Книга пророка Даниїла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кни́га Даниї́ла — далеко не найбільша з біблійних книг. Але вона стоїть у ряду найбільш читаних частин Біблії, а її значення для наступних епох незрівнянно з її невеликим обсягом. Досить згадати, якою кількістю сюжетів і образів ця книга збагатила світову культуру і словесність: «колос на глиняних ногах», «Валтасарів бенкет», «Мене, текел, фарес», сюжети про трьох отроків у вогняній печі та про божевілля Навуходоносора. Для християнської традиції книга Даниїла стала однією з найважливіших у Старому Заповіті — завдяки своїй апокаліптичній тематиці та месіанським мотивам.

Мова[ред.ред. код]

Книга Даниїла двомовна. Вступ написаний єврейською мовою. Від початку другої глави, після вступної репліки «халдеї заговорили з царем по-арамейському», йде арамейський текст, який, всупереч сподіванням, з прямою мовою не закінчується, а продовжується далі, до 7-ї глави включно. Глави 8 — 12 написані на єврейській мові. Єврейська частина книги по мові ближче всього до біблійних і небіблійних документів епохи Другого Храму — до книг Хронік та кумранських текстів. Їх зближують багато подібних рис, особливості граматики і словника — зокрема, численні ознаки арамейського впливу. Мова арамейської частини виявляє форми давніші, ніж у кумранських арамейських документах, але пізніші, ніж у книзі Ездри і в папірусах V–IV ст. до н. е. (тексти з Елефантини і Самарії). Це дозволяє віднести арамейські глави книги Даниїла до початку елліністичного періоду (приблизно до III — початку II ст. до н. е.). Аналіз лексики свідчить про те, що вона містить чимало запозичень з інших мов (особливо в термінології, що стосується царського двору, придворної і чиновницької ієрархії, бюрократичних процедур). Засвідчено близько двох десятків слів аккадського походження і приблизно стільки ж іранських запозичень. Є кілька слів грецького походження (назви музичних інструментів).

Жанри і композиція книги[ред.ред. код]

Першу половину книги («Життя Даниїла», глави 1 — 6) і другу половину («Видіння Даниїла», глави 7 — 12) слід розглядати окремо. Навіть центральний образ всієї книги, Даниїл, представлений в них по-різному. У першій половині книги це активна діюча особа, людина, яка завдяки своїй мудрості та стійкості у вірі розгадує нерозв'язні загадки і рятується від загибелі. У другій половині Даниїл — скоріше спостерігач, отримувач видінь (яким зазвичай і буває центральний персонаж одкровення). Новели першої частини книги Даниїла нагадують поширений у близькосхідному регіоні жанр «придворного оповідання», а також біблійну книгу Естер і розповідь про Йосипа з книги Буття. Навпаки, друга частина виявляє схожість з пророчими книгами Біблії: так, багато образів в Дан. 10 близькі до книги Єзекіїля, глава 9 перегукується з пророцтвами Єремії, є паралелі з книгою Захарії. Але в той же час апокаліптичні видіння Даниїла в багатьох істотних рисах відрізняються від видінь у попередній пророчій літературі. Не даремно в єврейській Біблії книга Даниїла віднесена не до розділу «Пророки», а до іншого розділу, що зветься «Писання». Різниця мов в книзі виглядає цілком закономірно: «придворні оповідання» викладено загальною, міжнаціональною мовою Близького Сходу, а видіння — мовою біблійних пророків. Втім, тематичний поділ книги не цілком збігається з мовним. Арамейська глава 7 по тематиці стоїть ближче до єврейської частини (глав 8 — 12), ніж до попередніх арамейських глав 2 — 6 (вона містить не «придворні оповідання», а видіння). Можна припустити, що глава 7 була навмисно побудована таким чином, щоб за мовою бути ближче до першої частини книги, а за тематикою — до другої, пов'язуючи дві частини книги воєдино. Зауважимо, що арамейська частина, обмежена главами 2 — 7, має концентричне будову: вчення про чотири царства міститься в гл. 2 і гол. 7, про чудесне позбавлення героїв від загибелі розказано в гл. 3 та гол. 6, вмовляння царям ми бачимо в гол. 4 і гол. 5. Іноді це вважається аргументом на користь виділення арамейською частини як самостійної літературної одиниці. Незважаючи на двомовність і різнорідність жанрів, книзі властива композиційна стрункість і цілісність. Навіть поділ на дві різносюжетні та різномовні половини створює враження якоїсь симетрії. І зрозуміло, книгу об'єднує постійний лейтмотив Божої всемогутності і стійкості у вірі, яка піднімає праведника вище влади земних владик.

