ї армії

25 червня — 13 серпня 1942
Наступник:
генерал-лейтенант
Бернард Монтгомері
Попередник:
фельдмаршал
Арчибальд Вейвелл
Командувач
британськими військами в Індії

20 червня 1943 — 15 серпня 1947
Наступник:
посада скасована