Датування[ред.ред. код]

Хоча дія книги розгортається в основному при вавилонському дворі, необхідно розуміти, що книга Даниїла — не історична праця з історії вавилонського царства, а повчання: вона і задумана і написана по-іншому, ніж пишуться історичні книги, у неї інші завдання, цілі та принципи. Основне завдання книги (тобто повчання), композиційні вимоги чи інші літературні міркування могли стати причиною того, що історичні події видозмінені або переставлені місцями. У самій книзі нічого не сказано про час її написання, однак лінгвістичні аргументи — порівняно пізні форми мови, грецькі запозичення — змушують віднести її до елліністичного періоду. Як говорить один з сучасних дослідників, натяки на період вавилонського полону тут «відкрито виражені, але неточні», а натяки на елліністичну епоху «завуальовані, але точні». Ясніше за все ці натяки на елліністичну епоху помітні у другій частині: в центрі видінь Даниїла стоїть епоха Антіоха IV Епіфана (175–164 рр. до н. е.), царя з елліністичної династії Селевкідів. Він переслідував євреїв, заборонив юдейський культ і перетворив Єрусалимський храм в язичницьке святилище (згідно з 1 і 2 Маккавейськими книгами). Зазвичай вважається, що тексти другої частини книги («Видіння Даниїла») написані в розпал гонінь Антіоха Епіфана. Перша частина книги («Життя Даниїла») старіша, ніж друга. Втім, і в цій частині текст містить грецькі запозичення, що не дозволяє датувати її раніше, ніж III століттям до н. е. Можна з великою часткою впевненості сказати, що остаточно книга склалася у II ст. до н. е.. Автор (або автори) належали, очевидно, до «наставників», що стояли в активній опозиції до реформ Антіоха Епіфана і еллінізації євреїв.

Історичні долі книги Данила[ред.ред. код]

Найбільш ранні відсилання до книги Даниїла ми бачимо в 1 і 3 Маккавейських книгах. Серед кумранських рукописів виявлено безліч фрагментів книги Даниїла. При читанні текстів кумранської общини кидається в очі вплив есхатології видінь Даниїла. До книги Даниїла сходять багато мотивів апокрифічних книг і так званих псевдоепіграфів. Слід згадати і про пізніші додатки до самої книги Даниїла, які дійшли до нас у складі грецької Біблії. Це вставлені перед 3:24 «Молитва Азарії» і «Пісня трьох отроків», а також додані в кінці книги новели «Сусанна» і «Бел і дракон», де Даниїл постає як праведний суддя і мудрець. Есхатологія, історична символіка і месіанське вчення книги Данила отримали широкий розвиток в пізнішій равиністичній літературі. Зокрема, багато тлумачів розуміли пророцтво про храм як пророкування падіння Єрусалиму і зруйнування Другого Храму. Особливо важливу роль в цьому тлумаченні відігравало поділ історії на «седмиці» і вчення про «чотири царства», з якими могли ототожнюватися самі різні держави — Римська імперія, перське царство чи арабський халіфат.

Книга Даниїла і християнська традиція[ред.ред. код]

Книга Даниїла — одна з небагатьох в єврейській Біблії, де говориться про воскресіння мертвих, в ній чітко виражені месіанські ідеї. Це зумовило її особливе місце у християнській традиції. Особливе значення тут мала глава 7 книги Даниїла. Словосполучення «Син Людський» (Дан. 7:13) постійно застосовується в синоптичних Євангеліях до Ісуса (насамперед — у власних висловах Ісуса); образ Сина Людського з Дан. 7 став важливою складовою частиною христології Нового Завіту. До книги Даниїла звертаються вже автори II і III ст. — Такі, як Юстин Мученик, Іриней, Іполит Римський, Тертулліан, Оріген. Зокрема, ця книга, поряд з Одкровенням Іоанна, вплинула на формування в ранньому християнстві уявлення про Антихриста. Екзегеза книги Даниїла займала важливе місце і в богослов'ї наступних століть.

Див. також[ред.ред. код]